Постанова

від 08.05.2024 по справі 593/1161/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 593/1161/21

провадження № 61-14077св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року у складі судді Данилів О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Хома М. В., Бершадська Г. В., Костів О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «Бережанський ОДГС» ТОР) про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовної заяви позивачка посилалася на те, що 03 травня 1988 року вона прийнята на посаду "палатна медсестра" в Бережанський пульмонологічний санаторій. Назва закладу та її посади неодноразово змінювались. Наказом Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ТОР Лужної Н.М. від 19 грудня 2019 року № 86-к, працівників в тому числі і позивачку, звільнено з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Із вищезазначеним наказом в частині свого звільнення позивачка не згідна, вважає його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало рішення Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20.

З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення позивачки на роботі.

Крім цього, відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівники закладу, в тому числі і позивачка, не були персонально повідомлені про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Відповідачем не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» ТОР щодо запобігань звільненню працівників, в тому числі позивачки.

У зв`язку з наведеним позивачка просила суд:

- визнати незаконним наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР Лужної Н. М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року, у зв`язку з ліквідацією підприємства, пункт 1 стаття 40 КЗпП України і скасувати вказаний наказ у цій частині;

- поновити позивачку на роботі на посаді «сестра медична палатна» КНП «Бережанський ОДГС» ТОР;

- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 754,16 грн;

- вирішити питання про стягнення судових витрат.

Також позивачка просила суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, оскільки у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення, тобто в термін до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачка звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією КНП «Бережанський ОДГС» ТОР, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення його роботи, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Разом з тим, позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Молень Р. Б., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду за відсутності обґрунтованої заяви відповідача про застосування строку позовної давності, поданої уповноваженою особою.

Заяви, подані ОСОБА_2 у цій справі, не можуть бути враховані, оскільки в останньої відсутні повноваження на їх підписання. Зокрема, оспорюваним наказом про звільнення працівників КНП «Бережанський ОДГС» згідно зі списком (додаток) у зв`язку з ліквідацією підприємства звільнено, у тому числі й ОСОБА_2 , а її повноваження, як голови ліквідаційної комісії, визначені рішенням Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, скасовані постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, яка набрала законної сили. Отже, на думку заявника, заяву про застосування позовної давності у цій справі відповідачем не подано.

Суди попередніх інстанцій безпідставно врахували надані судам роз`яснення у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» про те, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є постановоюВерховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах.

Норми КЗпП України не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, незалежно від заяви сторін. Натомість, інститут позовної давності цивільного судочинства встановлено нормами ЦК України, зокрема частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Самовільне застосування судами наслідків «пропущення позивачем позовної давності» за умов неподання повноважним представником відповідача заяви про їх застосування до винесення рішення суду суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, які судами не було враховано.

Крім того, зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо застосування положень статті 233 КЗпП України, та частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; поновлено строк на касаційне оскарження; витребувано з Бережанського районного суду Тернопільської області матеріали цивільної справи № 593/1161/21; та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У жовтні 2023 року матеріали справи № 593/1161/21 надійшли до Верховного Суду в електронному вигляді.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу від 03 травня 1988 року № 91 була прийнята на посаду «палатної медсестри» в Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій. 22 березня 2011 року згідно штатного розпису посаду позивачки перепрофільовано на сестра медична палатна. В березні 2013 року Бережанський дитячий пульмонологічний санаторій було перейменовано на КУТОР «Бережанський обласний комунальний дитячий гастроентерологічний санаторій», а в червні 2017 року - на Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій.

11 червня 2019 року заклад, у якому працювала ОСОБА_1 , було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

Наказом № 86-к генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 28 грудня 2019 року звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства.

До вищевказаного наказу, як додаток, долучено список працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 11 зазначено «сестра медична палатна» ОСОБА_1 та навпроти вказаного прізвища міститься рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області...» з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області....» № 1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду набрало законної сили і є чинним, відомостей про зупинення його дії суду не надано.

Із повідомлення КНР "Бережанський ОДГС" від 26 вересня 2019 року за № 39 вбачається, що ОСОБА_1 письмово попереджалась про те, що у зв`язку із припиненням юридичної особи комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, вона підлягає звільненню з займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року. Вказане повідомлення позивачці вручалося, однак вона його отримати відмовилась про що 2 жовтня 2019 року складено акт.

Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України, наказ від 19 грудня 2019 року № 86-к. Трудову книжку позивачка отримала 28 грудня 2019 року, про що свідчить її підпис.

Згідно повідомлення, надісланого голові профспілки ОСОБА_3 КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР № 164 від 23 вересня 2018 року, адміністрація відповідача повідомила, що відповідно до рішення одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання № 1430 від 17 вересня 2019 року « Про ліквідацію …» , вирішено припинити юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради й планується вивільнення працівників відповідача 24 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію.

Вказані факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією КНП «Бережанський ОДГС» ТОР, відповідно до рішення Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року.

Встановлено, що рішення Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року було скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. Вказане судове рішення набрало законної сили 11 березня 2021 року і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Приймаючи до уваги викладене, суди попередній інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивачки є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу та поновлення на роботі внаслідок пропуску звернення до суду та як похідної - позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у подібних справах, викладеними у постановах від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23), від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21 (провадження № 61-14700св23), від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21 (провадження № 61-14079св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 593/1167/21 (провадження № 61-13516св23), від 20 березня 2024 року у справі № 593/321/20 (провадження № 61-15354св23)та від 26 березня 2024 року у справі № 593/1158/21 (провадження № 61-14074св23) з аналогічними фактичними обставинами.

Зазначені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до таких висновків. Необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відсутня.

З огляду на викладене посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богдановичзалишити без задоволення.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник