Рішення

від 15.03.2023 по справі 638/15482/19

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/15482/19

Провадження № 2/638/1830/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.03.2023Дзержинський районний суду м. Харкова в складі

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Зайченка Р.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Харків Скан» до ОСОБА_1 про стягнення сум,-

встановив:

Позивач ТОВ «ХарківСкан» звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення сум.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 06 жовтня 2016 року близько 11.00 години в районі перехрестя вул. Батумської та Білгородського шосе в м. Харків, сталося зіткнення автомобіля ВАЗ-11183-110-101 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який виїхав на смугу зустрічного руху та автомобіля позивача « ЗАЗ Ланос» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . В наслідок ДТП водії отримали тілесні ушкодження, а автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальні збитками. Кримінальне провадження закрите. Відповідно до постанови Чугуївського районного суду Харківської області від 11 лютого 2019 року провадження у адміністративній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 закрите в зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Винність до часу звернення позивача з позовом до суду у вчиненні ДТП не встановлювалась. За результатами розгляду вказаної цивільної справи позивач просить визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаної ДТП, та стягнути з нього на користь позивача 60644,62( шістдесят тисяч шістсот чотириста чотири гривни 62 копійки), а також суду судового збору.

Представник Позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник Відповідача у судовому засіданні вважав, що позов заявлено до неналежного відповідача, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір по суті, суд встановив наступні фактичні обставини, докази, що їх підтверджують, та відповідні ним спірні правовідносини.

06 жовтня 2016 року близько 11.00 години в районі перехрестя вул. Батумської та Білгородського шосе в м. Харків, сталося зіткнення автомобіля ВАЗ-11183-110-101 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який виїхав на смугу зустрічного руху та автомобіля позивача « ЗАЗ Ланос» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . В наслідок ДТП водії отримали тілесні ушкодження, а автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальні збитками. Кримінальне провадження закрите. Відповідно до постанови Чугуївського районного суду Харківської області від 11 лютого 2019 року провадження у адміністративній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 закрите в зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Винність до часу звернення позивача з позовом до суду у вчиненні ДТП не встановлювалась.

При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки.

В діях відповідача не встановлено винність.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі обставини або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вчинення відповідачем адміністративного правопорушення не спростовується, та за наявності постанови Чугуївського районного суду Харківської області, яка набрала законної сили, не підлягає доказуванню.

Судом призначена відповідно до ухвали від 18 лютого 2021 року судова автотехнічна експертиза.

Відповідно до висновку експерта N 4912/18072 від 19 липня 2021 року дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. п. 10.1,13.1 ПДРУ та знаходяться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Відповідач вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки Позивач мав би звернутися не до ОСОБА_1 , а до його страховика, ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС», так як визначена договором страхування страхова сума у повному обсязі покриває завдані йому збитки.

Станом на дату ДТП (06.10.2016) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «ВАЗ», державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 , була застрахована у ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» (строк дії полісу з 10.02.2016 по 09.02.2017).

В полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу № АЕ/7048489 від 09.02.2016 страхова сума за договором (ліміт відповідальності) було визначено у розмірі 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну.

Відповідач зазначає, що Позивач мав би звернутися з вимогою про відшкодування збитків, завданих ДТП, саме до страховика Відповідача, ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС». Такий порядок звернення встановлений законодавством та усталеною судовою практикою. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази того, що Позивач звертався з вимогою про відшкодування збитків, завданих ДТП, до страховика Відповідача. Як наслідок, звернення з такою вимогою до Відповідача є неправомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, надаючи оцінку аргументам учасників справи та правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитками визнаються: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" N 6 від 27.03.92, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, що підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" N 4 від 01.03.2013 N 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Неправомірність дій відповідача, якими завдано шкоду майну позивача, встановлено в межах адміністративного судочинства по справі N 638/12136/19, та відповідачем не заперечується.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" N 6 від 27.03.92, відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відносити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, що виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку з заподіянням шкоди майну.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" N 4 від 01.03.2013 N 4, потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розмір шкоди, завданої відповідачем внаслідок ДТП, позивач підтверджує належними доказами.

У відповідності до змісту висновку судової автотоварознавчої експертизи N 10924 від 16 березня 2017 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу автомобілю ЗАЗ Ланос в результаті ДТП (06.10.2016) становить 43601,13 грн (сорок три тисячі шістсот одна гривня 13 копійок).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 № 755/18006/15-ц зазначила наступне:

68. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

69. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

70. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

71. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

73. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За змістом пункту 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 № 755/18006/15-ц, за наявності укладеного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортних засобів відповідальність у межах страхового ліміту покладається виключно на страховика, а звернення вимог до страхувальника можливо виключно у разі перевищення розміру збитків над розміром ліміту страхового відшкодування за договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року по справі N 201/16373/16-ц (провадження N 14-27цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.»

Як вбачається з полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу № АЕ/7048489 від 09.02.2016 страхова сума за договором (ліміт відповідальності) було визначено у розмірі 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну.

Таким чином, Відповідальність за шкоду, завдану майну Позивача, повинен нести страховик ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС», так як визначена договором страхова сума у повному обсязі покриває завдані йому збитки.

При цьому, Позивачем не доведено вжиття достатніх заходів для отримання страхового відшкодування від ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС», а також факту відмови страховика від здійснення страхового відшкодування з будь-якої підстави.

За таких обставин звернення вимог про стягнення збитків до Відповідача ОСОБА_1 не відповідає закону і правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, яка є загальновідомою та усталеною.

Таким чином, на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судом вирішено відмовити у задоволенні позовних вимог. Питання про стягнення судових витрат суд вирішує згідно зі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 1166, 1187, 1194 ЦК України, та ст. ст. 12, 13, 76-77, 81-82, 141, 263-264 ЦПК України, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю « ХарківСкан» до ОСОБА_1 про стягнення сум про стягнення сум залишити без задоволення.

Судові витрати вважати сплаченими позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст документу складено 21 березня 2023 року.

Суддя: Т.В. ШТИХ.