Постанова

від 24.07.2024 по справі 487/2509/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 487/2509/20

провадження № 61-12679св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2023 року в складі колегії суддів Серебрякової Т. В., Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року у справі № 487/3004/18 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, стягнено з останнього на користь позивача заборгованість за договором позики від 01 квітня 2016 року у сумі 5 781 564,00 грн.

16 січня 2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист на виконання зазначеного судового рішення, яке набрало законної сили, та 03 березня 2020 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження № НОМЕР_5 за цим виконавчим документом.

04 березня 2020 року позивачу стало відомо про наявність іншого виконавчого провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 08 січня 2020 року Заводським районним судом м. Миколаєва на підставі рішення цього ж суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 487/5026/19. Відповідно до цього судового рішення стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 квітня 2018 року у сумі 5 000 000,00 грн.

Позивач вважав, що наявні підстави для визнання договору позики від 05 квітня 2018 року фіктивним, оскільки цей договір укладений без дійсних намірів виконання зобов`язання (без реальної передачі коштів у позику). На його думку, існувала певна домовленість між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (який є чоловіком рідної сестри ОСОБА_3 ), яка спрямована на ухилення від виконання рішення суду у справі № 487/3004/18 та уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Позивач також стверджував, що ОСОБА_2 не мав і не має грошових коштів у сумі 5 000 000,00 грн, а тому він не міг надати вказану суму коштів у борг ОСОБА_3 , що свідчить про безгрошовість оскаржуваного договору позики.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним (фіктивним) договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у формі розписки від 05 квітня 2018 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним (фіктивним) договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у формі розписки від 05 квітня 2018 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано підставністю і обґрунтованістю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки останній довів суду, що договір позики у формі розписки від 05 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно останнього, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох відповідачів (сторін правочину), приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_3 шляхом застосування правових механізмів на стадії виконавчого провадження. Під час укладення оспорюваного договору воля сторін (відповідачів у справі) не відповідала зовнішньому її прояву, сторони не бажали реального настання правових наслідків, обумовлених договором позики, їх дії щодо складання розписки вчинені з метою створення перешкод у виконанні судового рішення у справі № 487/3004/18.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору позики відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довів наявності правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання договору позики від 05 квітня 2018 року фіктивним, зокрема ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що, укладаючи цей договір, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали наміру досягти обумовлених ним юридичних наслідків у вигляді отримання та передання грошових коштів у позику. Водночас суд визнав безпідставними та необґрунтованиминаведені ОСОБА_1 у позові підстави для визнання недійсним договору позики: відсутність у ОСОБА_2 майнової змоги позичити відповідну суму коштів та укладення договору з метою уникнути виконання судового рішення у справі № 487/3004/18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2023 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2023 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц; постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 24 червня 2020 року у справі № 640/4477/15-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15, від 06 липня 2022 року у справі № 487/4257/20, від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання договору позики від 05 квітня 2018 року фіктивним.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

21 серпня 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2023 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

21 лютого 2024 року cправа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_3 кошти у сумі 151 414,00 доларів США, про що вони склали розписку. Строк повернення позики сторони встановили до 01 квітня 2017 року. В обумовлений строк позичальник кошти не повернув.

21 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом про стягнення з ОСОБА_3 5 781 654,00 грн заборгованості за договором позики у вигляді розписки від 01 квітня 2016 року.

Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2018 року та 03 вересня 2018 року у цій справі задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року у справі № 487/3004/18, яке набрало законної сили 17 січня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнено на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 01 квітня 2016 року у загальній сумі 5 781 654,00 грн, яка складається з: 4 084 559,00 грн - основного боргу, 139 658,00 грн - 3 % річних, 577 039,00 грн - інфляційних втрат, 980 294 грн - винагорода за користування позикою.

На примусове виконання вказаного судового рішення до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Заводський ВДВС) позивач подав виконавчий лист від 16 січня 2020 року.

Постановою від 03 березня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 за цим виконавчим листом і надалі воно було об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6.

Крім наведеного, у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6 входить провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 08 січня 2020 року у справі № 487/5026/19.

Установлено, що 07 жовтня 2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення у справі № 487/5026/19, яке набрало законної сили 07 листопада 2019 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 000 000,00 грн заборгованості за договором позики у вигляді розписки від 05 квітня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції керувався тим, що відповідач визнав свою заборгованість за розпискою від 05 квітня 2018 року у повному обсязі, невиконання позичальником своїх зобов`язань підтверджується також оригіналом боргової розписки, який перебуває у позивача і який як доказ у справі був наданий суду.

Також установлено, що відповідач ОСОБА_3 зазначене судове рішення не оскаржував.

Виконавчий документ, виданий на примусове виконання рішення у справі № 487/5026/19, надійшов до Заводського ВДВС раніше, ніж надійшов виконавчий документ, виданий на примусове виконання рішення у справі № 487/3004/18.

Постановами Заводського ВДВС від 24 та 25 лютого 2020 року в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6 описано та арештовано нерухоме майно, належне боржнику ОСОБА_3

25 лютого 2020 року до Заводського ВДВС боржник ОСОБА_3 та стягувач ОСОБА_2 подали заяви ідентичного змісту щодо визначення вартості майна боржника за взаємною згодою сторін виконавчого провадження.

ОСОБА_3 не заперечував проти звернення стягнення в першу чергу на житловий будинок та одночасно із описом та арештом майна до Заводського ВДВС відповідно до частини першої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» подав разом із ОСОБА_2 заяву від 25 лютого 2020 року щодо визначення вартості майна боржника за взаємною згодою сторін виконавчого провадження стосовно всього арештованого майна.

Установлено, що зазначені заяви відповідачі виготовили та подали одночасно, а зміст заяв сторін виконавчого провадження є повністю ідентичним, відмінність становлять лише персональні дані заявників.

Так, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 досягли взаємної згоди щодо вартості арештованого майна для подальшої реалізації на електронних торгах та визначили, що вартість земельної ділянки загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, кадастровий номер 4825184800:04:000:0232, становить 400 000,00 грн; вартість земельної ділянки загальною площею 0,05 га, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, кадастровий номер 4825184800:04:000:0230, становить 200 000,00 грн; вартість 1/2 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 988,0 кв. м, кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, становить 1 000 000,00 грн; вартість житлового будинку, загальною площею 190,4 кв. м, житловою площею 88,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , становить 5 300 000,00 грн.

На запит суду першої інстанції від Заводського ВДВСчерез канцелярію суду надійшли матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 08 січня 2020 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі № 487/5026/19 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі 5 000 000,00 грн.

У цьому виконавчому провадженні міститься постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року, з якої видно, що електронні торги, які проведено ДП «СЕТАМ» 29 квітня 2020 року, лот № 416348, у м. Миколаєві щодо реалізації арештованого майна боржника, а саме земельної ділянки площею 0,05 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0230), розташованої за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, у строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів - майно в установленому порядку знято з реалізації та запропоновано стягувачам вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. Керуючись частинами дев`ятою, десятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено передати ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 нереалізоване майно боржника, а саме: земельну ділянку площею 0,05 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0230), розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, за ціною третіх електронних торгів, а саме 140 000,00 грн. На підставі зазначеної постанови складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року.

За аналогічними обставинами, згідно з постановою про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року, ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0232), розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, за ціною третіх електронних торгів, а саме 280 000,00 грн.

Згідно з постановою про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17 липня 2020 року та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17 липня 2020 року ОСОБА_2 передано житловий будинок загальною площею 190,4 кв. м, житловою площею 88,1 кв. м, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , за ціною третіх електронних торгів, а саме 3 710 000,00 грн.

За твердженнями позивача узгоджена відповідачами вартість арештованого майна не відповідає ринковій вартості, є завищеною, що забезпечило відсутність бажаючих придбати майно за такою ціною на електронних торгах, а отже - відсутність допущених учасників торгів.

В обґрунтування таких аргументів позивач разом із позовом надав звіт про незалежну оцінку майна житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з яким ринкова ціна житлового будинку становить 1 407 818,00 грн.

Відповідно до звіту про експертну грошову (оціночну) вартість земельної ділянки площею 988 кв. м, кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, за адресою: АДРЕСА_1 (1/4 частка), ринкова вартість становить 119 515,00 грн, що значно менше, ніж вартість цього майна, визначена відповідачами в їхніх спільних заявах у виконавчому провадженні.

Проте акти про передачу майна стягувачу в судовому порядку не оскаржувалися.

Також у справі, яка переглядається, за клопотанням позивача була призначена судова технічна експертиза документів, а саме розписки від 05 квітня 2018 року.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2022 року за результатами проведення судової технічної експертизи документів у справі № 487/2509/20 записи і підписи від імені ОСОБА_3 в досліджуваній розписці, датованій 05 квітня 2018 року, виконані пишучим приладом - ручкою (ручками), спорядженою чорнилом чорного кольору. Відповісти на решту поставлених судом питань не видалось можливим у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних чорнилами для пишучих приладів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Убачається, що між сторонами у справі тривалий час існує конфлікт з приводу невиконання боргових зобов`язань за договорами позики. Суди різних інстанцій неодноразово розглядали справи та ухвалювали рішення у таких справах.

Установлені судами у цих справах обставини на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються під час розгляду справи, яку зараз переглядає Верховний Суд.

У справі № 487/3004/18

21 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у вигляді розписки від 01 квітня 2016 року у загальній сумі 5 781 564,00 грн.

Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2018 року та від 03 вересня 2018 року забезпечено позов та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме на:

- житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 190,4 кв. м;

- 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- 1/4 частку земельної ділянки площею 988 кв. м, кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, що розташована на АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0232, розташовану на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0230, розташовану на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року у справі № 487/3004/18, яке набрало законної сили 17 січня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнено на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 01 квітня 2016 року у загальній сумі 5 781 654,00 грн, яка складається з: 4 084 559,00 грн - основного боргу, 139 658,00 грн - 3 % річних, 577 039,00 грн - інфляційних втрат, 980 294 грн - винагороди за користування позикою.

Рішення суду мотивовано тим, що наявними у справі належними та допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_3 у встановлений у розписці від 01 квітня 2016 року строк не виконав своїх договірних зобов`язань. На підставі статей 526, 625, 1048 ЦК України суд стягнув з боржника на користь ОСОБА_1 еквівалент суми позики, а також 3 % річних, інфляційних втрат та суму винагороди за користування позикою.

У справі № 487/5026/19

02 липня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 5 000 000,00 грн заборгованості за розпискою від 05 квітня 2018 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва 07 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2019 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 000 000,00 грн заборгованості за договором позики у вигляді розписки від 05 квітня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції керувався тим, що під час розгляду цієї справи ОСОБА_3 визнав свою заборгованість за розпискою від 05 квітня 2018 року у повному обсязі, невиконання позичальником своїх зобов`язань підтверджується також оригіналом боргової розписки, який перебуває у позивача і який як доказ у справі був наданий суду.

Відповідач ОСОБА_3 зазначене судове рішення не оскаржував.

Натомість 30 березня 2020 року особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції від 07 жовтня 2019 року у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 07 жовтня 2019 року закрито.

У справі № 487/4257/20

23 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 4841/2018/1002884 від 27 червня 2018 року транспортного засобу марки Mitsubishi, модель Pajero Wagon, реєстраційний номер до перереєстрації НОМЕР_2 , реєстраційний номер після перереєстрації НОМЕР_3 , 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу марки Mitsubishi, модель Pajero Wagon, реєстраційний номер до перереєстрації НОМЕР_2 , реєстраційний номер після перереєстрації НОМЕР_3 , 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , яка здійснена на ім`я ОСОБА_4 , на підставі договору від 27 червня 2018 року № 4841/2018/1002884. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції було предметом апеляційного та касаційного перегляду, за результатами якого залишено без змін.

Верховний Суд у постанові від 06 липня 2022 року погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які надаючи оцінку оспорюваному договору купівлі-продажу, дійшли висновків, що ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 , після пред`явлення до нього позову ОСОБА_1 про примусове виконання простроченого зобов`язання, відчужив належний йому автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero Wagon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за ціною 377 213,76 грн на користь свого сина.

Зазначені обставини свідчать, що ОСОБА_3 діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи правами стосовно позичальника, оскільки уклав зі своїм сином договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси ОСОБА_1 . Дії ОСОБА_3 були спрямовані на недопущення звернення стягнення на належне йому майно.

Виконавче провадження № НОМЕР_5 з виконання виконавчого листа № 487/3004/18, виданого 16 січня 2020 року, не закінчено, отже, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 17 грудня 2018 року у справі № 487/3004/18 ОСОБА_3 повністю не виконав.

Наслідки примусового виконання судових рішень

16 січня 2020 року ОСОБА_1 подав на примусове виконання до Заводського ВДВС виконавчий лист, виданий на підставі рішення у справі № 487/3004/18.

Постановою державного виконавця Заводського ВДВС від 03 березня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 за цим виконавчим листом.

Водночас на примусовому виконанні Заводського ВДВС перебував виконавчий лист, виданий на підставі рішення у справі № 487/5026/19.

Постановою державного виконавця Заводського ВДВС від 05 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 за вказаним виконавчим листом.

04 березня 2020 року постановою державного виконавця Заводського ВДВС зазначені виконавчі провадження № НОМЕР_5 та № НОМЕР_7 об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6.

Постановами Заводського ВДВС від 24 лютого 2020 року та від 25 лютого 2020 року в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6 описано та арештовано нерухоме майно, належне боржнику ОСОБА_3

27 лютого 2020 року ОСОБА_3 подав до Заводського ВДВС заяву, в якій він не заперечував проти звернення стягнення в першу чергу на житловий будинок АДРЕСА_2 .

25 лютого 2020 року до Заводського ВДВС боржник ОСОБА_3 та стягувач ОСОБА_2 подали заяви ідентичного змісту щодо визначення вартості майна боржника за взаємною згодою сторін виконавчого провадження стосовно всього арештованого майна.

Установлено, що зазначені заяви відповідачі виготовили та подали одночасно, а зміст заяв сторін виконавчого провадження є повністю ідентичним, відмінність становлять лише персональні дані заявників.

Так, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 досягли взаємної згоди щодо вартості арештованого майна для подальшої реалізації на електронних торгах та визначили, що вартість земельної ділянки загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, кадастровий номер 4825184800:04:000:0232, становить 400 000,00 грн; вартість земельної ділянки загальною площею 0,05 га, що розташована за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, кадастровий номер 4825184800:04:000:0230, становить 200 000,00 грн; вартість 1/2 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 988,0 кв. м, кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, становить 1 000 000,00 грн; вартість житлового будинку, загальною площею 190,4 кв. м, житловою площею 88,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , становить 5 300 000,00 грн.

Суд першої інстанції витребував матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 08 січня 2020 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі № 487/5026/19 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі 5 000 000,00 грн.

У цьому виконавчому провадженні міститься постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року, з якої видно, що електронні торги, які проведено ДП «СЕТАМ» 29 квітня 2020 року, лот № 416348, у м. Миколаєві щодо реалізації арештованого майна боржника, а саме земельної ділянки площею 0,05 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0230), розташованої за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, у строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів - майно в установленому порядку знято з реалізації та запропоновано стягувачам вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.

06 травня 2020 року, 15 червня 2020 року, 16 липня 2020 року ОСОБА_2 подав до Заводського ВДВС заяви щодо залишення за собою нереалізованого майна, а саме: 1/4 частки земельної ділянки площею 988 кв. м, кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, що розташована на АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0230, розташованої на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області; земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0232, розташованої на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області; житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 190,4 кв. м

Керуючись частинами дев`ятою, десятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», постановлено передати ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 нереалізоване майно боржника, а саме земельну ділянку площею 0,05 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0230), розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, за ціною третіх електронних торгів, а саме 140 000,00 грн. На підставі вказаної постанови складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року.

За аналогічними обставинами, згідно з постановою про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 червня 2020 року, ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 4825184800:04:000:0232), розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, Чорноморська сільська рада, за ціною третіх електронних торгів, а саме 280 000,00 грн.

Згідно з постановою про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17 липня 2020 року та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17 липня 2020 року ОСОБА_2 передано житловий будинок загальною площею 190,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною третіх електронних торгів, а саме 3 710 000,00 грн.

Під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що узгоджена відповідачами вартість арештованого майна не відповідає ринковій вартості і є завищеною. Про це, зокрема, свідчить звіт про незалежну оцінку майна - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з яким ринкова вартість житлового будинку становить 1 407 818,00 грн. Водночас відповідно до звіту про експертну грошову (оціночну) вартість земельної ділянки площею 988 кв. м, кадастровий номер 4810136900:03:023:0011, за адресою: АДРЕСА_1 (1/4 частка), її ринкова вартість становить 119 515,00 грн, що значно менше, ніж вартість цього майна, визначена відповідачами в їх спільних заявах у виконавчому провадженні.

Щодо добросовісності відповідачів

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17).

Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, наявні всі ознаки, які свідчать про зловживання правом власності відповідачами, їхні дії з укладення договору позики у вигляді розписки цілеспрямовано були спрямовані на завдання шкоди майновим інтересам кредитора.

Такий висновок Верховного Суду ґрунтується на таких обставинах.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Велика Палата Верховного Суду вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, вказує на те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Отже, правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Крім того, договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.

Водночас застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать:

- момент укладення договору;

- контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

- ціна договору (ринкова/неринкова);

- наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника.

Подібні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 та від 08 травня 2024 року у справі № 344/13442/22.

Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що договір позики у формі розписки від 05 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно останнього, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох відповідачів (сторін правочину) приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_3 шляхом застосування правових механізмів на стадії виконавчого провадження. Під час укладення оспорюваного договору воля сторін (відповідачів у справі) не відповідала зовнішньому її прояву, сторони не бажали реального настання правових наслідків, обумовлених договором позики, їх дії щодо складання розписки вчинені з метою створення перешкод у виконанні судового рішення у справі № 487/3004/18.

Про факт фіктивності правочину у своїй сукупності свідчать такі обставини, як:

- станом на час укладення оскаржуваного договору позики від 05 квітня 2018 року ОСОБА_3 був обізнаний із тим, що у нього наявна заборгованість перед кредитором ОСОБА_1 за договором позики від 01 квітня 2016 року, кінцевий строк погашення якої настав 01 квітня 2017 року;

- контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір, є його родичем;

- під час розгляду справи № 487/5026/19 ОСОБА_3 повністю визнав свою заборгованість перед ОСОБА_2 . Відповідно до розписки від 05 квітня 2018 року та судове рішення про стягнення з нього 5 000 000,00 грн не оскаржував у суді апеляційної інстанції;

-дії ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на стадії примусового виконання судового рішення були спрямовані на виведення нерухомого майна з власності ОСОБА_3 задля неможливості звернення стягнення на нього на користь ОСОБА_1 .

Також, надаючи оцінку доводами позивача щодо безгрошовості оскаржуваного договору, суд першої інстанції врахував інформацію Головного управління ДПС у Миколаївській області, надану на запит суду, про суми доходів, отриманих ОСОБА_6 у період з І кварталу 1999 року до ІІ кварталу 2018 року, та джерела їх отримання і встановив, що станом на 05 квітня 2018 року у ОСОБА_5 були відсутні в наявності грошові кошти у сумі 5 000 000,00 грн. Відповідачі не надали суду доказів на спростування цих обставин.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, тоді як апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи та дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту фіктивності договору позики.

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підстави відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли підтвердження.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

У статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії від 20 вересня 2022 року № 451793, яка додана до матеріалів касаційної скарги, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково.

У частинах першій-другій статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь держави підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у сумі 21 020,00 грн (2 102, 00 грн х 5 х 200 %), тобто підлягають стягненню з кожного відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог по 10 510,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2023 року скасувати, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у сумі 21 020,00 (двадцять одна тисяча двадцять) грн, тобто з кожного по 10 510,00 (десять тисяч п`ятсот десять) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк