Постанова

від 21.03.2023 по справі 355/1782/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023року місто Київ.

Справа 355/1782/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/39/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Желепи О.В.,

суддів: КравецьВ.А, Мазурик О.Ф.

секретарі судового засідання Вєтчінова О.О., Ковальова В. О.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Кивської області від 12 серпня 2022 року (у складі судді Червонописького В.С., повний текст рішення складено 18.08.22 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженоювідповідальністю «Логістик Профсервіс», Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральноїшкоди, завданої внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик Профсервіс», Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 22.12.2017 о 21:00 на 59 км + 650 м автодороги Київ - Харків.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачу завдано матеріальної шкоди у розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля - 294 369 грн. 76 коп. та моральну шкоду 20 000,00 грн.

Обгрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, недотримався Правил дорожнього руху, здійснив зіткнення зі стоячим на узбіччі дороги автомобілем позивача. Після удару, автомобіль позивача викинуло в кювет.

Розмір завданої шкоди підтверджено висновком експертизи, що була проведена в межах кримінального провадження.

Моральну шкоду позивач обгрунтовував, спричиненням моральних страждань у результаті пошкодження його майна та необхідністю витрачати додаткові зусилля для відновлення порушених прав.

Так, як цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем , що належить відповідачу, була застрахована у другого відповідача, то вимоги були заявлені і до страхової команії і до підприємства, в трудових відносинах з яким перебував винний водій.

Рішенням Баришівського районного суду Київської областівід 12.08.2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Просив стягнути з СК 278 540, 09 грн. у відшкодування майнової шкоди, 20 000 грн. моральної шкоди, судові витрати 62 500, 32 грн., а з ТОВ "Логістик Профсервісв" також 278 540, 09 грн. майнової шкоди, 20 000 грн. моральної шкоди, 62 500, 32 грн. судових витрат.

В скарзі посилався на те, що висновок суду про відмову в задоволенні позову до СК, через пропуск річного строку звернення потерпілої особи за відшкодуванням не відповідає релевантній практиці Верховного Суду, викладеній в постанові ВеликоїПалативід 14 грудня 2021 року в справі № 147\66\17 відповідно до якої, річний строк звернення до страхової компанії не зазначений як підстава для припинення матеріального права, а тому цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат. В скарзі містяться довди, що вказаний строк пропущений з поважних причин, оскільки після ДТП в межах вказаного строку позивач не був повідомлений про те, що відповідальність винного водія була застрахована у другого відповідача. Станом на дату ухвалення рішення в даній справі не було встановлено винну особу в порядку адміністративного чи кримінального судочинства, а обов`язковим документом, який мав надати позивач до страхової є доказ вини водія, застрахованого транспортного засобу. Скарга містить доводи про те, що суду були надані докази вини водія ОСОБА_3 , який перебував у трудовихвідносинахз ТОВ «Логістик Профсервіс», в тому числі і висновки експертів, а тому суд безпідставно відмовив в задоволенні позову до роботодавця, винної в ДТП особи.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав з уточненням позовних вимог. Просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» у відшкодування майнової шкоди 84 870, 28 грн., а з товариства майнову шкоду 212 278 грн. 48 коп.

Представник ТОВ «Логістик Профсервіс» просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення районного суду залишити без змін.

Представник ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» в судове засіданнґя не з`явився, просив в позові до СК відмовити справу розглянути без участі представника.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права іздотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставіповно і всебічноз`ясованихобставин, на якісторонипосилаються як на підставусвоїхвимог і заперечень, підтвердженихтимидоказами, якібулидосліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення районного суду не відповідає.

Положеннями ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

При цьому, причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді деліктних зобов`язань може мати складний характер, тобто позивач зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

У ст. 77 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив лише з того, що не завершено розслідування в кримінальній справі, а також матеріал про адміністративне правопорушення направлено на доформлення, тому за не встановлення вини вдія ОСОБА_3 , відсутні підстави для покладення цивільної відповідальності на підприємство з яким останній перебував у трудових відносинах під час керування транспортним засобом , внаслідок зіткненн якого з автомобілем позивача і сталася ДТП.

При цьому суд не звернув увагу, що зміст позовної заяви складено таким чином, що позивач посилався не лише на факт вчинення злочину, а на неправомірні дії водія, вчинені під час виконання трудових обов`язків, а тому суд зобов`язаний був досліджувати правомірність дій водія не лише з огляду на наявність чи відсутність кримінального чи адмініцстративного правопорушення, а й в аспекті цивільної відповідальності, яка передбачена за завдану майнову та моральну шкоду неправомірними діями.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Зі змісту позовної заяви та наявних доказів вбачається, що майно позивача було пошкоджено внаслідок удару стоячого транспортного засобу автомобілем відповідача під керуванням водія ОСОБА_3 . Від удару автомобіль позивача скинуло в кювет. Вказані обставини свідчать про те, що за цих обставин завдавачем шкоди є саме відповідач, який несе відповідальність як роботодавець водія, який під час виконання своїх трудових обов`язків здійснив наїзд на стоячий на узбіччі дороги автомобіль позивача.

За фактом ДТП , в якій пошкоджено майно позивача немає жодного судового рішення, яким би була встановлена наявність або відсутність винибудь-якого водія.

Судом встановлено, що відносно водія ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносиназ з ТОВ "Логістик Профсервіс" складено протокол серії БД №325577 від 22.02.2018 про адміністративне правопорушення за порушення правил дорожньогоруху по ст. 124 КУпАП (а.с. 9).

Матеріали справи містять копію матеріалів кримінального провадження №12018110070000197 за ознаками кримінального правопорушенн япередбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України порушеного відносно ОСОБА_3 (а.с. 28 - 111).

Відповідно до повідомлення про закриття кримінального провадженнявід 21.06.2018 кримінальнепровадження, внесено до ЄРДР за №12018110070000197 від 221.04.2018 на підставі ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу Українизакрито (а.с. 106).

В матеріалах справи міститься копія матеріалів адміністративної справи №355/277/18 за порушення правил дорожньогоруху по ст. 124 КУпАП у відношенні громадянина ОСОБА_3 (а.с. 112 - 250).

Постановою Баришівського районного суду Київськоїобластівід 19.11.2018 адміністративну справу № 355/277/18 відносно ОСОБА_3 про притягнення до адміністративноївідповідальності за ст. 124 КпАПУкраїни повернуто до Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київськійобласті для доопрацювання.

Згідно відповіді Баришевського відділення поліції, адміністративний матеріал з приводу ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль позивача згорів внаслідок пожару, в резльтаті обстрілів військами рф.

Дана справа перебуває в провадженні суду з 2019 року. ДТП сталася в 2017 році

Відповідач не надав суду доказів, що існує постанова, або вирок в кримінальному судочинстві, якими була встановлена відсутність вини водія ОСОБА_3 .

За таких обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи про відшкодування завданої шкоди, колегія суддів приходить до висновку, що вина водія може бути встановлена і в порядку цивільного судового внаслідок розгляду даної цивільної справи.

При цьому судом враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.07.2018 року у справі №739/1069/17 провадження №61-6101св18 про те, що у випадку, коли винна у ДТП особа не була притягнута до адміністративної відповідальності, відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої прийнято постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Уразі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, у такому разі така постанова суду є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.

Суд безпідставно в порушення норм ЦПК України не надав оцінку, наявним в справі доказам, які були в розпорядженні суду, а саме: протоколу про адміністративне порушення, схемі ДТП, первинним поясненням водіїв, висновкам експертиз, які проводились як в кримінальному так і в цивільному судочинстві.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2018 року серії БД №325577 (т.1 а.с.9, т.2 а.с.116) 22.12.2017 року о 21- 00 ОСОБА_3 на 59км + 650м авто дороги Київ - Харків керував автомобілем Scania R420 державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitz державний номерний знак НОМЕР_2 не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, скоїв зіткнення з автомобілем Mercedes - Benz державний номерний знак НОМЕР_3 , чим порушив п.12.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст.124 КУпАП.

В поясненні від 22.12.2017 року ОСОБА_3 пояснив працівникам поліції, що 22.12.2017 року керуючи автомобілем Scania R420 державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitz державний номерний знак НОМЕР_2 рухався з м.Дніпро у м.Требухів з швидкістю не більше 70 км/год по автодорозі Київ - Харків по крайній правій смузі у напрямку м.Київ на ближньому освітленні близько 21-00 години скоїв зіткнення з автомобілем Mercedes Sprinter, чи були ввімкнені габаритні вогні і як саме припаркувався Mercedes Sprinter на узбічній смузі не помітив. Був значний потік зустрічних автомобілів, що частково погіршувало огляд, траса після опадів була слизькою (т.2 а.с.119).

В поясненні від 24.12.2017 року (т.2 а.с.159-162) ОСОБА_3 пояснив адвокату, що 22.12.2017 року керуючи автомобілем Scania R420 державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitz державний номерний знак НОМЕР_2 виїхав о 14-00 з м.Дніпро у м.Требухів. О 20-00 зупинився в м.Пирятин відпочити, випити кави. Потім поїхав далі, близько 21-00 проїжджав повз Баришівку, дорожнє покриття було сухе, опадів не було, рухався з швидкістю близько 70 км/год.. Рухався в правій смузі руху по дорозі, яка мала по 2 смуги руху в кожному напрямку. Загальна вага вантажу була 7,5 тн.. На 60-му кілометрі дороги Харків - Київ їхав по освітленій частині дороги ближче до розподільчої лінії, що розділяє смуги руху в напрямку м.Києва. Раптово побачив справа об`єкт білого кольору, відразу відбулось зіткнення з ним, це був автомобіль Mercedes Sprinter. АварійнісигналинаавтомобіліMercedes Sprinter не були включені, габаритних вогнів автомобіля Mercedes Sprinter небачив, видимістьелементівдорогибула 50 метрів, уавтомобіляScania R420 було включене ближнє світло фар, автомобіль Mercedes Sprinter стоявчастковонапроїжджійчастині, частковонаузбіччідеосвітленнявженебуло, виявивперешкодуза 20 - 30 метрів.

На схемі, яку додав до пояснення вказав місце розташування автомобіля Mercedes Sprinter частковонапроїжджійчастині, частковонаузбіччі.

ОСОБА_4 , який керував автомобілем Mercedes Sprinter державнийномернийзнак НОМЕР_3 , який на праві власності належав позивачу,22.12.2017 рокупояснив працівникам поліції, що в цей день на вищевказаному автомобілі рухався по авто дорозі Київ - Харків у напрямку м.Київ. Близько 21-00 прийняв рішення зупинитись на асфальтованому узбіччі дороги в Баришівському районі. Світло автомобіля не виключав, аварійну сигналізацію не вмикав. Простоявши на узбіччі близько 10 хвилин відчув різкий удар ззаду в результаті чого автомобіль під його керуванням кинуло у кювет і перекинуло на ліву сторону. В результаті зіткнення отримав тілесні ушкодження, доставлений у ЦРЛ (т.2 а.с.120).

За схемою місця події автомобіль Mercedes Sprinter знаходиться в кюветі на відстані 58,0 м. від електроопори у напрямку м.Києва, яка знаходиться на відстані 59 км + 650 м. від Києва у напрямку Харкова, автомобіль ScaniaR420 державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitzдержавний номерний знак НОМЕР_2 - 96,0 м..

Автомобіль MercedesSprinterзнаходиться в кюветі на відстані 15,20 м. від суцільної лінії розмітки 1.2, яка нанесена на правий край дороги у напрямку м.Києва, автомобіль Scania R420 з напівпричепом - 14,0 м..

Схема ДТП (т.1 а.с.10, т.2 а.с.117), яка є у справі, не відповідає протоколу огляду місця події від 22.12.2017 року (т.2 а.с.121-127) в частині відсутності на ній асфальтованого і не асфальтованого узбіччя з вказівкою його розмірів, відсутністю слідів ковзання та кочення в правій частині асфальтованого узбіччя та снігового покриття.

Крім того, схема ДТП неправильно відображає місце осипу скла та грунту на проїжджій частині дороги, в той час коли фактично це місце знаходиться на асфальтованому узбіччі.

Сторона позивача надала суду висновок експерта за результатами комплексної трасологічної та автотехнічної експертизи №044-11 (Е)/19 від 12 .12.2019 року(т.1 а.с.122-150), проведеної на замовлення сторони позивача, за висновками якого ДТП сталася з вини водія ОСОБА_3 , який не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, скоїв зіткнення з автомобілем позивача, чим порушив п.12.1 Правил дорожнього руху. Надаючи висновок судовий експерт ОСОБА_5 дослідив надані йому стороною позивача матеріали даної цивільної справи, матеріали про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності та матеріали кримінального провадження за фактом цієї ДТП (т.1 а.с. 123). Цей висновок експертизи зроблено на підставі дослідження всіх матеріалів цивільної, кримінальної справи, матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, пояснень обох учасників ДТП.

Сторона відповідача додатком до відзиву на позовну заяву, у якому проти позову заперечує, надала висновок №7 від 31.01.2018 року експертного дослідження обставин та механізму дорожньо - транспортної пригоди (т.1 а.с.204-215, т.2 а.с.147-165)), за висновками якого водій автомобіля ScaniaR420 державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitzдержавний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 не мав технічної можливості попередити зіткнення з автомобілем Mercedes - Benz Sprinter державний номерний знак НОМЕР_3 , належного ОСОБА_2 , під керуванням ОСОБА_4 , в діях водія ОСОБА_3 не вбачається невідповідності вимогам правил дорожнього руху, в діях водія ОСОБА_4 вбачаються порушення вимог правил дорожнього руху, які знаходяться в причинному зв`язку з виникненням ДТП. Надаючи висновок експерт ОСОБА_6 дослідив надані йому стороною відповідача матеріали, які не містили пояснень ОСОБА_4 , фотографій місця розташування на узбіччі а не на проїжджій частині дороги залишків товару, який висипався з автомобіля Mercedes під час зіткнення, урахував вказану на схемі ДТП осип, яка не могла бути у вказаному місці (т.2 а.с.205-210), так як вона вказана до місця зіткнення транспортних засобів, що неможливо за механізмом ДТП та за законами фізики (т.1 а.с. 144). Цей висновок зроблено на неповно досліджених матералах справи, тому він не приймається судом.

У зв`язку з тим, що надані сторонами докази містять суперечності, фотознімки з місця ДТП містять інформацію про слідову інформацію на дорозі, яка тлумачиться сторонами по різному, для відповіді на питання, які виникли при розгляді справи, судом 09.09.2020 року була призначена комплексна судова автотехнічна та трасологічна експертиза (т.З а.с.67).

Згідно з висновком транспортно - трасологічної та автотехнічної експертизи №25275/20-52/15773/21-52 експертів КНДІСЕ від 03.09.2021 року в первинний момент наїзду автомобіль Mercedes був повністю розташований на правому узбіччі, пояснення водія ОСОБА_4 (т.2 а.с. 120) з технічної точки зору можуть відповідати дійсності (аркуші експертизи 14, 17). Водію ОСОБА_3 необхідно було дотримуватись вимог п.п.12.2, 12.3, 12.6 ПДР. Цей висновок експертизи зроблено на підставі дослідження всіх матеріалів цивільної, кримінальної справ, матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, пояснень обох учасників ДТП.

Ураховуючи викладене вище, а також відображене на фотографіях (т.2 а.с.226, 227, 229) з місця ДТП місце висипання з кузову автомобіля Mercedes після наїзду на нього автомобіля Scaniaзалишків товару саме на обочині дороги а не в правій смузі, як вказував водій ОСОБА_3 , суд робить висновок, що пояснення водія ОСОБА_7 про розташування автомобіля Mercedesна узбіччіа не на проїжджій частині дороги відповідають дійсним обставинам справи, а пояснення водія ОСОБА_3 ні.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що в своїх первинних поясненнях на місці ДТП водій ОСОБА_3 не вказував, що автомобіль позивача Mercedes знаходився частково на проїзжій частині, така версія пояснень виникла пізніше після вступу в справу адвоката, спочатку водій ОСОБА_3 зазначив, що він не помітив автомобіль позивача, а лише почув удар, уже в момент зіткнення.

Суд також зазначає, що дорога у місці зіткненнямає дві смуги руху в одному напрямку шириною по 3.5 м кожна, обладнана асфальтованим узбіччям шириною 2.55 м та неасфальтованим узбіччям шириною 1.3 м (т.2 а.с. 117, 121-127, 194, 205, 209, 229), що повністю виключало необхідність водію ОСОБА_4 залишати свій автомобіль у першій смузі руху автомобіля на проїжджій частині, як то вказує водій ОСОБА_3 .

Для встановлення цих обставин немає необхідності у висновку експерта, це суд може встановити з наявних у справі доказів, про що зазначено у експертному висновку №25275/20-52/15773/21-52 експертів КНДІСЕ від 03.09.2021 року (аркуш 20 висновку експерта).

За таких встановлених обставин у суду першої інстанції були всі підстави для урахування вказаних вище фактичних обставин справи, висновків за результатами комплексної трасологічної та автотехнічної експертизи експерта Півня В.В. №044-11 (Е)/19 від 12.12.2019 року та транспортно - трасологічної та автотехнічної експертизи №25275/20- 52/15773/21-52 експертів КНДІСЕ від 03.09.2021 року, щобдійти висновку про невідповідність дій водія ОСОБА_8 . Правилам дорожнього руху, а саме: п.п.12.2, 12.3, 12.6 ПДР та вчинення дорожно - транспортної пригоди з його вини, що є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду на юридичну особу- відповідача, з якою винний водій перебував у трудових відносинах, що не оспорювалось ТОВ "Логістик Профсервіс" в суді.

Стосовно вирішення позовнихвимог про відшкодування шкоди до страхової компанії

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Судом встановлено, що цивільна відповідальність водія, застрахованого транспортнго засобу, яким, керував водій ОСОБА_3 була застрахована у другого відповідача ПрАТ Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншурансГруп» згідно полісу обов`язкового страхування цивліьної відповідальності, де ліміт відповідальності за завдану майнову шкоду становить 100 000 грн., франшиза нуль, строк дії полісу з 21.10.2017 року до 20.10.2018 року. а.с. 137 том 2

Відмовляючи в задоволенні позову до СК, суд першої інстанції вихдив з наступного:

Згідно з пунктом 37.1.4 статті 37 Закону неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.

Саме такого висновкудійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16 (провадження № 14-310цс18).

Дорожньо-транспортна пригода відбулась 22.12.2017, позивач звернувсядо суду з вимогою до ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншурансГруп» про стягненняматеріальних та моральних збитків 04.12.2019, тобто з пропущеннямрічного строку, який не підлягаєпоновленню.

Колегія суддів з таким висновком погодитись не може, з огляду на наступне:

Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.

Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв`язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.

Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними.Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.

Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Аналогічний висновок зроблено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року в справі № 147\66\17

Враховуючи те, що з позовом позивач звернувся 04.12.2019 року в межах трирічного строку позовної давності, доводи позивача про не повідомлення йому відповідачем про наявність в нього полісу обов`язкового страхування відповідача, не були спростовані належними доказами, а також враховуючи те, що до розгляду даної справи не було встановлено вину водія, а адміністративний матеріал з протоколом, відповідно до якого, водій ОСОБА_9 порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого був пошкоджений автомобіль позивача, знаходився на дооформленні і саме через бездіяльність правоохоронних органів відсутні рішення, щодо встановлення вини особи, колегія суддів дійшла висновку, що потрепілий пропустив річний строк звернення до СК з поважних причин, а тому не втратив право на відшкодування шкоди зі страхової компанії через пропуск річного строку.

Відповідно до п. 30.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції закону , що діяв на час спричинення шкоди, у разі тотального знищення транспортного засобу, страховик відшкодовує різницю між вартістю транспортного засобу до та після його пошкодження та витрати на евакуацію транспортного засобу з місця пригоди.

Згідно положень ст. 22 даного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі звітом про оцінку вартості збитку №24/01/18 від 16.01.2018 року (т.1 а.с. 11-16) величина вартості збитку, завданого пошкодженням автомобіля Mercedes - Benz Sprinter державний номерний знак НОМЕР_3 , належного ОСОБА_2 , складає 278 540.09 грн. (т.1 а.с.16).

Зі змісту висновку вбачається, що вартість транспортного засобу позивача до пошкодження 278 540.09 грн. є меншою ніж вартість відновлювального ремонту, а тому розмір збитку визначався в сумі, що дорівнює ринковій вартості транспортного засобу до його пошкодження.

Проаналізувавши вказаний висновок суд також встановив, що мало місце тотальне знищення транспортного засобу.

Зі звіту № 20-Р/-3/23 від 13 березня 2023 року, який був прийнятий на стадії апеляційного розгляду, так як в ньому встановлені обставини, які обов`язково мав встановити суд першої інстанції, але допустив не повноту судового розгляду, яка була усунута на стадії апеляційного розгляду справи, вбачається, що ринкова вартість аварійно пошкодженого транспортного засобу позивача складає 60 311 грн. 70 коп.

В матеріалах справи також є докази, що позивачем за евакуацію транспортного засобу з місця пригоди сплачено 1800 грн.

Враховуючи ліміт відповідальності страхової компанції, за шкоду завдану майну 100 000 грн., з страхової компанії на користь позивача необхідно стягнути 98 200 грн. у відшкодувння шкоди, завданої майну та 1800 грн. витрат на евакуацію транспортного засобу.

Стосовно вирішення позовних вимог до ТОВ «ЛогістикПрофсервіс», колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст. 22 ЦК України - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальнізбитки).

Позивач, звертаючись з позовом вказувв на те, що він просить відшкодувати вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, що свідчить про те, що позивач бажав залишити залишки транспортного засобу у себе.

Враховуючи вартість залишків транспортного засобу в пошкодженому стані 60 311 грн. 70 коп. , а також 98 200 грн., які в межах ліміту відповідальності зобов`язана відшкодувати страхова компанія, відповідач, в трудових відносинах з яким перебував винний водій, зобов`язаний на підставі ст. 1172 ЦК України відшкодувати різницю між ринковою вартістю транспортнго засобу до його пошкодження, вартістю залишків транспортного засобу, що залишаються у позивача та сумою, яку відшкодовує страхова компанія, що становить 120028,39грн. (278540.09 грн. - 60311,70 грн. - 98200)

Також ТОВ "Логістик Профсервіс" зобов`язані відшкодувти витрати позивача на зберігання транспортного засобу в сумі 979 грн., які підвтерджені платіжними документами наявними в справі , а всього 121 007 грн. 39 коп.

Щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія виходить з наступного.

Вимоги про відшкодувння моральної шкоди до страхової компанії задоволенню не підлягають, так як відповідно до страхового полісу страховик відшкодовує шкоду завдану життю і здоров`ю в межах ліміту 200 000 грн.

Позивач , обгрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди не посилався на спричинення шкоди його здоров`ю, а пов`язував моральну шкоду лише з пошкодженням майна.

Позивачем недоведено, що він звернувся до СК і йому було відмовлено у відшкодуванні, також не зазначено в чому полягала неправомірна поведінка СК, а відповідно за відсутності неправомірної поведінки СК, відсутні і підстави для покладення на останню відповідальності за завдану моральну шкоду.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої, частиною четвертою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Матеріалами справи підтверджено, що неправомірними діями водія ОСОБА_3 , який перебував в турдових відносинах з ТОВ "Логістик ПФрофсервіс" позивачу були завдані моральні страждання, які полягали в тотальному знищенні його транспортного засобу, позбавленням його на тривалий час засобу для пересування.

Враховуючи, що з часу ДТП минуло більше ніж 5 років і відповідач не вжив жодних заходів для того, щоб в розумні строки відновити права позивача, суд приходить до висновку, що відповідач ТОВ "Логістик Профсервіс" зобов`язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 10 000 грн., що відповідає обсягу завданих страждань та засадам розумності і справедливості. Разом з тим позивач не довів, що йому завдано моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., а тому вказані вимоги задовольняються частково.

Колегія суддів не приймає висновоксоціально - психологічного дослідження №15-11-19 від 15-20.11.2019 року (т.1 а.с.40-47) відповідно до якого моральна шкода може складати в межах 5 мінімальних заробітних плат (т.1 а.с.47). так як його зроблено в формі припущення без детального аналізу обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так як суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення , порушив норми матеріальнго та процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог . Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик Профсервіс» на користь ОСОБА_2 у відшкодувння майнової шкоди 121007, 39 грн., у відшкодуваня моральної шкоди 10 000 грн., стягнення з акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_2 у відшкодування шкоди 98 200 грн. , 1800 грн. витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати також розподіляюься пропорційно до задоволених вимог в разі часткового задовлення позову.

Відповідно до матеріалів справи позивач сплатив судового збору за подачу позову та апеляційної скарги 12 230 грн. 99 коп., також позивач сплатив за проведене дослідження вартості залишків транспортного засобу 8 000 грн.

Витрати позивача на проведення соціально-психологічного дослідження суд не враховує так як висновок відхилений судом.

З урахувнням розміру заявлених позовних вимог до суду першої інстанції до кожного з відповідачів, а також частково задоволених вимог апеляційним судом встановлено, що позовні вимоги позивача до страхової компанії задоволено на 33 %, а до підприємства на 44 %

Відповідно пропорційно до задоволених вимог з ТОВ "Логістик Профсервіс" на користь позивача необхідно стягнути 5381грн. 61 коп. судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, 3 520 грн. за проведення дослідження вартосіт залишків транспортногозасобу.

З СК "Княжа Вієна Іншуранс Груп" пропорційно до задоволених висог потрібно стягнути 4036 грн. 21 коп. судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, 2640 грн. витрати на проведення оцінки вартості залишків транспортного засобу.

Враховуючи вимоги ст. 389 ЦПК України, рішення в даній справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає окрім випадків , встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючисьст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційнускаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Кивської області від 12 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик Профсервіс» на користь ОСОБА_2 у відшкодувння майнової шкоди 121007, 39 грн., у відшкодуваня моральної шкоди 10 000 грн., 5381грн. 61 коп. судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, 3 520 грн. за проведення дослідження вартосіт залишків транспортногозасобу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог до ТОВ "Логістик Профсервіс" відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_2 у відшкодування шкоди 98 200 грн. , 1800 грн. витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, 4036 грн. 21 коп. судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, 2640 грн. витрати на проведення оцінки вартості залишків транспортного засобу.

В задоволенні іншої частини вимог до АТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієна Іншуранс Груп" відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 24.03.2023 року.

Головуючий суддя: О. В. Желепа

Судді: В. А. Кравець

О. Ф. Мазурик