Постанова

від 15.03.2023 по справі 911/32/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/32/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

прокуратури - Голуб Є. В.,

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 (судді: Михальська Ю. Б. - головуючий, Скрипка І. М., Тищенко А. І.)

та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 (суддя Рябцева О. О.)

за позовом першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

2. Фермерського господарства "К-Агро"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_1

про визнання недійсними наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр, Позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру, Відповідач-1), Фермерського господарства "К-Агро" (далі - ФГ "К-Агро", Відповідач-2) про визнання недійсними: наказів Головного територіального управління Держземагентсва у Київській області за №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014, №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами №3221681600:03:008:0021, №3221681600:05:003:0033, №3221681600:03:008:0022, укладених 13.11.2015 між Відповідачем-1 та ОСОБА_1 (далі - Третя особа), і скасування рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М. Ю. про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами № 3221681600:03:008:0021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним №29699673 від 22.05.2016, № 3221681600:05:003:0033 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним № 29699692 від 22.05.2016, №3221681600:03:008:0022 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним № 29699706 від 22.05.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені накази Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а договори оренди землі укладені всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, оскільки при їх укладенні сторонами не було дотримано вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України. Ураховуючи, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Потаповим М. Ю. були прийняті рішення про реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на оспорювані земельні ділянки, то, на думку Прокурор, скасуванню підлягають і зазначені рішення про державну реєстрацію. Позов до ФГ "К-Агро" було заявлено як до суборендаря спірних земельних ділянок, оскільки у разі визнання недійсними договорів оренди від 13.03.2015 договори суборенди, укладені 21.03.2016 між Третьою особою та ФГ "К-Агро", будуть припинені.

1.3. При цьому прокурором Позивачем вказано Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, як орган, який уповноважений державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого органу - Головного управління Держгеокадастру Київської області, що є його структурним територіальним підрозділом. Прокурор стверджував, що Позивачем не вживалося заходів щодо усунення порушення земельного законодавства при винесенні спірних наказів про надання в оренду земельних ділянок та укладення відповідних договорів.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/32/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021, відмовлено повністю у задоволенні позову.

2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано відсутністю підстави для визнання недійсними спірних наказів, оскільки вони відповідають вимогам земельного законодавства. Так, клопотання про відведення земельних ділянок в оренду, щодо яких прийняті зазначені накази, подані фізичною особою, яка на момент їх розгляду не була засновником жодного фермерського господарства, і Відповідачем-1 не встановлено підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, відмови у затвердженні таких проектів землеустрою та передачі земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 . При цьому передача вказаних ділянок в суборенду ФГ "К-Агро" не є порушенням чинного законодавства та не може свідчити про відсутність у Третьої особи наміру займатися фермерським господарством і про отримання таких ділянок з метою розширення земельного банку саме Відповідача-2. Ураховуючи викладене, суди визнали необґрунтованими доводи Прокурора про те, що спірні договори оренди землі укладені всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства. Оскільки позовна вимога про скасування спірних рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М. Ю. є похідною від вимог про визнання недійсними спірних наказів та договорів оренди земельних ділянок, то така вимога, за висновком судів, також не підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування місцевим і апеляційним судами висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", викладених в постановах від 18.05.2016 у справі № 6-248ус16, від 23.05.2018 у справі №389/29/17, від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 20.06.2018 у справі №378/766/15-ц, від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц, від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 20.03.2019 у справі №619/1680/17-ц.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "К-Агро" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2021 (у складі колегії суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) поновлено Київській обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі № 911/32/20. Зупинено провадження у вказаній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19.

4.2. 05.10.2022 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №922/1830/19, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 09.01.2023.

4.3. Згідно з розпорядженням Касаційного господарського суду від 30.01.2023 №29.3-02/221 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/32/20 у зв`язку увільненням судді ОСОБА_2 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

4.4. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2023 для розгляду справи № 911/32/20 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 (у складі колегії суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.) поновлено провадження у справі № 911/32/20. Прийнято до провадження зазначену справу за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020. Призначено касаційну скаргу у справі № 911/32/20 до розгляду у судовому засіданні на 15.03.2023.

5. Обставини, встановлені судами

5.1. Господарськими судами встановлено, що наказом Головного управління Держземагентсва у Київській області за № КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду останньому земельну ділянку загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер №3221681600:03:008:0021) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

5.2. На підставі вказаного наказу 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерськогогосподарства загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер № 3221681600:03:008:0021), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право оренди земельної ділянки за наведеним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29699673.

5.3. Наказом Головного управління Держземагентсва у Київській області за №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду останньому земельну ділянку загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер № 3221681600:05:003:0033) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

5.4. На підставі вказаного наказу 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер №3221681600:05:003:0033), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право оренди земельної ділянки за наведеним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29699692.

5.5. Наказом Головного управління Держземагентсва у Київській області за №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду останньому земельну ділянку загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер № 3221681600:03:008:0022) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

5.6. На підставі вказаного наказу 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер № 3221681600:03:008:0022), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право оренди земельної ділянки за наведеним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29699706.

5.7. Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.12.2019 за № 1006094171, 24.04.2014 було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства "Гуз і Ко", єдиним засновником якого є ОСОБА_1 .

5.8. 21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 (орендар) та ФГ "К-Агро" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до п. п. 1.1., 2.1. якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер № 3221681600:03:008:0021), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право cуборенди земельної ділянки площею 17,0072 га за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29837091.

5.9. 21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 (орендар) та ФГ "К-Агро" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, згідно з п. п. 1.1., 2.1. якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер №3221681600:05:003:0033), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право cуборенди земельної ділянки площею 89,8886 га за наведеним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29840421.

5.10. 21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 (орендар) та ФГ "К-Агро" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до п. п. 1.1., 2.1. якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер №3221681600:03:008:0022), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право cуборенди земельної ділянки площею 30,1151 га за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29840661.

Згідно з п. 3.1. зазначених договорів суборенди їх укладено на 48 років, починаючи з дати підписання сторонами.

5.11. 21.03.2016 сторонами договорів суборенди земельних ділянок від 21.03.2016 підписані акти приймання-передачі об`єктів суборенди.

5.12. Звертаючись до суду із позовом у цій справі, Прокурор посилається на те, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства площею 96,9743 га з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012 за наказом Головного управління Держземагенства у Київській області № КИ/3222286600:02:303/00005619 від 03.07.2013, на підставі якого укладено відповідний договір на 49 років, і, в подальшому, 24.04.2014 Третя особа заснувала Фермерське господарство "Гуз і Ко". Наведене, на думку Прокурора, свідчить про те, що ОСОБА_1 у 2014 році отримував значні площі земель в оренду без мети здійснення фермерського господарства, а саме з метою передачі їх в оренду та збільшення земельного банку ФГ "К-Агро" на безконкурентних засадах, що суперечить положенням статті 124 Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство".

6. Правова позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає, що провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19, а тому колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

6.3. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

6.4. У статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України "Про фермерське господарство".

6.5. За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

6.6. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

6.7. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

6.8. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

6.9. Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

6.10. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

6.11. Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

6.12. За положенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

6.13. Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", і відповідно до статті 42 Господарського кодексу України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

6.14. Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

6.15. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

6.16. Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

6.17. Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що dejure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак defacto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

6.18. При цьому за змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

6.19. Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

6.20. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

6.21. За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

6.22. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

6.23. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

6.24. Так, згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

6.25. За змістом частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

6.26. Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

6.27. Як уже зазначалось, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

6.28. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

6.29. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

6.30. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

6.31. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

6.32. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

6.33. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціальний щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

6.34. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

6.35. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

6.36. Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

6.37. При цьому, колегія суддів вважає, що дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

Суд враховує, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17 та від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19.

6.38. Однак, господарські суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та не дослідили дотримання вимог чинного законодавства, у тому числі статті 134 Земельного кодексу України, при наданні ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, враховуючи, що вказані ділянки Третя особа отримувала на підставі оскаржуваних наказів від 28.02.2014, від 03.03.2014 та від 05.03.2014, а державну реєстрацію Фермерського господарства "Гуз і Ко" було здійснено лише 24.04.2014.

6.39. Водночас, місцевий і апеляційний суди, лише навівши доводи Прокурора про те, що ОСОБА_1 вже отримував в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 96,9743 га з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012 за наказом ГУ Держземагенства у Київській області №КИ/3222286600:02:303/00005619 від 03.07.2013, на підставі якого було укладено договір на 49 років, належним чином такі доводи не дослідили та не спростували їх, зосередившись на встановленні хронології прийняття спірних наказів та укладення спірних договорів.

6.40. Отже, судам слід було перевірити належним чином всі обставини справи, зокрема й щодо підстав і порядку отримання Третьою особою земельних ділянок в оренду у 2013 році та створення фермерського господарства і, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним.

6.41. Формально підійшовши до встановлення істотних обставин та дослідження доводів учасників справи, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.

6.42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. п. 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, п. п. 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

6.43. Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (п. 35. постанови Великої Палати від 27.02.2019 справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

6.44. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

6.45. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

6.46. Водночас, в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

6.47. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, якого і визначив відповідачем. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області).

6.48. Зазначене не відповідає частині першій статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

6.49. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі №826/3115/17.

6.50. Разом з тим, Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

6.51. Більше того, відповідно до п. 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

6.52. Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (п. 3 Порядку).

6.53. Згідно з п. 4 Порядку Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

6.54. Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

6.55. Поряд із цим, відповідно до п. 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

6.56. Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і їй підпорядковане. Відповідно до п. 3 цього Положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

6.57. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області (Відповідач-1) є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Позивача), яке створено саме з метою реалізація повноважень останньої на території Київської області.

6.58. Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Київській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, Прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі є одна і так ж особа - Держгеокадастр.

6.59. Господарський процесуальний кодекс України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою".

Господарський процесуальний кодекс України надає суду першої інстанції можливість за клопотанням позивача залучити до участі у справі належного відповідача, але у даній справі, за сформульованих позовних вимог та характеру спірних правовідносин, підстав для вчинення такої процесуальної дії не було.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19 та від 16.09.2020 у справі № 922/708/19.

6.60. Отже, перевіряючи матеріали позовної заяви Прокурора у даній справі, суди попередніх інстанцій наведеного також не врахували і не дослідили чи обраний Прокурором орган є компетентним та належним в контексті спірних правовідносин.

Водночас, враховуючи предмет та підстави позову, місцевому і апеляційному судам необхідно було перевірити відповідність складу учасників справи вимогам процесуального законодавства в контексті вимог про визнання недійсними спірних договорів оренди земельних ділянок з огляду на суб`єктний склад вказаних правочинів.

6.61. До того ж, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

6.62. За таких обставин посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, зокрема, щодо застосування норм Закону України "Про фермерське господарство" знайшли своє часткове підтвердження.

6.63. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.64. Однак, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.65. Таким чином, для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було належним чином встановити обставини справи щодо дотримання вимог статті 134 Земельного кодексу України при наданні спірних земельних ділянок Третій особі, а також перевірити належність обраного Прокурором способу захисту та чи обраний ним орган є компетентним і належним в контексті спірних правовідносин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.3. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/32/20 скасувати.

3. Справу №911/32/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий