Постанова

від 28.03.2023 по справі 720/1722/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2023 року м. Чернівці Справа № 720/1722/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,

секретар: Тодоряк Г.Д.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Магальська сільська об`єднана територіальна громада Новоселицького району Чернівецької області,

третя особа: Новоселицька державна нотаріальна контора,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 ,який дієв інтересах ОСОБА_2 ,на рішенняНовоселицького районногосуду Чернівецькоїобласті від12серпня 2022року, ухваленого під головуванням судді Оленчука І.В., дата складання повного тексту рішення невідома, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до відповідачів, а в подальшому, у грудні 2019 року, збільшивши позовні вимоги просив ухвалити рішення, яким:

визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 від 12.10.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №508, посвідченого секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Адамович Л.В.;

визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 від 06.02.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №69, посвідченого секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Адамович Л.В.;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30.04.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №684, спадкова справа №60/2015, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_5 , після Провадження №22-ц/822/182/23

смерті яких позивач дізнався про існування заповітів, які складені від їх імені на ім`я відповідача ОСОБА_2 .

Так, від імені ОСОБА_6 06.02.2008 року було складено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №69, посвідчений секретарем виконкому Рідківської сільської ради Адамович Л.М., яким вона заповіла земельну ділянку відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,6956 га.

Позивач вважає, що заповіт не відповідає чинному законодавству, не міг бути підписаний ОСОБА_6 та не відповідає дійсній волі спадкодавця, оскільки ще при житті ОСОБА_6 постійно і до самої смерті вказувала, що все своє майно без винятку вона бажала залишити сину - ОСОБА_1 , а відтак є незрозумілим те, що нею складено заповіт на зовсім сторонню людину.

Від імені ОСОБА_5 12.10.2011 року також складено заповіт на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений секретарем виконкому Рідківської сільської ради Адамович Л.М., зареєстрований в реєстрі №508, яким він заповів ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 1,6956 га.

Вказує, що 23.06.2005 року батьком позивача було складено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №201, згідно якого він заповів позивачу все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, про що ОСОБА_5 особисто повідомляв позивача, а тому йому було невідомо про існування заповіту, складеного батьком на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що заповіт від 12.10.2011 року не відповідає чинному законодавству і повинен бути визнаний недійсним, оскільки не був підписаний саме ОСОБА_5 та не відповідає його волі, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним.

Крім наведеного стверджує, що 31.07.2015 року Новоселицьким РВ УМВС України в Чернівецькій області було внесено до ЄРДР відомості, стосовно підроблення невідомою особою підписів в заповітах від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.

Так, в ході розгляду кримінального провадження було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої було отримано висновок експерта №2245-К від 21.10.2015 року, яким було встановлено, що підпис на оригіналі заповіту від 12.10.2011 року виконано не ОСОБА_5 , а іншою особою, а питання про те, ким виконані підписи на оригіналі заповіту від 06.02.2008 року, складеного від імені ОСОБА_6 , не вирішувалось у зв`язку із малою кількістю наданих зразків підпису.

Також, 12.03.2018 року Новоселицьким районним судом Чернівецької області було винесено ухвалу по кримінальній справі №ЄУН-720/279/18, внесеній до ЄРДР за №12015260120000468 від 01.08.2015 року по обвинуваченню ОСОБА_3 , працюючої секретарем Магальської сільської ради за ч.1 ст.367 КК України. ОСОБА_3 обвинувачувалась в тому, що вона 12.10.2011 року працюючої секретарем Рідківської сільської ради, всупереч вимогам ст.43-45 ЗУ «Про нотаріат», за відсутності ОСОБА_5 , склала та засвідчила заповіт від його імені.

Звернув увагу суду й на те, що ОСОБА_3 працюючої секретарем Рідківської сільської ради не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, не була вповноважена посвідчувати заповіти, що також є підставою для задоволення позовних вимог.

За наведених вище обставин вважав, що складення оспорюваних заповітів не відповідало внутрішній волі його батьків, а тому просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Новоселицького районногосуду Чернівецькоїобласті від12серпня 2022року позовнівимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 від 12.10.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №508, посвідченого секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області Адамович Л.М.

Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 від 06.02.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №69, посвідченого секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області Адамович Л.М.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30.04.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №684, спадкова справа №60/2015, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Посилається на його незаконність та необґрунтованість, просить скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вказує на те, що судом порушено процесуальні строки розгляду справи, у зв`язку з чим остання розглядалася 36 місяців.

Щодо суті спору зазначає, що позивачу ще в 2014 році було відомо про наявність оскаржуваних заповітів (після смерті матері, згодом смерті батька), що він також підтверджує доданими до позовної заяви доказами, а саме копіями висновку експерта №2245-К від 21.10.2015 року, витягу з ЄРДР, витягу із спадкового реєстру від 30.01.2015 року, тобто звернення позивача до суду з позовом через більш як чотири роки свідчить про пропуск строку позовної давності, який заявлявся відповідачем в суді першої інстанції.

Крім іншого, вказує, що судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, оскільки в справі є декілька відповідачів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує щодо задоволення апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін. Наголошує на тому, що позивач про порушення свого права дізнався лише після постановлення Новоселицьким районним судом Чернівецької області ухвали від 12.03.2018 року у справі №720/279/18 та постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04.04.2018 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги щодо визнання заповітів недійсними суд першої інстанції вказав, що з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз, які встановили, що заповіти не підписані батьками позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , дійшов висновку про їх недійсність, оскільки волевиявлення заповідачів не були вільними та не відповідали їхній волі, а також зазначив, що оскаржувані заповіти посвідчені не уповноваженою на те особою.

Щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину суд першої інстанції виснував, що враховуючи факт підроблення підпису у заповіті від 06.02.2008 року, реєстровий №69, складений від імені ОСОБА_6 , вбачав правові підставі для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, оскільки позивач не зможе реалізувати свої спадкові права як спадкоємець першої черги після смерті матері.

Крім того, суд наголосив, що позивач ОСОБА_1 не пропустив встановлений законом строк позовної давності.

Колегія суддів з наведеними висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (мати позивача), що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 01.10.2014 року (т.1 а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (батько позивача), що сторонами визнається та не спростовується.

Згідно довідки виконкому Рідківської сільської ради Новоселицького району №897 від 27.07.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.42).

З копії заповіту від 23.06.2005 року вбачається, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів все своє мано ОСОБА_1 (т.1 а.с.30).

Після смерті батьків ОСОБА_1 дізнався про існування заповітів від 06.02.2008 року, яким ОСОБА_6 заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6956 га ОСОБА_2 , та від 12.10.2011 року, яким ОСОБА_5 заповів належну йому на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6956 га ОСОБА_2 (т.1 а.с.13, 31).

З копій витягів про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30.01.2015 року вбачається реєстрація спадкових справ №57047715 після смерті ОСОБА_6 , № НОМЕР_1 після смерті ОСОБА_5 (т.1 а.с.27-28).

25.03.2015 року ОСОБА_8 подав заяву до органів нотаріату про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 (т.1 а.с.29).

30.04.2015 року на ім`я ОСОБА_2 державним нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме земельну ділянку площею 1,6956 га, кадастровий номер 7323086300:02:012:0094, яка належала ОСОБА_6 (т.1 а.с.19).

З копії витягу з кримінального провадження №12015260120000468 вбачається, що 31.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з повідомленням, що невідома особа підробила заповіт від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , про що внесено відомості до ЄРДР 01.08.2015 року (т.1 а.с.32).

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10.09.2015 року зобов`язано державного нотаріуса Новоселицької державної нотаріальної контори надати тимчасовий доступ слідчому СВ Новоселицького РВ УМВС України в Чернівецькій області лейтенанту міліції Никифорець Ю.І. до спадкової справи № 60/2015, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 і перебуває в державній нотаріальні конторі за адресою АДРЕСА_1 , з метою ознайомлення та виготовлення відповідних завірених копій, які можуть бути використані в подальшому як доказ по кримінальному провадженню № 12015260120000468 від 01.08.2015 року (т.1 а.с.22).

У відповідності до висновку експерта Чернівецького НДЕКЦ від 21.10.2015 року за №2245-К за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної в кримінальному провадженні №12015260120000468, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5 на оригіналах заповітів ОСОБА_5 , 1931 р.н. на ОСОБА_2 за №508 від 12.10.2011року, які знаходяться в папці для нотаріальних дій Рідківської сільської ради від 2011 року №461-660, та в матеріалах спадкової справи державного нотаріуса Новоселицького району виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою (т.1 а.с.34-38).

Висновком експерта Чернівецького НДЕКЦ від 17.08.2021 року, №СЕ-19/126-21/5972-ПЧ за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у цивільній справі, встановлено, що підпис в рядку «Підпис» в заповіті ОСОБА_6 від 06.02.2008 року, зареєстрований реєстрі за №69 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Адамович Л.М. виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою (т.2 а.с.134-139).

З копій постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04.04.2018 року №199/02-14 та №200/02-14 вбачається, що спадкоємцю ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належали ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відповідно, оскільки свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку було видано ОСОБА_2 (т.1 а.с.39-41).

З архівної довідки №06-05-4/64 від 06.12.2021 року та копій рішень Рідківської сільської ради від 28.04.2006 року 10 в-1с. та від 11.11.2010 року 9/4-1с. вбачається, що ОСОБА_3 обиралася на посаду секретаря сільської ради. Відомостей про надання їй повноважень щодо вчинення нотаріальних дій не виявлено (т.2 а.с.175-177).

24.10.2019 року представником відповідача ОСОБА_4 подано заяву про застосування строку позовної давності, аналогічну заяву 05.11.2019 року подано ОСОБА_3 (т.1 а.с.68, 81).

12.03.2018 року Новоселицьким районним судом Чернівецької області було розглянуто кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12015260120000468 від 01.08.2015 року відносно ОСОБА_3 , яка обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, та винесено ухвалу, якою звільнено обвинувачену ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.367 КК України на підставі ст.49 КК України та кримінальне провадження відносно неї закрито (т.1 а.с.33).

За приписами ч.6 ст.82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Що стосується пред`явлення позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 та Магальської сільської об`єднаної територіальної громади, то колегія судді вказує наступне.

У ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За наведених обставин та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 , яка на час посвідчення оскаржуваних заповітів діяла як секретар виконавчого комітету сільської ради, не є особою, особистих прав і обов`язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня її заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, у зв`язку з чим у позові до ОСОБА_3 слід було відмовити, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Аналогічно, Магальська сільська об`єднана територіальна громада також не є належним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до неї необхідно відмовити.

Що стосується вимог позивача з приводу визнання заповітів недійсними, колегія суддів виходить з наступного.

Частинами 1-5 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В силу частини першої, другої ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ч.1-3 ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1251 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно п.п.5 п.«б» ч.1 ст.38 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції на час виникнення спірних відносин) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування посвідчують заповіти (крім секретних).

Пунктом 2 р.І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5 (зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 1994 року за №256/466), яка була чинною на час посвідчення заповіту, визначено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Частиною 1 ст.1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц зазначено, що: «цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Крім того, в постановах Верхового Суду від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17, від 28 жовтня 2021 року у справі №498/606/17, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 716/1051/17: позивач просив на підставі частини першої статті 1257 ЦК України визнати недійсним заповіт, для якого законом встановлена нікчемність, і суди відмовили у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності. Тому судові рішення в оскарженій частині підлягають зміні, оскільки вимога про визнання правочину недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача;

- у справі № 498/606/17: у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

За наведених матеріалів справи та норм права вбачається, що заповіт від 06.02.2008 року ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчений секретарем виконкому Рідківської сільської ради Адамович Л.М., та заповіт від 12.10.2011 року ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , який також посвідчено секретарем виконкому Рідківської сільської ради Адамович Л.М., підписані не заповідачами, а отже вказані заповіти є нікчемними на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.

Позивач просив на підставі ст.1257 ЦК України визнати недійсними правочинів, для яких законом встановлена нікчемність, тому вимога про визнання їх недійсними не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, через що суд першої інстанції в частині задоволення зазначеної позовної вимоги прийшов до помилкового висновку.

Також колегія суддів прийшла до висновку, що досліджувати наявність повноважень посадової особи на посвідчення заповітів не має доцільності, оскільки не підписання заповітів особисто заповідачами є самостійною та достатньою підставою вважати їх нікчемними.

Що стосується визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, колегія суддів зазначає наступне.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.1301 ЦК України).

Положеннями п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі №296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі №742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Свідоцтво про право на спадщину це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно.

Фактично свідоцтво не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Чинність документа, в даному випадку свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 15.10.2019 р. у справі №916/780/18.

З урахуванням нікчемності заповіту, на підставі якого ОСОБА_2 було видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, то вимога про визнання його недійсним та скасування є обґрунтованою.

Разом із цим, особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.

Як вже зазначалося, представником відповідача ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності (т.1 а.с.68).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

За приписами ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладено у постанові ВП ВС від 22 травня 2018 року справі №369/6892/15-ц та у пунктах 138-140 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасно подати позов, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

З цього приводу необхідно також враховувати позицію Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду; забезпечувати юридичну визначеність і остаточність захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Отже, матеріалами справи встановлено, що батьки позивача померли ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати ОСОБА_6 ), 24.12.2014 року (батько ОСОБА_5 ).

В тексті позовної заяви вказано, що позивач після смерті матері дізнався про існування заповіту від 06.02.2008 року, однак не вказує конкретну дату.

25.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті матері (т.1 а.с.9).

02.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Новоселицької державної нотаріальної контори із заявою про призупинення видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 у зв`язку із зверненням до суду за оспорюванням заповіту від 06.02.2008 року (т.1 а.с.20).

З копії витягу з кримінального провадження №12015260120000468 вбачається, що 31.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з повідомленням, що невідома особа підробила заповіт від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , про що внесено відомості до ЄРДР 01.08.2015 року (т.1 а.с.32).

За наведеного, апеляційний суд доходить висновку про те, що перебіг позовної давності для звернення щодо захисту порушеного права позивача розпочався у липні 2015 року після звернення позивача до нотаріальної контори із заявою про призупинення видачі оскаржуваного свідоцтва у зв`язку із оскарженням заповіту та до правоохоронних органів із заявою про підроблення заповітів, однак до суду ОСОБА_1 звернувся тільки у серпні 2019 року, а саме 06.08.2019 року, тобто з пропуском трирічного строку встановленого законом, при чому, поважність причин пропуску такого не зазначав.

Крім того, необґрунтованими є висновки суду першої інстанції що ОСОБА_1 не пропустив строк позовної давності, оскільки дізнався про порушення свого права лише після винесення ухвали Новоселицьким районним судом Чернівецької області від 12.03.2018 року та з постанов про відмову у вчинені нотаріальних дій 04.04.2018 року, оскільки такі висновки не містять мотивів, за яких суд до них дійшов.

Крім того, захист порушеного права шляхом оспорення правочину здійснюється в цивільному судочинстві на засадах змагальності, отже під час досудового слідства зібрані матеріали за правилами ст.82 ЦПК України не мають наперед встановлених обставин і такі дії перебіг строків не зупиняють, а результати судового рішення за таким досудовим провадженням не відновлюють цивільні права особи у спадкових правовідносинах, що дає можливість колегії суддів виснувати необґрунтованість заперечень позивача щодо дотримання строків звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, заява представника відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, доказів поважності пропуску якого позивачем не надано, є достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин, судова колегія вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Магальської сільськоїоб`єднаної територіальноїгромади Новоселицькогорайону Чернівецькоїобласті слід відмовити за необґрунтованістю, щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповітів недійсними слід відмовити за безпідставністю, а щодо його вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про на спадщину за заповітом слід відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та відмови в задоволенні позовних вимог із скасуванням оскаржуваного рішення судові витрати підлягають перерозподілу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За ч.2 цієї статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи апелянт за перегляд справи в суді апеляційної інстанції сплатив судовий збір в розмірі 3457,80 грн, які підлягають компенсації за рахунок позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 ,який дієв інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Магальської сільської об`єднаної територіальної громади Новоселицького району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Новоселицька державна нотаріальна контора, про визнання заповітів недійсними та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3457 (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 80 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Лисак І.Н.

Судді: Височанська Н.К.

Перепелюк І.Б.