Рішення

від 20.03.2023 по справі 757/38551/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/38551/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.

справа № 757/38551/17-ц

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву»

відповідач: ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Печерська районна державна адміністрація

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Печерська районна державна адміністрація про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення,

представник позивача Григоренко М.І.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить виселити ОСОБА_1 разом з сім`єю в складі: ОСОБА_3 - дружини, ОСОБА_4 - доньки із займаної житлової площі розміром 38 кв.м. та 43,80 кв.м. в гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі ордеру № 12 від 15.06.2011 року ОСОБА_1 вселено разом з сім?єю на житлову площу розміром 38,00 кв. м. загальною площею 43,80 кв. м. в гуртожитку по АДРЕСА_1 . Підставою для вселення ОСОБА_1 було те, що він призначений на посаду юриста юридичного відділу ПАТ «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву» з 01 липня 2010 року по 31 серпня 2011 року за трудовим договором, наказ № 205к від 23.06.2010 року.

01.09.2011 року наказом № 140к ОСОБА_1 переведено на постійну роботу з 01.09.2011 року. 3 01.02.2012 року ОСОБА_1 відповідно до Наказу № 10к переведено на посаду юриста у відділ маркетингу та реклами. 22.06.2012 року ОСОБА_1 відповідно до наказу № 91к звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.

Зазначає, що відповідач звільнений з установи за власним бажанням, договір оренди-найму житла у зазначеному гуртожитку позивач з відповідачем не укладали. Вказаний гуртожиток по АДРЕСА_2 призначений для проживання аспірантів, які проходять підвищення своєї кваліфікації в аспірантурі та працівників ПАТ «КИЇВЗНДІЕП». Вважає, що ОСОБА_1 разом з сім?єю незаконно займає жилу площу розміром 38,00 кв. м. загальною площею 43,80 кв. м. в гуртожитку по АДРЕСА_1 , у зв?язку з чим підлягає виселенню, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 22.08.2017 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 20).

Вказану ухвалу направлено на адреси сторін, крім того на адресу відповідача направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 21).

15.11.2017 року від відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення на позовну заяву, у яких просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у них. Зокрема, у запереченнях зазначено, що позов є необґрунтованим, не містить будь-яких доказів щодо незаконності проживання ОСОБА_1 у приміщенні гуртожитку по АДРЕСА_1 . Також вказує, що твердження позивача про те, що відповідач звільнений з установи за власним бажанням без поважних причин, не відповідають дійсності (а.с. 32-39).

15.11.2017 року від відповідача надійшло клопотання про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 40).

Ухвалою суду від 17.11.2017 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи - Службу у справах дітей Печерської районної державної адміністрації (а.с. 53-54).

20.02.2018 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення письмових доказів (а.с. 70-79).

Ухвалою суду від 21.02.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 92).

08.04.2018 року від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання права проживання у спірному житловому приміщенні та захисту житлових прав мешканця гуртожитку (а.с. 104-131).

09.02.2018 року від Печерської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування надійшов висновок про недоцільність виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення (а.с. 132-137).

25.04.2018 року, 23.05.2018 року, 05.06.2018 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення письмових доказів (а.с. 140-143, 144-145, 149-154).

Ухвалою суду від 05.06.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято зустрічний позов до спільного розгляду (а.с. 155-156).

12.07.2018 року від представника позивача надійшов відзив на зустрічний позов, у якому просив відмовити у задоволенні зустрічного позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що посилання відповідача на те, що разом із ОСОБА_1 проживає його неповнолітня дочка ОСОБА_4 , яку він виховує самостійно, на даний час не відповідає дійсності, оскільки за даними правоохоронних органів ОСОБА_1 з 17.02.2015 року перебуває в розшуку за вчинення тяжкого злочину. За місцем реєстрації з 2015 року не проживає, про, що свідчать Акти складені завідуючим гуртожитку. З ким, наразі, проживає та хто виховує його неповнолітню дочку ОСОБА_4 невідомо. 3 висновку про недоцільність виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення від 16 лютого 2018 року вбачається, що під час обстеження в кімнаті знаходились: малолітня ОСОБА_4 та її бабуся - ОСОБА_5 . ОСОБА_1 відсутній. Зі слів ОСОБА_5 батько дитини працює за кордоном. Таким чином посилання відповідача за зустрічним позовом, що ОСОБА_1 виховує малолітню дочку спростовується. Також з витягу протоколу спільної наради адміністрації та профспілкового комітету ПАТ «КиївЗНДІЕП» від 08.06.2011 року вбачається, що рішення про надання житлового приміщення приймалось саме ОСОБА_1 , а не його покійній дружині, як зазначається у зустрічному позові. На підставі спільного рішення про надання житлового приміщення ОСОБА_1 було видано ордер на вселення № 12. 3 ордеру вбачається, що житлове приміщення ОСОБА_1 надано в зв`язку з перебуванням останнього в трудових відносинах з ПАТ «КиївЗНДІЕП». Ордер видано на сім?ю в складі ОСОБА_1 - заявник, ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_4 - донька. Крім того на час смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в трудових відносинах з ПАТ «КиївЗНДІЕП» не перебувала та не була такою особою, якій надавалось житлове приміщення (а.с. 160-163).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2019 року зупинено прова-дження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Печерського районного суду м. Києва (суддя Писанець В.А.) цивільної справи № 757/44995/18-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву» про зміну формулювання запису причини звільнення в трудовій книжці та визнання звільнення з роботи за власним бажанням з поважних причин (а.с. 181).

Ухвалою суду 27.01.2023 року провадження у справі поновлено (а.с. 188).

Ухвалою суду від 20 березня 2023 року зустрічний позов залишено без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача Григоренко М. І. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з?явились, повідмолялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

У матеріалах справи міститься заява представника третьої особи про розгляд справи у відсутність представника третьої особи, просить ухвалити рішення на підставі зібраних доказів не заперечує (а.с. 165).

Тому, суд розглянув справу у відсутність відповідача та представника третьої особи, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду юриста юридичного відділу ПАТ «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву» з 01 липня 2010 року по 31 серпня 2011 року за трудовою угодою, наказ № 205к від 23.06.2010 року (а.с. 9-10).

На підставі ордеру № 12 від 15.06.2011 року ОСОБА_1 вселено разом з сім?єю: ОСОБА_3 - дружина, та ОСОБА_4 - донька, у житлову площу розміром 38,00 кв. м. загальною площею 43,80 кв. м. в гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18.06.2012 року ОСОБА_6 померла (а.с. 41).

01.09.2011 року наказом 140к ОСОБА_1 переведено на постійну роботу з 01.09.2011 року (а.с. 11).

3 01.02.2012 року ОСОБА_1 відповідно до Наказу № 10к переведено на посаду юриста в відділ маркетингу та реклами (а.с. 12).

22.06.2012 року ОСОБА_1 відповідно до наказу № 91к звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України (а.с. 13).

16.05.2017 року ПАТ «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву» звернулось до ОСОБА_1 із вимогою про звільнення житлового приміщення, оскільки його звільнено 25.06.2012 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, а гуртожиток по АДРЕСА_2 призначений для проживання аспірантів та працівників ПАТ «КиївЗНДІЕП» (а.с. 14).

Вказану вимогу було направлено на поштову адресу ОСОБА_1 (а.с. 17).

Як встановлено в ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.

Статтею 128 ЖК Української РСР визначено, що порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гурто-житку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Жила площа у спеціальних гуртожитках для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, надається в порядку, що визначається відповідними органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Частиною 1 ст. 132 ЖК Української РСР визначено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину (ч. 2 ст. 132 ЖК Української РСР).

Згідно з ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Абзацом 2 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.85 року визначено, що якщо гуртожиток надано у зв`язку з роботою, слід з`ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст. 132 ЖК України без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст.125 ЖК України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

Так, житло є невід`ємною складовою особистого життя людини, яка має природне право жити так, як бажає, бути захищеною від оприлюднення фактів особистого життя. Але це неможливо без поваги до її житла, де значною частиною проходить це особисте життя, і тому людина має таке ж природне право не тільки на саме житло, а й на недоторканність його.

Саме тому міжнародні правові акти декларують право людини на недоторканність її житла. Зокрема, статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла... Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Аналогічна вимога міститься в статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Виходячи з цих міжнародно-правових актів, Україна в статті 47 Конституції України закріпила право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Держава гарантує не лише свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41).

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року № 14-181 цс18 (справа № 653/1096/16-ц).

Так, оскільки відповідача відповідно до наказу № 91к звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України без зазначення поважності причин звільнення, що підтверджується копією вказаного наказу, то суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для проживання у гуртожитку АДРЕСА_2 .

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на поважність причин звільнення, оскільки останні не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються матеріалами справи.

Щодо посилання відповідача на те, що разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 проживає його неповнолітня дочка ОСОБА_4 , яку він виховує самостійно, то вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки відповідно до акту від 20.02.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які зареєстровані за а адресою: АДРЕСА_2 , блок № 27 із 2015 року по 20 лютого 2023 року за вказаною адресою не проживають.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, що рішення про надання житлового приміщення приймалось на користь його дружини ОСОБА_3 , оскільки із наданої копії ордеру вбачається, що житлове приміщення надано саме ОСОБА_1 в зв`язку з перебуванням останнього в трудових відносинах з ПАТ «КиївЗНДІЕП» (а.с. 8).

Разом з тим, суд також не враховує посилання відповідача про закінчення строків позовної давності, як підставу для відмови у задоволенні позову, виходячи із наступного.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підста-вою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Для вирішення питання про те, чи міг суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить позов про виселення особи зі службового житла.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Також, Верховний суд зазначив, що згідно з правовим висновком Касаційного цив-льного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Що також викладено у пункті 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

За таких обставин, оскільки гуртожиток по АДРЕСА_2 призначений для проживання аспірантів, які проходять підвищення своєї кваліфікації в аспірантурі та працівників ПАТ «КиївЗНДІЕП», а трудові відносини відповідача із позивачем були припинені ще у 2012 році, суд вважає, що відповідач разом з сім`єю підлягає виселенню з гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення та зняттю із реєстраційного обліку.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв?язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 256, 261, 267, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 9, 127, 128, 129, 132 ЖК Української РСР, ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 273, 352-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідчий і проектний інститут по цивільному будівництву» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Печерська районна державна адміністрація про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 разом з сім`єю в складі доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із займаної житлової площі розміром 38 кв.м. та 43,80 кв.м. в гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти з реєстраційного обліку.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» 1 600 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП»: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 01422826

Відповідач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Печерська районна державна адміністрація: 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка, 15, код ЄДРПОУ 37401206.

Суддя О.В. Батрин