Рішення

від 22.03.2023 по справі 517/312/20

ФРУНЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 517/312/20

Провадження № 2/517/4/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року смт. Захарівка

Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тростенюка В.А.,

при секретареві Грабовій І.Г.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Салманової Ф.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області - Романова Ірина Сергіївна про визнання договору дарування домоволодіння і заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Салманова Ф.А. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області - Романова І.С. про визнання договору дарування домоволодіння і заповіту недійсним.

06.08.2020 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Салманова Ф.А. звернувся в суд з уточненою позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області - Романова І.С. про визнання договору дарування домоволодіння і заповіту недійсним, в якому просить визнати недійсним договір дарування домоволодіння укладений 27 серпня 2008 року з однієї сторони - ОСОБА_5 (дарувальник) та з другої сторони - ОСОБА_6 (обдарований). Договір дарування зареєстровано в реєстрі за № 1805, посвідченого приватним нотаріусом Романовою І.С. Домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за номером АДРЕСА_1 та складається з чотирьох житлових кімнат, що позначені на плані «1-2» площею 4.7 кв.м., «1-3» площею 17.7 кв.м., «1-4» площею 13.7 кв.м., «1-5» площею 6.9 кв.м., а також передпокій «1-1» площею 5.0 кв.м., сіни «1» площею 2.3 кв.м., сіни «П» площею 5.5 кв.м., сіни «ІП» площею 2.6 кв.м., сіни «ІV» площею 8.4 кв.м., та господарські будівлі: сіни «а», сараї «Б», «Д», «Ж», «Е», літня кухня «Г» вбиральня - «З», погріб «К», огорожа 1, замощення 1, колодязь П. Загальна площа складає 157.4 кв.м.;

Визнати недійсним заповіт від 27 серпня 2008 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1804, посвідченим Романовою І.С. приватним нотаріусом Фрунзівського районного нотаріального округу Одеської області на земельну ділянку загальною площею 4,8698 га, державний акт серії ОД № 031055 виданий 25.12.2003 року, кадастровий номер 51252551100:01:001:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель колишнього КСП «Нива», масив 31, ділянка НОМЕР_1 на території Захарівської (колишня назва Фрунзівської) селищної ради Захарівського (колишня назва Фрунзівського) району Одеської області.

В обгрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки загальною площею 4,8698 га та домоволодіння знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями за законом першої черги на момент смерті ОСОБА_5 були: позивач ОСОБА_1 та його брат ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач отримати свідоцтво на спадщину не зміг, оскільки 05.10.2017 року Захарівською державною нотаріальною конторою Романовою І.С. була винесена постанова про відмову вчинення нотаріальних дій в якій вказано, що свідоцтво про право на спадщину за законом видати не можливо в зв`язку з пропуском встановленим законом строку на прийняття спадщини та не можливості підтвердити родинні відносини спадкодавцем з відсутністю правовстановлюючих документів.

Позивач в позові вказує, що при житті його мати у 2006 році повідомила, що у неї зникли документи на вищевказану земельну ділянку, документ на житловий будинок та свідоцтво про народження позивача. Дані документи вкрала невістка ОСОБА_4 . Дані документи виявилися на момент складання заповіту і договору дарування на його брата ОСОБА_6 . Даний факт підтвердила сама ОСОБА_4 , розмова була записана на диск.

Пізніше позивачу дізнався про існування договору дарування від 27 серпня 2008 року на житловий будинок, де дарувальником була мати позивача ОСОБА_5 , а обдаровуваним був ОСОБА_6 та про існування заповіту від 27.08.2008 року ОСОБА_5 на користь його брата.

Вважає, що підпис в договорі дарування та заповіті не є матері позивача, тому його права були порушенні, а матір позивача ввели в оману.

17 серпня 2020 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що позивач не вважається таким, що прийняв спадщину своєї матері, оскільки не проживав разом із нею на час відкриття спадщини, що встановлено рішенням суду від 16 травня 2018 року.

Також вказав, що позивачем не надано доказів того, що спадщина його матері була прийнята іншими спадкоємцями та вони надали письмову згоду на те, щоб він як спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Позивач, знаючи з дня смерті матері 17 січня 2009 року про існування оспорюваного ним її заповіту, звернувся з позовом про його недійсність у червні 2020 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Позивач та його представник у судовому засідання вимоги позовної заяви підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, надавши суду заяву в якій вказав, що позовні вимоги не визнає повністю, справу просить розглядати за його відсутності до повного її завершення (а.с. 153, т. 2).

Третя особа: Державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області - Романова І.С. у судове засідання не з`явилася, надавши до суду лист, в якому просить позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення та розглядати справу за її відсутності (а.с. 131, т. 2).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності...

Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При цьому суд, розглядаючи справу, враховує особливість спірних правовідносин, які виникли між сторонами та керуючись основними засадами судочинства, відповідно спрямовує хід судового процесу.

Стаття 15 ЦК України надає особі право на захист свого цивільного права в разі його порушення, оспорювання або невизнання. Стаття 16 ЦК України передбачає одним зі судових способів захисту цивільного права або інтересу - визнання правочину недійсним. При цьому частина друга вказаної статті надає можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Фрунзівка Фрунзівського району Одеської області померла мати позивача - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно на підставі актового запису № 15, складеного 19 січня 2009 Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с 38, т.1).

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина у вигляді права власності на земельну ділянку площею 4.8698 га, кадастровий номер: 5125255100:01:001:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, масив 31 , ділянка НОМЕР_1 , розташованої на території Фрунзівської селищної ради, яка належала ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю від 25.12.2003 ІІІ-ОД 031055Ю що підтверджується копією витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5105809342018 від 25.01.2018 року та копію державного акта серії ІІІ-ОД № 031055 (а.с. 22, 128-129, т.1) та житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 157.4 кв.м., житлова площа 43.0 кв.м., площа земельної ділянки 6054 кв.м. та який 18.09.2008 року перейшов у власність ОСОБА_6 на підставі договору дарування ВКР № 799550, реєстр 1850, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 175755835 від 31.07.2019 року та копією технічного паспорта на житловий будинок (а.с. 35, 41-42, т.1).

Родинні відносини позивача та спадкодавця підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_4 , актовий запис про народження № 65 (а.с. 36, т.1).

Спадкоємцями за законом першої черги на момент смерті ОСОБА_5 були позивач та його брат ОСОБА_6 .

За життя спадкодавець ОСОБА_5 ( Дарувальник ) склала договір дарування житлового будинку від 28 серпня 2008 року на користь ОСОБА_6 (Обдарований), згідно якого дарувальник передала безоплатно у власність, а обдарований прийняв в дар, належний дарувальнику на праві особистої приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за номером АДРЕСА_1 (а.с. 11, т.1) та заповіт від 27 серпня 2008 року, згідно якого ОСОБА_5 призначила спадкоємцем належного їй на праві особистої приватної власності майна, що складається з земельної ділянки площею 4,87 гектарів, що розташована на території Фрунзівської селищної ради Фрунзівського району Одеської області, масив 31 , ділянка № НОМЕР_1 , яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_6 (а.с. 25, т. 1).

Позивач в позові зазначив, що при житті ОСОБА_6 йому нічого не казав та між ними була домовленість, коли ОСОБА_6 отримує спадщину, то поділить половину вартості отриманої спадщини.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого повторно Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 10 вересня 2017 року, актовий запис № 109, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 37, т.2).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 жовтня 2017 року, Романова І.С. , державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки позивач не проживав і не був зареєстрований разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; не підтвердив документально факт родинних відносин та відсутні правовстановлюючі документи на вищевказане спадкове майно (а.с. 14-15, т. 1).

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_10 до Захарівської селищної ради Захарівського району Одеської області, третя особа ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом було відмовлено (а.с. 32-34).

Позивачем додано до матеріалів справи роздруківку діалогу нібито між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та додано диск аудіозапису із діалогом між двома ніби то вище вказаними особами з приводу земельної ділянки (а.с. 12-13, 57, т.1).

Суд, не бере до уваги надану позивачемроздруківку діалогу нібито між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та диск аудіозапису із діалогом між двома ніби то вище вказаними особами, оскільки відповідне клопотання позивачем про проведення фоноскопічної експертизи заявлено не було, тому суду не можливо встановити між якими саме особами відбувається діалог.

З витребуваної судом копії спадкової справи № 61/2011 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 вбачається, що син спадкодавця - ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 . Дружина спадкодавця - ОСОБА_4 та син спадкодавця - ОСОБА_11 звернулися до нотаріальної контори із заявами про відмову від прийняття спадщини. ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з: 1/4 частки квартири за номером АДРЕСА_2 .

Також в спадкової справи № 61/2011 наявна заява позивача ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_6 та заява ОСОБА_1 адресована Управлінню Юстиції Одеської області щодо неправомірності дій нотаріуса.

Згідно пояснення завідувача районної державної нотаріальної контори Романової І.С. на заяву громадянина ОСОБА_1 щодо оформлення спадщини від 26.05.2020 року № 342/02-14 наявного в матеріалах спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 в нотаріальну контору не звертався ні особисто, ні через представника, і факти викладені в його заяві не відповідають дійсності і по суті є вигадкою те, що начебто нотаріус його не прийняв.

При цьому, зі слів спадкоємців першої черги спадкодавця ОСОБА_6 їй стало відомо, що вони знаходяться в гострому конфлікті із позивачем, з приводу спадкового майна; на видану частку спадкового майна (частку квартири) він не претендує, а тільки на домоволодіння та земельну ділянку. Нотаріусу раніше це не було відомо, документів на майно вона не бачила, кому належить вказане майно їй невідомо (а.с. 69-127, т.1).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, згідно з якою якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. При цьому заповіти, посвідчені такими особами, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Стаття 1253 ЦК України регулює питання посвідчення заповіту при свідках та визначає, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.

У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 (якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт), і статтею 1252 ЦК України (посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою), присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомості речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пунктах 1, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи; відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

29.07.2020 року позивачем подано до суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, в якому просив повести почеркознавчу експертизу по договору дарування житлового будинку від 27 серпня 2008 року та заповіту від 27 серпня 2008 року (а.с. 132-136).

Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року призначено судово посмертну почеркознавчу експертизу (а.с. 185-186, т. 1)

Згідно листа Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (ОНДІСЕ) від 11.01.2021 року № 20-5293 вбачається, що 06.11.2020 року на адресу суду було скеровано листа щодо залишення ухвали від 21.08.2020 року без виконання судово-почеркознавчої експертизи, оскільки у встановлений нормативним актом термін (Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (в чинній редакції), не були виконанні вимоги заявлені у клопотанні експерта про надання додаткових матеріалів, а також не проведена оплата вартості рахунку № 20-5293/41 та матеріали цивільної справи № 517/312/20 були повернуті (а.с. 217, т.1).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно із ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу», підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Пунктом 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5(у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) передбачено, що одним з основних видів (підвидів) експертизи є почеркознавча експертиза.

Відповідно до п.п.1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.4ст.12 ЦПК України).

З огляду наведеного вбачається, що суд відповідно до приписів ч. 5 ст.12 ЦПК України сприяв позивачу в реалізації ним прав, передбачених цим Кодексом (зокрема у доведенні його обґрунтувань, шляхом проведення почеркознавчої експертизи), проте останній таким правом у процесуальний спосіб не скористався, не надавши експерту додаткових матеріалів та не провів оплату вартості рахунку.

19 лютого 2021 року позивачем надано до суду письмове пояснення до уточненої позовної заяви вказавши, що договір дарування та заповіт не був підписаний його матір`ю за підставами, що в графі підпис матері в заповіті від 27.08.2008 року і договору дарування від 27.08.2008 року вказана « ОСОБА_5 », а в свідоцтві про смерть та в паспортних документах значиться як « ОСОБА_5 » (а.с. 219-220, т. 1).

07 лютого 2023 року від завідувача Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області до суду надійшло заперечення на позов, з якого вбачається, що 27 серпня 2008 року Романовою І.С. , на той час як приватним нотаріусом Фрунзівського районного нотаріального округу Одеської області за реєстровим №1804 було посвідчено заповіт громадянки ОСОБА_5 , по якому вона заповідала земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4.87 гектарів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказана громадянка особисто звернулася до нотаріуса, особисто своєю рукою підписувала обидва примірники заповіту, її підпис на заповіті зазначений у вигляді написання прізвища. Крім того, в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій у графі 7 вона також у якості підпису зазначала своє прізвище.

Цього ж дня громадянка ОСОБА_5 подарувала своєму сину ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір дарування житлового будинку було посвідчено Романовою І.С. , приватним нотаріусом Фрунзівського районного нотаріального округу Одеської області за реєстровим №1805. На вказаному договорі, заявах та у графі 7 реєстру для реєстрації нотаріальних дій вказана громадянка також власноручно розписувалася шляхом написання свого прізвища.

Перед посвідченням заповіту та договору нотаріусом було встановлено волю громадянки ОСОБА_5 , її дійсні наміри, зокрема вона просила все «переписати» на її сина ОСОБА_6 : і хату і землю. У зв`язку з чим їй було пояснено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення під дією мораторію на відчуження землі, тому вона вирішила посвідчити заповіт на земельну ділянку.

Крім того, слід вказати на те, що на момент вчинення вказаних нотаріальних дій громадянці ОСОБА_5 виповнилося 87 років, але не зважаючи на такий поважний вік вона розуміла значення своїй дій, керувала ними, добре чула, бачила, сама підписувала документи, хоча і дуже нешвидко, тому посвідчення заповіту та договору зайняло значний проміжок часу.

Вказаний заповіт був записаний в алфавітну книгу обліку заповітів, підпису заповідача там не передбачено формою книги.

Також заповіт та договір дарування житлового будинку були записані в алфавітну книгу до загального реєстру, підписів сторін договору та заповідача не передбачено формою. Алфавітна книга обліку договорів відчуження нерухомого майна не була передбачена номенклатурою справ приватного нотаріуса.

При цьому, на посвідченні ветерана війни - учасника війни, що було видано ОСОБА_5 22.12.1996 року Фрунзівським УПСН , є власноручний підпис ОСОБА_5 , який виконаний у вигляді написання прізвища, і візуально повністю співпадає з її підписами на договорі, заявах, заповіті та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (копія вказаного посвідчення зберігається в матеріалах спадкової справи).

Також зазначила, що твердження ОСОБА_1 , які викладені у його позовній заяві, про те, що:

у власника домоволодіння ОСОБА_5 «пропали», тобто зникли правовстановлюючі документи на будинок, є надуманими, оскільки в день посвідчення договору дарування домоволодіння та заповіту ОСОБА_5 прибула до нотаріальної контори з вказаними документами;

твердження про те, що підписи ОСОБА_5 на договорі дарування домоволодіння та на заповіті зроблені не нею, а іншою особою, є невірним, помилковим і таким, що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_5 сама особисто без допомоги написала свій підпис на всіх примірниках документів (двох примірниках договору дарування, двох примірниках заповіту, заявах, підписи у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій). Підписання вказаних документів іншою людиною за ОСОБА_5 виключено.

Тому, вважає такі нотаріальні дії як посвідчення заповіту 27 серпня 2008 року нею, на той час як приватним нотаріусом Фрунзівського районного нотаріального округу Одеської області за реєстровим №1804 та цього ж дня за реєстровим №1805 договору дарування домоволодіння громадянки ОСОБА_5 , такими, що здійснені відповідно до чинного законодавства, з дотриманням усіх вимог щодо встановлення особи, її внутрішньої волі та власноручного підписання документів.

Також повідомила, що приватна нотаріальна діяльність нотаріуса Романової Ірини Сергіївни припинена 24.12.2008 року (копія з наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 24.12.2008 року за №734-од додається) (а.с. 131-132, т.2).

Отже, із тексту договору дарування житлового будинку від 27.08.2008 року вбачається, що під час нотаріального посвідчення цього договору дарувальник передав обдарованому у власність житловий будинок. Сторони усвідомлювали, що цим актом підтверджено передачу будинку обдаровуваному. Вимоги законодавства щодо змісту, значення й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтвердили, що мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін вільне і відповідає їх внутрішній волі, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, не суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, правочин вчинено не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, правочин не є фіктивним або удаваним.

Позивачем не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, доказів на підтвердження того, що правочин, вчинений внаслідок обману чи помилки щодо природи правочину стороною позивача суду не надано, тому відсутні підстави для визнавання заповіту від 27.08.2008 року недійсним.

Призначена судом відповідно до ухвали суду 19 серпня 2020 року судова посмертна почеркознавча експертиза не була проведена з вини позивача, оскільки останнім не були виконанні вимоги заявлені у клопотанні експерта про надання додаткових матеріалів, а також не проведена оплата вартості рахунку, що дає підстави вважати твердження позивача, які викладенні у позові надуманими, невірними, помилковими та необгрунтованими, тому підстави для визнання заповіту та договору дарування домоволодіння недійсними відсутні.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування тобто обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Згідно із ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимогам процесуального закону позивачем не надано суду достатніх та достовірних доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність договору дарування домоволодіння та заповіту, суд доходить висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області - Романова Ірина Сергіївна про визнання договору дарування домоволодіння і заповіту недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Фрунзівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2023 року.

Суддя: