Постанова

від 09.03.2023 по справі 126/1224/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/1224/18

Провадження № 22-ц/801/328/2023

Категорія: 17

Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 рокуСправа № 126/1224/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Копаничук С.Г.

Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.

за участю секретаря Литвина С.С.

учасники справи:

позивач: Приватне сільськогосподарське підприємство "Еліта",

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібороб» на ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 04.07.2022 року та на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30.11.2022 року, повний текст якого виготовлений 12.12.2022 року , постановлених у приміщенні того ж суду під головуванням судді Гуцола В.І., у цивільній справі за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку, -

В с т а н о в и в :

У травні2018року ПСП«Еліта» звернулосьдо судуз позовомдо ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ТОВ "Агрофірма "Хлібороб", про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку. Вказало, що ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) ,серії РН № 072886 від 24.12.2004 року належало право на земельну частку( пай), розміром 2,87 умовних га в землях колективної власності СВАТ «Бершадське» Бершадського району Вінницької області . 05.02.2005 року між ПСП «Еліта» і ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки ,а фактично належного йому паю ,терміном на десять років, що зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1 в Осіївській сільській раді Бершадського району . У 2008 році ОСОБА_2 помер, протягом 2008-2016 років земельну ділянку ніхто у спадщину не прийняв і спадкоємці до позивача не звертались .Позивач використовував земельну ділянку на підставі вищевказаного договору оренди і ЗУ «Про оренду», а орендну плату депонував на банківських рахунках, оскільки за нею ніхто не звертався.

24.04.2018 року підприємству стало відомо про підписання договору оренди землі №1211 від 10.07.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Осіївське» щодо земельної ділянки №0520483600:10:001:0170,яка належала ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія РН № 072886. Із інформзапитів від 02.05.2018 року і від 05.05.2018 року позивач дізнався, що ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_2 прийняла спадщину і на підставі рішення Бершадського районного суду від 12.05.2017 року по справі 126/1027/17 і 03.08.2017 року зареєструвала право власності на земельну ділянку ,проте всупереч ч.5 ст.31 ЗУ «Про оренду землі» і ст.148-1 ЗК позивача, як орендаря ,не повідомила.

04.05.2018 року і 05.05.2018 позивач звертався до ОСОБА_1 із рекомендованими листами про намір укладення договору оренди вказаної земельної ділянки , від отримання яких ОСОБА_1 відмовилась через те, що вказана земельна ділянка за договором емфітевзису від 01.04.2018 року уже знаходилась в користуванні у ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» Посилаючись на те, що укладення відповідачкою договору емфітевзису суперечить закону , так як порушує передбачене ч.2 ст.33 ЗУ «Про оренду землі» переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк ,просило суд на підставі ст.152 ЗКУ,.ч.1 ст.215 ЦК України, визнати недійсним укладений договір емфітевзису земельної ділянки, кадастровий номер 0520483600:10:001:0170 №б/н від 01.04.2018, зареєстрований державним реєстратором Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області 27.04.2018. Скасувати державну реєстрацію права емфітевзису вказаної земельної ділянки з номером запису про інше речове право № 26005374 та направити рішення про скасування державної реєстрації права емфітевзису за номером запису про інше речове право № 26005374 державному реєстратору Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області.

Ухвалою Бершадського районного суду від 04.07.2022 третю особу без самостійних вимог на боці відповідача ТОВ "Агрофірма "Хлібороб» було залучено до участі в справі в якості співвідповідача. Розгляд справи зі стадії судового розгляду було повернуто на стадію підготовчого судового засідання, яке призначено на 11.08.2022.

Рішенням Бершадського районного суду від 30.11.2022 року позов задоволено. Визнано недійсним договір емфітевзису № б/н від 01.04.2018, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірмою "Хлібороб", зареєстрований державним реєстратором Бершадської районної державної адміністрації 27.04.2018. Скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за номером запису про інше речове право № 26005374 (кадастровий номер земельної ділянки 0520483600:10:001:0170) та направлено рішення про скасування державної реєстрації іншого речового права - права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), за номером запису про інше речове право № 26005374 ,державному реєстратору Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області.

В апеляційній скарзі відповідач -ТОВ Агрофірма "Хлібороб" просить ухвалу суду від 04.07.2022 року про його залучення до справи в якості співвідповідача ,а також рішення суду у справі скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вказало, що оскаржуваною ухвалою суд безпідставно залучив товариство до участі в справі як співвідповідача, оскільки заява про це була подана на стадії судового розгляду , доказів поважності пропуску строку на подачу такої заяви не надано і таке залучення його судом не мотивовано.

У апеляційній скарзі на рішення товариство вказало,що суд не врахував наступні обставини : договір оренди від 05.02.2005 року припинився через закінчення строку ще до укладення договору емфітевзису, а тому останній ніяким чином не порушує права позивача ,як орендаря земельної ділянки; роз`яснення п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України щодо припинення договору оренди частки (паю) з часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю; неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.33 ЗУ «Про оренду землі»,оскільки договір емфітевзису є самостійним видом права користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб,який не є тотожним найму; відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору оренди землі з позивачем. Крім того, товариство зазначило,що суд невірно застосовує закон,оскільки помилково поєднує два випадки пролонгації договору оренди ,оскільки розділом ІХ Перехідних положень ЗУ «Про оренду землі» передбачено переукладення договору оренди землі у випадку виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних паїв на відміну від ч.6 ст.33 цього Закону,що передбачає саме поновлення(продовження) укладеного договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до нього. Позивач не надав доказів подальшого користування ним ділянкою після закінчення строку оренди та добросовісного виконання ним умов договору, як підстави для застосування ч.6 ст.33 Закону, зокрема, депонування орендної плати, податкових відомостей щодо сплати податків з доходів померлого власника землі із зазначенням його ідентифікаційного номеру ,в результаті чого депонування орендної плати померлого і сплата податків є неможливою. Звернення орендаря до ОСОБА_1 про поновлення договору оренди землі на інших умовах за принципом мовчазної згоди із застосуванням ч.5 ст.33 Закону «Про оренду землі » виключає застосування ч.6 ст.33 цього Закону.

У відзиві на апеляційну скаргу ПСП «Еліта» вважає рішення і ухвалу суду законними і обгрунтованими, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення і ухвалу суду законними і обгрунтованими, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Згодом ОСОБА_1 направила суду ще один відзив, у якому вважала доводи скарги обгрунтованими.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню .

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

. Постановляючи ухвалу про залучення ТОВ Агрофірма "Хлібороб" до участі в справі в якості співвідповідача, суд, враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 01.09.2021 року у справі №570/1533/20, обґрунтовано виходив з того, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. ТОВ «Агрофірма Хлібороб» є стороною оспорюваного емфітевзису, а тому повинно бути залучено до участі у справі в якості співвідповідача. Оскільки позивачем доведено його необізнаність про підстави залучення ТОВ Агрофірма "Хлібороб" на час подачі позовної заяви та до закінчення підготовчого судового засідання в справі, суд дійшов висновку про повернення до стадії підготовчого судового засідання і необхідності задоволення клопотання позивача про залучення ТОВ «Агрофірма Хлібороб» в якості співвідповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Згідно частин 1-4 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до ч.2 ст. 202 ЦК Україниправочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четвертастатті 202 ЦК України).

Усправі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору яквідповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 01.09.2021 року у справі №570/1533/20.

Враховуючи, що сторонами оскаржуваного договору емфітевзису є ОСОБА_1 і ТОВ «Агрофірма Хлібороб», колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання позивача і залучення ТОВ «Агрофірма Хлібороб» до участі в справі в якості співвідповідача.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в частині незаконності оскаржуваної ухвали суду є непереконливими і підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Разом із тим, рішення суду вимогам ст.263 ЦПК України не відповідає, доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для скасування рішення суду, заслуговують на увагу.

Суд встановив,що 05.02.2005року міжПСП «Еліта»та батьком відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 бувукладений договіроренди земельноїділянки площею2.87умовних кадастровихгектари,що належала орендодавцюна підставісертифікату направо наземельну частку(пай)серія РН№ 072886,терміном надесять років,зареєстрований 18жовтня 2006року вОсіївській сільськійраді Бершадськогорайону,реєстраційний запис№ 5.Протягом діїдоговору позивачналежним чиномта відповіднодо умовукладеного міжсторонами договору.виконував своїобов`язки орендаря. ІНФОРМАЦІЯ_2 орендодавець ОСОБА_2 помер івідкрилась спадщинана спірну земельну частку (пай).

Суд виходив з того ,що ці факти визнаються учасниками справи і суд не має сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, тому вони не підлягають доказуванню.

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 орендодавець ОСОБА_2 помер, з цього часу відкрилась спадщина на його майно, в тому числі і на спірну земельну частку (пай).

Протягом 2008-2016 років земельну ділянку ніхто не прийняв у спадщину і спадкоємці до позивача не звертались .Останній протягом всього цього періоду використовував земельну ділянку на підставі договору оренди,а орендну плату депонував на банківських рахунках, оскільки за нею ніхто не звертався.

18.10.2016 року строк договору оренди земельної ділянки (паю), зареєстрованого 18.10.2006 року, закінчився, але позивач продовжував добросовісно користуватися нею, депонувати орендну плату на рахунках підприємства, оскільки йому не був відомий власник (спадкоємець після смерті ОСОБА_2 ).

ОСОБА_1 оформила спадщину на земельний пай ,14.12.2016 року отримавши свідоцтво про право на спадщину і 03.08.2017 року зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520483600:10:001:0170.

10.07.2017 року ОСОБА_1 уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Осіївське», який був розірваний за згодою сторін, що підтверджується інформаційною довідкою № 122507103.

01.08.2018 року вона уклала договір емфітевзису з ТОВ «Агрофірма «Хлібороб»,речове право за яким зареєстроване 27.04.2018 року, про що позивач взнав тільки 05.05.2018 року, що підтверджується інформаційною довідкою № 122912803.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того,що оскільки незалежно від часу прийняття спадщинивона належить спадкоємцеві з часу її відкриття (ч.5 ст. 1268 ЦК України), земельний пай з дня смерті ОСОБА_3 став належати ОСОБА_1 ,а тому на підставі п.2.3 ,3 договору оренди про те,що в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника і не втрачає її після заміни сертифіката на право на земельну частку (пай) державним актом на право власності на земельну ділянку,договір не втратив чинності. Оскільки на протязі місяця після закінчення строку договору оренди земельного паю, власник ОСОБА_1 не заперечувала проти продовження цього договору,згідно ч.3 ст.33 , ч.6 ст. 33 ЗУ «Про оренду» договір був поновлений на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором від 05.02.2005 року, зареєстрованим 18.10.2006 року.

При отриманні орендодавцем державного акту на право приватної власності на землю та виділенні земельної ділянки в натурі зобов`язання сторін не припиняються, а тому ОСОБА_1 , яка ні про оформлення державного акту на право власності, ні про намір укласти договір користування земельною ділянкою з іншою особою позивача не повідомляла, порушила переважне право позивача перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк ,передбачене ч.ч.1-5 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі».

Крімтого,посилаючись на частину2Розділу ІХ Перехідних положеньЗакону України«Про орендуземлі» суд виходив з того, що позивач, як орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору і має переважне право на укладення договору оренди землі, не міг передбачити момент отримання відповідачкою державного акта, а відтак, і повідомити її про намір укласти договір оренди на новий строк, що не може розцінюватись як невиконання ним вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі»,а тому він не міг реалізувати право запропонувати їй переукладення договору оренди земельної ділянки, право на яку вже посвідчувалося державним актом.

Виходячи з вищенаведеногосуд вважав, що позов про визнання договору емфітевзису та скасування реєстрації речового права за ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» є законним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає,що з таким висновком погодитись не можна,оскільки суд невірно встановив обставини у справі ,неправильно застосував норми матеріального права і дійшов необґрунтованого і суперечливого висновку про те,,що оскаржуваний договір емфітевзису порушує переважне перед іншими особами право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, встановивши при цьому ,що договір оренди фактично поновив свою дію.

Між сторонами виник спір з приводу наявності на час укладення відповідачами спірного договору емфітевзису порушення ,як зазначено у позові, переважного права позивача перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, передбачене ч.2 ст.33 ЗУ «Про оренду землі»

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно доч.2ст.16ЦК України,одниміз способівзахисту цивільнихправ таінтересів можебути,зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 792 ЦК передбачено, що за договором найму( оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння і користування за плату.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно доч.1 РозділуIXПерехідних положень ЗУ«Про орендуземлі» N 161-XIV громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Яквбачається зматеріалів справи 05.02.2005 року між ПСП «Еліта» та ОСОБА_2 був укладений договір оренди належної останньому на підставі сертифікату серії РН № 072886 від 24.12.2004 року земельної частки (паю), розміром 2,87 умовних га в землях колективної власності СВАТ «Бершадське» Бершадського району Вінницької області. Договір був зареєстрований 18.10.2006 року в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Осіївської сільської ради Бершадського району за №5 (далі договір оренди паю).

Порядок укладення договорів оренди земельної частки (паю) урегульовано розділомХПерехідних положень ЗК України,УказомПрезидентаУкраїнивід 3 грудня 1999 року № 1529/99«Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» таПостановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)».

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оренду землі» (у ред. на час укладення договору оренди 05.02.2005 року )відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України , ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.13 ЗУ «Про оренду землі»(в ред. на час його укладення) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та

вимог земельного законодавства.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно ст.18 цього Закону ( в ред. на час укладення договору оренди) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю),затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №119 від 24.01.2000 року ( у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельного паю від 05.02.2005 року) реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Оскільки договір оренди 18.10.2006 року був зареєстрований в Осіївській сільській раді ,посилання відповідача на те,що договір підлягав реєстрації у районному відділі земельних ресурсів ,не заслуговують на увагу.

Згідно ст.15цього Законуістотними умовамидоговору орендиземлі,зокрема,є:об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування тарозмір земельноїділянки);строк діїдоговору оренди.

Згідно із статтею 251ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. В ЦК також передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. А термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Строк або термін виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Згідно із статтею 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Уп.2.3.« Терміндії Договору»сторони погодили,щодоговір орендипаю складено сторонамитерміном на10років , початокдії договору - 05.02.2005року ,азакінчення - 05.02.2015року ,тобтосторони погодили конкретнукалендарну дату закінчення дії договору.В тойже час,оскільки істотною умовоюдоговору орендиявляється нетермін ,а саместрок дії ,якийсторони вказали-10років і договірнабирає чинності здня йогореєстрації ,висновоксуду про закінчення договору орендиземельного паю 18.10.2016року є правильним,адоводи апеляційноїскарги проте,щодоговір орендипаю закінчився05.02.2015року ,є безпідставними.

Відповідно до ч.2 Розділу IX Перехідних положень ЗУ «Про оренду землі» після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом .Випадки припинення дії договору оренди передбачені ст.ст.31,32 цього Закону.

Згідно ст.31 ЗУ «Про оренду» N 161-XIV (в ред. на як на час укладення так і на час закінчення строку договору) договір оренди землі припиняється ,зокрема , у разі закінчення строку, на який його було укладено,а також згідно ст.32 у випадку розірвання договору. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках,передбачених законом.

Разом із тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 орендодавець ОСОБА_2 помер.

Згідно ст.32 цього Закону перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є

підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не

передбачено договором оренди землі.

Відповідно до п.2.3 і п.1 Інших умов договору оренди , в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника і не втрачає чинності після заміни сертифіката на право на земельну частку (пай) державним актом на право власності на земельну ділянку. (а.с.17)

Але збереження чинності договором для нового власника можливо лише в період його чинності ,тобто тоді ,коли такий перехід права власності до інших осіб чи заміна сертифіката на державний акт на право власності на земельну ділянку відбувся до 18.10.2016 року. Після закінчення строку дії договору може йти мова лише про продовження строку його дії або переукладення договору.

Згідно із ст.33Закону України«Про орендуземлі» (у редакціїчинній,на датузакінчення договоруоренди 18.10.2016року )після закінченнястроку,на якийбуло укладенодоговір орендиземлі,орендар,який належновиконував обов`язкиза умовамидоговору,має переважнеправо передіншими особамина укладеннядоговору орендиземлі нановий строк.Орендар,який маєнамір скористатисяпереважним правомна укладеннядоговору орендиземлі нановий строк,зобов`язаний повідомитипро цеорендодавця дозакінчення строкудії договоруоренди земліу строк,встановлений цимдоговором,але непізніш якза одинмісяць дозакінчення строкудії договоруоренди землі.У разісмерті орендодавцядо закінченнястроку діїдоговору орендиземлі орендар,який маєнамір скористатисяпереважним правомна укладеннядоговору орендиземлі нановий строк,зобов`язаний повідомитипро цеспадкоємця земельноїділянки протягомодного місяцяз дня,коли йомустало відомопро перехідправа власностіна земельнуділянку.До листа-повідомленняпро укладеннядоговору орендиземлі нановий строкорендар додаєпроект договору. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою післязакінчення строкудоговору орендиі завідсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленнідоговору орендиземлі такийдоговір вважаєтьсяпоновленим на той самийстрок іна тихсамих умовах,які булипередбачені договором.У цьомувипадку укладаннядодаткової угодипро поновленнядоговору орендиземлі здійснюєтьсяіз: власником земельної ділянки (щодо земель приватної

власності);уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу

місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору

оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності)

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення

має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому

порядку.

Як зазначав позивач у позові і суд у рішенні , ОСОБА_1 прийняла спадщину у вигляді паю 12.05.2017 року на підставі рішення Бершадського районного суду у справі №126/1027/17,а право на земельний пай вона набула з дня відкриття спадщини .

Однак з таким твердженням повністю погодитись не можна .

Рішенням Бершадського районного суду від 12.05.2017 року за ОСОБА_1 було визнано в порядку спадкування право на земельну частку (пай), належну ОСОБА_2 згідно сертифікату серії РН №072885.

Відповідно дозмісту ст.ст.1268,1269 ЦК(вред.на часвідкриття спадщини) спадщина може прийматися двомаспособами: постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, спадкоємцем не заявлено про відмову від неї ; подачею спадкоємцем , який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем , до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Ухвалення Бершадським районним судом 12.05.2017 року у справі №126/1027/17 рішення про визнання за ОСОБА_1 права на спадкове майно не є прийняттям нею спадщини .

Як вбачається зрішення Бершадськогорайонного суду від 12.05.2017року,щонабрало законноїсили 23.05.2017року і є увідкритому доступіу Державномуреєстрі судовихрішень , рішенням Бершадського райсуду у іншій справі №126/3434/16-ц від 07.03.2017 року ОСОБА_1 встановлювався додатковий двомісячний строк для прийняття спадщини після смерті батька ,що підтверджує факт того ,що до закінчення строку договору оренди паю - 18.10.2016 року спадщину ОСОБА_1 не приймала .

Оскільки у строк дії договору оренди паю вона спадщину не прийняла , перехід до неї права власності на земельний пай чи на земельну ділянку у цей строк не відбувся , висновок суду про те,що земельний пай належить ОСОБА_4 з 24.03.2008 року ,договір оренди якого зберігав силу для неї як для нового власника ,а вона , не повідомивши орендаря про набуття нею права власності на пай і на земельну ділянку ,позбавила його права скористатись переважним правом на укладення договору оренди, є таким, що суперечить вимогам закону, умовам договору і встановленим судом цим же рішенням обставинам ,що протягом 2008-2016 років земельну ділянку (пай) у спадщину ніхто не приймав .

Доказів того,що спадщина у вигляді права на земельний пай визнавалась відумерлою ,суду не надано.

Однією з підстав припинення договору оренди землі відповідно до ст.31 ЗУ «Про оренду землі» є закінчення строку договору оренди.

ЗУ «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли»,що набрав чинності 19.10.2016 року , не може застосовуватися до даних правовідносин, оскільки строк дії договору оренди земельного паю закінчився до набуття чинності вказаним Законом , ОСОБА_2 що помер у 2008 році не являвся власником земельної ділянки ,спадщина не визнавалась відумерлою і органи місцевого самоврядування не набули прав на неї .

Таким чином , оскільки ОСОБА_1 у період строку дії договору оренди згідно закону спадщину не прийняла , перехід права власності на пай до неї , як до нового власника , чи виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки в цей період не відбувся і договір оренди не міг зберігати для неї чинність ,як для нового власника, колегія суддів вважає,що договір оренди землі припинився із закінченням строку його дії , ОСОБА_1 не набула прав і обов`язків орендодавця за цим договором ,а тому не могла порушити права позивача на переважне перед іншими особами право на поновлення чи переукладення договору оренди паю на новий строк,передбачене ст.33 ЗУ «Про оренду землі»

І лише після закінчення строку договору оренди, з набранням чинності 23.05.2017 року рішенням Бершадського районного суду від 12.05.2017 року за ОСОБА_1 було визнано в порядку спадкування право на земельну частку (пай), належну ОСОБА_2 згідно сертифікату серії РН №072885.

Спадкування- це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).До складу спадщини входятьусі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Після визнанням рішенням суду за ОСОБА_1 права власності на земельний пай , вказаний земельний пай був виділений їй в натурі на місцевості з присвоєнням сформованій земельній ділянці для товарного сільськогосподарського виробництва , площею 2,7815 га кадастрового номеру 0520483600:10:001:0170 та реєстрацією 04.07.2017 року вказаної земельної ділянки в якості об`єкту цивільних прав. В результаті цього ОСОБА_1 набула право власності на вказану земельну ділянку,яке було зареєстровано за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.08.2017 року .

10.07.2017 року ОСОБА_1 уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Осіївське», який був розірваний за згодою сторін, що підтверджується інформаційною довідкою № 122507103.

01.08.2018 року вона уклала договір емфітевзису з ТОВ «Агрофірма «Хлібороб»,речове право за яким зареєстроване 27.04.2018 року, що підтверджується інформаційною довідкою № 122912803.

З часу виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) з відповідним кадастровим номером та реєстрації права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_1 03.08.2017 року, сертифікат, що посвідчував право на земельну частку (пай) в землях колективної власності СВАТ «Бершадське» Бершадського району Вінницької області,що був об`єктом оренди за договором від 05.02.2005 року , втратив чинність.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи в порядку спадкування не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (стаття 32 Закону України «Про оренду землі»).

Стаття 31 ЗУ «Про оренду» (в ред. на час набрання чинності рішення про визнання права ) особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеномустаттею 148-1Земельного кодексу України";

Відповідно ч.1до ст.148 -1 ЗК України ( у тій же редакції ) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Аналізуючи положення ЦК України , ЗК України , ЗУ «Про оренду землі» і обставини справи ,колегія суддів вважає ,що вони не підлягають застосуванню до даних правовідносин ,оскільки передбачають перехід прав і обов`язків попереднього власника до нового власника (спадкоємця) саме за чинними договорами і саме при переході права власності.

Тобто ,якщо право власності у нового власника виникло вже після закінчення строку дії договору оренди ,перехід прав і обов`язків попереднього власника не відбувається.

Оскільки до ОСОБА_1 в порядку спадкування не переходило право власності на орендовану земельну ділянку ,а також вона не набувала права власності на земельну ділянку ,що перебувала в оренді за чинним договором оренди ,а за нею визнано право на земельну частку (пай) з часу набрання законної сили рішення суду , перехід прав і обов`язків від попереднього орендодавця до неї не відбувся і у неї відсутній обов`язок протягом одного місяця з дня державної реєстрації нею права власності на земельну ділянку повідомляти про це орендаря в порядку, визначеномустаттею 148-1Земельного кодексу України.

Виходячи з викладеного , не вбачається недобросовісність відповідачки при укладенні нею оскаржуваного договору емфітевзису і порушення ним переважного права позивача,як орендаря на укладення договору оренди на новий строк , а тому доводи апеляційної скарги про те,що договір оренди від 05.02.2005 року припинився через закінчення строку ще до укладення договору емфітевзису, а тому останній ніяким чином не порушує права позивача ,як орендаря земельної ділянки є обґрунтованими заслуговують на увагу .

Разом із тим, доводи апеляційної скарги про те, що згідно роз`яснення абз.5 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004«Про практикузастосування судамиземельного законодавствапри розглядіцивільних справ» згідно з пунктом 2.3 Типовогодоговору оренди земельної частки (паю),зареєстрованого уМіністерстві юстиціїУкраїни 23лютого 2000р.за N101/4322,після виділенняземельної ділянки в натурі (намісцевості)і одержаннядержавного актана право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняютьсявідповідно дочинного законодавства.З часуотримання особоюдержавного актана правоприватної власностіна землю вонанабуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку зчим змінивсяпредмет орендита статуссторін договоруоренди, а томудоговір оренди земельної частки (паю)припиняється, не заслуговують на увагу.

Відповідно до п.26,27,28 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 позицію щодо припинення договору оренди земельного паю після отримання позивачами державних актів на право приватної власності на землю, з урахуванням різних уточнень відповідно до обставин справи, ВСУ висловив в увалах від 29.06. 2006 року у справі з провадженням № 6-5478св05, від 29.06.2006 року у справі з провадженням № 6-5480св05, від 18.10.2006 року у справі з провадженням № 6-1172св06, від 02.04.2008 року у справі № 2-867/07 , від 26.11.2008 року у справі з провадженням № 6-20290св08, від 14 .04 2010 року у справі № 2-320/2008.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у складі колегії Касаційного цивільного суду в постановах від 14 .11 2018 року у справі № 484/301/18 (провадження № 6139488 св 18), від 14 .08 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30.10. 2019 року у справі № 233/4198/18, від 11.11.2019 року у справі № 484/4067/18, від 08 .04. 2020 року у справі № 233/2070/19, від 09 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19.

Проте з такими висновками Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду не погодилася та вважала за необхідне від них відступити з огляду на таке.

Щодо роз`яснення в абзаці 5 пункту 8 ПП ВСУ № 7 в п.п.36-38 згаданої постанови Велика палата зазначає,що в абзаці 5 пункту 8 ПП ВСУ № 7, яким ПП ВСУ № 7 доповнена постановою Пленуму ВСУ від 19 березня 2010 року № 2, роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322 , після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

Повноваження надавати роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства були визначені для Пленуму ВСУ пунктом 6 частини другої статті 55 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III, який втратив чинність на підставі Закону про судоустрій 2010 року.

