Постанова

від 16.03.2023 по справі 282/143/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 282/143/22

провадження № 61-9774св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державний нотаріус Поліщук Андрій Ігорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кіндрась Сергій Володимирович, на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2022 року у складі судді Носача В. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Поліщука Андрія Ігоровича про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кіндрась С. В., звернулася до суду із позовом до державного нотаріуса Поліщук А. І. про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_2 . До складу спадщини входить право на земельну частку (пай).

Позивач указувала, що 11 червня 2001 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Окрім того, вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується довідкою сільської ради.

Факт родинних відносин між нею та спадкодавцем встановлений рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2021 року у справі № 748/749/21.

23 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Любарської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на земельну частку (пай), розміром 3,23 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Поділля» (далі - КСП «Поділля») Бичівської сільської ради Любарського району Житомирської області.

Постановою завідувача Житомирської державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Любарської державної нотаріальної контори Житомирської області від 23 вересня 2021 року № 240/02-31 відмовлено у вчиненні вказаної нотаріальної дії.

Позивач стверджує, що оскільки вона є сестрою спадкодавця, то вправі ставити питання про спадкування за законом відповідно до приписів ЦК України 1963 року, який був чинним на час відкриття спадщини.

У зв`язку із викладеним просила скасувати постанову державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області в порядку заміщення державного нотаріуса Любарської державної нотаріальної контори Поліщука А. І. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 вересня 2021 року та зобов`язати його видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), розміром 3,23 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває в колективній власності КСП «Поділля» Бичівської сільської ради Любарського району Житомирської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що при винесенні постанови про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 державний нотаріус Поліщук А. І. діяв відповідно до вимог законодавства, оскільки чинне на час відкриття спадщини законодавство не передбачало можливості виникнення права на спадкування за законом у двоюрідних братів, сестер спадкодавця.

Посилання позивача на відсутність у законі вказівки на ступінь споріднення братів, сестер спадкодавця не свідчить про обґрунтованість позовних вимог, оскільки застосоване законодавцем словосполучення «брати та сестри померлого» стосується саме рідних братів та сестер спадкодавця й не дає підстави стверджувати про можливість спадкування за законом двоюрідними братами та сестрами померлого.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатКіндрась С. В.,звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник вказує, що суди в оскаржуваних рішеннях зазначили, що Цивільний кодекс УРСР 1963 року не передбачав спадкування двоюрідними братами чи двоюрідними сестрами та за правом представлення, а тому ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2 , однак судами не зазначено норму статті ЦК УРСР, яка чітко регламентує ступінь спорідненості «рідні, двоюрідні брати, сестри».

ОСОБА_1 зазначає, що вона як двоюрідна сестра своєчасно звернулася із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , після чого 11 червня 2001 року нотаріусом заведено спадкову справу № 144/2001 щодо майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є двоюрідними братом і сестрою. Відомості про наявність інших спадкоємців ОСОБА_2 у спадковій справі відсутні.

Вважає, що відсутність чіткої визначеності поняття «брат, сестра» в редакції статті 530 ЦК УРСР не дає можливості громадянам України реалізувати свої спадкові права, а тому підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у ситуації позивача ОСОБА_1 .

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 282/143/22 із Любарського районного суду Житомирської області.

У листопаді 2022 року справа № 282/143/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який за життя набув право на земельну частку (пай) у розмірі 3,23 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності КСП «Поділля».

11 червня 2001 року ОСОБА_1 звернулася до Любарської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2021 року встановлений факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала до Любарської державної нотаріальної контори заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на земельну частку (пай), розміром 3,23 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває в колективній власності КСП «Поділля» Бичівської сільської ради Любарського району Житомирської області.

Постановою завідувача Житомирської державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Любарської державної нотаріальної контори Житомирської області від 23 вересня 2021 року № 240/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

При цьому, державний нотаріус зазначив, що ОСОБА_1 , будучи двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_2 , не входить до кола спадкоємців, що зазначені у статтях 529, 530 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови

від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України, тому до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких двоюрідні брати чи сестри спадкодавця до спадкування за законом не закликалися.

Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що за нормами чинного на час відкриття спадщини законодавства (ЦК Української РСР) ОСОБА_1 не мала права на спадкування за законом майна померлого ОСОБА_2 (не відносилася до кола його спадкоємців), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кіндрась Сергій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко