Постанова

від 16.10.2023 по справі 552/10174/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/10174/22 Номер провадження 22-ц/814/3460/23Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І., Панченка О. О.

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року у складі судді Турченко Т. В.

по цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив про стягнення з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 33267,52 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У заяві про уточнення розміру позовних вимог від 24.03.2023 у зв`язку з виплатою йому заборгованості по заробітній платі просив залишити без розгляду позовні вимоги у частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 78 959,85 грн, а також сплачений судовий збір.

Позов мотивовано тим, що 23.01.2018 він був прийнятий на роботу до ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на посаду слюсаря механоскладальних робіт.

31.08.2022 наказом № 33 його звільнено з роботи за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.

Всупереч положенням статей 47, 115, 116 КЗпП України ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» виплату заробітної плати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів, виплати могли здійснюватися частково і за різні періоди. В день звільнення ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» не повідомив його про нараховані суми, належні йому при звільненні, та не здійснив виплату цих коштів.

На день звільнення з роботи йому до сплати належало: нарахована, але не виплачена заробітна плата за грудень 2021 року в сумі 10 569,43 грн, січень 2022 року в сумі 11 756,25 грн та заробітна плата за лютий і березень 2022 року, які не підтверджені розрахунковим листком, а також компенсація за невикористані відпустки.

Згідно даних про персоніфікований облік ПФУ від 10.11.2022 йому нараховані виплати в сумі 10941,84 грн (7860,56 - заробітна плата за лютий 2022 року, 1796 грн - заробітна плата за березень 2022 року, 1285,28 грн - компенсація за дні невикористаної відпустки) без вирахування податків, які відповідач йому заборгував.

Крім того, починаючи з 01.09.2022 йому мав нараховуватися середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, який він не може вирахувати у зв`язку з ненаданням відповідачем довідки про доходи на його заяву від 12.09.2022.

За час розгляду справи відповідачем було погашено заборгованість по заробітній платі кількома виплатами, остання з яких здійснена 22 березня 2023 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року позовну вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, залишено без розгляду за заявою позивача у зв`язку з повним погашенням заборгованості по заробітній платі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року, описку в якому виправлено ухвалою цього суду від 29 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14000 грн.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 496,20 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині визначення розміру стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду в цій частині змінити та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у розмірі 70401,76 грн.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення лише частини компенсації, визначивши її на свій розсуд та обґрунтувавши її розмір тим, що позивач вже працевлаштувався на нове місце роботи та стягненню підлягає лише частина середнього заробітку за період з моменту звільнення до дати працевлаштування.

Вказує, що весь час позивач намагався врегулювати питання виплати нарахованої заробітної плати з відповідачем, а тому саме бездіяльність відповідача стала підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Наголошує, що суд не звернув увагу на те, що з березня 2022 року по день фактичного звільнення позивач перебував у відпустці за власним бажанням, а офіційно - без збереження заробітної плати, що поставило його в скрутне матеріальне становище та позбавило засобів існування.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддівапеляційного суду,заслухавши доповідьсудді-доповідача,перевіривши доводиапеляційної скаргита матеріалисправи,дійшла висновкупро часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 23.01.2018 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на посаду слюсаря механоскладальних робіт, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 10).

Наказом № 33 від 31.08.2022 ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 11).

У день звільнення позивачеві не було виплачено усіх сум, що належали йому від підприємства, а заборгованість по заробітній платі була сплачена під час розгляду справи у суді та повністю погашена лише 22.03.2023.

З довідок №№ 10, 11, виданих 23.03.2023 ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод», вбачається, що станом на 23 березня 2023 року заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 відсутня, його середньоденна заробітна плата становить 492,32 грн (а. с. 58, 59).

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022 та діяв на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, спору щодо розміру належних позивачеві сум між сторонами не було, отже, застосуванню підлягають норми частини першої статті 117 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця виплатити звільненому працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який обмежується лише шестимісячним строком та не залежить від подальшого працевлаштування звільненого працівника та отримання ним заробітку (доходу).

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)).

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Наведена правова позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, у якій також, відступаючи від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, Велика Палата Верховного Суду у пункті 91 вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказаного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно обмеживши період відшкодування позивачеві середнього заробітку у зв`язку з порушенням роботодавцем строків розрахунку при звільненні фактом працевлаштування позивача на іншу роботу, та за відсутності доказів скрутного матеріального становища відповідача у зв`язку з дією воєнного стану, всупереч принципу диспозитивності цивільного судочинства суд безпідставно послався на таку обставину при зменшенні розміру відшкодування, що призвело до помилкового вирішення справи.

З урахуванням вищезазначених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, характер та розмір простроченої заборгованості роботодавця, тривалість прострочення, дії позивача та відповідача, співмірність суми заборгованості заявленим позивачем вимогам про стягнення середнього заробітку, колегія суддів дійшла висновку, що розумним, справедливим, пропорційним й достатнім для компенсації майнових втрат позивача у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних позивачеві виплат у сумі 26000 грн.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26000 грн.

Змінити розподілсудових витрат.Стягнути зПриватного акціонерноготовариства «Полтавськиймашинобудівний завод»на користь ОСОБА_1 917,97грн увідшкодування сплаченогосудового зборуза поданняпозовної заявита апеляційноїскарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. О. Панченко