Постанова

від 13.03.2023 по справі 554/2286/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2286/17 Номер провадження 22-ц/814/2358/23Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Дряниці Ю. В., Обідіної О. І.

за участю секретаря: Гречка Є. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2022 року у складі судді Бугрія В. М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «ЛЮГ», Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна», Новосанжарської РДА, Служби автомобільних доріг у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю потерпілої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом до ПП «ЛЮГ», АТ «Страхова компанія «Країна», із залученням третьою особою на стороні відповідачів ОСОБА_3 , та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.09.2020 просили суд стягнути на користь ОСОБА_1 з ПП «ЛЮГ» моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 432 мінімальні заробітні плати; стягнути на користь ОСОБА_1 з ПАТ «Страхова компанія «Країна» матеріальну шкоду в розмірі 32 592 грн; стягнути на користь ОСОБА_2 з ПП «ЛЮГ» моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 500 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що 18 листопада 2014 року приблизно о 07:50 годин, перебуваючи у трудових правовідносинах з ПП «ЛЮГ» та керуючи належним останньому автобусом марки БАЗ А079.23 реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_3 виконував трудові обов`язки з перевезення пасажирів по маршруту «Полтава-Нехвороща». Рухаючись зі сторони села Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області у напрямку смт. Нові Санжари Полтавської області в умовах ожеледиці на слизькому відрізку 49-го кілометру автодороги «Решетилівка-Нові Санжари-Нехвороща» зі швидкістю близько 50 км/год, у порушення вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху України під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням, допустив занос керованого ним автобуса, виїзд за межі проїзної частини на ліве узбіччя, де скоїв наїзд на огородження та допустив перекидання керованого ним автотранспортного засобу.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобуса ОСОБА_4 - дружина та мати позивачів отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці.

За даним фактом було порушене кримінальне провадження № 12014170000000514 за частиною третьою статті 286 КК України.

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року визнано ОСОБА_3 винним в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. У кримінальному процесі цивільний позов не подавався.

Вказували, що на поховання ОСОБА_4 було витрачено 32 592 грн.

Відповідачі ніякої матеріальної допомоги на це не надавали.

Крім того, позивачам було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в самому факті смерті дружини та матері, яку вони дуже любили, поважали та яка була не просто дружиною та матір`ю але й членом їх сім`ї, яка виховувала все їх життя, допомагала в усіх труднощах та в повсякденному житті. Позивач ОСОБА_1 тепер відчуває постійний біль, запаморочення, нервові переживання, стривоженість та дискомфорт від смерті дружини, яка загинула внаслідок скоєння злочину водієм відповідача. У нього часто проявляються емоційні спалахи, виникає дратівливість, збудливість, а тому внаслідок заподіяння смерті дружини страждає не лише він, але і їх близькі та знайомі люди. Непокоять його постійні неврози, які проявляються тривогою, страхом та нездатністю в повній мірі зосередитись на основних питаннях життя. Після смерті дружини позивач змушений постійно приймати ліки та препарати для покращення свого здоров`я, яке раптово погіршилось внаслідок смерті дружини.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 січня 2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Новосанжарську районну державну адміністрацію та Службу автомобільних доріг у Полтавській області (а. с. 116-117, т. 2).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПП «ЛЮГ» моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 432 мінімальні заробітні плати, а саме 2 808 000 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПАТ «Страхова компанія «Країна» матеріальну шкоду в розмірі 32 592 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ПП «ЛЮГ» моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 500 000 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ПП «ЛЮГ» на користь ОСОБА_1 15 700 грн, сплачені позивачем за проведення експертизи.

Рішення суду мотивовано наявністю правових та фактичних підстав для відшкодування позивачам шкоди, завданої смертю дружини та матері внаслідок ДТП.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Страхова компанія «Країна», представник другого відповідача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Страхова компанія «Країна» відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення фактично містить лише мотиви та висновки суду щодо заявлених позовних вимог позивачів до ПП «ЛЮГ», водночас суд не навів жодної норми матеріального права, яка стосується вирішення позовних вимог до АТ «СК «Країна», не навів жодних висновків та мотивів щодо вказаних вимог, обмежившись лише зазначенням в описовій та резолютивній частинах про розмір витрат на поховання.

Зазначає, що обов`язковою умовою отримання страхового відшкодування є звернення потерпілої особи чи іншої особи, яка має право на отримання відшкодування до страховика із заявою на виплату страхового відшкодування, однак жоден із позивачів до АТ «СК «Країна» із повідомленням про ДТП, заявою про страхове відшкодування, будь-якими іншими документами, визначеними Законом не звернувся, що є порушенням встановленого порядку отримання страхового відшкодування.

Наголошує, що, виходячи із визначення поняття «поховання», наданого спеціальним законом, до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом в могилу, а тому витрати на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, придбання продуктів харчування для поминального обіду та організації поминального обіду не відносяться до витрат на поховання, а відтак відшкодуванню не підлягають.

Вважає, що відшкодування витрат на поховання потерпілої є необґрунтованим, оскільки позивачами не надано належних та допустимих доказів понесення таких витрат, а надані документи не відповідають Положенню про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614, а деякі витрати взагалі не понесені позивачем ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП «ЛЮГ» просить при розгляді справи врахувати факт страхування ПП «ЛЮГ» в АТ «Страхова компанія «Країна» своєї цивільно-правової відповідальності як власника наземного транспортного засобу згідно полісу обов`язкового страхування № АІ/4729555 від 12.11.2014 та визначити участь страховика у зобов`язанні по відшкодуванню шкоди, завданої життю особи внаслідок страхового випадку.

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 18 листопада 2014 року приблизно о 07 год. 50 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автобусом БАЗ А079.23 державний номерний знак НОМЕР_2 , який згідно тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ПП «ЛЮГ», та виконуючи свої трудові обов`язки з перевезення пасажирів по маршруту Полтава-Нехвороща, рухаючись в умовах ожеледиці на слизькому відрізку 49-го км. автодороги Решетилівка-Н.Санжари-Нехвороща зі швидкістю 50 км/год, при виборі в установлених межах безпечної швидкості руху у порушення вимог 12.1 Правил дорожнього руху України не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням, допустив занос керованого ним автобуса, виїзд за межі проїзної частини на ліве узбіччя, де скоїв наїзд на огородження та допустив перекидання керованого ним автобуса.

У результаті порушень вимог ПДР України, допущених водієм ОСОБА_3 , пасажир автобуса ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці.

Вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 липня 2016 року, частково скасованим вироком Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року, визнано ОСОБА_3 винним в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки зі звільненням від відбування призначеного покарання строком на 3 роки (а. с. 9-14, т. 1).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - ПП «ЛЮГ» була застрахована АТ «СК «Країна» (поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/4729555) в межах ліміту відповідальності страховика 100 тис. грн на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю.

Із товарних чеків № 273 та № 586 від 19.11.2014, накладної та квитанції № 35 від 18.11.2014, рахунків офіціанта від 19.11.2014, 26.12.2014, 26.11.2014, товарного чеку від 04.06.2016 вбачається, що на поховання ОСОБА_4 було витрачено 13 592 грн, а на спорудження надгробного пам`ятника - 19 000 грн, а всього на загальну суму 32 592 грн (а. с. 19, 22, 23, 26, т. 1).

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

За загальними правилами, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, відповідає за шкоду, завдану таким джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (стаття 1187 ЦК України).

Разом з тим, згідно з положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, відшкодовує завдану нею шкоду лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) встановлено обов`язок страховика або МТСБУ у разі настання страхового випадку відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі або регламентної виплати (стаття 22 Закону).

У разі смерті потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (стаття 27 Закону № 1961-IV).

Статтею 32 Закону встановлено випадки, коли шкода не відшкодовується, зокрема, не підлягає відшкодуванню страховиком шкода, заподіяна життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування» (особисте страхування від нещасних випадків на транспорті).

Порядок здійснення обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (далі - обов`язкове особисте страхування) визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959, якою затверджено у новій редакції Положення про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Відповідно до цього Положення обов`язковому особистому страхуванню підлягають пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані.

У таких правовідносинах перевізник виступає агентом страховика, який діє від імені страховика за винагороду на підставі договору доручення на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим. Перевізник утримує з пасажира страховий платіж у встановленому Положенням розмірі, який включається у вартість квитка, та видає страховий поліс, який може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. Документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток.

Страхові платежі, одержані від пасажирів, перераховуються перевізниками страховикам, які одержали ліцензію на здійснення обов`язкового особистого страхування в Нацкомфінпослуг та уклали договір доручення з цими організаціями.

Відносини між перевізниками та страховиками щодо страхування пасажирів і водіїв визначаються укладеними між ними договорами доручення та договорами страхування.

У матеріалах справи є Договір доручення № 164(08)/1.2.26 про надання послуг при проведенні обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті від 24.01.2014, який укладений між ПАТ «Страхова компанія «Країна», як довірителем, та ПП «ЛЮГ» - повірений-1, ТДВ «Полтаваавтотранс» - повірений-2, згідно якого повірені зобов`язалися здійснювати від імені та за дорученням довірителя страхування пасажирів на лініях автомобільного транспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим, приміського сполучення на умовах Положення про обов`язкове страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України із змінами і доповненнями від 14 серпня 1996 року (а. с. 78-80, т. 1).

Разом з тим, ПАТ «Страхова компанія «Країна» було відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні завданої шкоди на підставі вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 № 959 з тих підстав, що проїзний квиток на рейс було придбано потерпілою не на автостанції, а у водія, тому страховик не має правових підстав для страхової виплати по обов`язковому страхуванню від нещасних випадків на транспорті (а. с. 86, т. 1).

Відповідний проїзний квиток на вказаний рейс, що є підтвердженням укладення договору обов`язкового особистого страхування пасажира від нещасних випадків на транспорті, відсутній і в матеріалах справи, а отже, у спірних правовідносинах страховик - АТ «Страхова компанія «Країна» відповідає за шкоду, заподіяну життю потерпілої, у межах суми страхового відшкодування забезпеченого транспортного засобу на підставі спеціального Закону № 1961-IV та полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/4729555.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що відповідно до статей 6, 22 Закону № 1961-IV, як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди, так і кореспондуючий обов`язок страховика, у даному випадку - АТ «СК «Країна», здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги щодо неподання позивачем заяви про страхове відшкодування відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідно до підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Звернувшись до суду із позовом до АТ «Страхова компанія «Країна» 21.03.2017 з вимогою про відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника на підставі вказаного Закону, позивач ОСОБА_1 таких строків дотримався, тому право на страхове відшкодування він не втратив.

Разом з тим, пунктом 27.4. статті 27 Закону обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, обмежується 12 мінімальними заробітними платами у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, що станом на 18 листопада 2014 року складало 14 616 грн (1 218 х 12), тому саме така сума підлягає відшкодуванню позивачеві страховиком - АТ «Страхова компанія «Країна».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» похованням померлого є комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Витрати на проведення поминального обіду, який проводиться після поховання, не відносяться до витрат на поховання у розумінні статті 1201 ЦК України.

Отже, враховуючи вимоги статті 1201 ЦК України та статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про поховання та похоронну справу» колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для відшкодування АТ «СК «Країна» понесених позивачем витрат на поминальні обіди загальною сумою 9 975 грн (а. с. 23, т. 1).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не визначив межі відповідальності страховика за шкоду, заподіяну смертю потерпілої внаслідок настання страхового випадку, що призвело до помилкового вирішення справи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «СК «Країна» про відшкодування витрат на поминальні обіди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю, в іншій частині оскаржуване рішення підлягає зміні зі зменшенням суми страхового відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника до визначеного статтею 27 спеціального Закону розміру у 12 мінімальних заробітних плат на час настання страхового випадку, а саме: 14 616 грн.

Підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в цілому та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Страхова компанія «Країна» колегією суддів апеляційного суду не вбачається, оскільки позивач має право на отримання страхового відшкодування за шкоду, завдану смертю його дружини ОСОБА_4 внаслідок ДТП, відповідальність за яку в межах страхового забезпечення транспортного засобу несе страховик заподіювача шкоди - АТ «СК «Країна», тому доводи апеляційної скарги представника відповідача, які не спростовують такого права позивача, до уваги колегією суддів не беруться.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12, 81 ЦПК України).

Заперечуючи проти доказів позивача щодо понесених витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника потерпілій ОСОБА_4 , представник відповідача жодних доказів на спростування таких витрат або їх розміру суду не надав, відповідних обставин не довів, а тому підстав для увільнення його від виконання обов`язку за договором обов`язкового страхування цивільного-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» відшкодування витрат на користь ОСОБА_1 на проведення поминального обіду в сумі 9 975 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування витрат на поминальні обіди.

В частині стягнення з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2022 року змінити, зменшивши суму відшкодування до 14 616 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Ю. В. Дряниця

О. І. Обідіна