Окрема думка

від 06.09.2023 по справі 127/27466/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Воробйової І. А., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б., Шевцової Н. В.

06 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 127/27466/20

Провадження № 12-10гс23

за касаційною скаргою учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «МС 36» (далі - ТОВ «МС 36», Товариство) ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2022 року (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Грязнов В. В., Петухов М. Г.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «МС 36», державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - учасника ТОВ «МС 36» ОСОБА_1 , про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У цій справі особа, яка працювала за трудовим договором на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства, з метою розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) надіслала учасникам Товариства заяви про звільнення та заяви із пропозицією скликати загальні збори для призначення нового директора.

2. Зазначені заяви залишилися невирішеними, а особа завернулася до суду з позовом про:

- визнання його трудових відносин з ТОВ «МС 36» припиненими;

- визнання його звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України;

- зобов`язання державного реєстратора внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, стосовно виключення запису про нього як керівника Товариства;

- зобов`язання Товариства провести зміну керівника та подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.

3. Місцевий суд в позові відмовив та вважав, що позивач не вчинив усіх дій, які повинен вчинити для припинення трудових відносин як працівник, що працює на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства.

4. Апеляційний суд позов задовольнив частково:

- визнав особу звільненою з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25 жовтня 2019 року;

- зобов`язав Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.

5. Касаційну скаргу подала третя особа - учасник Товариства із 100-відсотковою часткою.

6. У цій справі Великій Палаті Верховного Суду слід було дати відповіді на питання щодо:

- належної юрисдикції спору;

- встановлення строку скликання загальних зборів учасників Товариства;

- того, чи є визначальним при вирішенні таких справ волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

7. Постановою від 06 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 травня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2022 року у справі № 127/27466/20 скасувала.

8. Провадження у справі № 127/27466/20 закрила.

9. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, оскільки позивач у цій справі помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а під час касаційного перегляду встановлено, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина третя статті 313 ГПК України у цьому випадку не може бути застосована, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому частиною першою зазначеної статті, у зв`язку з чим касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

10. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 7 частини другої статті 30 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», далі - Закон № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

11. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

12. Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

13. Послалася на те, що суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 був обраний на посаду директора Товариства рішенням загальних зборів учасників, зафіксованим у протоколі від 12 вересня 2005 року № 1, однак не встановили обставин укладення з ним трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII. Учасники справи не стверджували про існування таких обставин та не посилались на недослідження судами доказів, які можуть це підтвердити.

14. Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_2 трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

15. Зазначила, що водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

16. При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

17. Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18 та від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

18. Необхідність такого відступу мотивувала тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

ІІ. Зміст окремої думки

19. З постановою Великої Палати Верховного Суду в частині вирішення питання юрисдикції спору та віднесення його до юрисдикції господарських судів не погоджуємося.

20. Вважаємо, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

21. По-перше, трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і місцевими загальними судами.

22. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, застосовується незалежно від форми трудового договору (частини перша і друга статті 221 КЗпП України).

23. Єдиний виняток - установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя статті 221 КЗпП України, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, частина третя статті 99 ЦК України).

24. Отже, юрисдикція розгляду трудових спорів місцевими загальними судами прямо визначена законом.

25. По-друге, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

26. Текстуальний аналіз цієї норми права свідчить про те, що вона встановлює чіткі критерії для визначення господарської юрисдикції спору з корпоративним елементом.

27. Для визначення підсудності господарському суду необхідна сукупність усіх визначених критеріїв.

28. По-трете, спір має стосуватися корпоративних відносин у розумінні статті 167 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин і звернення позивача до суду) та статті 96-1 ЦК України.

29. Корпоративними відносинами, у розумінні наведених норм права, є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

30. Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства (частина перша статті 96-1 ЦК України).

31. По-п`яте, спір має бути між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув.

32. По-шосте, стаття 20 ГПК України містить певне обмеження - спір не має бути трудовим.

33. Жодному із цих трьох критеріїв спір у справі, яка переглядається, не відповідає.

34. За матеріалами справи ОСОБА_2 не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) Товариства, отже, будь-які корпоративні права в нього не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.

35. Протокольним рішенням від 12 вересня 2005 року № 1 загальні збори учасників Товариства поклали обов`язки директора на ОСОБА_2 і надали йому право розпорядчого підпису на всіх господарських, фінансових, банківських документах ТОВ «МС 36», він перебував у штаті підприємства, йому нараховувалася заробітна плата, правовідносини між сторонами носили трудовий характер та ці обставини у справі сторонами не оспорювалися.

36. Отже, за будь-яким із трьох визначених пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України критеріїв справа не підлягає розгляду в суді господарської юрисдикції.

37. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

38. Трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.

39. Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.

40. Таким чином, між сторонами виникли саме трудові правовідносини.

41. У справі, яка розглядається, між сторонами наявний індивідуальний трудовий спір.

42. Індивідуальні трудові спори - це неурегульовані розбіжності з питань застосування трудового законодавства (та інших нормативних правових актів), які виникають між працівником і власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим органом.

43. Індивідуальні трудові спори розглядають комісії по трудових спорах (КТС) і районні (міські) суди. Розгляд трудових спорів регламентує глава XV КЗпП України та Цивільний процесуальний кодекс України.

44. Стаття 221 КЗпП України передбачає, що трудові спори розглядаються саме місцевими загальними судами.

45. Отже, для розгляду цієї справи судом, встановленим законом, у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), є місцевий суд загальної юрисдикції.

46. Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

47. Наведене виключає віднесення цього спору до господарської юрисдикції.

48. Враховуємо, що для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення справи є характер правовідносин, з яких виник спір.

49. При визначенні предметної та / або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та / або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

50. З огляду на це вважаємо, що спір щодо припинення трудових відносин директора товариства, який не є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

51. Для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення (див пункт 5.15 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21).

52. Проте наголошуємо, що необхідність врахування специфіки реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) товариства саме за рішенням загальних зборів товариства у порядку, визначеному статутом товариства та спеціальними законами, не змінює юрисдикцію розгляду спору на господарську.

53. Враховуючи специфіку реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) Товариства, можлива колізія між встановленими статтею 38 КЗпП України строками розірвання трудового договору та строками скликання загальних зборів товариства для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення, передбаченими Законом № 2275-VIII.

54. Вирішуючи питання мінімального строку на скликання загальних зборів товариства для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення слід насамперед виходити із строку, визначеного у статті 32 Закону № 2275-VIII.

55. Загальними засадами цивільного судочинства, визначеними статтею 3 ЦК України, є розумність, добросовісність і справедливість.

56. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

57. В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 «Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права» вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

58. На розсуд чесної, добросовісної і законослухняної людини, особа, яка погодилась працювати на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю, має бути обізнаною, зокрема, з вимогами Закону № 2275-VIII та статуту товариства, а також усвідомлювати специфіку цього статусу, який серед іншого передбачає, що процедура звільнення з цієї посади (навіть за власним бажанням) потребує дотримання вимог законодавства щодо порядку та строків скликання і проведення загальних зборів учасників товариства.

59. Отже, погодившись на роботу на такий посаді, особа погодилася з умовами та специфікою її призначення і звільнення з посади директора Товариства.

60. Особі, яка погодилась працювати на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства, не могло бути невідомо про те, що її звільнення з посади відбувається на підставі рішення загальних зборів товариства, які скликаються з ініціативи виконавчого органу товариства або на вимогу наглядової ради або ради директорів товариства, як не міг бути невідомим порядок скликання таких зборів.

61. Виходячи із загальних принципів цивільних відносин (розумності, добросовісності, справедливості) норми права щодо звільнення працівника з посади одноосібного директора Товариства з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, необхідно системно поєднувати із процедурою припинення повноважень виконавчого органу, визначеною статтями 31, 32 Закону № 2275-VIII, який є спеціальним законом, що регулює порядок обрання і припинення діяльності виконавчого органу (директора).

62. Визначальним у цьому випадку є саме волевиявлення працівника на звільнення з роботи, зокрема, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

63. Проте призначення та звільнення керівника, що відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників товариства, має певну специфіку за порядком та правовими наслідками.

64. Оскільки керівник (директор) товариства є виконавчим органом юридичної особи, звільнення (зміна) якого повинне супроводжуватися прийняттям (призначенням) нового директора, його право на звільнення кореспондує визначеному статтею 32 Закону № 2275-VIII обов`язку скликати загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення (поштовим відправленням з описом вкладення) про це кожному учаснику товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників із зазначенням дати, часу та місця проведення, а також порядку денного, в якому одним з питань (або єдиним питанням) буде розгляд заяви керівника про звільнення.

65. Тобто для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її роботодавцю, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення, або ініціювати таке звільнення, якщо скликання загальних зборів віднесено до компетенції іншого органу / посадової особи товариства.

66. У справі, яка переглядається, суди встановили, що Статут Товариства визначає, що голова загальних зборів обирається загальними зборами учасників та скликає загальні збори учасників, визначає порядок, день, місце і час проведення загальних зборів учасників, забезпечує своєчасне запрошення на засідання із зазначенням порядку денного, місця і часу проведення загальних зборів учасників не пізніше ніж за 30 днів до початку загальних зборів учасників (пункт 8.6.4). Загальні збори учасників можуть бути скликані також на вимогу директора (пункт 8.7).

67. Отже, Статут Товариства саме на директора Товариства покладає обов`язок скликати загальні збори учасників, визначити порядок, день, місце і час проведення загальних зборів учасників, забезпечити своєчасне запрошення на засідання з зазначенням порядку денного, місця і часу проведення загальних зборів учасників.

68. Відповідно без виконання цього обов`язку позивач не може вважатися таким, що вчинив усі необхідні дії для розірвання трудового договору з підстав, визначених частиною третьою статті 38 КЗпП України.

69. Водночас використання примусової праці забороняється (стаття 43 Конституції України).

70. Таким чином, вважаємо, що слід виходити з того, що реалізація права на розірвання трудового договору з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, не може бути поставлена в залежність від належної / неналежної організації діяльності товариства (зокрема, через відсутність кворуму чи кандидатури нового директора або недосягнення повноважним складом загальних зборів згоди щодо його призначення) або недбалості власників (учасників, засновників тощо) товариства.

71. У випадку виконання директором Товариства вимог, які визначені Законом № 2275-VIII і Статутом щодо порядку скликання і проведення загальних зборів учасників товариства, та невирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень з незалежних від нього причин директор, якого позбавили можливості припинити свої повноваження, може звернутись до суду з вимогою про припинення таких повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України.

72. У разі задоволення такого позову його повноваження як одноосібного виконавчого органу товариства припиняються.

73. Проте ця обставина також не змінює (з огляду на статтю 20 ГПК України) визначену законом юрисдикцію справи.

74. Наразі трудові спори розглядаються судами як цивільної, так і адміністративної та господарської юрисдикції.

75. Таке розпорошення трудових спорів між різними юрисдикціями та штучна зміна юрисдикції трудового спору про звільнення за ініціативою працівника з підстав, визначених статтею 38 КЗпП України, не сприяє єдиному тлумаченню норм права у спірних правовідносинах та засадам сталості і єдності судової практики.

76. Вважаємо, що штучне передання таких трудових спорів у господарську юрисдикцію погіршує становище і правовий захист найманих працівників порівняно з гарантіями, встановленими для них трудовим законодавством.

77. Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України, власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

78. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов`язки, а й орієнтовно вказує, до чого зобов`язаний власник.

79. Крім того, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

80. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує.

81. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частини друга, четверта, п`ята статті 319 ЦК України).

82. Отже, залежність права найманого працівника, що обіймає посаду одноосібного виконавчого органу (директора) товариства, на розірвання трудового договору за власною ініціативою від належної / неналежної організації праці юридичної особи - роботодавця або від сумлінності виконання своїх обов`язків власником (засновником, учасником) товариства чи уповноваженого ним органу не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості (пункт 6 статті 3 ЦК України).

83. З урахуванням викладеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22) про те, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

84. За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.

85. Для приведення цього висновку у відповідність із чинним законодавством відступ (уточнення, конкретизація) полягає у доповненні цього висновку після слів «належить до юрисдикції господарського суду» словами «за умови, що одноосібний виконавчий орган (директор) товариства є його учасником (засновником, акціонером, членом)».

86. При цьому, з огляду на те, що висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18 стосовно юрисдикційної належності спору та ефективності способу захисту порушеного права позивача, пов`язаного з позбавленням його можливості припинити свої повноваження як одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з незалежних від нього причин, не суперечать викладеним висновкам, не вбачаємо підстав для відступу від наведених висновків.

ІІІ. Висновки

87. У справі, яка розглядається, між сторонами виник індивідуальний трудовий спір.

ОСОБА_2 не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) товариства, отже, будь-які корпоративні права в нього не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Наведене виключає віднесення цього спору до господарської юрисдикції.

Отже, для розгляду цієї справи судом, встановленим законом, у розумінні статті 6 Конвенції, є місцевий суд загальної юрисдикції.

88. Розпорошення трудових спорів між різними юрисдикціями та штучна зміна юрисдикції трудового спору про звільнення за ініціативою працівника з підстав, визначених статтею 38 КЗпП України, не сприяє єдиному тлумаченню норм права у спірних правовідносинах та засадам сталості і єдності судової практики.

Штучне передання таких трудових спорів у господарську юрисдикцію погіршує становище і правовий захист найманих працівників порівняно з гарантіями, встановленими для них трудовим законодавством.

Судді: С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова І. В. Желєзний О. Б. Прокопенко Н. В. Шевцова