Рішення

від 14.02.2023 по справі 487/2509/20

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №487/2509/20

Провадження №2/487/73/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2023 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кузьменко В.В.,

за участю секретаря судових засідань Рафальської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики,

ВСТАНОВИВ:

05.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики, укладеного у формі розписки від 05.04.2018року.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01.04.2016 року уклав з відповідачем ОСОБА_3 у письмовій формі договір позики, за яким виникла прострочена заборгованість. 21.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 5781564,00 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.12.2018р. позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі. Під час розгляду справи було забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом накладання арешту на майно ОСОБА_3 . Під час виконання рішення суду позивач дізнався про наявність договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом складання у письмовій формі розписки від 05.04.2018р. на суму позики 5000000,00грн., яка не була повернута у строк та стягнута за рішенням суду. Зазначає, що ОСОБА_2 є чоловіком рідної сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . В подальшому заарештоване майно ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження було передано у власність ОСОБА_2 . Позивач вважає, що договір позики між відповідачами є фіктивним, вчиненим без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та з метою ухилення від повернення боргу позивачу. Такими діями відповідачів, на думку позивача, порушуються його права та інтереси.

Ухвалою суду від 11.08.2020 року відкрито провадження по справі, призначено справу до судового розгляду.

Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач посилався на те, що позивачем до Миколаївського апеляційного суду було подано апеляційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2019 у справі №487/5026/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, однак ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 26.05.2020 апеляційне провадження закрито оскільки договір позики судом недійсним не визнаний, тому відсутні підстави для посилань на його фіктивність, а з огляду на те, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника не вирішувалося, апеляційне провадження необхідно закрити. Відповідач зазначає, що правовідносини з договору позики від 05.04.2018року виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а не між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Заперечує відповідач і проти фіктивності договору позики, зважаючи на його письмову форму, що є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Як на підставу звільнення від доказування в порядку ч.4 ст.82 ЦПК України відповідач посилався на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2019 у справі №487/5026/19.

Від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач посилався на те, що обставини справи вже були предметом дослідження у справі №487/5026/19, в результаті чого позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 були задоволені та стягнуто 5 млн.грн. Відповідач вказує, що грошові кошти від ОСОБА_2 отримав в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які можуть підтвердити факт передачі коштів.

21.11.2022 року ухвалою суду підготовче провадження по справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 19.12.2022 року.

19.12.2022 року відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх представники до суду не з`явились, про причини неявки до суду не повідомили. Розгляд справи було відкладено.

14.02.2023 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник до суду не з`явились, про причини неявки до суду не повідомили. Надав відзив, в якому проти позову заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник до суду не з`явились, про причини неявки до суду не повідомили. Надав відзив, в якому проти позову заперечував.

З огляду на наведене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до Статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судом встановлено, що 01.02.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики у письмовій формі, відповідно до якого позивач надав у борг позивачу грошові кошти в сумі 151414 доларів США. Відповідно до договору ОСОБА_3 зобов`язався повернути грошові кошти до 01.04.2017 року. Всупереч укладеному договору позики та вказаним нормам відповідач у встановлений строк не виконав покладені на нього зобов`язання та не повернув борг позивачу у розмірі 151414,00 доларів США. У зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання 21.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , про стягнення боргу. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.12.2018р. у справі №487/3004/18 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01.04.2016 року в розмірі 5781564,00 грн., який складається з суми позики в сумі 4084559,00 грн., 3% річних в сумі 139658,00 грн., інфляційного збільшення в сумі 577039,00 грн., суми винагороди за користування позикою в сумі 980294 грн. Рішення суду набрало законної сили.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.06.2018 по справі №487/3004/18 (в незміненій частині) забезпечено позов та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.09.2018 по справі №487/3004/18 забезпечено позов та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме:

- 1/4 частка житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- 1/4 частка земельної ділянки площею 988 кв.м., кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, розташована по АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0232, розташована на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0230, розташована на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- автомобіль Mitsubishi Pajero, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного рішення суду до Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) позивачем подано виконавчий лист від 16.01.2020 року. Постановою про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2020р. відкрито виконавче провадження ВП №61435419, що було об`єднано у зведене виконавче провадження №61177322.

Крім наведеного у зведене виконавче провадження №61177322 входить виконавче провадження ВП№61157904 з примусового виконання виконавчого листа №487/5026/19, виданого 08.01.2020 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 5000000,00грн., що надійшов до державної виконавчої служби 04 лютого 2020 року.

Заводським районним судом м. Миколаєва в рішенні від 07.10.2019 по справі №487/5026/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, встановлено, що 05.04.2018 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 грошову позику в розмірі 5000000,00 грн. Відповідно до умов договору позики відповідач зобов`язувався повернути отримані ним грошові кошти до 05.04.2019 року. Вказані вище обставини підтверджуються борговою розпискою, яка знаходиться у позивача та містить підпис відповідача. Станом на день звернення до суду відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу не повернув. З огляду на викладене, у зв`язку з тим, що відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, враховуючи, що оригінал боргової розписки знаходиться у позивача, і останній надав його суду, а станом на 02.07.2019 року заборгованість відповідачем не погашена, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем ОСОБА_3 рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.10.2019 не оскаржувалось.

Матеріали справи свідчать про те, що виконавчий документ про стягнення коштів на користь ОСОБА_2 надійшов до державної виконавчої служби раніше ніж надійшов виконавчий документ про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 .

Постановами про опис та арешт майна (коштів) боржника у ВП №61177322 проведено опис та арештовано майно (кошти) боржника ОСОБА_3

ОСОБА_3 не заперечував проти звернення стягнення в першу чергу на житловий будинок, та одночасно із описом та арештом майна до Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у відповідності до ч.1 ст.57 ЗУ «Про виконавче провадження» від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшли заяви від 25.02.2020 «щодо визначення вартості майна боржника за взаємною згодою сторін виконавчого провадження» відносно всього арештованого майна.

Вказані заяви відповідачами виготовлено та подано синхронно, а зміст заяв сторін виконавчого провадження є повністю ідентичним, відмінність складає лише персональні дані заявників.

Так, відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було досягнуто взаємної згоди щодо вартості арештованого майна для подальшої реалізації на електронних торгах, та визначено, що вартість земельної ділянка загальною площею 0,1га, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, кадастровий номер 4825184800:04:000:0232 становить 400 000 (чотириста тисяч)грн.; вартість земельної ділянки загальною площею 0,05га, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, кадастровий номер 4825184800:04:000:0230 становить 200 000 (двісті тисяч)грн.; вартість частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 988, 0 кв.м., кадастровий номер 4810136900:03:023:0011 становить 1 000 000 (один мільйон)грн.; вартість житлового будинку загальною площею -190,4кв.м., житловою площею - 88,1кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , становить 5 300 000 (п`ять мільйонів) гривень.

На запит суду від Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) через канцелярію суду надійшли матеріали виконавчого провадження ВП№61157904 з примусового виконання виконавчого листа №487/5026/19, виданого 08.01.2020 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 5 000 000,00грн.

Згідно Постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22.06.2020 встановлено, що електронні торги, які проведено ДП «СЕТАМ» 29.04.2020 лот №416348 в м. Миколаєві щодо реалізації арештованого майна боржника, а саме земельної ділянки площею 0,05га (КН:4825184800:04:000:0230) розташованої за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, в строки передбачені ЗУ «Про виконавче провадження» не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів - майно в установленому порядку знято з реалізації та запропоновано стягувачам - вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. Та керуючись частинами 9, 10 статті 61 ЗУ «Про виконавче провадження» постановлено: передати ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 нереалізоване майно боржника, а саме земельну ділянку площею 0,05га (КН:4825184800:04:000:0230) розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська с/р, за ціною третіх електронних торгів, а саме 140 000 (сто сорок тисяч)гривень. На підставі вказаної постанови складено Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22.06.2020.

За аналогічними обставинами, згідно Постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22.06.2020 та Акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22.06.2020, ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,1га (КН:4825184800:04:000:0232) розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська с/р, за ціною третіх електронних торгів, а саме 280 000 (двісті вісімдесят тисяч)гривень.

Згідно Постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17.07.2020 та Акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17.07.2020, ОСОБА_2 передано житловий будинок загальною площею -190,4кв.м., житловою площею - 88,1кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , за ціною третіх електронних торгів, а саме 3 710 000(три мільйони сімсот десять тисяч)гривень.