Водночас роз`яснення Пленуму ВСУ не мали для судів обов`язкового характеру, оскільки відповідно до частини першої статті 129 Конституції України (в редакції, чинній під час дії Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Отже, роз`яснення Пленуму ВСУ мали рекомендаційний характер.

Щодо відступувід висновків Верховного Суду,у п.п.57-62,64 ,72-74 Постанови Велика палата Верховного Суду звертає увагу на те, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.

Формуючи власний правовий висновок, Верховний Суд складі колегії суддів Касаційного цивільного суду опирався в першу чергу нароз`ясненнями ПП ВСУ № 7 щодо застосування норм права у спірних правовідносин. Обґрунтовуючи свої роз`яснення, Пленум ВСУ виходив з тлумаченняпункту 2.3 Типового договору.

Виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Схожий висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком та не вбачає підстав відступати від нього.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо припинення договору оренди частки (паю) з часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вказаного, безпідставні.

Обгрунтованими є доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.33 ЗУ «Про оренду землі» щодо переважності права орендаря перед іншими на укладення договору оренди на новий строк, оскільки договір емфітевзису є самостійним видом права користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб,який не є тотожним найму.

Відповідно до положеньстатті 33 ЗУ «Про оренду землі»реалізація переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. У разі недотримання цієї процедури орендарем його переважне право на укладення договору оренди землі припиняється.

При цьому, переважне право орендаря буде порушене, зокрема, у разі укладення іншого договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднім орендарем про намір реалізувати своє переважне право.

Виходячи із змісту глави 33 ЦК України, на відміну від договору оренди землі, емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковане речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов`язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. За договором про емфітевзис відповідно до його природи власник земельної ділянки продає чи іншим способом (платно чи безплатно) передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису є консенсуальним, а тому для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки.

Оренда землі - володіння і користування земельною ділянкою, на певний термін, яке необхідне орендарю для проведення підприємницької і інших видів діяльності. У свою чергуемфітевзис - довгострокове, відчужуване, успадковане право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Укладений між ПСП «Еліта» і ОСОБА_2 договір оренди земельного паю від 05.02.2005 року є зобов`язанням реальним , в той час як оскаржуваний договір емфітевзису є консенсуальним і посвідчує виникнення самостійного речового права на користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб, яке може відчужуватися.

Таким чином, юридична природа та істотні умови цих договорів є різними.

Укладання орендодавцем не договору оренди земельної ділянки, а договору емфітевзису, який є іншим видом користування чужою земельною ділянкою, не дає підстав для застосування орендарем переважного права на укладення договору оренди, яке можливе лише перед іншими орендарями.

До такого висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2019 року у справі № 573/624/17-ц.

Оскільки порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно достатті 4 ЦПК Українитастатті 15 ЦК України, може мати місце при укладенні договору оренди із новим орендарем ,а відповідачами укладено договір емфітевзису ,що є відмінним від договору оренди і являє собою інше самостійне право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що не відноситься до найму, порушень оспорюваним договором емфітевзису переважного права орендаря перед іншими орендарями ,не вбачається.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, невірно визначився з характером спірних правовідносин та не застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, що призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що укладенням спірного договору емфітевзису та реєстрацією цього речового права , переважне право позивача на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на новий строк не порушується, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги в частині оскаржуваного рішення суду заслуговують на увагу, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції необгрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог, рішення суду відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням колегією суддів нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що апеляційна скарга ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог, то сплачений ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 7767 грн підлягає стягненню ПСП «Еліта» на користь ТОВ «Агрофірма Хлібороб»

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібороб» задовольнити частково.

Ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 04.07.2022 року залишити без змін.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30.11.2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог приватного сільськогосподарського підприємства «Еліта» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібороб» про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку ,- відмовити.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Еліта» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібороб» 7767 грн. судового збору за перегляд справи судом апеляційної інтсанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Головуючий : Копаничук С.Г.

Судді: Медвецький С.К.

Оніщук В.В.