Постанова

від 10.05.2023 по справі 127/35718/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/35718/21

Провадження № 22-ц/801/1032/2023

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 рокуСправа № 127/35718/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

Секретар: Ковальчук О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

Рішення ухвалила суддя Романюк Л. Ф.

Рішення ухвалено о 12:10 год у м. Вінниці

Повний текст рішення складено 24 березня 2023 року,

Встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 жовтня 2018 року між ним та відповідачем укладено договір позики, згідно якого він передав відповідачу грошові кошти в сумі 12000,00 євро, обумовивши у договорі термін дії договору: з 22 жовтня 2018 року до 22 жовтня 2019 року.

Відповідно до п. 2. 4. Договору за користування позикою відповідач зобов`язався сплачувати позивачу відсотки виходячи із ставки 24 % річних і виплачувати їх помісячно до 30 числа кожного місяця починаючи з дати укладання договору. Також за повне або часткове прострочення повернення позики або інших платежів, пов`язаних з виконанням договору, відповідач зобов`язався сплачувати штраф в сумі 1000,00 грн.

Разом із договором була оформлена заява про згоду на отримання позики дружиною відповідача ОСОБА_3 .

Також була складена розписка 22 жовтня 2018 року, яка підтвердила факт отримання коштів відповідачем у розмірі 12000,00 євро та зобов`язання сплачувати 24 % річних щомісячно до 30 числа кожного місяця і обов`язок повернути борг до 22 жовтня 2019 року та виплатити пеню у разі прострочення в розмірі одного відсотка суми за кожен день прострочення.

Протягом 2020 року відбувалася переписка щодо повернення боргу, де відповідач у телефонному режимі визнав борг неодноразово та обіцяв повернути кошти. І протягом 2021 року позивач намагався повернути свої кошти, але відповідач знаходив безліч виправдань.

02 листопада 2021 року відповідач отримав вимогу позивача про досудове врегулювання спору № 1 від 27 жовтня 2021 року та результати розрахунку заборгованості за договором позики в порядку статті 625 ЦК України.

Станом на день звернення до суду із позовом відповідач не вчиняє жодних дій для виконання своїх боргових зобов`язань.

Тому позивач просив стягнути з відповідача борг у розмірі 12000,00 євро та 24 % річних у розмірі 8884,00 євро і судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 12000,00 євро та 24 % річних в розмірі 343011,24 грн., судовий збір в розмірі 6886,30 грн. та 40635,00 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 пославшись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не врахував того факту, що в усному порядку було домовлено, що борг буде сплачуватися шляхом перерахунку на картку ОСОБА_4 , а 04 листопада 2020 року ОСОБА_2 повідомив, що переказ по відсоткам та наступні оплати проводити на його картку, що підтверджується скрін-шотами, зробленими з додатку «вайбер». Суд не дослідив в повній мірі дану переписку, оскільки з неї вбачається, що ОСОБА_1 повернув позичені кошти ОСОБА_2 і станом на 21 травня 2020 року сума залишку боргу становила 4500,00 євро, а 12 грудня 2020 року на картку ОСОБА_2 було перераховано кошти в розмірі 3920,00, борг погашено. Погашення боргу здійснено ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Суд у своєму рішенні помилково вказав, що факт виконання зобов`язання за договором позики не може бути доведений за допомогою пояснень сторін та свідків, при цьому суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів в АТ КБ «Приватбанк», що містять банківську таємницю та свідчать про зарахування на рахунки, що належать ОСОБА_4 і ОСОБА_2 коштів, що надійшли від ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Крім цього суд першої інстанції не взяв до уваги надані представником відповідача докази, а саме виписки по картці ОСОБА_6 , яка свідчить по перерахування ним в період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2020 року на рахунки ОСОБА_4 і ОСОБА_2 коштів загальною сумою 344311,72 грн., що свідчить про повний розрахунок по договору позики за основним боргом і за відсотками.

Також судом першої інстанції не в повній мірі досліджено заяву дружини відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 про свою згоду на отримання чоловіком позики, оскільки ця заява підписана відповідачем ОСОБА_1 , а не його дружиною.

Суд не дослідив повний текст договору позики та безпідставно відмовив відповідачу у наданні часу для подачі доказів, а саме можливості роздрукувати виписку, з якої було б видно повне виконання ОСОБА_1 взятого на себе зобов`язання щодо повернення боргу за договором позики перед ОСОБА_2 , в той час за клопотанням позивача приєднав до матеріалів справи оригінал боргової розписки.

Суд не вказав у своєму рішенні суму боргу в еквіваленті до національної валюти.

Також судом порушені критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи і фінансового стану обох сторін. Зазначена в акті наданих послуг з надання правової допомоги № 12 від 27 жовтня 2021 року сума цих послуг в розмірі 15325,00 грн., є неспівмірною із розміром наданих послуг, оскільки дана категорія справ не є складною, а підготовка документів по ній не є важкою, тому витрачений адвокатом час в 24,5 години, є завищеним. Позивач не надав доказів оплати ним витрат на правову допомогу в сумі 15325,00 грн. і загальна сума витрат на правничу допомогу в розмірі 40635,00 грн. позивачем не доведена, що не враховано судом першої інстанції при розгляді справи.

Позивач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін та стягнути витрати на правову допомогу, пов`язану з розглядом апеляційної скарги в сумі 4320,00грн.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 і його представник адвокат Головенько В. П. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Швець А. В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду вважає законним і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2018 року між фізичною особою ОСОБА_2 (позикодавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики (том 1 а. с. 49-50; том 2 а. с. 76-77, 83-84), згідно якого позикодавець передав, а позичальник отримав позику в розмірі 12000,00 євро (п. 1.1.). Кошти зазначені у пункті 1.1 договору передаються позикодавцем на засадах зворотності, строковості, платності, а позичальник їх приймає та зобов`язується повернути на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.2).

Умови надання позики обумовлені у пункті 2 договору, відповідно до якого позика надається шляхом передачі готівкових коштів в розмірі, зазначеному у пункті 1.1 даного договору позикодавцем позичальнику (п. 2.1); кошти передані під час укладання договору (п. 2.2); позика надається з 22 жовтня 2018 року по 22 жовтня 2019 року і має бути повернута не пізніше 22 жовтня 2019 року (п. 2.3).

Пунктом 2.4 договору позики визначено, що за користування позикою позичальник зобов`язується сплачувати позикодавцю відсотки, виходячи із ставки 24 % річних і виплачувати їх помісячно до 30 числа кожного місяця, починаючи з дати укладання договору.

У договорі позики також наявна заява про згоду на отримання позики, у якій вказано, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи правове значення своїх дій, діючи відповідно до власної волі і без будь-якого примушення та/або тиску зі сторони, на виконання вимог статті 65 СК України, заявила про свою згоду на отримання її чоловіком 12000,00 євро позики, відповідно до умов договору позики від ОСОБА_2

ОСОБА_1 22 жовтня 2018 року власноручно написав розписку, якою він підтвердив отримання від ОСОБА_2 у борг грошових коштів в сумі 12000,00 євро під 24 відсотків річних (по курсу НБУ), які сплачуються щомісяця до 30 числа кожного місяця, та зобов`язався повернути позику в строк до 22 жовтня 2019 року, а в разі прострочення зобов`язання, зобов`язався виплатити пеню в розмірі одного відсотка від суми за кожен день прострочення. Оригінал розписки долучений до матеріалів цивільної справи (том 2 а. с. 75).

При складенні ОСОБА_1 розписки були присутні свідки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що засвідчено їхніми підписами на звороті розписки (том 2 а. с. 75 зворот).

На день звернення ОСОБА_2 із даним позовом до суду відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 12000,00 євро та 24 % річних в грошовому виразі 8884,00 євро.

Відповідач у судовому засіданні підтвердив та визнав факт отримання ним 22 жовтня 2018 року у позику грошових коштів від ОСОБА_2 в сумі 12000,00 євро на визначених договором і розпискою умовах, проте заявив про повне повернення боргу позивачу і про відсутність у нього заборгованості перед позивачем, у добровільному порядку ще до звернення ОСОБА_2 до суду із даним позовом, підтвердивши це скріншотами та перепискою через мобільний зв`язок «вайбер».

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що сторони уклали договір позики, за яким відповідачем отримана від позивача сума коштів у позику, яка відповідачем не повернута у визначений сторонами термін. При цьому відповідач не довів належними доказами факту повернення ним позивачу суми позики, зазначеної у договорі і в розписці, що свідчить про невиконання відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання по поверненню позичених коштів, у зв`язку з чим є підстави для стягнення суми боргу по договору позики та 24 % річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім договором (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи за цим договором тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання грошових коштів позичальником у борг із зобов`язанням їх повернути та дату отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сторонами 22 жовтня 2018 року укладено договір позики із терміном дії до 22 жовтня 2019 року.

А також написана відповідачем ОСОБА_1 розписка від 22 жовтня 2018 року за своєю правовою природою, за змістом якої він отримав від ОСОБА_2 кошти у розмірі 12 000,00 євро, які зобов`язався повернути в повному обсязі в строк до 22 жовтня 2019 року, також є підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки така розписка дублює та засвідчує боргове зобов`язання відповідача, містить дату та умови отримання грошових коштів позичальником у борг та зобов`язання повернути їх у визначений у розписці строк.

Відповідач фактів написання зазначеної розписки та отримання від позивача коштів в сумі 12000,00 євро не заперечує.

Предметом спору та доказування у справі є повернення коштів, одержаних за договором позики, продубльованого розпискою відповідача, доведення виконання (чи невиконання) відповідачем обов`язку з повернення коштів.

Відповідно до статей 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, у такій самій кількості у строк та в порядку, що встановлені договором, в іншому випадку позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доводи відповідача про те, що він у повному обсязі виконав боргові зобов`язання перед позивачем шляхом сплати коштів через третіх осіб і третіми особами на рахунок позивача, не підтверджені відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заперечуючи протипозову тазазначаючи провиконання грошовогозобов`язання передпозивачем,відповідач згідноз вимогамич.3ст.12та ч.1ст.81ЦПК Українизобов`язаний надативідповідні доказиу підтвердженнятаких заперечень.Проте відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу ОСОБА_2 позики в сумі 12000,00 євро та процентів в розмірі щомісячної ставки 24 % від суми позики, на виконання договору позики від 22 жовтня 2018 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду першої інстанції сріншоти, виписки по карткам, згідно яких відбувалися перерахунки коштів третім особам та від третіх осіб, які на його думку свідчать про повернення ним коштів позивачу в рахунок погашення боргу перед позивачем за договором позики, які були прийняті судом першої інстанції і їм надана відповідна оцінка.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано не визнав ці документи належними доказами на підтвердження виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем за договором позики від 22 жовтня 2018 року, оскільки ці документи (том 1 а. с. 106-121, том 2 а. с. 32-39) за своїм змістом не можна вважати розписками про повернення коштів, вони не містять істотних умов: дати повернення, розміру суми коштів, які повертаються, отримання таких коштів позикодавцем. Крім того, у цих документах зазначені прізвища осіб, які не є сторонами договору позики від 22 жовтня 2018 року.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , на яких посилався відповідач в частині повернення боргу позивачу, і які пояснили про те, що саме зі слів відповідача ОСОБА_1 їм відомо про повернення ним боргу позивачу ОСОБА_2 , так як за його проханням вони перераховували певні суми ОСОБА_2 , оскільки факт виконання зобов`язання за договором позики не може бути доведений поясненнями сторони та показами свідків.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).

Наявність у позивача боргового документа розписки відповідача про отримання грошових коштів у позику, і відсутність у відповідача розписки позивача про отримання ним в рахунок повернення боргу позичених грошових коштів, свідчить про невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання по договору позики і по борговій розписці від 22 жовтня 2018 року про повернення отриманих у позику коштів в сумі 12000,00 євро та про сплату відсотків, визначених пунктом 2.4 договору позики і борговою розпискою від 22 жовтня 2018 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач уповноважував у визначений законом спосіб третіх осіб на отримання від відповідача коштів в рахунок повернення позики за договором позики від 22 жовтня 2018 року. Також в умовах договору і у борговій розписці відсутнє застереження про можливість повернення суми позики не особисто позикодавцю, а іншій особі.

Доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції не врахував того факту, що в усному порядку було домовлено, що борг буде сплачуватися шляхом перерахунку на картку ОСОБА_4 ; що суд не дослідив в повній мірі дану переписку, оскільки з неї вбачається, що ОСОБА_1 повернув позичені кошти ОСОБА_2 ; що погашення боргу здійснено ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ; що суд не взяв до уваги докази, а саме виписки по картці ОСОБА_6 , яка свідчить по перерахування на рахунки ОСОБА_4 і ОСОБА_2 коштів загальною сумою 344311,72 грн., що свідчить про повний розрахунок по договору позики за основним боргом і за відсотками; не в повній мірі дослідив текст договору позики, є безпідставними, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що суд першої інстанції зазначені стороною відповідача заперечення проти позову та надані на підтвердження таких заперечень докази, врахував, надав їм правильну юридичну оцінку, відобразивши результати такої оцінки у своєму рішенні.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши вимоги статей 89, 263, 265 ЦПК України всебічно, повно, об`єктивно і безпосередньо дослідив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та їх достатність і взаємний зв`язок в сукупності й надав їм вірну юридичну оцінку, відобразивши результати такої оцінки у своєму рішенні, та дійшов правильного і обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки відповідач ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів повернення позивачу коштів за договором позики і борговою розпискою від 22 жовтня 2018 року. А тому рішення суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 22 жовтня 2018 року в сумі 12000,00 євро та 24 % річних в розмірі 343011,24 грн., нарахованих відповідно до пункту 2.4 договору позики у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, є законним і обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача в частині стягнення з нього на користь позивача витрат на правничу допомогу слід зазначити таке.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме: витрати на правничу допомогу у сумі 15325,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач подав до суду: договір про надання правової допомоги від 07 липня 2021 року, укладений між адвокатом Корнійчуком Д. А. та позивачем ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 1 до цього договору; акт наданих послуг надання правової допомоги № 12 від 27 жовтня 2021 року, згідно якого загальна вартість послуг складає 15325,00 грн.; рахунок-фактуру № 27/10-21 від 27 жовтня 2021 року (том 1 а. с. 215, 216, 217, 218); ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Федоренко П. П. у Вінницькому апеляційному суді, у Вінницькому міському суді Вінницької області від 15 березня 2022 року; договір про надання правової (правничої) допомоги № 16 від 15 березня 2022 року, укладений адвокатом Федоренко П. П. і клієнтом ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 01 від 15 березня 2022 року до цього договору; два акти наданих послуг правової (правничої) допомоги від 15 березня 2022 року на суму 4000,00 грн. і від 12 травня 2022 року на суму15100,00 грн.; квитанція до прибуткового касового ордера № 8 від 15 березня 2022 року про сплату ОСОБА_2 4000,00 грн. згідно договору № 16 від 15 березня 2022 року, акта наданих послуг від 15 березня 2022 року; квитанцію «АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.2548238444.1 від 17 травня 2022 року про оплату ОСОБА_2 адвокату Федоренко П. П. наданих послуг згідно акта від 12 травня 2022 року на суму 15100,00 грн. (том 1 а. с. 134 на звороті, 209 зворот-211, 218-219, 220, 221, 221а, 222, 223); договір про надання правничої допомоги від 25 січня 2023 року, укладеного між адвокатом Швець А. В. та клієнтом ОСОБА_2 ; детальний опис робіт № АВ-00001 від 02 лютого 2023 року (акт приймання-передачі наданих послуг) на загальну суму 6210,00 грн.; квитанцію АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.2842703090.1 від 02 лютого 2023 року про оплату ОСОБА_2 наданих послуг адвокатом Швець А. В. на суму 6210,00 грн. (том 2 а. с. 68, 69, 70). Загальна сума витрат на правничу допомогу позивача складає 40 635,00 грн.

Апеляційний суд вважає такі надані позивачем докази на підтвердження розміру судових витрат належними, допустимими та достатніми, а доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не довів належними доказами у встановленому законом порядку, згідно вимог частини 6 статті 137 ЦПК України, неспівмірності понесених позивачем витрат на правничу допомогу шляхом подачі клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач одночасно просив стягнути із відповідача на свою користь 4320,00 грн., понесених ним судових витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом апеляційної скарги, надавши у підтвердження таких витрат детальний опис робіт № АВ-00002 від 25 квітня 2023 року (акт приймання-передачі наданих послуг), підписаний адвокатом Швець А. В. і клієнтом ОСОБА_2 , на загальну суму 4320,00 грн. та платіжну інструкцію АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.2967789463.1 про оплату ОСОБА_2 наданих послуг адвокатом Швець А. В. на суму 4320,00 грн.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга відповідача до задоволення не підлягає, з нього на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 4320,00 грн., в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4320,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. М. Стадник

Повне судове рішення складено 11 травня 2023 року