За твердженнями позивача узгоджена відповідачами вартість арештованого майна не відповідає ринковій ціні, є завищеною, що забезпечить відсутність бажаючих придбати майно за такою ціною на електронних торгах, а відтак - відсутність допущених учасників торгів.

В обґрунтування таких аргументів разом із позовом позивачем наданий Звіт про незалежну оцінку майна житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_3 , згідно якого ринкова ціна житлового будинку складає 1 407 818 (один мільйон чотириста сім тисяч вісімсот вісімнадцять)грн. Відповідно до Звіту про експертну грошову (оціночну) вартість земельної ділянки площею 988кв.м., кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, за адресою: АДРЕСА_2 (1/4 частка), ринкова ціна складає 119 515 (сто дев`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятнадцять)грн., що значне менше ніж вартість цього майна, визначена відповідачами в їх спільних заявах у виконавчому провадженні.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від Головного управління ДПС у Миколаївській області через канцелярію суду надійшла інформація про суми доходів, отриманих громадянином ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 1 кварталу 1999року по 2 квартал 2018року, та джерела їх отримання. Так, сумарний дохід (виплачений) за визначений період склав: 120,00(2000р.3кв.) + 1742,55(2000р.4кв.) + 18,30(2001р.1кв.) +325,00(2001р.1кв.) +520,00(2001р.2кв.)+ 3359,50(2001р.3кв.)+260,00(2001р.3кв.) + 520,00(2001р.4кв.) + 310,00(2002р.1кв.) + 533,00(2002р.2кв.) + 447,42(2002р.3кв.) + 529,58(2002р.4кв.) + 450,00(2003р.1кв.) + 450,00(2003р.2кв.) + 448,96(2003р.3кв.) + 510,00(2003р.4кв.) + 334,47(2004р.1кв.) + 150,00(2004р.1кв.) + 326,82(2004р.2кв.) + 150,00(2004р.2кв.) + 347,92(2004р.3кв.) + 150,00(2004р.3кв.) + 373,22(2004р.4кв.) + 150,00(2004р.4кв.) + 408,00(2005р.1кв.) + 150,00(2005р.1кв.) + 422,90(2005р.2кв.) + 150,00(2005р.2кв.) + 5762,73(2005р.3кв.) + 476,00(2005р.3кв.) + 150,00(2005р.3кв.) + 498,00(2005р.4кв.) + 150,00(2005р.4кв.) + 492,06(2006р.1кв.) + 150,00(2006р.1кв.) + 534,45(2006р.2кв.) + 150,00(2006р.2кв.) + 562,50(2006р.3кв.) + 150,00(2006р.3кв.) + 578,75(2006р.4кв.) + 300,00(2006р.4кв.) + 600,00(2007р.1кв.) + 300,00(2007р.1кв.) + 634,40(2007р.2кв.) + 300,00(2007р.2кв.) + 660,00(2007р.3кв.) + 300,00(2007р.3кв.) + 699,37(2007р.4кв.) + 300,00(2007р.4кв.) + 1620,00(2008р.1кв.) + 300,00(2008р.1кв.) + 1624,97(2008р.2кв.) + 300,00(2008р.2кв.) + 1689,69(2008р.3кв.) + 300,00(2008р.3кв.) + 1740,61(2008р.4кв.) + 1920,39(2009р.1кв.) + 600,00(2009р.1кв.) + 3444,00(2009р.2кв.) + 1968,66(2009р.2кв.) + 300,00(2009р.2кв.) + 1984,39(2009р.3кв.) + 300,00(2009р.3кв.) + 2208,39(2009р.4кв.) + 300,00(2009р.4кв.) + 2685,00(2010р.1кв.) + 300,00(2010р.1кв.) + 3900,00(2010р.2кв.) + 2742,00(2010р.2кв.) + 300,00(2010р.2кв.) + 2679,57(2010р.3кв.) + 300,00(2010р.3кв.) + 9684,00(2010р.4кв.) + 2817,00(2010р.4кв.) + 300,00(2010р.4кв.) + 0,69(2011р.1кв.) + 2904,00(2011р.1кв.) + 300,00(2011р.1кв.) + 2912,70(2011р.2кв.) + 2961,00(2011р.3кв.) + 300,00(2011р.3кв.) + 3029,29(2011р.4кв.) + 300,00(2011р.4кв.) + 3300,00(2012р.1кв.) + 300,00(2012р.1кв.) + 3000,00(2012р.1кв.) + 3300,00(2012р.2кв.) + 300,00(2012р.2кв.) + 204,10(2012р.3кв.) + 3000,00(2012р.3кв.) + 300,00(2012р.3кв.) + 6000,00(2012р.3кв.) + 3600,00(2012р.4кв.) + 300,00(2012р.4кв.) + 3000,00(2012р.4кв.) + 3600,00(2013р.1кв.) + 1560,00(2013р.1кв.) + 3000,00(2013р.1кв.) + 3600,00(2013р.2кв.) + 1560,00(2013р.2кв.) + 3000,00(2013р.2кв.) + 3600,00(2013р.3кв.) + 1560,00(2013р.3кв.) + 109337,50(2013р.3кв.) + 3620,00(2013р.4кв.) + 1560,00(2013р.4кв.) + 3660,00(2014р.1кв.) + 1560,00(2014р.1кв.) + 3660,00(2014р.2кв.) + 1560,00(2014р.2кв.) + 3660,00(2014р.3кв.) + 750,00(2014р.3кв.) + 915,00(2014р.4кв.) + 23250,00(2014р.4кв.) + 750,00(2014р.4кв.) + 915,00(2015р.1кв.) + 750,00(2015р.1кв.) + 915,00(2015р.2кв.) + 750,00(2015р.2кв.) + 954,50(2015р.3кв.) + 750,00(2015р.3кв.) + 1033,50(2015р.4кв.) + 750,00(2015р.4кв.) + 4140,00(2016р.1кв.) + 750,00(2016р.1кв.) + 1,24(2016р.2кв.) + 4280,00(2016р.2кв.) + 750,00(2016р.2кв.) + 4350,00(2016р.3кв.) + 750,00(2016р.3кв.) + 4500,00(2016р.4кв.) + 750,00(2016р.4кв.) + 108973,00(2016р.4кв.) + 6400,00(2017р.1кв.) + 1 200,00(2017р.1кв.) + 750,00(2017р.1кв.) + 4800,00(2017р.2кв.) + 1800,00(2017р.2кв.) + 750,00(2017р.2кв.) + 6400,00(2017р.3кв.) + 1800,00(2017р.3кв.) + 750,00(2017р.3кв.) + 4800,00(2017р.4кв.) + 1800,00(2017р.4кв.) + 750,00(2017р.4кв.) + 7446,00(2018р.1кв.) + 9000,00(2018р.1кв.) + 750,00(2018р.1кв.) = 474047,09 (чотириста сімдесят чотири тисячі сорок сім) гривень.

Ухвалою суду від 11.12.2020 громадянина ОСОБА_2 було зобов`язано надати копії декларації про майновий стан і доходи з відміткою контролюючого органу України про її отримання за період з 25.02.1999р до 05.04.2018р; надати інші документи, що підтверджують джерела походження власників коштів та активів фізичної особи в сумі 5 000 000,00 гривень отримані до 05.04.2018 року.

Відповідачем ОСОБА_2 ухвала виконана не була, повідомлень щодо неможливості надати витребувану інформацію від ОСОБА_2 не надходило.

Крім того доказів, які б підтверджували наявність у відповідача ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 5000000,00грн, як на обґрунтування заперечень відповідача ОСОБА_2 проти позову, до суду не надано.

На підставі наведеного, відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81, частини 10 статті 84 ЦПК України, суд визнає ту обставину, що у ОСОБА_2 станом на 05.04.2018 року були відсутні в наявності грошові кошти в сумі 5000000,00(п`ять мільйонів)гривень.

Не доведено відповідачами і обставин фактичного використання коштів ОСОБА_3 у зазначеній сумі в цей же період часу.

Вказані обставини у своїй сукупності спростовують аргументи відповідачів щодо реального виконання оспорюваного правочину, в порушення положень визначених Статтею 1046 ЦК України.

Надаючи оцінку аргументам відповідачів із посиланням на обставини, викладені в рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2019 у справі №487/5026/19, як підставу звільнення від доказування в порядку ч.4 ст.82 ЦПК України, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не приймав участь в такій справі, а тому обставини, що є предметом спору, не можна вважати встановленими і вони підлягають доказуванню.

Стосовно заяв відповідачів про те, що грошові кошти передавались в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , судом звертається увага на тому, що відповідно до положень частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Факт виконання зобов`язання за договором позики, при цьому, не може бути доведений за допомогою пояснень сторони і показань свідка. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17.

Ухвалою суду від 08.10.2021 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2021р., у справі призначено судову технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: Чи відповідають давність виконання (створення) підпису та тексту розписки від 05.04.2018 року про отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_2 даті вказаній у тексті цієї розписки, а саме - 05.04.2018 року? Чи могла бути створена розписка від 05.04.2018 року про отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_2 в липні 2019 року?

Відповідно до висновку експертів від 23.09.2022 №415/22-34, записи і підписи від імені ОСОБА_3 в досліджуваній розписці, датованій 05.04.2018, виконані пишучим приладом - ручкою (ручками), спорядженою чорнилом чорного кольору. Відповісти на питання ухвали не видається можливим, у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних чорнилами для пишучих приладів.

За наведеного судом не приймається до уваги висновок експертів як доказ, через відсутність відомостей про обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі, зокрема, звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Відповідно до частини 1 статті 61 ЗУ «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

За частиною 3 статті 61 Закону, початкова ціна продажу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 57 Закону, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Відповідно частини 6, 9, 10 статті 61 Закону, у разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку черговості, визначеної статтею 46 цього Закону, а в межах однієї черги, визначеної статтею 46 цього Закону, - у порядку надходження виконавчих документів на виконання.

Отже, наведені обставини вказують на причинно-наслідковий зв`язок між укладанням відповідачами договору позики у формі розписки від 05.04.2018р., їх зустрічними діями на стадії виконавчого провадження, та припиненням у відповідача ОСОБА_3 права власності на майно, арештоване в якості забезпечення позову у справі №487/3004/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

В той же час у власності боржника ОСОБА_3 не залишається іншого майна, на яке можливо звернути стягнення для виконання боргових зобов`язань перед позивачем ОСОБА_1 .

Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

В постанові Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №201/374/15-ц висловлено висновок, згідно якого: оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Із врахуванням наведеного судом встановлено, що ОСОБА_1 має обґрунтовану юридичну заінтересованість у визнанні недійсними спірного договору позики, оскільки в разі задоволення позовних вимог він буде мати «виправдані очікування» стосовно виконання ОСОБА_3 зобов`язань щодо повернення боргу за рахунок звернення стягнення на все майном, яке в нього перебувало до передачі майна у власність ОСОБА_2 .

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України)

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2022 року по справі №520/15284/17, за розглядом аналогічної справи, висловлено наступний висновок.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15 (провадження № 61-31599св18), дійшов правового висновку про те, що «згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Аналіз змісту частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» означає те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними».

Таким чином, у справі очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору позики) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір позики) використовувався учасниками для ухилення від повернення боргу ОСОБА_1 за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.12.2018 року у справі №487/3004/18.

Судом враховуються обставини встановлені рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2021р. у справі №487/4257/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25.01.2022р., постановою Верховного Суду від 06.07.2022р. Так, серед іншого судом встановлено: «Відповідач ОСОБА_3 , достовірно знаючи про наявність в нього невиконаних боргових зобов`язань за договором позики від 01.04.2016 року, укладеним між ним та позивачем ОСОБА_1 строком до 01.04.2017 року, а також про пред`явлення до суду 21.05.2018 року ОСОБА_1 позову про стягнення суми боргу (який рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 17.12.2018 року у справі 487/3004/18 задоволено у сумі 5781564 гривень), передбачаючи негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення, та його син, який виступив покупцем, відповідач ОСОБА_6 , діяли очевидно недобросовісно та зловживаючи правами стосовно кредитора ОСОБА_1 , оскільки уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу №4841/2018/1002884 від 27.06.2018 року, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 . Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Отже, договір позики у формі розписки від 05.04.2018р між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_3 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох відповідачів - сторін правочину, приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_3 шляхом застосування правових механізмів стадії виконавчого провадження. Таким чином, при укладенні оспорюваного договору воля сторін (відповідачів у справі) не відповідала зовнішньому її прояву, сторони не бажали реального настання правових наслідків, обумовлених договором позики, їх дії щодо складання розписки вчинені з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 , що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,263-265,352,354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики - задовольнити.

Визнати недійсним (фіктивним) договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у формі розписки від 05.04.2018р.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1500 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання його повного тексту.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації : АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 24.02.2023 року.

Суддя В.В.Кузьменко