Постанова

від 22.03.2023 по справі 183/4922/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2143/23 Справа № 183/4922/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

22 березня 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Новомосковський МВ (з обслуговування м. Новомосковська та Новомосковського району), ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровської області, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року,-

В С Т А Н О В И В:

09.09.2020року ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом доМіністерства внутрішніхсправ ГУМВС Українив Дніпропетровськійобласті НовомосковськийМВ (зобслуговування м.Новомосковська таНовомосковського району),Новомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті,прокуратури Дніпропетровськоїобласті,Державної казначейськоїслужби Українипро відшкодуванняшкоди,завданої незаконнимидіями органів,що здійснюютьоперативно розшукову діяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури тасуду. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що 19.07.2004 прокуратурою м. Новомосковська відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342 КК України, ч. 2 ст. 345 КК України. Постановою заступника прокурора м. Новомосковська від 07.11.2005 відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України. Постановою старшого слідчого прокуратури м. Новомосковська від 20.11.2005 зазначені кримінальні справи об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний № 33049047. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.08.2011 iз зазначеної кримінальної справи виділено матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 296 КК України та направлено для проведення додаткового розслідування. 23.02.2016 слідчим СВ Новомосковського ВП ГУНП за результатами проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному перекваліфіковано на ч. 1 ст. 125 КК України. 25.08.2016 слідчим СВ Новомосковського ВП ГУНП прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінально правопорушення, що свідчить про незаконність кримінального переслідування відносно нього.

Посилався на те, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, що полягало у незаконному порушенні кримінальної справи щодо нього, незаконному пред`явленні йому обвинувачення, триманні під вартою, йому було завдано моральної шкоди. Зазначав, що до нього здійснювали катування працівники правоохоронних органів. Він постійно перебував у стресах, пов`язаних з переживаннями, почуттями скривдженої честі та репутації, тривоги за своє майбутнє, життєвої невизначеності. Ці переживання призвели до появи хронічних хвороб, сприяли різкій актуалізації типових вікових змін. У зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності він втратив роботу та досі перебуває на обліку в центрі зайнятості. Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під вартою йому було завдано душевних страждань, які, зокрема, полягали у руйнуванні життєвих планів, розриві всіх соціальних зв`язків, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію. За таких обставин та на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач просив стягнути на свою користь моральну та матеріальну шкоду у сумі 14 000 000 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Новомосковський МВ (з обслуговування м. Новомосковська та Новомосковського району), ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровської області, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду відмовлено (том 3 а.с.133-140).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив, прийняти постанову, якою рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том 3 а.с.146-151).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами та вбачається з матеріалів справи, що 19.07.2004 прокуратурою м. Новомосковська порушено кримінальну справу № 33049047 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, та за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

07.11.2005 прокуратурою м. Новомосковська порушено кримінальну справу № 33059080 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Новомосковська від 20.11.2005 зазначені кримінальні справи об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний № 33049047.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.01.2006 у кримінальній справі ОСОБА_1 , обвинуваченому у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 296 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який діяв відносно нього до 25.01.2007 включно.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.01.2006 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.01.2006 про обрання останньому запобіжного заходу у виді тримання під вартою без змін.

Тобто, запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався ОСОБА_1 в кримінальній справі, за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 296 КК України.

У кримінальній справі відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 296 КК України, 19.01.2006 складений слідчим прокуратури м. Новомосковська обвинувальний висновок, який затверджено прокурором м. Новомосковська та справу направлено до Новомосковського міськрайонного суду для розгляду по суті.

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.01.2007 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 342 КК України та призначено йому покарання по ч. 2 ст. 342 КК України у вигляді 6 місяців позбавлення волі, по ч. 2 ст. 345 КК України у вигляді 1 року 26 днів позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання 1 рік 26 днів позбавлення волі. В строк позбавлення волі зараховано час знаходження під вартою з 30.12.2005 по 25.01.2007 включно. Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його в залі суду, у зв`язку з відбуттям строку покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.07.2009 вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.01.2007 скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.08.2011 iз зазначеної кримінальної справи виділено матеріали кримінальної справи за обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України та направлено для проведення додаткового розслідування.

У кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, неодноразово ухвалювались та скасовувались судові рішення.

Останній раз, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21.11.2019 виправдувальний вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.12.2018 відносно ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду.

Наразі кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України перебуває в провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.09.2022 призначено судовий розгляд справи на 11.00 год. 07 листопада 2022 року в приміщенні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Під час проведення досудового розслідування щодо вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, матеріали внесено до ЄРДР за №120160403500054 та 17.02.2016 у кримінальному провадженні розпочато досудове розслідування відповідно до КПК України в редакції 19.11.2012.

23.02.2016 слідчим СВ Новомосковського ВП ГУНП за результатами проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 , передбачене ч. 1 ст. 296 КК України, перекваліфіковано на ч. 1 ст. 125 КК України.

Постановою слідчого відділу Новомосковського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області від 25.08.2016 кримінального провадження закрито.

Згідно мотивувальної частини постанови слідчого відділу Новомосковського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області від 25.08.2016 про закриття кримінального провадження потерпілий ОСОБА_4 звернувся із заявою, в якій останній просить закрити кримінальне провадження у зв`язку із віднесенням до категорії приватного обвинувачення, так як подальшого розслідування не бажає та претензій до ОСОБА_1 не має.

У зв`язку з тим, що від потерпілого у справі ОСОБА_5 надійшла заява про закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, 25.08.2016 слідчим СВ Новомосковського ВП ГУНП прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

ОСОБА_1 не надано доказів того, що він оскаржував постанову слідчого відділу Новомосковського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про закриття кримінального провадження від 25.08.2016 у порядку, передбаченому ст. 303 КПК України.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із того, що у позивача не виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, яке виникає у випадках, установлених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду 1 інстанції.

Так, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважав, що у нього виникло право на відшкодування шкоди в розміру і в порядку, передбаченому Законом України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.

Реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину, а нереабілітуючі - вказують про вчинення особою злочину.

До реабілітуючих підстав належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До таких підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і мають наслідком зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 284КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

Виходячи із засад диспозитивності і змагального характеру кримінального судочинства, до числа процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення належить його право на відмову від обвинувачення.

Оскільки приводом до початку кримінального переслідування у такому провадженні є порушення приватного права, що належить конкретній особі, ця особа повинна мати можливість вибору форми його правового захисту, у тому числі й право впливати на рух кримінального провадження.

З огляду на це законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, - відмову потерпілого від обвинувачення (пункт 7 частини першої статті 284 КПК України). Обов`язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 26 КПК України відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК України, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, проте закриття кримінального провадження у цьому випадку не є закриттям у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, тобто провадження закрито з нереабілітуючих підстав (постанова Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 487/1817/18 (провадження № 51-1960 км 21)).

З огляду на викладене, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку про неприйняття доводів ОСОБА_1 про те, що у цього виникло право на відшкодування шкоди у зв`язку з його реабілітацією. Обставини щодо невинуватості позивача під час розгляду цього позову встановленню не підлягають.

Доводи про те, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди на підставі статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» спростовуються з огляду на таке.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, установлених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме: у разі постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2); у разі встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункт 1-1 частини першої статті 2); у разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або у разі невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2).

Таким чином, у позивача не виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, яке виникає у випадках, установлених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом не надано доказів неправомірних дій посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду, завдання позивачу шкоди, а також причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Будь-яких рішень, які набрали законної сили та якими встановлено неправомірність дій (бездіяльності) та/або рішень посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні не приймалось.

Інші доводи позивача не підтверджують завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду матеріальної та моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незадоволення роботи суду 1 інстанції щодо незачитання його позовної заяви, чи начебто не дослідження доказів наданих до позовної заяви, колегія суддів сприймає критично, оскільки рішення суду ґрунтується саме на зібраних доказах долучених до позовної заяви про що зазначено в описовій частині рішення.

Посилання в апеляційній скарзі, що в матеріалах справи відсутня довіреність представника Дніпровської обласної прокуратури Меюс Ю., колегія суддів не може вважати вказану обставину підставою для скасування рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду 1 інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд 1 інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, рішення суду скасуванню не підлягає, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: