Постанова

від 23.03.2023 по справі 463/214/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 463/214/20

провадження № 61-2407св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач: Львівська міська рада,

треті особи: ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 12 травня 2021 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П, Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській» (далі - ОСББ «На Війтівській»), про визнання протиправним та скасування рішення.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Вона є власником частини будинку АДРЕСА_1 . На підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 28 грудня 1953 року № 1996 за вказаним будинком закріплено земельну ділянку площею 855 кв. м. Попередній власник приватизував частину зазначеної земельної ділянки площею 783 кв. м, а інша частина ділянки площею 72 кв. м залишилась закріпленою за будинком.

Ухвалою Львівської міської ради від 11 липня 2019 року № 5342 ОСББ «На Війтівській» надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,2115 га, до якої включено земельну ділянку площею 72 кв. м., яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , чим порушено її право на користування цією частиною земельної ділянки.

Також, вона є власником квартири АДРЕСА_2 , та як співвласник будинку має право на земельну ділянку, яка закріплена за цим будинком на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 28 грудня 1953 року № 1996.

Виключно співвласники зазначеного будинку мають право на постійне користування земельною ділянкою, однак оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради її передано стороннім особам - власникам будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила визнати протиправною, нечинною повністю та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 11 вересня 2019 року № 5342.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позов пред`явлено не до усіх належних відповідачів. ОСОБА_1 до суду із клопотанням про залучення ОСББ «На Війтівській» співвідповідачем у справі не зверталась, а її представник вказав, що склад учасників справи є повним та правильним. Зазначене є перешкодою для вирішення спору по суті та підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, їй ( ОСОБА_1 ) стало відомо, що суддя Леньо С. І. безпосередньо зацікавлена в ухваленні судового рішення на користь Львівської міської ради.

Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув, не дослідив доказів, наданих нею на підтвердження факту наявності у судді Леньо С. І. конфлікту інтересів з відповідачем у справі - Львівською міською радою та помилково не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 67 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII.

Конфлікт інтересів полягає у тому, що ухвалою Львівської міської ради від 07 вересня 2020 року № 6809 ОСОБА_3 , який ймовірно є колишнім чоловіком судді Леньо С. І., надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою для отримання у користування земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 1 000 кв. м.

Зазначене дає підстави для висновку, що суддя Леньо С. І. безпосередньо зацікавлена в отриманні погодження Львівської міської ради для приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки, яка у майбутньому стане власністю її сина, - ОСОБА_4 , як спадкоємця ОСОБА_3 .

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17; ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід; недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 2 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 належить 75/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що межує з будинковолодіннями АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності, позивачка є власником квартири АДРЕСА_2 .

23 квітня 2016 року співвласниками будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 ) та будинку АДРЕСА_7 ) створено ОСББ «На Війтівській».

Ухвалою Львівської міської ради від 16 листопада 2017 року № 2645 ОСББ «На Війтівській» надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за вказаними адресами, орієнтовною площею 0,2132 га для обслуговування багатоквартирних житлових будинків.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року у справі № 461/8315/17, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 17 квітня 20019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - ОСББ «На Війтівській», про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень відмовлено.

Ухвалою Львівської міської ради від 11 липня 2019 року № 5342 затверджено ОСББ «На Війтівській» проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,2115 га (у тому числі площею 0,0004 га у межах червоних ліній з обмеженням без права будь-якого будівництва та посадки багаторічних дерев) за адресою: АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 . АДРЕСА_10, АДРЕСА_9 , кадастровий номер 4610137200:07:001:0039, у постійне користування для обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пунктів «а» - «в» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц зазначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 01 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що позов пред`явлено не до усіх належних відповідачів. ОСОБА_1 до суду із клопотанням про залучення ОСББ «На Війтівській» співвідповідачем у справі не зверталась, а її представник вказав, що склад учасників справи є повним та правильним. Ураховуючи, що зазначене є перешкодою для вирішення спору по суті, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявниця вказує на те, що судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку із порушенням суддею, яка розглядала справу у суді першої інстанції, вимог антикорупційного законодавства, про що їй стало відомо після ухвалення судового рішення.

Наявність конфлікту інтересів та особисту зацікавленість судді Леньо С. І. у вирішенні справи, заявниця обґрунтовує тим, що ухвалою Львівської міської ради від 07 вересня 2020 року № 6809 ОСОБА_3 , який ймовірно є колишнім чоловіком судді ОСОБА_5 , надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою для отримання у користування земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 1000 кв. м.

Отже, суддя Леньо С. І. безпосередньо зацікавлена в отриманні погодження Львівської міської ради для приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки, яка у майбутньому перейде у власність її сина - ОСОБА_4 , як спадкоємця ОСОБА_3 .

Перевіривши аргументи позивачки щодо зацікавленості судді Леньо С. І. у вирішенні справи та наявності конфлікту інтересів, що є підставою для відводу (самовідводу) суді, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Статтею 36 ЦПК України визначено перелік підстав відводу (самовідводу) судді і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до матеріалів справи у грудні 2022 року ОСОБА_1 заявила відвід судді Леньо С. І. з тих підстав, що існують інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді (пункт 5 частини першої статті 36 ЦПК України).

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2020 року у складі судді Леньо С. І. вирішення питання про відвід передано на вирішення судді, визначеному у порядку передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2020 року у складі судді Стрепка Н. Л. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Леньо С. І. відмовлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).

Відхиляючи посилання ОСОБА_1 на особисту зацікавленість судді Леньо С. І. у вирішенні справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи та безпідставність заявленого відводу, оскільки такі посилання заявниці носять характер непідтверджених припущень, що не знайшли свого правового обґрунтування.

Доводи касаційної скарги про помилкове незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин частини першої статті 67 Закону № 1700-VII та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17 є необґрунтованими з огляду на таке.

Закон № 1700-VII визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення недоліків корупційних правопорушень.

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов`язків у суді).

Згідно з частиною першою статті 65-1 Закону № 1700-VII за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що вирішення питання про вчинення суддею корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень підлягає вирішенню у передбаченому законом порядку, а не шляхом оскарження ухваленого судового рішення у апеляційному порядку.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, предметом оскарження було рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при встановленні порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом. Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

Ураховуючи наведене, посилання у касаційній скарзі на те, суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 67 Закону № 1700-VII, висновок щодо застосування якої викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17, є безпідставним.

Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що доводи заявниці не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді Леньо С. І, фактично доводи касаційної скарги носять характер непідтверджених припущень та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявниця також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі доказів.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного скасування судового рішення відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки наведені заявницею підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, а отже, є необґрунтованими.

Інших, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 не зазначила.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак