Рішення

від 24.03.2023 по справі 593/1161/21

БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/593/23/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2023 р. Бережанський районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючої - судді Данилів О.М.

при секретарі Паньків М.М., Макійчук Г.Р.

за участі в режимі відеоконференції представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бережани цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

20 вересня 2021 року адвокат Молень Р.Б. в інтересах позивачки ОСОБА_2 звернувся в Бережанський районний суд до відповідача Комунального некомерційногопідприємства «Бережанськийобласний дитячийгастроентерологічний санаторій»Тернопільської обласноїради ізпозовом,у якомупросив: визнати незаконнимта скасуватинаказ № 86-квід 19грудня 2019рокуГенерального директора(головноголікаря),голови ліквідаційноїкомісії КНП«Бережанського обласногодитячого гастроентерологічногосанаторію» Тернопільськоїобласної радиЛужної Н.М.«Про звільненняпрацівників узв`язку зліквідацією підприємства»в частинізвільнення зроботи ОСОБА_2 з28грудня 2019року узв`язку зліквідацією підприємства,на підставіп.1ст.40КЗпП України, поновити позивачкуна роботі, стягнутиз відповідача накористь ОСОБА_2 середній заробітокза часвимушеного прогулу та вирішити питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування вказаного позову зазначив, що ОСОБА_2 3 травня 1988 року була прийнята на роботу в Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій на посаду «палатної медсестри». 22 березня 2011 року згідно штатного розпису посаду позивачки перепрофільовано на сестру медичну палатну. 11 червня 2019 року заклад було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

Наказом № 86-к Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. від 19 грудня 2019 року працівників КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради згідно зі списком (додаток) в тому числі і позивачку 28 грудня 2019 року звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Із вищезазначеним Наказом № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині її звільнення позивачка не згідна, вважає його незаконним, таким, що порушує її трудові права, виходячи із того, що підставою звільнення працівників була ліквідація підприємства згідно з рішенням одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області …..» №1430 від 17 вересня 2019 року. А так як вищевказане рішення Тернопільської обласної Ради у судовому порядку визнано протиправним та скасовано, тому відповідно оскаржуваний Наказ № 86-к від 19 грудня 2019 року теж є незаконним, так як його прийнято на підставі протиправного та вже скасованого судом рішення.

І хоч постанова прийнята 11 березня 2021 року Восьмим апеляційним адміністративним суду у справі № 500/320/20, якою було визнано протиправним та скасовано Рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області ...» №1430 від 17 вересня 2019 року, набрала законної сили, однак відповідач не вчинив жодних заходів щодо поновлення позивачки на роботі. Враховуючи зазначене, представник позивачки просив суд поновити позивачку на роботі на посаді « сестри медичної палатної» КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради та стягнути з відповідача на її користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 754грн. 16 коп..

Крім вищевказаного, в обґрунтування заявлених позовних вимог, у позові також зазначено, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач порушив ч.3 ст. 49 Конституції України, оскільки прийняв рішення про припинення діяльності закладу охорони здоров`я та скорочення існуючої мережі комунальних закладів охорони здоров`я. При проведенні звільнення, всупереч ч.1 ст. 49-2 КЗпП України не було повідомлено персонально позивачку про її наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення та всупереч вимогам ч. 2 ст. 49-4 КЗпП України, відповідачем не було проведено консультації з первинною профспілковою організацією КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради щодо запобігання звільненню працівників, в тому числі позивачки.

За вищевказаними вимогами 27 вересня 2021 року ухвалою Бережанського районного суду було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати вказані позовні вимоги за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.

Відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради, отримавши позовну заяву ОСОБА_2 із долученими до неї документами, відзив на позов не надіслав, однак подав суду заяву про застосування до заявлених позовних вимог строк позовної давності із вимогою відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог з підстав пропущення строку позовної давності. В обґрунтування поданої заяви зазначив, що із оскаржуваним наказом позивачка ознайомлена 28 грудня 2019 року і цього ж дня отримала наказ на руки і саме з цієї дати став спливати місячний строк звернення до суду із позовом про визнання такого наказу незаконним та поновлення позивачки на роботі. Однак, із вищевказаними вимогами позивачка звернулася до суду лише 20 вересня 2021 року, а тому сторона відповідача вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк звернення до суду із вказаними позовними вимогами.

У цій же заяві відповідачем також зазначено, що позивачка своєчасно (не пізніше як за два місяці до звільнення) персонально була повідомлена про наступне вивільнення; про це ж було повідомлено й голову профспілкової організації санаторію у термін, визначений законом. З приводу решти, вказаних у позові обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги по суті, у такій заяві сторона відповідача своєї позиції, про визнання чи заперечення, не вказала, лише вказала, що «…Справа № 500/320/20 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебуває на розгляді у Верховному суді, остаточне рішення судом не прийняте».

Отримавши заяву сторони відповідача про застосування строків давності, представник позивачки подав суду на неї свої письмові заперечення, у яких просив суд визнати причини пропуску звернення позивачки до суду із цим позовом поважними. У поданому суду запереченні зазначив, що керівник санаторію ОСОБА_5 після прийняття рішення обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року спочатку переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація, а у подальшому повідомила, що це таки ліквідація. При цьому ОСОБА_5 , як керівник санаторію, запевняла, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Про таке прийняття звільнених працівників у новостворений структурний підрозділ ОСОБА_5 повідомила й під час інтерв`ю 05 листопада 2019 року журналісту Інтернет-видання «Терміново».

Представник позивачки стверджує, що такими діями ОСОБА_5 позивачку було введено в оману щодо фактичних наслідків звільнення, - відсутності підстав обов`язкового її працевлаштування у заклад, який мав бути створений замість ліквідованого санаторію, а тому вона й не вбачала підстав звернення до суду для поновлення на роботі. Вважає, у даному випадку представник відповідача керівник санаторію ОСОБА_5 діяла недобросовісно, оскільки її теперішні дії у виді подання до суду заяви про застосування строків позовної давності до вимоги позивачки про поновлення на роботі, суперечать її попередній поведінці, - запевненню звільнених працівників (у тому числі й позивачки) про першочергове працевлаштування звільнених внаслідок ліквідації санаторію працівників у новоствореному (на його базі) закладі. За таких обставин вважає, що представник відповідача ОСОБА_5 позбавлена права просити суд відмовити у задоволенні позову внаслідок пропуску позивачкою строку позовної давності із зверненням до суду із заявленими вимогами, оскільки своїми недобросовісними діями сама сприяла пропуску позивачкою такого строку.

Остаточно переконавшись у тому, що санаторій ліквідовано і запевнення представника відповідача ОСОБА_5 про обов`язковість працевлаштування позивачки й інших звільнених працівників санаторію не відповідають дійсності, окремими звільненими працівниками санаторію, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 27 січня 2020 року було подано позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання незаконним і скасування вказаного рішення Тернопільської обласної ради на підставі і на виконання якого й було прийнято оскаржуваний наказ відповідача. 11 березня 2021 року судом апеляційної інстанції такий позов було задоволено й вказане рішення скасоване, як незаконне.

З огляду на такі обставини, у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просить суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили позивачці подати до суду цей позов у визначений законом строк.

Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, не повідомила суд про причини своєї неявки.

Будучи присутнім в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивачки адвокат Молень Р. Б. позов підтримав, просив справу розглядати у відсутності позивачки, дав суду пояснення аналогічні поданому позову, зокрема пояснив, що позивачка ОСОБА_2 працювала в Бережанському санаторії на посаді «сестри медичної палатної». Наказом № 86-к генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року позивачка 28 грудня 2019 року звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства. Із вказаним наказом позивачка не погоджується, вважає його незаконним, таким, що порушує її трудові права. Підставою звільнення позивачки фактично була ліквідація Бережанського санаторію на підставі рішення Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 визнано протиправним та скасовано. А так як ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Тернопільської обласної ради про зупинення дії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021року у справі № 500/320/20, тому враховуючи вищевказане та з огляду на те, що рішення Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року визнано протиправним та скасовано, відповідно оскаржуваний наказ відповідача № 86-к від 19 грудня 2019 року також є незаконним, оскільки прийнятий на підставі протиправного та вже на даний час скасованого судом рішення. Далі у своїх усних поясненнях представник позивачки зазначив, що з моменту набрання законної сили постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, відповідач не вчинив жодних заходів щодо поновлення позивачки на роботі, тому вона змушена була з даним позовом звернутися до суду. Просив поновити позивачку на роботі та виплатити їй втрачений заробіток, який він розрахував наступним чином.

Із інформації, вказаної у довідці Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 6 квітня 2021 року та довідки про середню заробітну плату № 46 від 26 травня 2021 року видно, що заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи перед звільненням становила: за жовтень 2019 року 4 766.60 грн., за листопад 2019 року 4 784.91грн. Кількість робочих днів в розрахунковому періоді (жовтень-листопад 2019 року) становила 43 робочих дні. Наступним робочим днем після дати звільнення позивачки було 02 січня 2020 року. Кількість днів вимушеного прогулу після звільнення позивачки за період з 02 січня 2020 року по 02 січня 2021 року становить 251 день. Враховуючи наведене, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки з вини відповідача становить 55 754.16грн., які просить стягнути на користь позивачки.

Крімцього,у своїхусних поясненняхпредставник позивачкипросив поновитистрок позовної давності,оскільки вінпропущений позивачкоюіз поважнихпричин,які буливикладені ним уподаному судуписьмовому запереченні та при постановленні рішення по справі просив суд взяти до уваги, що на його думку ОСОБА_5 , подаючи у цій справі заяви по суті справи, зокрема й щодо відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачкою місячного строку на звернення до суду із заявленими вимогами, не має передбачених законом підстав на представництво інтересів відповідача у цьому судовому процесі, оскільки наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року, яким було звільнено працівників санаторію, також була звільнена і сама ОСОБА_5 , як головний лікар санаторію. А з 11 березня 2021 року ОСОБА_5 втратила й свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, оскільки рішенням апеляційної інстанції у справі № 500/320/20 визнано протиправним та скасовано рішення №1430 Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року, яким ОСОБА_5 фактично було надано повноваження голови ліквідаційної комісії санаторію. Зважаючи на такі обставини, просить суд не приймати до уваги заяви по справі, подані ОСОБА_5 , як представником відповідача.

В судове засідання представник відповідача КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради Гуцалюк А.Р. не з`явився, подав суду заяву, у якій просив проводити розгляд вказаної цивільної справи у його відсутності та у зв`язку із пропуском строку позовної давності у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення представника позивачки, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази на предмет належності, допустимості та достатності у їх логічному взаємозв`язку, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 відповідно до наказу № 91 3 травня 1988року була прийнята на посаду «палатної медсестри» в Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій. 22 березня 2011 року згідно штатного розпису посаду позивачки перепрофільовано на сестра медична палатна. В березні 2013 року Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій було перейменовано на КУТОР «Бережанський обласний комунальний дитячий гастроентерологічний санаторій», а в червні 2017 року - на Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій.

11 червня 2019 року заклад, у якому працювала позивачка, було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

Наказом № 86-к генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії ОСОБА_5 від 19 грудня 2019 року позивачка 28 грудня 2019 року звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (а.с.39-40).

До вищевказаного наказу, як додаток, долучено список працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 11 зазначено «сестра медична палатна» ОСОБА_2 . Та навпроти вказаного прізвища міститься рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019р. та особистий підпис (а.с. 6).

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивачки було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області...» з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Судом також встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області....» № 1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду набрало законної сили і є чинним, відомостей про зупинення його дії суду не надано.

Із повідомлення відповідача Бережанського санаторію від 26 вересня 2019 року за № 39 вбачається, що позивачка ОСОБА_2 письмово попереджалась про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №-1430, вона підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивачці вручалося, однак вона його отримати відмовилась про що 2 жовтня 2019 року складено акт (а.с. 47-48).

Із оглянутої в судовому засіданні особової картки позивачки вбачається, що вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпПУ, наказ № 86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала 28 грудня 2019 року, про що свідчить її підпис ( а.с. 44-45).

Із оголошеного в судовому засіданні повідомлення видно, що адміністрація КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР 23 вересня 2019 року письмово повідомляла голову профспілки ОСОБА_6 про те, що відповідно до рішення одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання №-1430 від 17 вересня 2019 року, буде припинено юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради та з 24 грудня 2019 року планується вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію (а.с. 49).

Вказані факти й обставини не заперечувалися учасниками справи.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, лише подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що оскільки позивачка була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто суд вважає, що вимоги позивачки щодо її незаконного звільнення є обґрунтованими.

Разом з тим, вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, суд враховує норми, передбачені ст.233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевказане, суд вважає необхідним вирішити питання застосування строків позовної давності про що просила сторона відповідача, чи поновлення строку звернення до суду про що у своїх усних поясненнях вказав в судовому засіданні представник позивачки, то суд бере до уваги наступне.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Ст. 257 ЦКУ встановлює загальний строк позовної давності - три роки. Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Поряд з цим, безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Таким чином, для судового захисту в разі пропущення процесуального строку необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду і щоб суд визнав строк пропущеним з поважних причин та поновив його. Таке клопотання стороною позивача подане, як і подана заява стороною відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску позивачкою строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

У цій частині суд вважає необґрунтованими твердження сторони позивача про відсутність у ОСОБА_5 права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 28 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію. Суду не надано достатніх та належних доказів відсутності у ОСОБА_5 згаданих процесуальних повноважень на участь у розгляді у цій цивільній справі. Також суд звертає увагу, що встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Представник позивачки, заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, тобто в термін до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просив суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили позивачці подати до суду цей позов у визначений законом строк.

Посилання сторони позивача на причини пропуску строку звернення до суду, суд не вважає поважними, оскільки позивачка була звільнена з роботи 28 грудня 2019 року, про що була особисто повідомлена, трудову книжку отримала своєчасно, судове рішення, яким визнано незаконними підстави для ліквідації Бережанського санаторію й відповідно фактично констатована незаконність звільнення позивачки прийняте 11 березня 2021 року, а до суду позивачкою позовну заяву подано лише 20 вересня 2021 року.

Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період з 11 березня 2021 року до 20 вересня 2021 року (час звернення до суду), ні позивачка, ні її представник не вказали.

Виходячи із фактичних, встановлених у справі обставин, суд не вважає доведеним стороною позивача у судовому засіданні обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстави для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у контексті цієї справи безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі і у випадку відмови у її задоволенні ( незалежно від підстав), похідна вимога також не підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивачки із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 55 754,16 гривень також слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 233, 234 КЗпП України, ст. ст. 251, 256, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268,352,354ЦПК України, Постановою ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 06листопада 1992року «Пропрактику розглядусудами трудовихспорів», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України складено 30 березня 2023 року.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Данилів О.М.