Постанова

від 07.08.2023 по справі 593/1161/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 593/1161/21Головуючий у 1-й інстанції Данилів О.М. Провадження № 22-ц/817/662/23 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Моленя Ростислава Богдановича на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року, повний текст якого складено 30 березня 2023 року, ухвалене суддею Данилів О.М. у цивільній справі №593/1161/21 за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «Бережанський ОДГС» ТОР) про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка покликалася на те, що 3 травня 1988 року вона прийнята на посаду палатна медсестра в Бережанський пульмонологічний санаторій. Назва закладу та її посади неодноразово змінювались. Наказом Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ТОР Лужної Н.М. № 86-к від 19.12.2019, працівників в тому числі і позивачку, звільнено з 28.12.2019 у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Із вищезазначеним наказом в частині свого звільнення позивачка не згідна, вважає його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало рішення Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17.09.2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року у справі №500/320/20.

З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року у справі №500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення позивачки на роботі.

Крім цього, відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівники закладу, в тому числі і позивачка, не були персонально повідомлені про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Відповідачем не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» ТОР щодо запобігань звільненню працівників, в тому числі позивачки.

У зв`язку з наведеним позивачка просила суд:

- визнати незаконним наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19.12.2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з 28.12.2019 року, у зв`язку з ліквідацією підприємства, п.1 ст.40 КЗпП України і скасувати вказаний наказ у цій частині;

- поновити позивачку на роботі на посаді «сестра медична палатна» КНП «Бережанський ОДГС» ТОР;

- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55754,16 грн;

- вирішити питання про стягнення судових витрат.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р.Б. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що керівник санаторію ОСОБА_2 після прийняття Тернопільською обласною радою рішення №1430 від 17.09.2019 року спочатку переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація, що не відповідало дійсності. При цьому ОСОБА_2 , як керівник санаторію, запевняла, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Про таке прийняття звільнених працівників у новостворений структурний підрозділ ОСОБА_2 повідомила й під час інтерв`ю 05 листопада 2019 року журналісту Інтернет-видання «Терміново».

На думку скаржника, такими діями ОСОБА_2 працівників було введено в оману щодо фактичних наслідків звільнення, - відсутності підстав обов`язкового працевлаштування у заклад, який мав бути створений замість ліквідованого санаторію, а тому вона не вбачала підстав звернення до суду для поновлення на роботі.

Вважає, що у даному випадку керівник санаторію ОСОБА_2 діяла недобросовісно, оскільки її теперішні дії у виді подання до суду заяви про застосування строків позовної давності суперечать її попередній поведінці.

Крім того, остаточно переконавшись у тому, що санаторій ліквідовано і запевнення ОСОБА_2 про обов`язковість працевлаштування позивачки й інших звільнених працівників санаторію не відповідають дійсності, окремими звільненими працівниками санаторію, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 січня 2020 року подано позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання незаконним і скасування вказаного рішення Тернопільської обласної ради, на підставі і на виконання якого й було прийнято оскаржуваний наказ відповідача. 11 березня .2021 року судом апеляційної інстанції такий позов було задоволено й вказане рішення скасоване, як незаконне.

Відповідно позивачці залишалось лише чекати на набрання законної сили постанови в цій адміністративній справі.

З огляду на такі обставини, у визначений законом місячний строк з дня вручення ОСОБА_1 наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, остання не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Вважає, що такі обставини є поважними, які фактично перешкодили подати до суду даний позов у визначений законом строк.

У зв`язку з викладеним просить рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Молень Р.Б. апеляційну скаргу підтримав, пославшись на мотиви, викладені у ній.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу № 91 3 травня 1988 року була прийнята на посаду «палатної медсестри» в Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій. 22 березня 2011 року згідно штатного розпису посаду позивачки перепрофільовано на сестра медична палатна. В березні 2013 року Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій було перейменовано на КУТОР «Бережанський обласний комунальний дитячий гастроентерологічний санаторій», а в червні 2017 року - на Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій.

11 червня 2019 року заклад, у якому працювала ОСОБА_1 , було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

Наказом № 86-к генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Лужної Н.М. від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 28 грудня 2019 року звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства.

До вищевказаного наказу, як додаток, долучено список працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 11 зазначено «сестра медична палатна» ОСОБА_1 та навпроти вказаного прізвища міститься рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019р. та особистий підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області...» з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області....» № 1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду набрало законної сили і є чинним, відомостей про зупинення його дії суду не надано.

Із повідомлення КНР Бережанський ОДГС від 26 вересня 2019 року за № 39 вбачається, що ОСОБА_1 письмово попереджалась про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №-1430, вона підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивачці вручалося, однак вона його отримати відмовилась про що 2 жовтня 2019 року складено акт.

Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпПУ, наказ № 86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала 28 грудня 2019 року, про що свідчить її підпис.

Згідно повідомлення, надісланого голові профспілки ОСОБА_5 КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР №-164 від 23 вересня 2018 року, адміністрація відповідача повідомила, що відповідно до рішення одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання №-1430 від 17 вересня 2019 року « Про ліквідацію …» , вирішено припинити юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради й планується вивільнення працівників відповідача 24 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію.

Вказані факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

В силу статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із статті 51 КЗпП України однією з гарантій забезпечення права громадян на працю, серед інших є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору, серед інших, є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В силу вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року у справі №500/320/20.

Апеляційний суд зазначає, що підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, лише подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачка звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивача є обґрунтованими.

Разом з тим, вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, місцевий суд враховував норми, передбачені статтею 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення в суд, визначеного ст. 233 КЗпП України.

Так, ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Копія наказу про звільнення і трудова книжка вручені позивачці 28 грудня 2019 року.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Також колегія суддів враховує, що позивачка, заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення, тобто в термін до 28.01.2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Крім того, позивачка не поспішала оскаржувати наказ про своє звільнення, оскільки була переконана, що надалі працюватиме у реформованому закладі.

Просила суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили подати до суду цей позов у визначений законом строк.

Апеляційний суд з такими посиланнями не погоджується, оскільки вони не свідчать про наявність обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі у зв`язку з пропуском нею строку, визначеного законодавцем на звернення до суду.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення.

Безпідставними є доводи скаржника про те, що 27.01.2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , представляючи інтереси звільнених працівників, в тому числі і ОСОБА_1 , за усним дорученням, звернулись в Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом та просили визнати протиправним та скасувати рішення ТОР №1430 від 17.09.2019 року, оскільки наведене не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення в суд із позовом про поновлення на роботі. У матеріалах справи відсутні докази про те, що зазначені особи звертались в адміністративний суд із позовом про визнання протиправним та скасування рішення ТОР №1430 від 17.09.2019 року в інтересах ОСОБА_1 . Із змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №500/320/20 вбачається, що ОСОБА_1 не була стороною даної справи. Крім цього, вказане судове рішення набрало законної сили 11 березня 2021 року, повний текст цього рішення виготовлено 19 березня 2021 року, а з позовом про поновлення на роботі ОСОБА_1 звернулась лише 20 вересня 2021 року.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві та їм дана оцінка судом першої інстанції.

Рішення суду є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Моленя Ростислава Богдановича залишити без задоволення.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2023 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Бершадська Г.В.

Костів О.З.