Рішення
від 21.03.2023 по справі 593/1157/21
БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/593/19/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"21" березня 2023 р.

У складі:

Головуючого судді Німко Н.П.

При секретарі судового засідання Олексів О.Б.

З участю:

Представника позивачки адвоката Моленя Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним наказу про звільнення позивачки та його скасування, поновлення позивачки на роботі та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Молень Ростислав Богданович 20 вересня 2021 року звернувся до суду в інтересах позивачки із позовною заявою до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі Бережанський санаторій, відповідач) із вимогами постановити судове рішення, яким визнати незаконним наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року, у зв`язку з ліквідацією підприємства, п.1 ст. 40 КЗпП України і скасувати вказаний наказ у цій частині. Поновити позивачку на роботі на посаді «молодша медична сестра (санітарка-буфетниця» комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради. Стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 48717,35 грн., вирішити питання про стягнення судових витрат. В обґрунтування позовних вимог представник позивачки загалом послався на те, що оскаржуваний наказ відповідача від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з 28 грудня 2019 року позивачки на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, фактично був прийнятий на виконання рішення Тернопільської обласної ради №-1430 від 17 вересня 2019 року, яким і було прийнято рішення про ліквідацію комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради, у якому на той час працювала позивачка. На час звернення до суду із цим позовом, згадане рішення Тернопільської обласної ради судом визнано незаконним і скасоване. Як вважає сторона позивача, оскільки незаконною є підстава прийняття оскаржуваного наказу відповідача, то й такий наказ є незаконним і також підлягає скасуванню. Решта позовних вимог поновлення позивачки на роботі з дати звільнення та виплата їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогами від вищезгаданої і також підлягають задоволенню із аналогічних підстав. Оскільки ж відповідач, знаючи про незаконність згаданих рішень, не вжив жодних заходів до поновлення позивачки на роботі, їх сторона й змушена звернутися до суду із цим позовом.

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Молень Р.Б. згадані позовні вимоги підтримав й просить задовольнити їх у цілому. В обґрунтування своїх вимог пояснив, що позивачка працювала на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-буфетниці) Бережанського санаторію. Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року позивачка звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (відповідача). Із вказаним наказом сторона позивача не погоджується, вважає його незаконним, таким, що порушує її трудові права. Так, підставою звільнення позивачки фактично була ліквідація Бережанського санаторію на підставі рішення Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019 року (далі - рішення ТОР №-1430 від 17 вересня 2019 року). Однак, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №500/320/20 таке рішення визнано протиправним та скасовано. Окрім цього, ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Тернопільської обласної ради про зупинення дії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 у справі №500/320/20, а також ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 01.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації про зупинення дії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 у справі №500/320/20. З огляду на наведене, оскільки рішення ТОР №1430 від 17 вересня 2019 року визнано протиправним та скасовано, відповідно оскаржуваний наказ відповідача №86-к від 19 грудня 2019 року також є незаконним, оскільки прийнятий на підставі протиправного та вже на даний час скасованого судом рішення. Зазначає, що з моменту набрання законної сили постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №500/320/20, відповідач не вчинив жодних заходів щодо поновлення позивачки на роботі.

У відповідності до інформації, вказаної у довідці Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 05 квітня 2021 року та довідки про середню заробітну плату №-49 від 27 травня 2021 року, середньомісячна заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи перед звільненням становила: за жовтень 2019 року 4173,00 грн., за листопад 2019 року 4173,00 грн. Кількість робочих днів в розрахунковому періоді (жовтень-листопад 2019 року) становила 43 робочих дні. Наступним робочим днем після дати звільнення позивачки було 02 січня 2020 року. Кількість днів вимушеного прогулу після звільнення позивачки за період з 02 січня 2020 року по 02 січня 2021 року становить 251 день. Враховуючи наведене, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки з вини відповідача становить 48717,35 грн.

Окрім згаданого вище обґрунтування заявлених вимог, у позові також зазначено, що при прийнятті оскаржуваного наказу сторона відповідача порушила ч.3 ст. 49 Конституції України, оскільки прийняла рішення про припинення діяльності закладу охорони здоров`я та скорочення існуючої мережі комунальних закладів охорони здоров`я.

При звільненні сторона відповідача, всупереч ч.1 ст. 49-2 КЗпП України не повідомила персонально позивачку про її наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення.

Також всупереч вимогам ч. 2 ст. 49-4 КЗпП України, відповідачем не було проведено консультації з первинною профспілковою організацією КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі санаторій) щодо запобігання звільненню працівників, в т.ч. позивачки.

Щодо строків звернення до суду із заявленими позовними вимогами стороною позивача подано письмові заперечення на заяву сторони відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності. У вказаному запереченні сторона позивача просить суд визнати причини пропуску звернення позивачки до суду (позовної давності) із цим позовом, поважними. В обґрунтування такої вимоги у запереченні зазначено, що керівник санаторію ОСОБА_2 після прийняття згаданого рішення обласної ради, спочатку переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація, а у подальшому повідомила, що це таки ліквідація. При цьому ОСОБА_2 , як керівник санаторію запевнила, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Про таке прийняття звільнених працівників у новостворений структурний підрозділ ОСОБА_2 повідомила й під час інтерв`ю 05 листопада 2019 року журналісту Інтернет-видання «Терміново».

Як стверджує сторона позивача, такими діями ОСОБА_2 позивачку було введено в оману щодо фактичних наслідків звільнення, - відсутності підстав обов`язкового її працевлаштування у заклад, який мав бути створений замість ліквідованого санаторію, а тому вона й не вбачала підстав звернення до суду для поновлення на роботі.

Як вважає сторона позивача, у даному випадку представник відповідача і керівник санаторію ОСОБА_2 діяла недобросовісно, оскільки її теперішні дії у виді подання до суду заяви про застосування строків позовної давності до вимоги позивачки про поновлення на роботі, суперечать її попередній поведінці, - запевненню звільнених працівників (у тому числі й позивачки) про першочергове працевлаштування звільнених внаслідок ліквідації санаторію працівників у новоствореному (на його базі) закладі. За таких обставин вважає, що представник відповідача ОСОБА_2 позбавлена права просити суд відмовити у задоволенні позову внаслідок пропуску позивачкою строку позовної давності із зверненням до суду із заявленими вимогами, оскільки своїми недобросовісними діями сама сприяла пропуску позивачкою такого строку.

Остаточно переконавшись у тому, що санаторій ліквідовано і запевнення представника відповідача ОСОБА_2 про обов`язковість працевлаштування позивачки й інших звільнених працівників санаторію не відповідають дійсності, окремими звільненими працівниками санаторію 27 січня 2020 року подано позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання незаконним і скасування згаданого рішення Тернопільської обласної ради на підставі і на виконання якого й було прийнято оскаржуваний наказ відповідача. У подальшому, 11 березня 2021 року судом апеляційної інстанції такий позов було задоволено й вказане рішення скасоване, як незаконне.

Як стверджує сторона позивача, з огляду на такі обставини, у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просить суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили їй подати до суду цей позов у визначений законом строк.

Загалом сторона позивача просить суд прийняти до уваги ті обґрунтування заявлених вимог, які є викладеними у позовній заяві та у їх письмовому запереченні на заяву відповідача про застосування строків позовної давності, як ствердив представник позивача, вони залишилися незмінними й суду повідомлено про всі відомі їх стороні обставини по справі, а також, що докази в обґрунтування заявлених вимог додані до позову. Також усно просив суд взяти до уваги, що на думку їх сторони ОСОБА_2 , подаючи у цій справі заяви по суті справи, зокрема й щодо відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачкою місячного строку на звернення до суду із заявленими вимогами, не має передбачених законом підстав на представництво інтересів відповідача у цьому судовому процесі. Так, як зазначає представник позивачки, наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року яким було звільнено працівників санаторію також була звільнена й вона сама ОСОБА_2 , як головний лікар санаторію . А з 11 березня 2021 року ОСОБА_2 втратила й свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, оскільки рішенням апеляційної інстанції у справі № 500/320/20 визнано протиправним та скасовано рішення №1430 Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 фактично було надано повноваження голови ліквідаційної комісії санаторію. Зважаючи на такі обставини просить суд не приймати до уваги заяви по справі, подані ОСОБА_2 , як представником відповідача.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання по розгляду цієї справи не з`явилася, належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, зі слів її представника адвоката Моленя Б.Б., неявка позивачки не перешкоджає судовому розгляду цього позову й він може бути вирішений за її відсутності.

Представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомленим про час та місце його проведення, відзиву на позов не подав; подав заяву, в якій просив справу розглянути за відсутності сторони відповідача. Поряд з цим стороною відповідача подано заяву про застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності із вимогою відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності. В обґрунтування заяви зазначено, що із оскаржуваним наказом позивачка ознайомлена 28 грудня 2019 року і цього ж дня отримала наказ на руки і саме з цієї дати став спливати місячний строк звернення до суду із позовом про визнання такого наказу незаконним та поновлення позивачки на роботі. Однак із такими вимогами позивачка звернулася до суду лише 20 вересня 2021 року. А тому сторона відповідача вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк звернення до суду із згаданими позовними вимогами.

Також у цій же заяві зазначено, що позивачка своєчасно (не пізніше як за два місяці до звільнення) персонально була повідомлена про наступне вивільнення; про це ж було повідомлено й голову профспілкової організації санаторію у термін, визначений законом. З приводу решти, вказаних у позові обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги по суті, у такій заяві сторона відповідача своєї позиції, про визнання чи заперечення, не вказала; лише вказано, що «…Справа №-500\320\20 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебуває на розгляді у Верховному суді, остаточне рішення судом не прийняте».

Заслухавши представника позивачки, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази на предмет належності, допустимості та достатності у їх логічному взаємозв`язку, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено такі факти й обставини:

Позивачка ОСОБА_1 з 18 листопада 2008 року працювала у Комунальному некомерційному підприємстві «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» №86-к від 19 грудня 2019 року позивачка звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (відповідача), з посади молодшої медичної сестри (санітарки буфетниці) ( а.с. 5).

Як вбачається із додатку до цього наказу у виді Списку працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 24 зазначено «молодша медична сестра (санітарка буфетниця) ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі « дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 та особистий підпис (а.с. 6-7).

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивачки було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду має законну силу і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Як вбачається із довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 05 квітня 2021 року, середньомісячна заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи перед звільненням становила: за жовтень 2019 року 4173,00 грн., за листопад 2019 року 4173,00 грн.

Із попередження (повідомлення) відповідача Бережанського санаторію від 26 вересня 2019 року за №-18 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 письмово попереджена генеральним директором (головним лікарем) головою ліквідаційної комісії відповідача Лужною Н.М. про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №-1430, вона (позивачка) підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивачка отримала 21 вересня 2019 року, про що підтвердила своїм підписом (а.с. 53).

Із особової картки позивачки вбачається, що вона звільнена із вище вказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпПУ, наказ №86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала, про що свідчить її підпис ( а.с. 47-48).

Згідно повідомлення, надісланого голові профспілки ОСОБА_5 КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР №-164 від 23 вересня 2018 року, адміністрація відповідача повідомила, що відповідно до рішення одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання №-1430 від 17 вересня 2019 року « Про ліквідацію …» , вирішено припинити юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради й планується вивільнення працівників відповідача 24 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію ( а.с. 54).

Вказані факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві .

Як вважає суд, такі встановлені обставини свідчать про обґрунтованість вимог позивачки щодо її незаконного звільнення і наявності підстав для поновлення на роботі.

Разом з тим, стаття 233 КЗпП України встановлює строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

У частині застосування строків звернення до суду у цій справі суд зазначає таке.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Ст. 257 ЦКУ встановлює загальний строк позовної давності - три роки. Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Поряд з цим, безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами, достатніми у їх сукупності та логічному взаємозв`язку .

Отже, підстави пропуску строку, визначеного ст. 233 КЗпПУ можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Таким чином, для судового захисту в разі пропущення процесуального строку необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду і щоб суд визнав строк пропущеним з поважних причин та поновив його. Таке клопотання стороною позивача подане, як і подана заява стороною відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску позивачкою строку, встановленого ст. 233 КЗпПУ.

У цій частині суд вважає необґрунтованими твердження сторони позивача про відсутність у ОСОБА_2 права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 19 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію. Суду не надано достатніх та належних доказів відсутності у ОСОБА_2 згаданих процесуальних повноважень на участь у розгляді у цій цивільній справі. Також суд звертає увагу, що встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

У свою чергу, заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, представник позивача, як зазначено вище загалом посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просив суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили їй подати до суду цей позов у визначений законом строк.

Посилання сторони позивача на причини пропуску строку звернення до суду, суд не вважає поважними, оскільки позивачка була звільнена з роботи 28 грудня 2019 року, про що була особисто повідомлена, трудову книжку отримала своєчасно, судове рішення, яким визнано незаконними підстави для ліквідації Бережанського санаторію й відповідно фактично констатована незаконність звільнення позивачки прийняте 11 березня 2021 року, а до суду ця позовна заява подана 20 вересня 2021 року.

Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період з 11 березня 2021 року до 20 вересня 2021 року (час звернення до суду), ні позивачка, ні її представник не вказали.

Виходячи із фактичних, встановлених у справі обставин, суд не вважає доведеним стороною позивача у судовому засіданні обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо такого її звільнення у в місячний строк.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстави для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі слід відмовити, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у контексті цієї справи безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі і у випадку відмови у її задоволенні (незалежно від підстав), похідна вимога також не підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивачки із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 48717,35 гривень також слід відмовити.

На підставі вищевикладеного , керуючись статтями 233, 234 КЗпП України, статтями 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним наказу про звільнення позивачки та його скасування, поновлення позивачки на роботі та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав пропуску строку звернення до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Представник позивачки: адвокат Молень Ростислав Богданович, 46003, вул. За Рудкою, 33, оф. 705, м. Тернопіль.

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради, місце знаходження: вул. Шевченка, 30, м. Бережани Тернопільської області, 47501. ЄДРПОУ 02000406.

Повний текст рішення суду відповідно до ч.6 ст. 259 ЦПК України складено 30 березня 2023 року.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко

СудБережанський районний суд Тернопільської області
Дата ухвалення рішення21.03.2023
Оприлюднено03.04.2023
Номер документу109903428
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них

Судовий реєстр по справі —593/1157/21

Постанова від 04.04.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротенко Євген Васильович

Ухвала від 12.10.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротенко Євген Васильович

Постанова від 08.08.2023

Цивільне

Тернопільський апеляційний суд

Костів О. З.

Ухвала від 13.06.2023

Цивільне

Тернопільський апеляційний суд

Костів О. З.

Ухвала від 22.05.2023

Цивільне

Тернопільський апеляційний суд

Шевчук Г. М.

Рішення від 21.03.2023

Цивільне

Бережанський районний суд Тернопільської області

Німко Н. П.

Рішення від 21.03.2023

Цивільне

Бережанський районний суд Тернопільської області

Німко Н. П.

Ухвала від 06.12.2022

Цивільне

Бережанський районний суд Тернопільської області

Німко Н. П.

Ухвала від 18.11.2021

Цивільне

Бережанський районний суд Тернопільської області

Німко Н. П.

Ухвала від 18.11.2021

Цивільне

Бережанський районний суд Тернопільської області

Німко Н. П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні