Постанова

від 07.06.2023 по справі 922/3737/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3737/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Салівонський С. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 (колегія суддів: Слободін М. М., Шутенко І. А., Россолов В. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 17.11.2020 (суддя Кухар Н. М) у справі

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області; 2) фізичної особи ОСОБА_1 ; 3) Фермерського господарства "ВЕЕТ" про скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяш О. С.,

відповідача-2, 3 - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), фізичної особи ОСОБА_1 , фермерського господарства "ВЕЕТ" (далі - ФГ "ВЕЕТ"), в якій просив:

- визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру від 11.11.2014 № 2989-СГ в частині надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595;

- визнати недійсним договір від 11.12.2014 оренди землі площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595;

- скасувати державну реєстрацію вищевказаного договору;

- зобов`язати ФГ "ВЕЕТ" повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку.

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держземагенства в Харківській області (далі - ГУ Держземагенства) із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок загальною площею 38,0357 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у т.ч. фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовуються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, виявлені факти порушення інтересів держави ГУ Держземагенства, що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне.

4. Так, відповідно до пункту 1 наказу ГУ Держземагенства (на теперішній час - Держгеокадастр) у від 11.11.2014 № 2989-СГ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, у тому числі:

- земельна ділянка площею 38,0357 га із кадастровим номером 6323586200:03:001:0595, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 495645463235).

5. На підставі наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 11.12.2014 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.01.2015 за № 8340617.

6. В подальшому 09.12.2015 між ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 та ФГ "ВЕЕТ" укладено додаткову угоду відповідно до якої новим орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6323586200:03:001:0595 загальною площею 38,0357 га виступає ФГ "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ: 38289157), засновником, бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

7. Однак, як зазначив прокурор, за результатами проведеного вивчення встановлено, що наказ ГУ Держземагентства від 11.11.2014 № 2989-СГ в частині надання земельної ділянки кадастровий номер 6323586200:03:001:0595 прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказана земельна ділянка загальною площею 38,0357 га надана в оренду незаконно, оскільки ОСОБА_1 фактично отримав землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах.

8. Зокрема, під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП "Явір" (ЄДРПОУ 30895672), ПП "Колонтаївське АГРО" (ЄДРПОУ 41276897), ПП "Явір АПК" (ЄДРПОУ 39475348), ПСП "Оазис" (ЄДРПОУ 32685259), ПП "Карат-АПК" (ЄДРПОУ 34644020), ПП "КАРАТ-АГРО" (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ "КАРАТ-АГРО" (ЄДРПОУ 39358493), ПСП "Світанок" (ЄДРПОУ 30653981), ПП "ЦУКРОВИК-АГРО" (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ "ПРОМІНЬ" (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ "ВОСХОД-АГРО" (ЄДРПОУ 34573568), СВК "Колонтаївський" (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ "КАЧАЛІВСЬКЕ" (ЄДРПОУ 30739621), ПСП "БУРАН" (ЄДРПОУ 34236803), ПП "ЯВІРАГРОЗАПЧАСТИНА" (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма "СОЮЗАГРО" (ЄДРПОУ 30142214), ПП "Явір-Хліб" (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ "КИГИЧІВСЬКЕ-А-Інвест" (ЄДРПОУ 41688166), СТОВ "Агрофірма "ВОСХОД" (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ "Огульчанське ПЛЮС" (ЄДРПОУ 37948175), ФГ "Новоогульчанське" (ЄДРПОУ 40354350).

9. При цьому до моменту відведення ГУ Держзеагенства у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки площею 38,0357 га, у користуванні підприємств, засновником яких є ОСОБА_1 , вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

10. Тобто ОСОБА_1 , звертаючись до ГУ Держземагентсва із заявою про надання йому в оренду земельної ділянки загальною площею 38,0357 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у тому числі фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовують надані їм у користування земельні ділянки.

11. Як зазначає прокурор, ОСОБА_1 при зверненні із заявами про надання в оренду цих земель не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

12. Так, згідно з листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 15.10.2019 № 7.0-057/2/12297-19 за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.11.2020 у задоволенні позову відмовлено.

14. Рішення суду мотивоване тим, що надання ГУ Держземагенства ОСОБА_1 на підставі наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок та подальша передача їх ФГ "ВЕЕТ" шляхом укладання додаткової угоди до договору оренди, є порушенням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України. Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, а також позовні вимоги про повернення у відання держави спірних земельних ділянок є похідними від первісних позовних вимог.

Водночас враховуючи звернення відповідачів із заявами про застосування позовної давності та недоведення прокурором поважності причин, які об`єктивно могли йому завадити дізнатися про порушення державних інтересів та звернутися з відповідним позовом до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

15. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 рішення суду першої інстанції змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Суд зазначив, що в частині вимоги про визнання недійсним наказу позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру).

Зазначене не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За таких підстав, суд зазначив, що відмова суду у задоволенні позовних вимог в частинні скасування спірного наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ з мотивів порушення позовної давності є безпідставною, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 ЗК України, оскільки на час прийняття спірного наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ та укладення договору оренди від 11.12.2014 ФГ "ВЕЕТ" (05.11.2014 - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

Водночас судом відмовлено в задоволенні позову прокурора в частині вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та повернення орендованої земельної ділянки у зв`язку з пропуском позовної давності щодо цих вимог.

Суд також відмовив у задоволенні клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку давності та його поновлення, оскільки в позовній заяві прокурором не наведено будь-якого обґрунтування пропуску позовної давності та не надано відповідних доказів.

Короткий зміст касаційної скарги

16. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

17. Скарга з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також ухваленням судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування зазначених нор у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

18. ОСОБА_1 у поясненнях на касаційну скаргу просить врахувати позицію Верховного Суду щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування спірного наказу.

19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 наголошено, що: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".

20. У справі, яка розглядається, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 11.11.2014 № 2989-СГ в частині надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів Рябоконівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 38,0357 га, кадастровий номер 6323586200:03:001:0595.

21. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру).

22. За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, ухвалених в подібних правовідносинах.

Щодо решти позовних вимог Верховний Суд зазначає таке.

23. Згідно зі статтею 31 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

24. Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

25. Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

26. За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

27. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

28. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

29. Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

30. Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

31. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

32. За змістом статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

33. Відповідно до частини першої статті 5, частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

34. Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

35. Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

36. При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

37. Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19 за позовом заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ФГ "ВЕЕТ" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок, а також у постанові від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ГУ Держгеокадастру, фізичної особи ОСОБА_1 , ФГ "ВЕЕТ" про скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц.

38. Судами попередні інстанцій встановлено, що 05.11.2014, тобто до моменту прийняття спірного наказу та укладення спірних договорів оренди зі ОСОБА_1 , вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "ВЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

39. Ураховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ "ВЕЕТ", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства 08.04.2014, він реалізував право, надане статями 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статтями 121, 123, 134 ЗК України. Надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ "ВЕЕТ" суперечить зазначеним вище правовим нормам.

40. Отже, суди дійшли правомірного висновку про те, що отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 ЗК України, оскільки на час прийняття спірного наказу від 11.11.2014 № 2989-СГ та укладення договору оренди від 11.12.2014 ФГ "ВЕЕТ" (05.11.2014 - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

41. За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої ЗК України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) спірних земельних ділянок, висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог у відповідній частині є правомірними.

42. Водночас Верховний Суд зауважує, що підставою відмови у задоволенні позову в цій частині є пропуск прокурором позовної давності та відсутність поважних причин пропуску такого строку.

43. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

44. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

45. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

46. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

47. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

48. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

49. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

50. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

51. При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

52. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що прокурор з урахуванням його повноважень, починаючи із листопада 2014 року мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання спірних земельних ділянок у межах встановленого законом строку позовної давності, чого прокурором зроблено не було.

53. Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

54. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

55. Прокурор на обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності посилався на те, що про порушення йому стало відомо 01.06.2017 після отримання від ГУ Держгеокадастру копій документів, на підставі яких здійснювалася передача ОСОБА_1 у користування спірної земельної ділянки.

56. Оскільки з боку прокуратури не зазначено жодних причин неможливості проведення починаючи з листопада 2014 року перевірки законності передання в користування спірних земельних ділянок, суди визнали неповажними причини пропуску строку позовної давності.

57. Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності щодо порушення прав держави лише з 01.06.2017, тобто з часу отримання від ГУ Держгеокадастру копій оспорюваних наказу та договору оренди, а тому й не довів наявності поважних причин пропуску позовної давності.

58. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації оспорюваних прав оренди і зобов`язання ОСОБА_1 повернути їх державі саме з мотивів пропуску позовної давності.

59. У справі № 57/314-6/526-2012, на постанову Верховного Суду від 21.03.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем доведено порушення його прав як учасника товариства рішеннями загальних зборів. Водночас, враховуючи, що позовна давність щодо вимог про визнання недійсними спірних рішень загальних зборів учасників товариств сплила та позивачем не доведено існування поважних причин поновлення такого строку, Верховний Суд зазначив, що господарські суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги позивача про визнання недійсними наведених рішень загальних зборів учасників товариства задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності.

60. У справі № 916/2828/18, на постанову Верховного Суду від 06.02.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на те, що право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки є порушеним, оскільки за відсутності згоди позивача як іпотекодержателя спірне іпотечне майно було продане, власник предмета іпотеки змінився, квартира, яка була предметом іпотеки, була переобладнана в офісне приміщення та переведена в нежитлове приміщення, а наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не свідчить про відсутність порушеного права позивача з огляду на те, що це рішення стосувалося предмету іпотеки - квартири, якої вже не існує у зв`язку з її переобладнанням у нежитлове приміщення, та було ухвалене щодо особи, яка з 19.02.2008 вже не була власником предмета іпотеки і на час прийняття цього рішення померла.

Разом з цим суд відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що позовні вимоги були заявлені після спливу позовної давності. При цьому суд відхилив доводи позивача про те, що він дізнався про зміну власника іпотечного майна лише в 2017 році та не пропустив відповідний строк, оскільки за умовами іпотечного договору позивач як іпотекодержатель має право у будь-який час протягом дії цього договору перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки, інформація стосовно нового власника іпотечного майна була відображена у відповідних державних реєстрах, а відтак позивач мав змогу отримати її відповідно до норм чинного законодавства і вчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Суд виснував, що у спірних правовідносинах позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця про звернення стягнення на іпотечне майно протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

61. У справі № 922/1467/19, на постанову Верховного Суду від 15.05.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних з підстав порушення умов договору поставки.

Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, а щодо клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності зазначив, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене та з огляду на факт відкриття провадження у справі Дзержинським районним судом м. Харкова та тривалий час розгляду справи, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою через кілька днів (через 3 дні) після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, судом першої інстанції вірно становлено, що строк позивачем пропущено з поважних причин.

62. У справі № 922/1017/20, на постанову Верховного Суду від 17.03.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди у справі, обмежившись посиланням на те, що прокурором пропущено позовну давність для звернення до суду з відповідним позовом без поважних причин, а також те, що прокурор відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, належним чином не вирішили клопотання прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не надали відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не приймають до уваги.

63. У справі № 922/3274/19, на постанову Верховного Суду від 30.06.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів, зобов`язання повернути земельні ділянки.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, стосовно необхідності дослідження підстав пропуску позовної давності зазначив, що до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

Проте суди, обмежившись посиланням на те, що прокурором пропущено строк, встановлений для звернення до суду з відповідним позовом за відсутності поважних причин, а також те, що прокурор відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з відповідним позовом в межах позовної давності, не надали відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не беруть до уваги.

64. У справі № 369/6892/15-ц, на постанову Великої Плати Верховного Суду від 22.05.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння.

Велика Плата Верховного Суду у цій справі судові рішення скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції та наголосила, "якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

У справі, яка розглядається, суди всупереч вимогам частини першої статті 261 ЦК України, достеменно не встановили, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись позивачі, в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду.

Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону".

65. У справі № 922/3272/18, на постанови Верховного Суду від 24.09.2020 та від 31.03.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконним та скасування рішення ради; визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових будівель.

У цих постановах щодо питання підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді Верховний Суд зазначив, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у виді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

66. Аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справах і саме залежно від установлених обставин суди й застосували відповідні норми процесуального права.

67. Посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19 не беруться колегією суддів до уваги, оскільки згідно з процесуальним законодавством суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

68. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

69. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

70. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верхового Суду щодо застосування статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" стосовно початку та умов перебігу позовної давності.

71. Колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування зазначених вище норм права з огляду на численні постанови Верховного Суду, у яких міститься правова позиція щодо застосування зазначених норм, в тому числі і постанови, на які посилався скаржник у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга).

74. Враховуючи вищенаведене, рішення та постанову судів попередніх інстанцій про відмову в позові слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

75. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.11.2020 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач