Постанова

від 04.04.2024 по справі 593/1157/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 593/1157/21

провадження № 61-14061св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Молень Ростислав Богданович, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2023 року у складі судді Німко Н. П. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Бершадська Г. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «Бережанський ОДГС» ТОР) про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 18 листопада 2008 року вона працювала на посаді молодшої медсестри-буфетниці в Бережанському ОДГС. Назва закладу та назва її посад неодноразово змінювались. Наказом № 86-к від 19 грудня 2019 року Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ТОР Лужної Н. М. працівників, в тому числі і позивачку, звільнено з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Із вищезазначеним наказом в частині свого звільнення позивачка не згодна, вважає його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало рішення Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20.

З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення позивачки на роботі.

Крім цього, відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівники закладу, в тому числі і позивачка, не були персонально повідомлені про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» ТОР щодо запобігань звільненню працівників, в тому числі позивачки.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ТОР Лужної Н. М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України і скасувати вказаний наказ у цій частині;

- поновити позивачку на роботі на посаді «молодша медсестра-буфетниця» КНП «Бережанський ОДГС» ТОР;

- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 48 717,35 грн.

Також позивачка просила суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, оскільки у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення, тобто в термін до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачка звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією КНП «Бережанський ОДГС» ТОР, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення його роботи, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Разом з тим, позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25 вересня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Молень Р. Б. череззасоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

31 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 18 листопада 2008 року перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_2 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року позивачку звільнено з роботи з посади молодшої медичної сестри (санітарки буфетниці) на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (відповідача).

Як вбачається із додатку до цього наказу у виді Списку працівників КНП «Бережанський ОДГС» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 24 зазначено «молодша медична сестра (санітарка буфетниця) ОСОБА_1 » й проставлено рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивачки було рішення Одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - КНП «Бережанський ОДГС» ТОР (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Із повідомлення відповідача від 26 вересня 2019 року №-18 вбачається, що ОСОБА_1 письмово попереджена генеральним директором (головним лікарем) головою ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_2 про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи комунального некомерційного підприємства «Бережанський ОДГС» Тернопільської обласної ради, шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, вона (позивачка) підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивачка отримала 27 вересня 2019 року, що підтвердила своїм підписом.

Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, наказ № 86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала, про що свідчить її підпис.

Згідно повідомлення, надісланого голові профспілки ОСОБА_3 КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР №-164 від 23 вересня 2018 року, адміністрація відповідача повідомила, що відповідно до рішення Одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання № 1430 від 17 вересня 2019 року вирішено припинити юридичну особу - КНП «Бережанський ОДГС» ТОР й планується вивільнення працівників відповідача 24 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію.

Вказані факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду набрало законної сили 11 березня 2021 року і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією КНП «Бережанський ОДГС» ТОР, відповідно до рішення Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року.

Встановлено, що рішення Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року було скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. Вказане судове рішення набрало законної сили 11 березня 2021 року і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Приймаючи до уваги викладене, суди попередній інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивачки є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом exofficio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу та поновлення на роботі внаслідок пропуску звернення до суду та як похідної - позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у подібних справах, викладеними у постановах від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23), від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21 (провадження № 61-14700св23), від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21 (провадження № 61-14079св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 593/1167/21 (провадження № 61-13516св23), від 20 березня 2024 року у справі № 593/321/20 (провадження № 61-15354св23)та від 26 березня 2024 року у справі № 593/1158/21 (провадження № 61-14074св23) з аналогічними фактичними обставинами.

Зазначені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до таких висновків. Необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відсутня.

З огляду на викладене посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Молень Ростислав Богданович, залишити без задоволення.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов