Рішення

від 17.03.2023 по справі 127/35718/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/35718/21

Провадження № 2/127/5885/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2023 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, мотивуючи позов тим, що 22.10.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики. За умовами договору, ОСОБА_3 отримав позику у розмірі 12 000,00 грн. від ОСОБА_1 . Згідно умов договору позики, термін дії договору з 22.10.2018 року до 22.10.2019 року.

Відповідно до п.2.4 договору за користування позикою, ОСОБА_3 зобов`язувався сплачувати ОСОБА_1 відсотки виходячи зі ставки 24% річних і виплачувати їх помісячно до 30 числа кожного місяця починаючи з дати укладення договору. Також, за повне або часткове прострочення повернення позики або інших платежів пов`язаних з виконанням договору відповідач зобов`язувався сплачувати штраф в сумі 1000,00 грн.

Разом з договором була укладена заява про згоду на отримання позики дружиною відповідача ОСОБА_5 .

Також, була складена розписка 22.10.2018 року, яка підтверджує факт отримання коштів відповідачем у розмірі 12 000,00 грн. та зобов`язання сплачувати 24% річних, щомісячно до 30 числа кожного місяця. Обов`язок повернути борг до 22.10.2019 року та виплатити пеню у разі прострочення в розмірі 1% суми за кожен день прострочення.

При укладенні розписки були присутні свідки, які засвідчили факт отримання в борг коштів, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Протягом 2020 року у додатку вайбер відбулася переписка, щодо повернення боргу, в свою чергу ОСОБА_3 визнав борг неодноразово та обіцяв повернути кошти. Протягом 2021 року позивач неодноразово намагався, шляхом проведення переговорів повернути свої кошти. Відповідач вкотре знаходив безліч виправдань.

02.11.2021 року відповідачем отримано вимогу про досудове врегулювання спору №1 від 27.10.2021 року та результати розрахунків заборгованості фізичної особи ОСОБА_3 перед фізичною особою ОСОБА_1 , за договором від 22.10.2018 року в порядку ст. 625 ЦК України.

Станом на день звернення до суду з позовом відповідач проявляє пасивну поведінку, ігнорує листи та не вчиняє жодних дій для виконання своїх боргових зобов`язань.

Просив суд, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 12 000,00 євро та 24% річних у розмірі 8884,00 євро та судові витрати.

23.02.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що так, дійсно 22.10. 2018 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 12 000,00 євро на засадах зворотності, строковості, платності.

В усному порядку було домовлено, що борг буде сплачуватися шляхом перерахунку на карту ОСОБА_10 , а 04.11.2020 року ОСОБА_1 повідомив, що переказ по відсоткам на наступні оплати проводити на його карку, що підтверджується скріншотами зробленими з додатку вайбер.

Згідно особистих підрахунків зроблених відповідачем вбачається, що останній здійснив повністю розрахунок по договору позики за основним боргом та за відсотками.

Погашення боргу були зроблені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , останній може підтвердити факт сплати коштів на рахунок ОСОБА_10 , а в подальшому і на рахунок ОСОБА_1 коштів по договору позики від 22.10.2018 року.

Позивачем безпідставно заявлено до відповідача позов, оскільки він був повернутий в добровільному порядку ще до звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом. Про отримання коштів ОСОБА_1 також неодноразово підтверджує в своїй переписці у додатку вайбер.

Наявність оригіналу договору позики у ОСОБА_1 пояснює непорядністю останнього.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

10.05.2022 року на адресу суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 у яких вказано, що сторони впродовж 2018 - 2020 років були пов`язані спільними бізнес - проектами, зокрема ОСОБА_1 надавав відповідачу послуги рекламного характеру, ОСОБА_3 в свою чергу приймав їх та проводив розрахунок за надані послуги шляхом перерахування на картковий рахунок, що наданий позивачем.

Окрім того, 10.07.2019 року сторонами спільно створено юридичну особу ТОВ «Місер Пепер», код ЄДРПОУ 43104356, юридична адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Ющенка буд. 6А, розмір статутного капіталу 10 000,00 грн. де засновниками є відповідач ОСОБА_3 (розмір частки в статутному капіталі становить 75,0000% - 7500,00 грн.) та позивач ОСОБА_1 (розмір частки в статутному капіталі становить 25,0000% - 2500,00 грн.)який є директором даного підприємства.

Окрім того, систематично позивач надавав відповідачу послуги за які відповідач розраховувався шляхом перерахування коштів на банківський рахунок наданий позивачем. Про що і свідчать подані відповідачем скріншоти, які мають стосунок до взаєморозрахунків сторін, але не мають ніякого відношення до договору позики від 20.10.2018 року.

Дані відповідачем скріншоти є свідченням проведених розрахунків з позивачем за надані послуги рекламного характеру, що й підтверджується текстом(змістом) цих же скріншотів.

Зазначені вище обставини також підтверджуються копіями договору № 6 від 01.11.2018року, відповідно до якого фіз. особа ОСОБА_1 - Виконавець, зобов"язується надати фізичній особі ОСОБА_3 - Замовнику, послуги консультування з питань інформатизації, пов`язаними з оптимізацією сайту Замовника, на умовах Договору (зовнішня та внутрішня оптимізація сайту та рекламування гугл). В свою чергу замовник зобов`язується оплатити отриманні послуги.

Згідно додатку до цього ж договору вартість послуг виконавця становить 13 800, 00 грн. за перший місяць, 13800,00 грн. за другий місяць та подальші місяці.

Договір автоматично пролонговувався, позивач на виконання умов договору надавав послуги, які приймав та оплачував відповідач шляхом перерахування коштів на банківський рахунок наданий ОСОБА_1 .

Відповідно до договору № 7 від 01.11.2018 року до якого ФОП ОСОБА_13 (дружина позивача) виконавець, зобов`язується надати ТОВ «Пайпер Україна» в особі директора Ковальова О.Л. - замовнику послуги консультування з питань інформатизації, пов`язаними з оптимізацією сайту замовника. На умовах договору (зовнішня та внутрішня оптимізація сайту та рекламування у гугл). В свою чергу замовник зобов`язується оплатити отримані послуги.

Згідно додатку 1 до цього ж договору вартість послуг виконавця становить 10 400,00 грн. за перший місяць, 10400,00 грн. за другий та подальші місяці.

Згідно до додатку 2 до цього ж договору між сторонами узгоджено вартість послуг за перший місяць, договір автоматично пролонговувався.

В постанові КЦС ВС від 30.01.2019 року (у справі за № 751/1000/16-ц) суд звернув увагу, на той факт що у позикодавця залишився оригінал розписки позичальника, що згідно норм ЦК України свідчить, що зобов`язання є невиконаним.

Оскільки при прийнятті кредитором виконаного зобов`язання він повинен видати боржнику відповідну розписку про прийняття виконання цього зобов`язання і повернути боржнику його розписку, а наявність у боржника повернутої йому розписки (боргового документа) є підтвердженням виконаного ним грошового зобов`язання. А у разі неможливості повернути таку розписку боржника він повинен це вказати у своїй розписці про прийняття виконання зобов`язання.

Тобто, факт наявності в позикодавця (кредитора) оригіналу розписки боржника (боргового документу) є свідченням того, що грошове (боргове)зобов`язання є не виконаним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , кожен окремо, позовні вимоги підтримали за обставин викладених в справі, просили суду їх задовольнити.

В судовому засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 , кожен окремо, позовні вимоги не визнали, заперечували, щодо їх задоволення.

Вислухавши думку учасників процесу, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У статті 1046 ЦКУ визначено, - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦКУ - договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно ч.2 ст.1047 ЦКУ - на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно ст. 626 ЦКУ - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 638 ЦКУ - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Згідно ст. 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно ст.1051 ЦКУ позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно ст.1053 ЦКУ за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики в ст.1047 цього Кодексу (новація боргу у позикове зобов`язання).

Згідно ст.1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ст.1049 ЦКУ позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Ч.3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст.1050 ЦКУ якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Належними доказами підтверджено і судом на їх підставі встановлено такі обставини:

22.10.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики. За умовами договору, ОСОБА_3 отримав позику у розмірі 12 000,00 євро від ОСОБА_1 . Згідно умов договору позики, термін дії договору з 22.10.2018 року до 22.10.2019 року (Т.1 а.с.49).

Дана обставина визнається відповідачем ОСОБА_3 та сума отриманих коштів.

Відповідно до п.2.4 договору за користування позикою, ОСОБА_3 зобов`язувався сплачувати ОСОБА_1 відсотки виходячи зі ставки 24% річних і виплачувати їх помісячно до 30 числа кожного місяця починаючи з дати укладення договору. Також, за повне або часткове прострочення повернення позики або інших платежів пов`язаних з виконанням договору відповідач зобов`язувався сплачувати штраф в сумі 1000,00 грн.

Разом з договором була укладена заява про згоду на отримання позики дружиною відповідача ОСОБА_5 (Т.1 а.с.50).

Також, була складена розписка 22.10.2018 року, яка підтверджує факт отримання коштів відповідачем у розмірі 12 000,00 грн. та зобов`язання сплачувати 24% річних, щомісячно до 30 числа кожного місяця. Обов`язок повернути борг до 22.10.2019 року та виплатити пеню у разі прострочення в розмірі 1% суми за кожен день прострочення.

При укладенні розписки були присутні свідки, які засвідчили факт отримання в борг коштів, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (Т.2 а.с. 75).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив факт отримання в його присутності ОСОБА_3 коштів відповідно до даної розписки від ОСОБА_1 .

Таким чином, даний договір є договором позики, укладений у відповідній письмовій формі; складена позичальником розписка є одночасно і підтвердженням укладення договору позики та письмовою формою договору, і підтвердженням умов договору щодо розміру позики і строку повернення, і також підтвердженням отримання позичальником грошових коштів за договором позики у вказаному розмірі. Договір позики є реальним, і з даного договору для позичальника виникли грошові зобов`язання по поверненню позичених коштів у строки, встановлені договором, і відповідно для нього виникли передумови для негативних наслідків, передбачених законом на випадок невиконання грошових зобов`язань чи неналежного їх виконання.

Між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного даного договору позики, дійсність якого не оспарюється сторонами , як і отримання ОСОБА_3 12000 євро.

Крім того, судом було встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в трудових відносинах. Так сторонами спільно створено юридичну особу ТОВ «Місер Пепер», код ЄДРПОУ 43104356, юридична адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Ющенка буд. 6А, розмір статутного капіталу 10 000,00 грн. де засновниками є відповідач ОСОБА_3 (розмір частки в статутному капіталі становить 75,0000% - 7500,00 грн.) та позивач ОСОБА_1 (розмір частки в статутному капіталі становить 25,0000% - 2500,00 грн.)який є директором даного підприємства (Т.1 а.с.174). Систематично позивач надавав відповідачу послуги за які відповідач розраховувався шляхом перерахування коштів на банківський рахунок наданий позивачем, що підтверджується договором № 6 від 01.11.2018 року (Т.1 а.с.180-185).

Відповідачем ОСОБА_3 заперечується наявність боргових зобов"язань за даним договором позики перед ОСОБА_1 , зазначаючи що даний борг ним погашений.

В підтверження розрахунку та сплати відповідачем боргу позивачу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в якості доказів подаються скрішоти якихось розрахунків та переписки через мобільний додаток "вайбер". Дані докази, відповідно до ст. 100 ЦПК України - є електронними доказами.

Так, відповідно до вимог ч.1,3 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Разом з тим, дані електронні докази не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 77,78,79 ЦПК України, оскільки їх зміст зтавиться під сумнів позивачами, а оригінали даних електронних доказів відповідачем забезпечено не було, а тому в силу вимог п. 5 ст. 100 ЦПК України, такі докази до уваги судом не беруться.

Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічні по суті висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15,від 08.06.2016 у справі №6-1103цс16 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц, які відповідно до ст. 417 ЦПК України є обов`язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.

Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Суд вважає, що надана позивачем розписка від 22 жовтня 2018 року ( т.2 а.с.75) та договір позики від 22.10.2018р. ( а.с.76,77) є належним письмовими доказами укладення між сторонами договору позики в указаній в ній сумі. Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов`язання їх повернення; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов`язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу.

31.10.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18, досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Оригінал розписки та договору позики від 22.10.2018 року знаходиться в матеріалах справи (Т.2 а.с. 75,76-77) та надано позивачем в підтверження своїх позовних вимог.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Суд зважає, що сторони уклали позику, відповідачем отримана сума коштів у позику, однак отримана сума не повернута позивачу і до цього часу, а тому на користь позивача слід стягнути борг за договором позики.

Відповідач не довів належними доказами того факту, що після написання ним договору позики 22.10.2018р. він повернув позивачу суму, вказану в договорі, тому встановленим є факт невиконання вказаного у розписці грошового зобов`язання, що виникло з договору позики, його розмір та валюта, і факт його прострочення, - що є підставою як для стягнення суми боргу так і для покладення на прострочившого боржника обов`язку, передбаченого у ч.2 статті 625 ЦК України у вигляді 24% річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення .

Суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , які будучи допитаними в судовому засіданні зазначили, що зі слів ОСОБА_3 , їм відомо, що останній розрахувався за даним боргом з ОСОБА_1 так як за його проханням вони перераховували певні суми ОСОБА_1 , оскільки факт виконання зобов`язання за договором позики не може бути доведений за допомогою пояснень сторони і показань свідка (постанова КЦС ВС від 18.07.2018 у справі № 143/280/17).

Суд також вважає неналежними та допустимими доказами відповідно до ст. 77,78,79 ЦПК України виписки по карткам ( т.2 а.с.32-39), згідно яким відбувались якісь перерахунки коштів третім особам та від третіх осіб. Перерахунків коштів в розмірі 12000 євро ОСОБА_3 ОСОБА_1 в даних розрахунках відсутні.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16січня 2019року у справі №373/2054/16-ц, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику; тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству; суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Встановивши наявність договору про отримання в борг коштів, що було обумовлено сторонами у розписці, яку підписано власноручно відповідачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики (розпискою) суми неповернутого боргу в розмірі 12 000,00 Євро.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Варто зазначити, п.2.4 договору позики від 22.10.2018 року, за користування позикою позичальник зобов`язується сплачувати позикодавцю відсотки виходячи зі ставки 24% річних і виплачувати їх помісячно до 30 числа кожного місяця починаючи з дати укладення даного Договору. Тобто, обчислювати річні необхідно виходячи зі ставки 24% через те, що такий розмір процентів встановлений договором .

Передбачене ч.2ст.625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, зокрема і в іноземній валюті.

Згідно висновків Верховного Суду у наведених вище справах - проценти можуть нараховуватись на прострочену суму боргу також в доларах,євро - тобто в тій самій валюті, в якій існує борг. Разом з тим, такий спосіб нарахування процентів не виключає можливість їх нарахування у грн.- національній валюті, яка вважається у будь-якому разі належним засобом платежу за грошовими зобов`язаннями в Україні.

Таким чином суд вважає за необхідне стягнути заборгованість по процентах, зазначених в договорі позики від 22.10.2018р. -24%річних в розмірі 8884 Євро, що еквівалентно на день розгляду справи - 343011,24 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 6886,30 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Сума витрат на професійну правничу допомогу позивача ОСОБА_1 , яка є доведеною, складає 40 635,00 грн.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 510, 524-527, 530, 533, 553-554, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 13, 49, 81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 12000 ( дванадцять тисяч ) євро та 24% річних в розмірі 343 011 ( триста сорок три тисячі одинадцять ) грн. 24 коп., судовий збір в розмірі 6886 ( шість тисяч вісімсот вісімдесят шість ) грн. 30 коп. та 40 635 ( сорок тисяч шістсот тридцять п`ять ) грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено до 24.03.2023 року.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).

Суддя: