Постанова

від 20.03.2023 по справі 161/16373/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/16373/19 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/219/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Данилюк В. А., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 ,

представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка ОСОБА_7 . Внаслідок смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на спадкове майно, що складається із земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Голобської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Позивач вказував, що спадкодавець ОСОБА_7 є рідною сестрою його матері ОСОБА_8 . Зазначає, що ОСОБА_7 заповіт складений не був, а тому за відсутності заповіту має місце спадкування за законом.

Маючи намір прийняти спадщину, позивач звертався до Першої Луцької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті тітки, однак у прийнятті заяви позивачу було відмовлено в зв`язку з пропуском встановленого законодавством строку на прийняття спадщини.

Позивач вважав, що строк для прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки був необізнаним з чинним законодавством та звертався до нотаріуса за місцезнаходженням спадкового майна, який відмовив в усній формі та не роз`яснив порядок звернення для оформлення спадщини, у зв`язку з чим позивач затратив значний час для пошуку необхідного нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини.

Покликався на те, що після відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 сільська рада за місцезнаходженням земельних ділянок не надавала відомостей про належність спадкового майна та не приймала рішення про визнання позивача спадкоємцем після померлої тітки ОСОБА_7 , а довідку про наявність спадкового майна позивач отримав лише 16.08.2019 року. Інших спадкоємців, що претендують на це спадкове майно, немає, тому поновлення строку для подачі заяви про прийняття спадщини не порушує прав інших осіб.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати причини пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини поважними та визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 , терміном 1 (один) місяць після набранням рішенням суду законної сили.

Рішенням Ковельськогоміськрайонного судуВолинської областівід 04лютого 2020року позовзадоволено. Визначено ОСОБА_4 додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луцьку Волинської області, протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

Не погодившись із даним рішенням суду, в січні 2023 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2020 року, вважаючи, що даним рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки вона також має право на спадкування майна померлої ОСОБА_7 за заповітом, про який їй стало відомо у 2021 році, Покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування підстави апеляційного оскарження судового рішення заявник зазначала, що суд в ході розгляду даної справи мав перевірити наявність всіх спадкоємців та вжити заходи для їх залучення, зокрема її та ОСОБА_9 , оскільки вони є спадкоємцями за заповітом.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не було подано.

Ухвалою Волинського апеляційного суду 13 лютого 2023 року залучено до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 .

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, рішення суду першої інстанції даним вимогам не відповідає з наступних підстав.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , що підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим 25.03.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 323470 від 28.08.2009 року ОСОБА_7 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,6365 га, згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №323471 від 28.08.2009 року їй належала на праві власності земельна ділянка площею 0,4783 га, відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 323472 від 28.08.2009 року спадкодавцю також належала на праві власності земельна ділянка площею 1,6668 га, крім цього, відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №323473 від 28.08.2009 року ОСОБА_7 також належала на праві власності земельна ділянка площею 1,2680 га, усі ділянки для ведення особистого селянського господарства та розташовані на території Голобської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Судом також встановлено, що померла ОСОБА_7 була сестрою матері позивача, тобто тіткою останнього, а тому він є спадкоємцем п`ятої черги за законом майна померлої.

Спадщина відкрилась у день смерті ОСОБА_7 відповідно до вимог частини другої статті 1220 ЦК України.

З повідомлення Першої Луцької державної нотаріальної контори № 148/01-16 від 27.01.2020 року вбачається, що спадкова справі після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 у нотаріальній конторі не заводилась.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1220ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Разом з тим, матеріалами апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_11 є спадкоємицею за заповітом належного ОСОБА_7 майна.

Як убачається з наданих особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_11 до апеляційної скарги доказів, ще за життя ОСОБА_7 залишила заповіт, посвідчений 21 травня 2001 року Щуринською сільською радою Ковельського району Волинської області за зареєстрованим номером №31, згідно з яким належний їй земельний сертифікат згідно закону про право на спадщину за заповітом АВК №481490 вона заповіла ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в рівних частинах (а.с.84,145).

Із долученоїапелянтом постановидержавного нотаріусаПершої Луцькоїдержавної нотаріальноїконтори КовальчукТ.Б.від 14квітня 2021року ОСОБА_11 відмовлено увидачі свідоцтвапро правона спадщинуза заповітомна нерухомемайно післясмерті ОСОБА_7 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ,оскільки неюпропущено строкподання заявипро прийняттяспадщини,визначений статтею1270ЦК України, та рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2021 року позов ОСОБА_11 задоволено. Визначено додатковий строк два місяці після набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.94-95).

14 вересня 2021 року ОСОБА_11 звернулась до Першої Луцької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом за №1996. Постановою державного нотаріуса Першої Луцької державної нотаріальної контори Ковальчук Т.Б. від 06 вересня 2022 року за №886/02-31 ОСОБА_11 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що у заповіті неможливо встановити, яке саме майно було заповідане на ім`я ОСОБА_11 .

Апеляційним судом встановлено, що позивач у даній справі ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть та копією спадкової справи № 141/2020 (а.с.130-159).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_10 та син ОСОБА_6 , оскільки вони подали до нотаріуса вчасно заяви про прийняття спадщини.

Отже, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , який у свою чергу успадкував майно після смерті його тітки ОСОБА_7 на підставі визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини за оскаржуваним рішенням суду.

Крім того, із долученої апелянтом копії рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2023 року у справі №159/89/23 слідує, що ОСОБА_11 зверталась до суду із позовом про тлумачення змісту заповіту ОСОБА_7 , посвідченого 21 травня 2001 року секретарем Щуринської сільської ради Рожищенського району Волинської області за зареєстрованим номером №31.

Зі змісту даного рішення, яке набрало законної сили та яке, згідно з поясненнями представника позивача в даній справі ОСОБА_1 , сторона позивача не має намір оскаржувати, вбачається, що судом надана правова оцінка оскаржуваному заповіту та ухвалено витлумачити заповіт наступним чином: «земельні ділянки із кадастровими номерами 0722155300:07:004:0092, 0722155300:07:001:0310, 0722155300:07:004:0199, 0722155300:07:001:0065, що знаходяться на території Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області були виготовлені на основі земельного сертифіката серії ВЛ №0088834, що належав ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом АВК №481490, та є майном, що було заповідане на ім`я ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у вищезазначеному заповіті».

Дана обставина також свідчить про те, що права апелянта, як спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_7 , порушені.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

В постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) вказано, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

До таких же висновків дійшов Верховний Суд і в постановах від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц (провадження № 61-38046св18), від 30 квітня 2020 року у справі № 352/382/18 (провадження № 61-40424св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 361/1953/18 (провадження № 61-16095св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20).

Виходячи з аналізу статті 1251 ЦК України територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування є відповідачами у справах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

При зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, а при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково окрім зазначеного перевіряє наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Встановлення вказаних обставин має істотне значення для формування належного суб`єктного складу учасників справи.

Предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 619/2796/19-ц.

В постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19) зазначено, що відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Встановивши, що суд першої інстанції розглянув спір, який стосується прав та обов`язків ОСОБА_11 , яка є особою, яка не брала участі у справі, і не вирішив питання про її залучення до участі у справі, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вчинення такої процесуальної дії, апеляційний суд доходить висновку про скасування судового рішення та відмову в задоволенні позову.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 456/1045/20 (провадження № 61-3976св22).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Апеляційний суд враховує, що згідно з цивільним процесуальним законом на стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів. А тому ухвалене рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Ковельського міськрайонного суду від 04 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2020 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді