Постанова

від 27.03.2023 по справі 490/8893/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.03.23

22-ц/812/45/23

Провадження №22-ц/812/45/23

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2023 року м. Миколаїв

справа № 490/8893/21

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Калашник А.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, за апеляційною скаргою Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 24 січня 2022 року під головуванням судді Гуденко О.А., повний текст судового рішення складений 25 січня 2022 року,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" (далі - ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування") про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.

Позивач зазначав, що з 08 січня 2020 року був прийнятий на роботу до ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" на посаду інженера конструктора 1 категорії корпусного відділу. Як вказав ОСОБА_1 , відповідач неодноразово вимагав у нього надання медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на що він вказував, що згідно зі ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» він має право на таємницю про стан здоров`я, а 08 листопада 2021 року йому було вручено наказ № 299- к про відсторонення від роботи, який мотивований положенням ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

ОСОБА_1 вважає, що такі дії відповідача є незаконними, порушують його право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України, тому просить суд скасувати наказ про відсторонення та поновити його на роботі. Вказав, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень та оскільки в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року, який покладає на керівника обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суперечить ст. 8, 19, 43, 64 Конституції України. Отже відмова працівників від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім того у п. 3 Резолюції 2361 Парламентська асамблея Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію. Також зазначає, що він не може надати своєї згоди на участь у ризикованих медичних експериментах, так як ці всі вакцини не пройшли усіх обов`язкових стадій клінічних випробувань, а примушування людини до участі у медичних експериментах прямо заборонено нормами міжнародного права.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вважає, що видаючи оскаржуваний наказ він діяв в рамках діючого в Україні правового поля на підставі нормативно-правових актів, які є чинними та нескасованими, як на момент прийняття наказу, так і на час розгляду справи. Більш того, такі дії спрямовані на захист життя та здоров`я інших працівників підприємства.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконнимта скасованонаказ №299-кквід 08листопада 2021року директораДП "Дослідно-проектнийцентр кораблебудування"В.Борисова провідсторонення відроботи ОСОБА_1 . В задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовлено. Стягнуто з ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи суд першої інстанції переважно взяв до уваги те, що з встановлених судом обставин справи не вбачається, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб. За такого, недопуск позивача до робочого місця не може розглядатись як легітимна мета для обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя, яке полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України. Крім того відповідач не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом населення України, а тому оспорюваний наказ про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1.

Також суд вказував, що виходячи із норм національного законодавства, актів міжнародного права слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над необов`язковою вакцинацією, якою є вакцинація особи від хвороби COVID-19. Підстав для відсторонення позивача в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, позаяк така підстава як невакцинація особи від хвороби COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою, не передбачена чинним трудовим законодавством.Крім того,відповідачем буланедотримана процедуравідсторонення позивачавід роботи,оскільки наказпро відстороненняпозивача мавби бутиоформленим напідставі поданнявідповідної посадовоїособи державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби протаке усунення(відсторонення),однак такеподання відсутнє.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є звільненим у розумінні трудового законодавства, а тимчасово не виконує свої трудові обов`язки, на період відсторонення за позивачем зберігається його робоче місце, а тому підстав для поновлення ОСОБА_1 немає.

В апеляційній скарзі представник ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" Васильків С.Б., посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апелянт зазначає,що видаючи оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи відповідач діяв в рамках діючого в Україні правового поля на підставі нормативно-правових актів, які є чинними як на момент винесення наказу, так і на час судового розгляду. Більш того, такі дії спрямовані на захист життя та здоров`я інших працівників підприємства, які визнаються Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Так як позивач є працівником наукової установи, яку до того ж віднесено до переліку підприємств, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не має протипоказань до вакцинації, то керівник відповідача зобов`язаний був відповідно до діючого законодавства відсторонити ОСОБА_1 від роботи.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі апелянт не оскаржував.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що відповідач за весь час розгляду справи не надав жодного документа, в якому обумовлено, що щеплення від COVID-19 є обов`язковими та внесені до календаря обов`язкових щеплень; не надав доказів направлення позивача на проходження медичного огляду, його письмову відмову від вакцинації, а також подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про його відсторонення від роботи.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року на підставі п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №130/3548/21.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" Васильків С.Б. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з 08 січня 2020 року ОСОБА_1 працює у ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" інженером-конструктором І категорії корпусного відділу. Отже формально він як співробітник наукової установи належить до числа працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153.

02 листопада 2021 року ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" повідомило працівників, що на підставі наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року № 2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ№ 1236від 09.12.2020 року необхідно надати в строк до 08 листопада 2021 року: документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень, затверджених МОЗ, а також попереджено, що у разі ненадання одного з цих документів працівника буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Позивач не заперечував, що отримав вказане попередження 02 листопада 2021 року під особистий підпис.

Наказом № 299 -к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Як зазначено в наказі, він виданий на підставі Наказу МОЗ "Про затвердженя переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року № 2153, ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пунктом 41-6 Постанови КМУ№ 1236від 09.12.2020 року.

Статтею 43 Конституції України) встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 25березня 2015року №267 (з наступними змінами), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 20жовтня 2021року №1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12Закону №1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1Закону України"Прооплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України№ 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон « 4004-ХІІ) та Інструкціі про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66)

Так, відповідно до абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Положеннями Інструкції № 66 визначений порядок внесення подання роботодавцю головним державним санітарним лікарем України, його заступниками, головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступниками, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб, про відсторонення від роботи або іншої діяльності.

Між тиму постановівід 14грудня 2022року усправі №130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7Закону №4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою КабінетуМіністрів Українивід 20жовтня 2021року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12Закону України№ 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

За такого Велика Палата виснувала, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумніві. Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Отже, враховуючи викладену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції помилково вважав, що підстав для відсторонення працівника в розумінні статті 46 КЗпП України немає, позаяк така підстава як: невакцинація особи від хвороби COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою, не передбачена чинним трудовим законодавством.

Разом із тим, задовольняючи частково позов суд першої інстанції зазначав, що переважно виходить з того, що при вирішенні справи слід перевірити та оцінити загрози, які потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, зокрема, чи може таке призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб, тоді як відповідач не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом населення України.

Колегія суддів вважає такий висновок суду правильним, оскільки він ґрунтується на вірно встановлених судом обставинах справи та відповідає вимогам закону

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки відповідачем виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості встановлення дистанційної форми роботи.

Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Згідно посадової інструкції інженер-конструктор І категорії зобов`язаний, серед іншого: здійснювати обробку найбільш складних документів відповідно до плану-завдання, забезпечуючи повну відповідність їх технічному завданню, чинної нормативно-технічної документації, технології підприємства-виробника; виконувати узгодження розробленої документації з зовнішніми підприємствами і організаціями, а також видавати зовнішнім підприємствам технічні завдання і данні для розробки їх документації; розробляти експлуатаційну і приймально-здавальну документацію; виконувати необхідні розрахунки при проектуванні.

З пояснень сторін у суді апеляційної інстанції вбачається, що свої функціональні обов`язки, зокрема з розробки проектів, позивач виконує за допомогою спеціальної сертифікованої програми, встановленої на комп`ютері.

Отже посадові обов`язки позивача не виключають можливості встановлення йому роботодавцем дистанційної форми роботи.

Крім того, як пояснив ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" у суді апеляційної інстанції, у період воєнного стану деякі працівники підприємства, у тому числі, які займають посаду інженера-конструктора, працювали дистанційно, виконуючи локальні завдання.

У спірних правовідносинах відповідач не зміг довести суду, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для останнього негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Доказів того, що відповідачем застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, а також щодо неефективності інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекція тощо суду також не надано

Тому відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним наказу № 299-кк від 08 листопада 2021 року директора ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" В. Борисова про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" не навело достатніх обґрунтувань необхідності відсторонення позивача від роботи внаслідок того, що він працюючи на своїй посаді створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

В апеляційній скарзі представник відповідача звертає увагу апеляційного суду на позицію ЄСПЛ з приводу щеплення, висловлену у справі "Соломахін проти України" та зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував цю позицію ЄСПЛ, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Оцінюючи зазначені доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену за наслідками розгляду справи № 130/3548/21, згідно якої Велика Палата визнала незастосовними у цій справі, яка є подібною до спору, що переглядається в апеляційному порядку, висновків ЄСПЛ, сформульованих в його рішенні від 15 березня 2012 року у справі "Соломахін проти України" (заява № 24429/03).

У справі, що є предметом перегляду апеляційного суду, обставини справи суттєво відрізняються від тих, що були предметом оцінки ЄСПЛ:

Рішення ЄСПЛ у справі "Соломахін проти України" стосувалося скарг заявника на негативні наслідки, які для нього зумовило щеплення від дифтерії. І єдиною причиною, чому ЄСПЛ не визнав порушення статті 8 Конвенції, стало те, що заявник не довів, що саме внаслідок щеплення була завдана шкода його здоров`ю (не встановив, що втручання у право заявника на повагу до його приватного життя було непропорційним меті охорони здоров`я населення).

Тому висновки в тій справі незастосовні до ситуації позивача, якого відсторонили від роботи через те, що він не отримав щеплення від COVID-19, а не через те, що погіршення здоров`я після вакцинації унеможливлювало виконання трудових обов`язків.

Отже доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання незаконним наказу директора ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про відсторонення від роботи ОСОБА_1 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують висновків суду по суті вирішення спору

З огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов в цій частині, а допущені судом незначні помилки щодо мотивів такого рішення, не впливають на основний висновок суду першої інстанції щодо незаконності наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині відповідно до ст. 375 ЦПК України слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" залишити без задоволення.

Рішення Центральногорайонного судум.Миколаєва від24січня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді І.В. Лівінський

Н.О. Шаманська

Повний текст судового рішення складено 29 березня 2023 року.