Рішення

від 29.03.2023 по справі 552/10174/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/10174/22

Провадження № 2/552/1080/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.03.2023 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючого судді Турченко Т.В.

При секретарі Сороці Є.С.,

За участю адвокатів Педоряки О.М., Ясниської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В:

30.12.2022 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. В позовній заяві вказував на те, що 23.01.2018 року він був прийнятий на роботу до ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на посаду слюсаря механоскладальних робіт. 31.08.2022 року наказом №33 його було звільнено з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» виплату заробітної плати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів, виплати могли здійснюватися частково і за різні періоди. В день звільнення ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» не повідомив його про нараховані суми, належні йому при звільненні та не здійснив виплату цих коштів. На день звільнення з роботи йому до сплати належало: нарахована, але не виплачена заробітна плата за грудень 2021 року в сумі 10569,43 грн. та січень 2022 року в сумі 11756,25 грн. та заробітна плата за лютий березень 2022 року, а також компенсація за невикористані відпустки. На час звернення до суду з позовом ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» не було виплачено йому заробітну плату. В зв`язку з чим просив суд стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 33267,52 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 46829,58 грн. а також стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

03.01.2023 року судом відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

20.01.2023 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 33267,52 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 56631,12 грн. а також стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

03.03.2023 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд просив суд стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 33267,52 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 70788,90 грн. а також стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

24.03.2023 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій просив суд залишити без розгляду позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» нарахованої, але не виплачено заробітної плати та стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 78959,85 грн., стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Педоряка О.М. подано до суду заяву про уточнення розміру позовних вимог в якій просив суд залишити без розгляду позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» нарахованої, але не виплачено заробітної плати та стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 70401,76 грн., стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Педоряка О.М. уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» адвокат Ясниська О.О. уточнені позовні вимоги не визнала, просила відмовити.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.01.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на посаду слюсаря механоскладальних робіт.

31.08.2022 року наказом №33 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням згідно статті ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією даного наказу, яка знаходиться в матеріалах справи.

Крім того, факт прийняття на роботу та звільнення з роботи ОСОБА_1 підтверджується також записами зробленими в трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.02.1988 року.

На момент звільнення з посади слюсаря механоскладальних робіт ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» заборгованість по заробітній платі становила 26886,42 грн.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем станом на 23.03.3023 рік заборгованість по заробітній платі погашена в повному обсязі, що підтверджується довідкою, виданою ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» №10 від 23.03.2023 року, а також уточненими позовними вимогами, в яких позивач просив суд залишити без розгляду позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» нарахованої, але не виплачено заробітної плати. В зв`язку з чим судом винесено ухвалу про залишення даної частини позовних вимог без розгляду.

Стосовно позовних вимоги щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці`за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (абз. 3 п. 2 розділ ІІ Порядком обчислення середньої заробітної плати).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

З довідки №11, виданої 23.03.2023 року ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» вбачається, що середньоденна заробітна ОСОБА_1 становить 492,32 грн.

Враховуючи те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем було проведено лише 22.03.2022 року, тобто через 53 дні після звільнення і до дня фактичного влаштування на нову роботу в ТОВ «Домінік Ко» (16.11.2022 р.), суд приходить до висновку, що з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.09.2022 року по 16.11.2022 рік, з розрахунку середньоденної заробітної плати, яка складає 492 грн. 32 коп. (492,32 середньоденна заробітна плата * 53 дні (середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.09.2022 року по 16.11.2022 рік) = 26092,96 грн.), Проте, враховуючи, що підприємство перебуває в скрутному матеріальному становищі в зв`язку з воєнним станом та відсутністю замовлень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ПрАТ «Полтавськиймашинобудівний завод» заборгованості по заробітній платі підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в сумі 14000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати в розмірі 496,20 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 263-265, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» код ЄДРПОУ 14307417 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» код ЄДРПОУ 14307417 на користь держави 496 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» код ЄДРПОУ 14307417, місце знаходження: м.Полтава, вул. М.Бірюзова,27.

Повний текст рішення складено 30.03.2023 року.

Головуючий суддя Т.В.Турченко