Постанова

від 15.03.2023 по справі 910/5501/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5501/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Астапової Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 (колегія суддів: Агрикова О. В., Чорногуз М. Г., Мальченко А. О.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до відповідачів: 1) Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Супутникові комунікації", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, - Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації прав та визнання права власності,

за участю представників:

прокурора - Семенчук М. А.,

третьої особи - Мальований В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У 2021 році заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київрада) з позовом до Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу", Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" (далі - ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Супутникові комунікації" (далі - ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації") про:

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна О. В. від 29.12.2018 № 44917621 про державну реєстрацію прав на нежитлову будівлю загальною площею 885,5 кв. м (приміщення літ. «А» площею 749,8 кв. м; технічне приміщення літ. «Б» площею 65,9 кв. м, електрощитова літ. «В» площею 59,5 кв. м, приміщення пропускного пункту літ «Г» площею 10,3 кв. м) на вул. Юрія Іллєнка, 42 у м. Києві за ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп";

- скасування державної реєстрації прав на цю ж саму нерухомість, зареєстровану за ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп";

- визнання за Київрадою як власником земельної ділянки права власності на цю ж самочинно збудовану нежитлову будівлю.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на відсутність у відповідачів 2, 3 правовстановлюючих документів на земельну ділянку за зазначеною вище адресою, а також дозволу на будівництво, яке є самочинним. Тому на підставі частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) прокурор просить суд визнати за позивачем право власності на цей об`єкт нерухомості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. На підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельна ділянка площею 113 969,63 кв. м (код ділянки 91:105:0027) на вул. Юрія Іллєнка, 42 внесена до міського земельного кадастру й обліковується за Акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України". Разом з цим відомості про право власності (користування) на цю земельну ділянку не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру.

4. Під час здійснення державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (перейменованого на Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України") виявлено факт прийняття управлінських рішень, які можуть призвести до незаконного захоплення та/або відчуження земельних ділянок, що перебувають у користуванні Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", зокрема встановлено, що на цій земельній ділянці розміщена названа вище будівля офісного приміщення, яка не обліковується на балансі цього товариства, а вона зареєстрована за ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп", що підтверджується листом Державної аудиторської служби України від 11.01.2020 № 02-17/14-2020, що надійшов на адресу Офісу Генерального прокурора.

5. 08.01.2008 ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації" отримало згоду Київського міського голови за № Д-3723 на розроблення документації із землеустрою про надання в оренду земельної ділянки площею 0,898 га за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42, для будівництва й експлуатації засобів зв`язку, тоді як докази про затвердження технічної документації й укладення договору оренди земельної ділянки відсутні. Рішень про передачу у власність (користування) цієї земельної ділянки фізичним або юридичним особам Київрада також не приймала, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) підтвердив у листі від 21.02.2020 № 0570202/2-3679.

6. Докази про реєстрацію чи видачу документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за вказаною адресою, також відсутні (лист Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 15.10.2020 № 073-8463).

7. З метою виконання будівельних робіт на об`єкті за вищевказаною адресою ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації" уклало підрядні договори з іншими товариствами.

8. 18.11.2018 між Компанією "Бліз Менеджмент Лімітед" та ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" укладено договір, згідно з яким останнє набуло право власності на об`єкт загальною площею 885,5 кв. м, до якого входили: приміщення літ. «А» площею 749,8 кв. м, технічне приміщення літ. «Б» площею 65,9 кв. м, електрощитова літ. «В» площею 59,5 кв. м, приміщення пропускного пункту літ. «Г» площею 10,3 кв. м, розташований на вул. Мельникова 42 у м. Києві.

9. 26.12.2018 між ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БТІ-Єврофасп" (далі - ТОВ "БТІ-Єврофасп") укладено договір про надання послуг з проведення технічної інвентаризації, на виконання якого виготовлено технічний паспорт від 28.12.2018 № 2018-130 на нежитлову будівлю за вищевказаною адресою, тоді як докази щодо проведення будівельних робіт у період з 18.11.2018 (дати укладання договору купівлі-продажу об`єкта) до 28.12.2018 (дата виготовлення технічного паспорта на об`єкт) відсутні.

10. 29.12.2018 державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкін О. В. прийняв рішення № 44917621 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким за ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" зареєстровано право власності на названу вище нежитлову будівлю.

11. 02.07.2019, 29.10.2019 і 06.07.2021 ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" зверталося до Київради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 42, для експлуатації й обслуговування нежитлових будівель для цілей зв`язку, відповідей на які не отримало.

12. Прокурор наполягає на тому, що нежитлова будівля загальною площею 885,5 кв. м, розташована на вул. Юрія Іллєнка, 42 у м. Києві, є самочинним будівництвом, а тому державна реєстрація права власності на неї незаконна, оскільки її здійснено за відсутності документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку. Оскільки Київрада як уповноважений орган не вжила заходів щодо поновлення інтересів територіальної громади м. Києва, що призводить до негативних наслідків у вигляді незаконного заволодіння юридичними особами комунальним майном, то прокурор звернувся з цим позовом про визнання за позивачем права власності на цей об`єкт на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. 20.07.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову, скасував зазначене вище рішення державного реєстратора та державну реєстрацію прав на майно, а в решті позову відмовив.

14. Судове рішення мотивовано тим, що ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації" всупереч вимогам чинного законодавства та за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації здійснило незаконне будівництво нежитлової будівлі за вищевказаною адресою, тоді як Київрада не укладала з ним і ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" жодних правочинів про надання в користування земельної ділянки на вул. Юрія Іллєнка, 42 у місті Києві, відповідно підстави для її забудови відсутні. Оскільки нежитлова будівля збудована на земельній ділянці, що не відводилася відповідачу-3 для цієї мети, без дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту, то місцевий господарський суд з урахуванням приписів частини другої статті 376 ЦК України вказав про те, що право власності у відповідача-3 або інших осіб на неї не виникло і відповідно відповідач-2 не міг набути право власності на спірний об`єкт, оскільки його збудовано самочинно. Разом з цим суд першої інстанції наголосив на не проведенні технічного обстеження цього об`єкта з метою можливості його надійної та безпечної експлуатації і за цієї обставини вказав на неможливість задоволення позовної вимоги прокурора про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Крім того, цей суд встановив відсутність документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також відсутність документів, необхідних для здійснення державної реєстрації права власності на нього, що зумовило її скасування та скасування рішення державного реєстратора.

15. 18.01.2023 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування рішення місцевого господарського суду у відмовленій частині позову та ухвалив у цій частині нове рішення про його задоволення; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

16. Суд апеляційної інстанції, встановивши наявність у матеріалах справи довідки від 28.12.2018, виданої ТОВ «БТІ-Єврофасп», в якій за результатами технічної інвентаризації цієї нежитлової будівлі відображені її техніко-економічні показники, зокрема, площа об`єкта, а також наявність технічного паспорта від 28.12.2018 (інвентаризаційна справа № 2018-130) на неї, вказав на те, що ці документи підтверджують проведення технічної інвентаризації, позаяк доказів, що свідчать про те, що площа чи характеристики спірного майна є іншими, не доведено. До того ж звернув увагу на те, що положення статті 376 ЦК України не містять застереження про те, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано судом за власником земельної ділянки виключно у випадку можливості надійної та безпечної експлуатації такого майна. Саме з цих підстав апеляційний господарський суд указав на помилковість висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання за Київрадою права власності на самочинно збудовану будівлю. Вказав також на помилковість висновку місцевого господарського суду, що прийняттю ухвалення рішення про визнання права власності на такий об`єкт обов`язково передує прийняття його в експлуатацію. Тому дійшов висновку, що суд першої інстанції не захистив порушені права територіальної громади, адже нерухомість продовжує перебувати на земельній ділянці без визнаного законного власника, що позбавляє громаду можливості використовувати її через самочинно збудований об`єкт.

Короткий зміст касаційної скарги

17. ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у задоволеній частині позову, а рішення суду першої інстанції у цій частині залишити в силі.

18. Підставами касаційного оскарження прокурор визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду у питаннях застосування частин п`ятої, шостої статті 376 ЦК України і частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах. У цьому контексті скаржник наголосив на тому, що визнання за Київрадою права власності на спірну нерухомість призведе до порушення його прав, оскільки в силу частини шостої статті 376 ЦК України він не є особою, яка має право на відшкодування витрат на будівництво, здійснене ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації", тоді як саме останнє має право на відшкодування таких витрат.

19. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що передумовою прийняття спірного об`єкта будівництва в експлуатацію може бути визнання права власності на нього, що не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

20. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, наполягаючи на тому, що передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження не підтвердилася внаслідок неподібності правовідносин у справі, що розглядається, і у наведеній скаржником справі, в якій предметом позову був об`єкт незавершеного будівництва, а не самочинно збудований об`єкт. Вимоги скаржника про необхідність надання правового висновку щодо застосування частини шостої статті 376 ЦК України прокурор визнав безпідставними, оскільки у цій справі не йдеться про відшкодування витрат на самочинне будівництво. Також необґрунтованими прокурор вважає вимоги про надання правового висновку стосовно застосування частини одинадцятої статті 120 ЗК України на тій підставі, що останній не є власником спірного майна та не має права на звернення до Київради з клопотанням про передачу у власність або в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване. Спростував також доводи ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" про необхідність розгляду цієї справи господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації", на тій підставі, що воно не було власником самочинно збудованого об`єкта, що не впливає на розмір або склад його ліквідаційної маси.

Позиція Верховного Суду

21. З огляду на наведене у пунктах 18, 19 цієї постанови колегія суддів відзначає таке.

22. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

23. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

24. Так, предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва у відмовленій частині позову про визнання права власності. При цьому в інших частинах ця постанова не оскаржується, а відтак, і не переглядається.

Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України

25. Такё скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц.

26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

27. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

28. Так, у цій постанові Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

29. При цьому зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

30. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

31. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

32. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

33. Так, у постанові від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц (на яку посилається скаржник), предметом спору у зустрічному позові був об`єкт незавершеного будівництва, а предметом цього зустрічного позову - вимога фізичних осіб про визнання права власності на цей об`єкт, яка обґрунтовувалася тим, що на виконання договорів про пайову участь у фінансуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку вони перерахували грошові кошти як пайові внески, тоді як товариство своїх зобов`язань не виконало і не передало їх частки в натурі у вигляді квартир, офісних приміщень та місць у підземному паркінгу будинку. Велика Палата Верховного Суду у цій справі відзначила, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

34. Проаналізувавши цей правовий висновок, на який як на підставу касаційного оскарження посилається скаржник, а також зміст оскаржуваної постанови у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що ця постанова суду касаційної інстанції ухвалена за неоднакового правового регулювання спірних правовідносин, оскільки у справі № 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про неправомірність визнання права власності не прийнятого в експлуатацію саме об`єкта незавершеного будівництва, чим спростовується помилкова кваліфікація скаржником фактично заявленої прокурором позовної вимоги у справі, що розглядається, про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва і права власника земельної ділянки або землекористувача під ними захищаються зовсім різними способами захисту цивільних прав.

35. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 неодноразово наголошувала на необхідності чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", зазначаючи, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, тоді як під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

36. Поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина третя статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина перша статті 376 цього ж Кодексу) мають різні правові статуси та законодавче регулювання, тоді як, як установлено судом апеляційної інстанції, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо визнання права власності саме на об`єкт самочинного будівництва, які не можуть регулюватися загальними положеннями статей 392, 331 ЦК України, позаяк є предметом спеціального правового регулювання (стаття 376 цього Кодексу).

37. У постанові від 18.12.2019 у справі № 916/633/19 Верховний Суд відзначив, що чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за рішенням суду. У той же час об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно".

38. До того ж у постанові Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18 міститься висновок про те, що згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї з цих трьох свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

39. Апеляційний господарський суд встановив, що спірну будівлю збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, вона (будівля) є самочинно збудованим об`єктом, а не є об`єктом незавершеного будівництва, та на неї може бути визнано право власності за рішенням суду виключно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України.

40. Наведене вище свідчить, що встановлені судами фактичні обставини у справі № 200/22329/14-ц та у справі, що розглядається, які формують зміст спірних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання, не є подібними. Тому твердження скаржника про те, що апеляційний господарський суд переглянув судове рішення місцевого господарського суду й ухвалив в оскаржуваній частині нове рішення всупереч правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови у цій справі.

41. При цьому колегія суддів відзначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України

42. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

43. З огляду на відсутність такого висновку необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

44. Так, предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду, якою задоволено позовну вимогу про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт, заявлену на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України.

45. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у питаннях застосування частин п`ятої, шостої статті 376 ЦК України і частини одинадцятої статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах.

46. За змістом частин п`ятої, шостої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

47. У силу частини одинадцятої статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

48. Оцінюючи доводи скаржника в контексті встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.

49. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

50. Правове регулювання визнання права власності на самочинно збудований об`єкт здійснюється положеннями частини п`ятої статті 376 ЦК України.

51. Тлумачення цієї норми, зокрема свідчить, що: рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства; при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване.

52. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про наявність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на не прийнятий в експлуатацію об`єкт самочинного будівництва.

53. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, який зроблено з правильним застосуванням частини п`ятої статті 376 ЦК України та який відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у раніше прийнятих постановах.

54. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

55. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 і від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц сформулювала висновок щодо питання комплексного застосування положень статті 41 Конституції України, статей 328, 331, частин другої, четвертої, п`ятої статті 376 ЦК України і статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

56. Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду виклала таку правову позицію: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Зазначене відповідає частині першій статті 628 ЦК України, яка передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини шостої цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Кодексу).

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята цієї ж статті).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті».

57. Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений:

- Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, в якій розглядалися вимоги про визнання недійсною і скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсними договорів, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права приватної власності, зобов`язання знести самочинне будівництво;

- Верховним Судом у постанові від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 зі спору, що виник з правовідносин знесення самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке вже було зареєстровано за забудовником в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 у справі № 905/981/21, в якій розглядалися позовні вимоги про визнання недійсною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації і визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за фізичною особою - підприємцем на нерухоме майно;

- Верховним Судом у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, в якій прокурор звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі міської ради, Виконавчого комітету цієї ради й Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про зобов`язання публічного акціонерного товариства знести самовільно побудовану споруду;

- Верховним Судом у постанові від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21, в якій розглядалися вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нього.

58. У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що будівництво здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, і скаржник, який придбав спірну будівлю, не набув права власності на неї на законних засадах, оскільки за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

59. При цьому, як зазначено раніше, позовні вимоги в цій справі прокурор обґрунтовує саме положеннями частини п`ятої статті 376 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що відповідачем у справі за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване на ній майно може бути будь-яка особа (власник суміжної земельної ділянки, особа, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, фактичний забудовник тощо), яка вважає, що внаслідок такого судового визнання права власності порушуються її права. Схожий висновок Верховного Суду міститься у постанові від 24.01.2023 у справі № 902/156/22.

60. Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що визнання права власності Київради на спірну будівлю за рішенням суду дозволить ввести спірний об`єкт в експлуатацію шляхом подання нею до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність до експлуатації за формою, наведеною в додатку 5 до Порядку № 461, і таку невизначеність щодо прав власника (користувача) земельної ділянки може бути усунуто.

61. Як зазналося раніше, ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" у касаційній скарзі також стверджує про неправильне застосування апеляційним господарським судом частини п`ятої статті 376 ЦК України, оскільки визнання за Київрадою права власності на спірну нерухомість призведе до порушення прав скаржника, який в силу частини шостої цієї ж статті не є особою, яка має право на відшкодування витрат на будівництво, здійснене ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації".

62. Утім ці доводи ТОВ "Балтик Спорт Медіа Гроуп" не заслуговують на увагу, оскільки це товариство як особа, що придбала самочинно збудовану нерухомість в іншої особи, що не була її власником, має право на відшкодування понесених витрат із застосуванням визначених частиною другою статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів.

63. Як зазначалося раніше, спірні правовідносини про визнання права власності на самочинне будівництво регулюються положеннями частини п`ятої статті 376 ЦК України і Верховний Суд погоджується з таким правозастосуванням цієї норми матеріального права із судом апеляційної інстанції, тоді як доводи касаційної скарги про неправильне її застосування не знайшли підтвердження.

64. Натомість Верховний Суд не вбачає підстав для надання правового висновку щодо застосування частини шостої статті 376 ЦК України, що передбачає право особи, яка здійснила самочинне будівництво, на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене, оскільки у цьому спорі прокурор звернувся за захистом права Київради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, а не за захистом прав та інтересів забудовника - ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації". З цих же підстав відхиляються посилання скаржника на необхідність вирішення цього спору в межах справи про банкрутство ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації". До того ж до цього товариства не заявлено жодної позовної вимоги і воно не було власником самочинно збудованого об`єкта, що не впливає на розмір або склад його ліквідаційної маси.

65. Поряд з цим слід звернути увагу на те, що ТОВ "Поверхность-Супутникові комунікації" у межах цієї справи не заявляло вимог про відшкодування йому понесених на будівництво витрат, тоді як воно не позбавлене права на звернення до суду у порядку частини шостої статті 376 ЦК України в окремому провадженні.

66. Крім того, колегія суддів також не вбачає підстав для надання правового висновку щодо застосування частини одинадцятої статті 120 ЗК України, внаслідок невиконання Київрадою якої, на думку скаржника, виник цей спір, оскільки, як зазначено раніше, предметом позову прокурора у цій справі є захист прав Київради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, який заявлений на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України, тоді як спірні правовідносини частиною одинадцятою статті 120 ЗК України не регулюються.

67. Додатково слід відзначити, що суд касаційної інстанції наділений повноваженням щодо надання висновку щодо застосування норм права у конкретних правовідносинах, а не надавати висновок щодо тлумачення норми права чи її застосування в цілому, безвідносно до конкретних правовідносин та встановлених і належним чином оцінених обставин справи.

68. Наведені у касаційній скарзі інші доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для визнання за Київрадою права власності на спірну будівлю.

69. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

70. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження та підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

71. У справі "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010 № 4241/03, § 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

72. Колегія суддів зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріально-правовому сенсі. При цьому при розгляді касаційної скарги враховані аргументи прокурора у відзиві на скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

74. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц, не підтвердилися, а тому касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити.

75. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 та частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга).

76. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги, обґрунтовані пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

77. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 910/5501/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтик Спорт Медіа Гроуп" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 910/5501/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач