УХВАЛА
15 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 127/27466/20
Провадження № 12-10гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - Скаржник)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Грязнов В. В., Петухов М. Г.) у справі
за позовом ОСОБА_2 (далі - Позивач, Директор)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 36» (далі - Товариство) та державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (далі - Реєстратор),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
1. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18.11.2021 до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду передано справу № 127/27466/20 за позовом Директора до Товариства та Реєстратора, у якій з урахуванням заяви про зміну предмета позову заявлено вимоги про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 25.10.2019 та зобов`язання Товариства провести зміну керівника (код 33811129) і подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі, щодо виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.
2. Позов мотивовано тим, що у жовтні 2019 року ОСОБА_2 вирішив припинити трудові відносини з Товариством шляхом звільнення з посади директора, оскільки роботодавець постійно порушував терміни виплати заробітної плати. 11.10.2019 Директор склав та направив учасниками Товариства заяву про звільнення (далі - Заява) в порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України, до якої додав заяву про скликання загальних зборів, однак учасники без жодного обґрунтування залишили Заяву без розгляду, чим порушили трудові права ОСОБА_2 .
3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 (суддя Міліціанов Р. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зміст Заяви відповідає критеріям звільнення, передбаченим частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки вона містить чітку підставу (порушення термінів виплати заробітної плати) та дату звільнення (25.10.2019), однак Заява не містить волевиявлення ОСОБА_2 щодо його звільнення саме за власним бажанням, тому не відповідає вимогам частини першої статті 38 КЗпП України. Роблячи такий висновок, суд першої інстанції виходив з того, що Директор самостійно обрав підстави припинення трудових відносин з посиланням на порушення термінів виплати заробітної плати, однак не надав відповідних доказів на підтвердження обставин щодо наявності заборгованості зі сплати заробітної плати, її розміру та періоду, за який виникла заборгованість, а тому не довів, що підлягав звільненню саме у визначену ним дату з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Щодо завчасного повідомлення роботодавця в особі учасників Товариства суд першої інстанції вказав, що положення КЗпП України не містять приписів про обчислення 14-денного терміну повідомлення працівника про майбутнє звільнення саме з моменту направлення відповідної заяви, а тому дійшов висновку про те, що цей строк повинен обчислюватися з моменту отримання такої заяви роботодавцем. Однак надані Позивачем докази не містять відомостей щодо дат отримання учасниками Товариства заяв про звільнення та скликання загальних зборів. Так, за матеріалами справи, одному з учасників ( ОСОБА_3 ) цих заяв не вручено, а лист-відповідь іншого учасника ( ОСОБА_4 ) датовано 29.10.2019. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вказав, що Директор не довів, що у визначену ним дату звільнення (25.10.2019) сплинув 14-денний термін його звільнення із займаної посади.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, суд першої інстанції зазначив, що Директор дотримався трьох складових процедури його звільнення з посади, а саме написав заяву про звільнення та вчинив достатні дії щодо її направлення учасникам Товариства за відомими адресами проживання, які відповідають інформації ЄДРПОУ, а виконання обов`язку з передання печатки та документів Товариства від нього не залежало, оскільки вони були вилучені під час обшуку у межах кримінального провадження. Разом з тим Директор у своїх заявах просив учасників Товариства скликати загальні збори саме за їх ініціативою і не скористався можливістю самостійно скликати такі збори з підстав, передбачених пунктом 8.7 статуту, тобто не вжив достатніх та можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання про його звільнення на порядок денний, що є необхідною складовою процедури звільнення за наведеною практикою КЦС ВС.
Урахувавши заяву про зміну предмета позову, якою Позивач виключив з предмета позову вимогу про визнання трудових відносин припиненими та залишив вимогу про визнання його звільненим з посади керівника Товариства, а також узявши до уваги висновки КЦС ВС, викладені у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими, суд першої інстанції виснував про обрання Директором неналежного способу захисту своїх прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
За висновками місцевого господарського суду, належним способам захисту прав Директора відповідають позовні вимоги про визнання припиненими трудових відносин у поєднанні з вимогами про зобов`язання Реєстратора вчинити реєстраційну дію щодо зміни відомостей про керівника Товариства або скасування в Реєстрі запису про ОСОБА_2 як керівника Товариства.
5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково; визнано ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019; зобов`язано Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства; позовну вимогу про проведення змін керівника Товариства залишено без задоволення; в частині вимог до Реєстратора провадження закрито.
6. Мотивуючи цю постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені у справі обставини, а саме: написання Позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, надіслання цієї заяви усім учасникам Товариства з дотриманням двотижневого строку, передбаченого статтею 38 КЗпП України, а також ініціювання ним проведення загальних зборів із винесенням питання про призначення нового директора на порядок денний відповідно до пункту 8.7 статуту Товариства, - свідчать про те, що Директор дотримався процедури звільнення із займаної посади. Натомість Товариство / засновники Товариства ухилились від виконання обов`язку розглянути заяву Директора про звільнення. Заява залишилась нерозглянутою в установлений нормами КЗпП України строк та протягом тривалого періоду часу розгляду справи у суді, чим порушено конституційне право ОСОБА_2 на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки КЦС ВС, викладені у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, про те, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, тому визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Посилаючись на те, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), а також на норми статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якими ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю, суд апеляційної інстанції вказав, що з урахуванням цих принципів подання позову та його розгляд у межах заявленого предмету позову повинні в максимально ефективний спосіб вирішувати спір, а не породжувати в майбутньому новий. Натомість суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні вимог позивача, позбавив його в можливості реалізувати своє право на працю, за захистом якого він звернувся до суду, а невирішення спору по суті призвело до існування стану правової невизначеності.
Оскільки пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між Директором і Товариством, суд апеляційної інстанції вказав, що ефективним і таким, що не суперечить закону у цьому випадку буде такий спосіб захисту, як визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019. Задовольнивши зазначену вимогу, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити також і вимогу про зобов`язання Товариства подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання Товариства провести зміни керівника, оскільки непризначення нового керівника не впливає на права та законні інтереси Директора.
Оскільки Позивач відмовився від позовної вимоги про зобов`язання Реєстратора внести зміни до відомостей, що містяться в Реєстрі, то спір між ними відсутній, а тому провадження у справі у відповідній частині вимог підлягає закриттю.
7. 30.11.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 - залишити без змін
8. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 31, 32 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII), а також не врахував висновків КГС ВС, викладених у постанові від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, щодо застосування статті 38 КЗпП України, оскільки не зауважив, що Директор не вжив достатніх і можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів Товариства із винесенням питання щодо свого звільнення на порядок денний. На переконання Скаржника, саме Директор як виконавчий орган Товариства був зобов`язаний скликати загальні збори учасників шляхом надіслання їм повідомлення із зазначенням дати, часу, місця проведення зборів і порядку денного, однак не вчинив таких дій, а направив учасникам Товариства лист, у якому просив, щоб вони самі скликали такі збори. Більш того, Позивач у своєму листі просив скликати загальні збори для призначення нового директора Товариства, а не для звільнення ОСОБА_2 з цієї посади на підставі статті 38 КЗпП України.
9. На думку Скаржника, суд апеляційної інстанції також не врахував висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, він може захистити свої права шляхом звернення до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Натомість апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019, яка є неналежним способом захисту його прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову у цій частині.
10. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 38 КЗпП України в частині визначення моменту повідомлення роботодавця про бажання звільнитись у разі надіслання заяви про звільнення поштою, а відповідний висновок Верховного Суду про застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній. На думку Скаржника, передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України двотижневий строк повинен обчислюватися з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем. Таким чином, роботодавця слід повідомити про звільнення працівника за два повні тижні без урахування часу на пересилання поштової кореспонденції, і відповідно у разі надіслання заяви про звільнення поштою роботодавець вважається таким, що повідомлений про звільнення, за умови отримання заяви за два тижні, а не подання працівником такої заяви на пошту за два тижні до бажаної дати звільнення. Разом з тим суд апеляційної інстанції не врахував відсутності доказів того, що ОСОБА_2 підлягав звільненню саме у визначену ним дату (25.10.2019) з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, а також того, що станом на цю дату сплинув 14 денний термін його звільнення із займаної посади. Відтак суд апеляційної інстанції без посилання на жодну правову норму дійшов неправильного та необґрунтованого висновку про те, що Директор належним чином повідомив учасників Товариства про своє бажання звільнитись.
11. Крім цього, Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, зокрема, про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України, на який посилався суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові, оскільки цей висновок зроблений без урахування правової природи загальних зборів учасників Товариства і можливості виконання ними функції роботодавця у спосіб, відмінний від положень Закону № 2275-VIII. Також у цій же постанові КЦС ВС зазначив, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, однак цей висновок не узгоджується, зокрема, з положеннями статей 28, 30, 39 Закону № 2275-VIII та статті 97 Цивільного кодексу України, оскільки Директор є виконавчим органом Товариства, а протилежні твердження не мають правового підґрунтя. Навіть якщо директор є найманим працівником, він є виконавчим органом Товариства до моменту припинення таких відносин. Іншого правового регулювання це питання не містить.
12. Також Скаржник вважає, що для формування правового висновку з цього питання слід врахувати наявність колізії правових норм КЗпП України та Закону № 2275-VIII, а саме неузгодженість / суперечність між процедурою звільнення найманого працівника, що передбачена у частині першій 38 КЗпП України, і процедурою припинення повноважень виконавчого органу, яка визначена статтями 31, 32 Закону № 2275-VIII. На думку Скаржника, Закон № 2275-VIII є спеціальним законом, який регулює порядок обрання і припинення діяльності виконавчого органу (директора), а тому саме його положення підлягають застосуванню при вирішенні цих питань в такій категорії справ. При цьому Скаржник наголошує на тому, що особа, яка погодилась займати посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю, має бути обізнана, зокрема, з вимогами Закону № 2275-VIII та статуту товариства, а також усвідомлювати специфіку цього статусу, яка серед іншого передбачає, що процедура звільнення з указаної посади навіть за власним бажанням потребує дотримання вимог законодавства щодо порядку та строків скликання і проведення загальних зборів учасників товариства.
13. Ухвалою від 19.12.2022 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 08.02.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає за необхідне відступити від висновків КЦС ВС.
13.1. Викладених у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передання печатки, документів уповноваженій особі, - свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства.
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.
Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
13.2. Викладених у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, де КЦС ВС з посиланням на висновки, викладені у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, зазначив, що суди не врахували, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, тому визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
14. Ухвала про передання мотивована тим, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор, виконавчий орган), як будь-який інший працівник, дійсно має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, втім рішення про таке звільнення має бути прийняте загальними зборами товариства. При цьому таке повідомлення слід здійснити шляхом фактичного (безпосереднього) подання оригіналу заяви про звільнення саме роботодавцю як юридичній особі (відповідач у справі), а не її учасникам, як про це зазначено у постанові КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, зі здійсненням її реєстрації в журналі вхідної кореспонденції товариства або шляхом надіслання на юридичну адресу роботодавця рекомендованим листом з описом вкладення. Дата реєстрації відповідної заяви у журналі вхідної кореспонденції або дата отримання поштового відправлення товариством буде встановлювати строк, з якого почнеться відлік строку попередження про звільнення.
15. Колегія суддів вважає, що оскільки положення КЗпП України не містять приписів про відлік початку перебігу двотижневого строку повідомлення роботодавця про звільнення, цей строк слід обчислювати з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем, а не з моменту її направлення, оскільки цей двотижневий строк є гарантією прав роботодавця мати час здійснити заміну працівника.
16. Разом з цим колегія суддів акцентує увагу на тому, що звільнення посадової особи товариства певним чином ускладнює процес розірвання трудових відносин, адже директор товариства є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління нею. Порядок призначення та звільнення директора суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників, оскільки керівник є одноосібним виконавчим органом або входить до складу виконавчого органу юридичної особи, якщо це передбачено статутом товариства.
17. На переконання колегії суддів, у разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство лишається без органу управління, на який законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства, вчинення дій від його імені без довіреності, а звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства. Відповідно, призначення та звільнення керівника відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників товариства і за правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством.
18. На думку колегії суддів, оскільки керівник (директор) товариства є виконавчим органом юридичної особи, звільнення (зміна) якого повинне супроводжуватися прийняттям (призначенням) нового директора, його право на звільнення кореспондує визначеному статтею 32 Закону № 2275-VIII обов`язку скликати загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення (поштовим відправленням з описом вкладення) про це кожному учаснику товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників із зазначенням дати, часу та місця проведення, а також порядку денного, в якому одним з питань (або єдиним питанням) буде розгляд заяви керівника про звільнення. Тобто для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її роботодавцю, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення, або ініціювати таке звільнення, якщо скликання загальних зборів віднесено до компетенції іншого органу / посадової особи товариства.
19. Колегія суддів погоджується з тим, що у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника останньому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання / подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
20. На переконання колегії суддів, підхід, коли суд констатує відсутність рішення загальних зборів про звільнення з посади керівника (виконавчого органу), втім установлює факт припинення трудових відносин на дату закінчення двотижневого строку, наданого на завчасне повідомлення про звільнення, не свідчить про існування у сторін юридичного спору з можливістю захистити трудові права, які при такому підході не є порушеними. Колегія суддів вважає, що встановлення такого факту необхідне лише для примушення державного реєстратора зареєструвати виключення відомостей щодо керівника (директора) з державного реєстру.
21. При цьому колегія суддів вважає, що право на припинення трудових відносин на посаді директора (виконавчого органу) товариства саме за рішенням суду і саме з дати набуття ним (рішенням) чинності враховує можливість товариства доводити інші підстави звільнення, які можуть бути відрізнятись від підстав звільнення за власним бажанням.
22. Ураховуючи специфіку реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) товариства саме за рішенням загальних зборів товариства, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлений КЗпП України двотижневий строк може бути недостатнім для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення. На думку колегії суддів, такий строк має бути розумним, тобто таким, що надає обом сторонам реальну можливість вирішити спірне питання припинення трудових відносин без зловживання правом, а також акцентує увагу на помилковості підходу, за якого в усіх випадках констатується припинення трудових відносин через два тижні після подання / надіслання заяви про звільнення за власним бажанням, якщо на цей час рішення загальними зборами не прийнято.
23. При цьому, на думку колегії суддів, оскільки товариство не може діяти без директора (тобто без виконавчого органу), його зміна обов`язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, а разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов`язки керівника товариства. Однак законодавством це питання не врегульоване.
24. В іншому випадку, за висновками колегії суддів, зобов`язання державного реєстратора здійснити дії щодо виключення відповідних відомостей про юридичну особу, а саме про керівника (директора), буде примушенням державного реєстратора здійснити дії, які суперечать, зокрема, статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка надає державному реєстратору лише право зареєструвати зміну керівника (директора) на підставі відповідного рішення загальних зборів товариства. Також виключення відомостей про керівника (директора) товариства без заміни на нового / іншого керівника (директора) буде порушувати публічний порядок, адже згідно зі статутом керівник наділений багатьма повноваженнями, зокрема підписання податкової, статистичної та іншої звітності, платіжних та інших фінансових документів, здійснення від імені товариства будь-яких дій, які не суперечать чинному законодавству, тощо. Крім того, прийняття судового рішення з констатацією визнання керівника товариства звільненим ретроспективно з визначеної судом дати та зі значним перебігом часу до моменту виключення відомостей щодо нього з відповідного державного реєстру (коли повноваження директора і припиняються для третіх осіб) породжуватиме юридичну невизначеність в частині моменту припинення здійснення керівником (директором) своїх повноважень.
25. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
26. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
27. Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
28. Наведені у пунктах 14-24 цієї ухвали підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.
Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1.Прийняти до розгляду справу № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 36» та державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії.
2.Призначити справу № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 17 травня 2023 року о 10 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Повідомити учасників справи № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23), що їх явка не є обов`язковою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:В. В. БританчукС. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Й. КатеринчукВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвТ. А. Чумаченко Л. М. ЛобойкоС. П. Штелик
Суд | Велика палата Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 15.03.2023 |
Оприлюднено | 21.03.2023 |
Номер документу | 109646094 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Велика палата Верховного Суду
Пільков Костянтин Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні