Постанова

від 21.03.2023 по справі 922/3737/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/3737/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А. , суддя Россолов В.В.

за участю секретаря судового засідання Соляник Н.В.

за участю представників сторін

позивача Горгуль Н.В.

2-го та 3-го відповідачів Коваленко О.В.

представник 1-го відповідача не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх.№3510Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/3737/19 (повний текст якого складено та підписано 26.11.2020 суддею Н.М. Кухар у приміщенні господарського суду Харківської області),

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі Харківської області,

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків,

2) фізичної особи ОСОБА_1 , м.Васільків Київської області,

3) фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа Краснокутського району Харківської області

про скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області 14.11.2019 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, фізичної особи ОСОБА_1 , фермерського господарства "ВЕЕТ", в якій просив:

визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 2989-СГ від 11.11.2014 в частині надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), яка розташована за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595;

визнати недійсним договір від 11.12.2014 оренди землі площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595;

скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015 (номер запису про інше речове право 8340617), площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595;

зобов`язати фермерське господарство "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ 38289157) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку державної власності, загальною площею 38,0357 га кадастровий номер 6323586200:03:001:0595, яка розташована за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держземагенства в Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок загальною площею 38,0357 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у т.ч. фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовуються.

Крім цього, у позовній заяві прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити такий строк.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що надання Головним управлінням Держземагенства у Харківській області Слончаку В.В. на підставі наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, у тому числі земельної ділянки площею 38,0357 га за кадастровими номером 6323586200:03:001:0595, та подальша передача її ФГ «ВЕЕТ» шляхом укладання додаткової угоди до договору оренди, є порушенням вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України. Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсними договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, а також позовні вимоги про повернення у відання держави спірних земельних ділянок є похідними від первісних позовних вимог.

Водночас, враховуючи звернення відповідачів із заявами про застосування позовної давності та недоведення прокурором поважності причин, які об`єктивно могли йому завадити дізнатися про порушення державних інтересів та звернутися з відповідним позовом до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків із вказаними рішенням не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/3737/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покласти на відповідачів у справі. Справу розглянути за участю представника харківської обласної прокуратури. Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити учасників справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що прокурор у цій справі є самостійним позивачем, а тому строк на звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушення прав держави. При цьому зазначає, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 01.06.2017 після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій документів на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутських районів та вносились дані до Державного реєстру прав на нерухоме майно. На думку прокурора, суд дійшов передчасного висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з моменту прийняття оскаржуваного наказу, оскільки у даному випадку неможливо ототожнити державу та інтереси держави (за захистом яких звернувся прокурор) з відповідним органом, який наділений повноваженнями на виконання певних функцій держави.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/3737/19. Справу призначено до розгляду на 14.01.2021.

11.01.2021 від Головного управління Держгеокадастру у Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. При цьому зазначає, що у відповідності до приписів статті 261 ЦК України позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає з загальних правил статті 13 ГПК України. При цьому, 1-й відповідач вважає, що положення ЦК України про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Отже, на думку 1-го відповідача, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, початок перебігу позовної давності пов`язується із моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; прокурор міг довідатися про порушення прав держави з моменту прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.11.2014 №2989-СГ, а тому, на думку скаржника, прокурором не надано доказів поважності причин пропуску позовної давності. Крім того, просив розглядати справу без участі його представника.

11.01.2021 від ОСОБА_1 та ФГ «ВЕЕТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони проти апеляційної скарги заперечують, просять її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. Зокрема, вказують на те, що прокурором не наведено належних та допустимих доказів, які підтверджують існування на момент прийняття оспорюваного наказу підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , які визначені статтею 123 ЗК України; існування інших підприємств, заснованих ОСОБА_1 , не обмежує його право як фізичної особи на отримання інших земельних ділянок з метою створення та ведення іншого фермерського господарства, оскільки нормами чинного законодавства не заборонено бути засновником декількох фермерських господарств. ОСОБА_1 створив ФГ «ВЕЕТ», яке обробляє спірні земельні ділянки, веде товарне сільськогосподарське виробництво, здійснює виготовлення та продаж сільськогосподарської продукції, сплачує орендну плату, необхідні податки та збори за користування спірною земельною ділянкою. Отже, волевиявлення ОСОБА_1 на ведення фермерського господарства при отриманні ним спірних ділянок є доведеним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2023 оголошено про перерву у розгляді справи до 26.01.2023.

25.01.2021 через канцелярію Східного апеляційного господарського суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку ВП ВС справи № 922/1830/19 та про розгляд апеляційної скарги без участі представника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 клопотання 1-го відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 922/3737/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19.

06.02.2023 від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 922/3737/19.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 поновлено провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/3737/19. Призначено справу № 922/3737/19 до розгляду на 21.03.2023.

21.01.2023 від ОСОБА_1 надійшли додаткові заперечення апеляційної скарги, в яких просив врахувати позицію Східного апеляційного господарського суду та Верховного Суду щодо пропуску позивачем строків позовної давності, що наведені в судових рішеннях в справах № 922/3108/19 та 922/1796/19.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав вимоги апеляційної скарги та просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник 2-го та 3-го відповідачів заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу без задоволення.

1-й відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать відомості з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта», проте не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України представники 1-го відповідача не можуть взяти участь у судовому засіданні та не мають можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

При цьому, згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, у разі необхідності подати додаткові пояснення 1-й відповідач не був позбавлений можливості вчинити відповідні процесуальні дії шляхом направлення до суду відповідних письмових пояснень та клопотань.

Поставивши на обговорення клопотання 1-го відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні даного клопотання та здійснити розгляд скарги за відсутності представника 1-го відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника 2-го та 3-го відповідачів, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Щодо процесуальної дієздатності прокурора на звернення до суду з даним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

В Рішенні Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2019 у справі № 3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статтями 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області (першим відповідачем) вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Щодо суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 1 наказу Головного управління Держземагенства (на теперішній час - Держгеокадастр) у Харківської області від 11.11.2014 № 2989-СГ, громадянину ОСОБА_1 , надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, у тому числі:

- земельна ділянка площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 495645463235).

На підставі наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ між Головним управлінням Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 , 11.12.2014 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.01.2015 за № 8340617.

Згідно з висновком спеціаліста ПП "Перспектива-Земля", вартість земельної ділянки з кадастровим номером № 6323586200:03:001:0595, загальною площею 38,0357 га, станом на 2019 рік становить 1914321,00 грн.

В подальшому, 09.12.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та фермерським господарством "ВЕЕТ" укладено додаткову угоду, відповідно до якої, новим орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, загальною площею 38,0357 га, виступає фермерське господарство "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ: 38289157), засновником, бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

Однак, як зазначає прокурор, за результатами проведеного вивчення встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства в Харківської області від 11.11.2014 № 2989-СГ, в частині надання земельної ділянки кадастровий номер 6323586200:03:001:0595 прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказана земельна ділянка, загальною площею 38,0357 га., з початку ОСОБА_1 , а згодом фермерському господарству "ВЕЕТ", надана в оренду незаконно, оскільки ОСОБА_1 фактично отримав від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах.

Зокрема, під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП "Явір" (ЄДРПОУ 30895672), ПП "Колонтаївське АГРО" (ЄДРПОУ 41276897), ПП "Явір АПК" (ЄДРПОУ 39475348), ПСП "Оазис" (ЄДРПОУ 32685259), ПП "Карат-АПК" (ЄДРПОУ 34644020), ПП "КАРАТ-АГРО" (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ "КАРАТ-АГРО" (ЄДРПОУ 39358493), ПСП "Світанок" (ЄДРПОУ 30653981), ПП "ЦУКРОВИК-АГРО" (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ "ПРОМІНЬ" (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ "ВОСХОД-АГРО" (ЄДРПОУ 34573568), СВК "Колонтаївський" (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ "КАЧАЛІВСЬКЕ" (ЄДРПОУ 30739621), ПСП "БУРАН" (ЄДРПОУ 34236803), ПП "ЯВІРАГРОЗАПЧАСТИНА" (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма "СОЮЗАГРО" (ЄДРПОУ 30142214), ПП "Явір-Хліб" (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ "КИГИЧІВСЬКЕ-А-Інвест" (ЄДРПОУ 41688166), СТОВ "Агрофірма "ВОСХОД" (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ "Огульчанське ПЛЮС" (ЄДРПОУ 37948175), ФГ "Новоогульчанське" (ЄДРПОУ 40354350).

Так, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі на території Качалівської сільської ради терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок не витребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

На підставі вищевказаного розпорядження між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_1 укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до додатку до розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 передано в оренду в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером №6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га.

В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером № 6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га, ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "ВЕЕТ" (лист Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 12.06.2018 № 01-39/2183).

Крім того, як зазначає прокурор, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 23.06.2014 № 1330-СГ ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га.

Також наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 15.10.2014 № 2708-СГ, громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 159,8251 га.

Відповідно до наказу Головного управління Держземагенства Харківської області від 23.10.2014 № 2824-СГ, громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Олексіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 130,5448 га.

Також наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16.09.2013 та від 29.11.2013 №№ ХА/6321285500:01:000/00000115, ХА/6321285500:02:000/00000114, ХА/6321285500:02:000/00000116, ХА/6321288500:03:000/00000563, ХА/6321255400:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/6321285500:02:000/00000560, ХА/6321255400:01:000/00000559, ХА/6321285000:03:000/00000558, ХА/6321285500:02:000/00000557, ХА/6321288500:03:000/00000562 ОСОБА_1 надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею близько 428,95 га.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 18.09.2014 є власником наступних земельних ділянок: 6322655100:07:007:0951, 6323584700:02:001:0492, 6321285500:01:000:1024, 5925086200:00:001:0459, 5925086200:00:001:1547, 5925086200:00:001:1625, 5925086200:00:001:0895, 5925086200:00:001:1288, 5925086200:00:001:0376, 5925086200:00:001:1546, 5925086200:00:001:1621, 5925086200:00:001:0452, 5925086200:00:001:0458, 5925086200:00:001:0869, 5925086200:00:001:1271, 5925086200:00:001:0362, 6323584700:04:001:0827, 6323584700:02:001:0453, 6323584700:02:001:0454, 6323584700:02:001:0459, 6323584700:02:001:0450, 6323584700:02:001:0452, 6323584700:02:001:0455, 6323584700:02:001:0456, 6323584700:02:001:0457, 6323584700:02:001:0460, 6323584700:02:001:0461, 6323584700:02:001:0562, 6323584700:02:001:0449, 5925086200:00:001:0065, 5925086200:00:001:0632, 5925086200:00:001:0699, 5925086200:00:001:0896, 5925086200:00:001:1287, 5925086200:00:001:0384, 6323580300:01:001:0238, 6325155300:00:011:0115, 6323583200:02:001:1162, 6323583200:02:001:1164, 6323583200:02:001:1165, 6323583200:02:001:1166, 6323583200:02:001:1167, 6323583200:02:001:1160, 6323583200:02:001:1168, 6323583200:02:001:1169, 6323583200:02:001:1170, 6323583200:02:001:1174, 6323583200:02:001:1175, 6323581700:04:001:0263, 6323585500:02:001:0703, 6310136900:06:011:0018, 6323581700:04:001:0055, 6323585500:02:001:0603.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, площею 38,0357 га, у користуванні підприємств, засновником яких є ОСОБА_1 , вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

Тобто, ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держземагентсва в Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельної ділянки загальною площею 38,0357 га, без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у тому числі фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовують надані їм у користування земельні ділянки.

Отже, ОСОБА_1 від Головного управління Держземагенства у Харківській області фактично отримав земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником багатьох підприємств та мав у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва.

Окрім того, дії останнього щодо укладання 09.12.2015 додаткової угоди до договору оренди землі від 11.12.2014 та зміни Орендаря на фермерське господарства "BEET" є додатковим доказом вищевказаного.

Також, згідно листа Слобожанського управління ГУ ДПС у Харківській області від 28.10.2019 №3606/9/20-40-50-05-17, орендна плата за земельну ділянка площею 38,0357 га з кадастровим номером 6323586200:03:001:0595 сплачується фермерським господарством "BEET".

Як зазначає прокурор, ОСОБА_1 при зверненні із заявами про надання в оренду цих земель не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Так, згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 15.10.2019 № 7.0-057/2/12297-19, за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

У зв`язку з вищевикладеним, Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, усупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час), прийнято наказ від 11.11.2014 № 2989-СГ, яким, як вказує прокурор, незаконно передано ОСОБА_1 , а згодом і фермерському господарству "ВЕЕТ", у користування вищевказану земельну ділянку державної власності.

Окрім скасування наказу Головного управління Держземагентства в Харківській області, прокурор просить також визнати недійсним договір оренди від 11.12.2014, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останній укладений на підставі та на виконання вищевказаного наказу.

Відповідно до листа Слобожанського управління ГУ ДПС у Харківській області від 28.10.2019 № 3606/9/20-40-50-05-17, орендна плата за земельну ділянку з кадастровим номером № 6323586200:03:001:0595 сплачується Фермерським господарством "ВЕЕТ".

Таким чином, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, фактично отримав земельні ділянки не для створення фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельну ділянку отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах, що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування спірного наказу № 2989-СГ.

09.01.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до вирішення якої було зупинено провадження у справі № 922/3737/19.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, вказав, що: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".

Як свідчать матеріали справи № 922/3737/19, судове рішення яке наразі переглядається апеляційним судом, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.11.2014 № 2989-СГ щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованих за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, у тому числі земельної ділянки площею 38,0357 га за кадастровими номером 6323586200:03:001:0595.

Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає положенням частини 1 статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 7.1- 7.9 постанови від 15.12.2021 у справі № 918/303/21, колегія суддів зазначає, що відмова суду у задоволенні позовних вимог в частинні скасування спірного наказу № 2989-СГ з мотивів порушення позовної давності є безпідставною, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, ухваленої в подібних правовідносинах.

За таких обставин, враховуючи, що судом першої інстанції у задоволенні позову у наведеній частині було відмовлено з підстав порушення строку позовної давності, апеляційна інстанція вважає, що рішення в наведеній частині слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справах № 922/3108/19, 922/3106/19, 922/1796/19.

Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 31 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

За змістом статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу № 2989-СГ) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19 за позовом заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ФГ "ВЕЕТ" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, 05.11.2014, тобто до моменту прийняття спірного наказу № 2989-СГ та укладення спірного договору оренди зі ОСОБА_1 11.12.2014, вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "ВЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, з листа Краснокутської РДА від 12.06.2018 № 01-39/2183 убачається, що для державної реєстрації ФГ "ВЕЕТ" надана нотаріально посвідчена копія договору оренди землі від 08.04.2014, укладеного між Краснокутською РДА та ОСОБА_1 , за яким надано в оренду земельну ділянку загальною площею 4,7627 га ріллі (кадастровий №6323581700:04:001:0016).

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ "ВЕЕТ", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства 07.04.2014, він реалізував право, надане статями 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статтями 121, 123, 134 ЗК України. Надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ "ВЕЕТ" суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №524/1225/15-ц.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 ЗК України, оскільки на час прийняття спірного наказу № 2989-СГ та укладення договору оренди від 11.12.2014 ФГ "ВЕЕТ" (05.11.2014 - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої ЗК України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) спірної земельної ділянки, висновки суду першої інстанції щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог у відповідній частині є правомірними.

В той же час, відповідачами у справі заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу Головний Управлінням Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (пункт 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 11.11.2014.

В контексті вищевказаного, колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 01.06.2017, отримавши відповідь від першого відповідача на власний запит від 25.04.2017.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір укладено 11.12.2014, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 14.11.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом із вимогами про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2014 та повернення орендованої земельної ділянки площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2014.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачами у справі - Головним управлінням Держгеокадаству у Харківській області, ОСОБА_1 та ФГ "ВЕЕТ" подано заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Про пропуск прокурором строку позовної давності також зазначено у відзиві 1-го відповідача на позов.

Зазначене зумовлює прийняття колегіє суддів рішення про відмову в задоволенні позову прокурора в частині вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2014 та повернення орендованої земельної ділянки площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2014.

Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, в ній прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.

Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності , тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

Прокурор вказує, що про спірні обставини він дізнався лише 01.06.2017 після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій документів на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутських районів та вносились дані до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

При цьому, отримавши від останнього відповідну інформацію 01.06.2017, прокурор звернувся до суду з позовом по даній справі лише 14.11.2019, тобто зі значним спливом строку (більше ніж 2 роки) після отримання відповідної інформації.

За таких обставин, колегія суддів не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Колегія суддів зазначає, що відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог в частинні скасування спірного наказу № 2991-СГ з мотивів порушення позовної давності є безпідставною, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про зміну судового рішення у даній справі.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі №922/3737/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/3737/19 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у справі № 922/3737/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом строку, який обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.03.2023.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя І.А. Шутенко

Суддя В.В. Россолов