Постанова

від 15.03.2023 по справі 296/296/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/296/22 Головуючий у 1-й інст. Адамович О.Й.

Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Руденко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/296/22 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради, Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

за апеляційноюскаргою Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2022 року, яке ухвалено під головуванням судді Адамовича О.Й. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради та Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради від 05 листопада 2021 року №73-к «Про відсторонення працівників коледжу від роботи» щодо нього; стягнути з Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року в сумі 44 213,04 грн та вирішити питання судових витрат.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 01 вересня 2020 року працює на посаді викладача хореографічних дисциплін за контрактом в Житомирському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради. Наказом від 05 листопада 2021 року №73-к роботодавець відсторонив його від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19, пославшись на положення ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про впровадження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункт 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236. Вважає, що наказ про відсторонення його від роботи виданий Житомирським фаховим коледжем культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради з грубим порушенням конституційних прав особи на працю, оскільки у правовому аспекті закріплена процедура відсторонення працівника від роботи лише за наявності необґрунтованої відмови особи та за поданням відповідної уповноваженої особи. На період його відсторонення заробітна плата не нараховувалася. Наказом Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради від 25 лютого 2022 року №11-к наказ від 05 листопада 2021 року №73-к щодо його відсторонення визнаний до завершення воєнного стану в Україні недійсним, а йому наказано приступити до виконання посадових обов`язків викладача хореографічних дисциплін із 25 лютого 2022 року. Згідно з наказом він повернувся на роботу 25 лютого 2022 року, але виплачувати заробітну плату йому почали з 01 березня 2022 року.

Ухвалою від 13 вересня 2022 року Корольовський районний суд м. Житомира за клопотанням адвоката позивача замінив неналежного відповідача Департамент культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації (Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської ОДА) на належного відповідача - Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації (а.с.128-129).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2022 року позов задоволений частково. Визнаний незаконним та скасований наказ Житомирського фаховогоколеджу культуриі мистецтвімені ІванаОгієнка Житомирськоїобласної радивід 05листопада 2021року №73-к«Про відстороненняпрацівників коледжувід роботи»в частинівідсторонення відроботи ОСОБА_1 .Стягнуто зЖитомирського фаховогоколеджу культуриі мистецтвімені ІванаОгієнка Житомирськоїобласної радина користь ОСОБА_1 середній заробітокв сумі44123,04грн зачас відстороненняз 08листопада 2021року по28лютого 2022року,із подальшимутриманням ізвищевказаної сумиподатків таінших обов`язковихплатежів,а такожстягнуті витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн. Вирішено питання судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Житомирський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд безпідставно всупереч вимогам ЦПК України та, не мотивуючи рішення, вийшов за межі позовних вимог. Так, у позові ОСОБА_1 просив стягнути на його користь середній заробіток за час відсторонення з Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, але суд стягнув середній заробіток за час відсторонення в сумі 44213, 04 грн за період із 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року з Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради. При цьому суд жодним чином не мотивував, чому він задовольнив вимогу, яку не заявляв позивач. У ЦПК України відсутнє право суду на вихід за межі позовних вимог, що зумовлено розглядом спорів приватно-правового характеру, а не публічно-правового характеру, розгляд яких віднесено до компетенції адміністративної юрисдикції. Вимога щодо стягнення середнього заробітку з Управління культури та туризму не змінювалася. Скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції порушив вимоги частини другої ст.284 ЦПК України. На його переконання таке порушенням норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідні правові позиції судової практики щодо виходу за межі позовних вимог висловлені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі №445/166/20 та від 16 лютого 2022 року №308/8430/19. Також суд безпідставно проігнорував вимоги чинних нормативно правових актів, які регулюють питання щеплення проти COVID-19. Так, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 передбачено, що на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Якщо розглядати питання обов`язковості вакцинування для працівників із наведеного вище переліку наказу МОЗ України №2153, його можуть не робити лише працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове або постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцини. Позивач не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування від COVID-19. Керівник коледжу, видавши наказ про відсторонення від роботи викладача закладу освіти, діяв відповідно до норм діючого законодавства. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, але таке втручання є цілком припустимим. Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року в справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб із огляду на потребу охорони громадського здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто, в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, але лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданими. Посилається на постанови Львівського апеляційного суд в справі №462/580/22 та Запорізького апеляційного суду в справі №330/2718/21, у яких досліджена поведінка відповідача щодо відсторонення позивача від посади, де не знайдено порушень у таких діях та наданий аналіз правовому обґрунтуванню наказу про відсторонення працівника від посади. Крім того, суд безпідставно стягнув витрати позивача на професійну правничу допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували сплату позивачем адвокату гонорару.

Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представники Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, рішення суду першої інстанції у задоволеній частині - скасувати та постановити нове судове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Пояснили, що Житомирський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради діяв у спосіб, передбачений законом. ОСОБА_1 не надав доказів, що стан здоров`я перешкоджає йому вакцинуватися від COVID-19. У даному випадку суспільний інтерес превалював над особистими правами позивача, якому належало викладати у освітянському закладі.

Позивач ОСОБА_1 та його адвокат Музиченко Ю.В. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Пояснили, що позивач не відмовлявся та не ухилявся від проходження профілактичного щеплення від COVID-19. У ході розгляду справи суд першої інстанції здійснив заміну одного первісного неналежного співвідповідача в порядку, визначеному ЦПК України. Вимога про стягнення середнього заробітку заявлена. Суд першої інстанції за результатами розгляду справи обґрунтовано стягнув середній заробіток із Житомирського фахового коледжу, оскільки трудові відносини у позивача існували з вказаною юридичною особою, а не з Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації.

Представник Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач своєчасно викликаний судовою повісткою, яка вручена 07 березня 2023 року рекомендованим повідомленням (а.с.224). Юридична особа клопотання про відкладення розгляду справи не спрямувала та про причину неявки свого представника суд не повідомила. У разі неповідомлення про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з`явився в судове засідання без поважних причин. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. За таких обставин відповідно до положень частини другої ст.372 ЦПК України неявка представника Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

За змістом пункту 1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підпадають під дію ст.8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 ст.8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Із огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 ст.8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій ст.8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що наказом Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради від 14 червня 2021 року №26-к у зв`язку з закінченням трудового контракту на 2020-2021 навчальний рік продовжено дію трудового контракту з викладачем хореографічних дисциплін ОСОБА_1 із 01 липня 2021 року по 30 червня 2022 року (а.с.9).

05 листопада 2021 року позивачу роботодавцем направлений лист про те, що 08 листопада 2021 року вступає у дію наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Одночасно із посиланням на положення вищевказаного наказу МОЗ України та пункт 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 висловлено прохання до 08 листопада 2021 року надати роботодавцю документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року №595. Також попереджено, що якщо до 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надасть одного із вищевказаних документів, 08 листопада 2021 року його відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с.10).

Наказом Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради від 05 листопада 2021 року №73-к «Про відсторонення працівників коледжу від роботи» із посиланням на наказ МОЗ України «Про впровадження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153 та пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи, зокрема, викладача ОСОБА_1 без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с.11).

У подальшому наказом Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради від 25 лютого 2022 року №11-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » із посиланням на наказ Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року №380 «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153» наказ від 05 листопада 2021 року №73-к із відсторонення викладача хореографічних дисциплін ОСОБА_1 визнаний недійсним до завершення воєнного стану в Україні та наказано позивачу приступити до виконання посадових обов?язків із 25 лютого 2022 року (а.с.29).

У свою чергу, наказом Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради від 02 березня 2022 року №16-к «Про внесення змін до наказу від 25 лютого 2022 року №11-к» у зв`язку з оприлюдненням 01 березня 2022 року наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року №380 роботодавець уніс наступні зміни до наказу від 25 лютого 2022 року №11-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »: призупинив дію наказу від 05 листопада 2021 року №73-к із відсторонення викладача хореографічних дисциплін ОСОБА_1 до завершення воєнного стану в Україні та наказав викладачу ОСОБА_1 приступити до виконання посадових обов`язків з 01 березня 2022 року (а.с.62).

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої ст.3 Закону України №2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII)у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої ст.10 Закону №2801-XII громадяни зобов`язаніу передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої ст.30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга ст.42Закону №2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться заїї згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону№2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до ст.39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться заїх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша ст.43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою ст.46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст.21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій ст.21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року в справі№ 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьст.ст.1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої ст.4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно зпунктами «б»,«г» ст.10Закону України «Основизаконодавства Українипро охоронуздоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cт.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухиленнявід обов`язковихпрофілактичних щепленьупорядку,встановленому законом,ці працівникивідсторонюються відвиконання зазначенихвидів робіт (речення перше та друге частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводятьсяпісля медичного огляду особив разівідсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення про МОЗ України).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року №380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ №2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно дост.46 КЗпП України, частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3)взяття довідома,що:на частакого відстороненняоплата праціпрацівників тадержавних службовцівздійснюється зурахуванням частинипершої ст.94КЗпП України,частини першоїст.1Закону України«Про оплатупраці» тачастини третьоїст.5Закону України«Про державнуслужбу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови№1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в ЗаконіУкраїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, якіухиляютьсявід обов`язковогомедичного оглядуабо щепленняпроти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - цеписьмовий організаційно-розпорядчий документДержавної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності особами,які відмовляютьсяабо ухиляютьсявід профілактичнихщеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категоріїпрацівників узв`язкуз особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, якінеобґрунтовано відмовилисьвід профілактичного щеплення,передбаченого Календаремпрофілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльностіправо внесення подання про відсторонення від роботиабо іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положенняабзацу шостого частини першої ст.7 ЗаконуУкраїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не лише Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до ст.46 КЗпП України, частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої ст.5 Закону України «Про державну службу».

За таких обставин, відсторонення відроботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, щонезважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.8 Положення про МОЗ України та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ України затвердило Перелік №2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання, а 27 жовтня 2021 року МОЗ України видало наказ №2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%). Вказане зумовлювало необхідністьвжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 ст.8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників (зокрема освітян) як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Разом із тим, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не лише з Переліку №2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Як убачається зі змісту наказу від 05 листопада 2021 року №73-к роботодавця та доводів апеляційної скарги, Житомирським фаховим коледжем культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради не обґрунтувана необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи викладачем хореографічних дисциплін, створював загрози, які вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, яке позбавило позивача заробітку, а також у наказі не встановлений строк відсторонення, який не міг тривати більше ніж усунення причин, що його зумовили (наприклад, до надання підтверджуючих документів про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або до надання медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації). Принцип же важливості суспільних інтересів превалює на особистими правами особи лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Доводи апеляційної скарги не спростовують тих обставин, що ОСОБА_1 повинен сам заробляти собі на життя, а безстрокове відсторонення його від роботи з позбавленням заробітку потягло для нього серйозні наслідки. Хоча відсторонення від роботи не є притягненням працівника до відповідальності за відмову чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, але створює наслідки більш суворі.

Позивач наказом від 05 листопада 2021 року №73-к був відсторонений від роботи з 08 листопада 2021 року через те, що до 08 листопада 2021 року не надав одного із зазначених документів: про отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року №595.

Із огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Житомирським фаховим коледжем культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що з дня повідомлення ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 та до моменту відсторонення його від роботи у позивача було достатньо часу для проходження щеплення і останній у встановленому законом порядку відмовився або ухилився від обов`язкового профілактичного щеплення. У наказі, який оскаржується у судовому порядку, відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 , починаючи з 05 листопада 2021 року та до моменту відсторонення (08 листопада 2021 року), відмовився або ухилився від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджуються факти відмови чи ухилення. Про необхідність щеплення позивач був повідомлений 05 листопада 2022 року, а через два дні наказом про відсторонення з 08 листопада 2022 року був відсторонений від роботи, тобто перед вихідним дням, що об`єктивно унеможливило надати відомості щодо щеплення. Крім того, таких підстав для відсторонення позивача від роботи, як відмова або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення, в наказі, що оскаржується, не прописано.

Отже, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 відмовився у встановленому законом порядку від проведення обов`язкового профілактичного щеплення або ухилився від вакцинації з часу його повідомлення до часу відсторонення від роботи. З 05 по 08 листопада 2022 року, куди потрапили у тому числі вихідні дні, об`єктивно було замало часу, щоб виконати розпорядження роботодавця (пройти вакцинацію або надати медичну довідку про абсолютні протипоказання щодо щеплення), а тому відсутні факти відмови або ухилення від вакцинації, що є обов`язковою підставою для відсторонення від роботи. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції з цього приводу не спростовують.

Відповідно до частини першої ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним робот. Контрактом є особлива форма трудового договору, а заробітна плата виплачується за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умовколективного договору, який діє в установі, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору (контракту).

Враховуючи, що відсторонення ОСОБА_1 не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати, тобто виплатити середній заробіток у сумі 44 213,04 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на вихід за межі позовних вимог надумані. Так, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Отже, суду належало з`ясувати, хто є зобов`язаним за вимогою про стягнення середнього заробітку за час відсторонення позивача від роботи у період із 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року.

Відповідач це особа, яка порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Самостійне застосуваннясудом дляприйняття рішеннясаме тихнорм матеріальногоправа,предметом регулюванняяких євідповідні правовідносини,не призводитьдо змінипредмета позовута/абообраного позивачемспособу захисту. На суд покладений обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору.

ОСОБА_1 заявлений позов до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради та Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації.

Стягуючи з Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради середній заробіток за час неправомірного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того що роботодавець є окремою юридичною особою, трудові відносини існували у позивача саме із ним та факт розпорядження Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації бюджетними коштами не впливає на обов`язок виплати заробітної плати роботодавцем.

Відповідно до Положення про Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, управління це структурний підрозділ обласної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права. Управління фінансує підвідомчі установи відповідно до кошторисних призначень. Житомирський коледж культури і мистецтв ім. І.Огієнка Житомирської обласної ради має статус юридичної особи, веде самостійну статутну, господарську діяльність. Керівник коледжу має право приймати на роботу та звільняти з роботи правників навчального закладу, визначати їх функціональні обов`язки, застосовувати до них заходи заохочення та стягнення. Оскільки управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації не має відношення до трудових відносин, які виникають в процесі діяльності Житомирського коледжу культури і мистецтв ім. І.Огієнка Житомирської обласної ради, то суд обґрунтовано стягнув з роботодавця, який незаконно відсторонив позивача від роботи середній заробіток за час відсторонення від роботи. Зворотне свідчило б про застосування судом першої інстанції при розгляду спору надмірного формалізму, оскільки встановивши порушення права суд має застосувати ефективний спосіб захисту порушеного права.

За таких обставин, апеляційний суд не встановив вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог та, як наслідок, порушення цим судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Навпаки, не може бути перешкодою для захисту порушеного права ОСОБА_1 надмірно формалізований підхід щодо послідовного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Посилання вапеляційній скарзіна порушення судом першої інстанції вимог частини другої ст.284 ЦПК України помилкове. Суд першої інстанції не проводив заочного розгляду справи, а частина друга ст.284 ЦПК України унормовує подачу заяви про перегляд заочного рішення.

Окрім того, суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог,якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Апеляційним судом не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції. Порушення норм процесуального права у даному випадку не тягне скасування рішення суду першої інстанції, бо не призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає незастосовними постанови Львівського апеляційного суд в справі №462/580/22 та Запорізького апеляційного суду в справі №330/2718/21, приймаючи до уваги вимоги частини четвертої ст.263 ЦПК України, відповідно до якої суду належить враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обставини же у справах №445/166/20, №308/8430/19 суттєво відрізняються від тих, що є предметом оцінки у цій справі, а тому не є релевантними до спірних правовідносин.

Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу. В матеріалах справи є докази, які підтверджують сплату позивачем адвокату гонорару квитанція до прибуткового касового ордеру від 17 січня 2022 року на суму 2 000 грн, яка виписана на підставі договору про надання правової допомоги (а.с.15). Також за положеннями ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, з огляду на вищевикладене, не змінюють та додаткового правового обгрунтування не потребують.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка Житомирської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Судді: