Постанова

від 16.03.2023 по справі 522/18361/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1606/23

Справа № 522/18361/14-ц

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Заїкіна А.П., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2021 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним, визнання права власності, -

встановив:

Описова частина

До Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» про визнання договору недійсним та визнання права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскаржуваний договір було укладено в супереч приписів статуту позивача поза волевиявленням ТОВ «Інтербуд-2007», з підстав того, що у відповідності до статуту ТОВ «Інтербуд-2007» договори вартістю більше ніж 100.000,00 грн. повинні укладатися за наявністю рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інтербуд-2007». В обґрунтування позовних вимог позивач вказував і на те, що покупцем ОСОБА_1 невиконані істотні умови договору купівлі-продажу, а саме ОСОБА_1 не було сплачено ціну договору.

Рішенням Приморськогорайонного судум.Одеси від25грудня 2014року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним, визнання права власності відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Інтербуд-2007» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Інтербуд-2007» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про визнання договору недійсним та визнання права власності задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу офісу № 2 (нежитлове приміщення) в будинку АДРЕСА_1 , укладений 18 січня 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербуд-2007» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим номером 163. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд-2007» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», про визнання права власності на офіс № 2 (нежитлове приміщення) в будинку АДРЕСА_1 - відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2014 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Приморськогорайонного судум.Одеси від29.03.2021року позовну заяву ТОВ «Інтербуд-2007» до ОСОБА_1 , треті особи: ПАТ «Український інноваційний банк», ПП «Альфін», ЗАТ «ХХІ століття», про визнання договору недійсним та визнання права власності - задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу офісу № 2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 січня 2012 року між ТОВ «Інтербуд-2007» та ОСОБА_1 , посвічений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. за реєстровим № 163.

В задоволені інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суд першої інстанції 08.07.2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу відповідно до вимог якої просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2021 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу укладений ОСОБА_1 та ТОВ «Інтербуд-2007» 18 січня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., зареєстрований у реєстрі за № 163 скасувати, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обгрунтування поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає наступне.

В оскарженому рішенні суд досліджує надані сторонами докази стосовно виконання невиконання ОСОБА_1 умов договір купівлі-продажу вiд 18 січня 2012 року щодо його оплати та доходить до висновку, що оплати договору не було, та не приймає до уваги наявну у матеріалах справи довідку ТОВ «Інтербуд 2007» № 19/11-2 від 19.11.2012 р., згідно якої ТОВ «Інтербуд-2007» підтверджує здійснення оплати договору купівлі-продажу та зазначає про відсутність будь-яких претензій до покупця - ОСОБА_1 , у якій міститься підпис директора та стоїть печатка товариства.

Апелянт вважає, що такий висновок суду безпідставний, та зазначає, що невиконання чи неналежне виконання будь-якою стороною умов того чи іншого договору, правочину, тощо не свідчить та не може свідчити про недійсність договору, Так як невиконання чи неналежне виконання стороною умов договору є порушенням зобов`язання (ст. 610 ЦК України) і може бути окремим предметом спору, а не підставою для визнання договору недійсним - перевіряється дотримання чинного законодавства України на момент його укладення, а не процес виконання сторонами умов договору.

Визнавши недійсним договір купівлі-продажу від 18 сiчня 2012 року, суд зазначив, що згідно статуту ТОВ «Інтербуд-2007» затвердженого Загальними зборами учасників 12 листопада 2007 року, для укладення такого договору потрібно погодження укладання директором договору учасниками ТОВ «Інтербуд-2007», якої не було. Крім того, суд не прийняв до уваги протокол № 12/01/2012 вiд 12.01.2012 р., яким було уповноважено директора ТОВ «Інтербуд-2007» на укладення договору купівлі-продажу вiд 18 сiчня 2012 року, зазначивши, що протокол не підписувався у присутності нотаріуса (хоч на той час не потрібно було нотаріально засвідчувати такі протоколи) та зазначивши, що на протоколі повинні бути печатки учасників, а не ТОВ «Iнтербуд-2007». За вказаних обставин суд дійшов висновку, що відчуження майна відбулося без волевиявлення його власника - Компанія «Денвер Технолоджіс ІНК», що є підставою для визнання договору недійсним.

Однак, апелянт звертає увагу судової колегії Одеського апеляційного суду на той факт, що це повторний розгляд справи Приморським районним судом м. Одеси, так як по даній справі судом першої та апеляційної приймалися рішення, але Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року по справі № 522/18361/14-ц попередні судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, в основу оскаржуваного рішення, суд фактично поклав висновки зроблені судом апеляційної інстанції при попередньому розгляді справи.

Відповідно до ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй Ухвалі від 16 березня 2016 року по справі № 522/18361/14-ц зазначив:

Апеляйкий суд перевіряючи відповідність оспорюваного договору купівлі продажу вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам Статуту ТОВ «Інтербуд 2007» здiйснив посилання на Статут ТОВ «Iнтербуд-2007 затверджений Загальними зборами учасникiв 12 листопада 2007 року, залишивши поза увагою що такий Статут y матеріалах справи вiдсутній, а наявна лише редакція Статуту затвердженого Загальними зборами учасників та заресстрованого 20 травня 2013 року, тобто пiсля укладення оспорюваного правочину.

Приймаючи доводи позивача, що при укладенні оспорюваного правочину було відсутнє волевиявлення учасника ТОВ «Iнтербуд-2007» - Компанії «Денвер Технолоджіс ІНК», яке має передувати укладенню такого правочину не було перевірено належність та допустимість наданих позивачем доказів щодо участі останнього у товаристві, оскільки зі змісту Статуту ТОВ «Інтербуд-2007» (нова редакція) учасником ТОВ «Інтербуд-2007» є Компанія «ТріоПарт Коммершиал».

Піддаючи критиці протокол № 12/01/2012 вiд 12.01.2012 р. загальних зборів учасників ТОВ «Iнтербуд-2007», апеляційний суд не перевірив чи визнавалось рішення, яке прийнято за результатами скликання загальних зборів учасників товариства та оформлене вказаним протоколом, недійсним у встановленому законом порядку, з оглядуна те,що такихданих матерiалисправи немістять

Побережна вважає, що викладення в оскаржуваному рiшеннi лише висновок апеляційного суду, з якими не погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відбулося в зв`язку з тим, що суд в порушення ст. 229 ЦПК України не дослiдив докази у справі, не ознайомився з письмовими доказами.

Апелянт звертає увагу і на те, що при новому розгляді справи, на виконання вказівок Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ зазначених в ухвалі від 16 березня 2016 року по справі № 522/18361/14-ц. було витребувано матерiали нотаріальної справи, а також для встановлення того факту, чи представник ТОВ «Інтербуд-2007» мав право на укладення договору купівлі-продажу чи потрібно було бути рішення засновника ТОВ «Iнтербуд-2007» на продаж майна у випадку якщо потрібно чи приймалось таке рiшення та встановлення хто саме був на той час засновником ТОВ «Iнтербуд-2007 i якi рiшення приймалися «Iнтербуд-2007», судом було витребувано з Вiддiлу з питань державноi реєстрації юридичних та фізичних осіб-пiдприємцiв Шевченківської РДА в м. Києвi належним чином завірені копії матерiалiв ресстраційної справи ТОВ «Iнтербуд-2007 з дня державної реєстрації до цього часу.

На таку вимогу суду, з Вiддiлу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА в м. Києві надійшли лише матеріали реєстраційної справи відносно ТОВ «Інтербуд-2007» з 2017року, з зазначенням що за iншi періоди Відділ з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА в м. Києві не знайшов матеріалів.

Отже, по даній справі очевидним є той факт, що безпідставним є ствердження позивача про недійсність договору купівлі-продажу в зв`язку з відсутністю волевиявлення засновника ТОВ «Інтербуд-2007», так як взагалі відсутні дані про засновників ТОВ «Інтербуд-2007», про повноваження виконавчого органу ТОВ «Інтербуд-2007», на період укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу, а відповідно, Приморський районний суд м. Одеси жодним чином не міг встановити, що відчуження майна відбулося без волевиявлення його власника «Денвер Технолоджіс ІНК», що стало підставою для визнання договору недійсним.

Поза увагою суду залишились і доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, усних поясненнях представника відповідача, зокрема, суд не надав жодної оцінки тому факту, що згідно ст. 92 ЦК України у випадках, встановлених законом,юридична особаможе набуватицивільних правта обов`язківі здійснюватиїх черезсвоїх учасників. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень, щодо представництва юридичної особи не має юридичноi сили, крім випадків коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Позивач жоднимчином недовів,що відповідачзнав тане мігне знатипро такіобмеження. При цьому, відповідач неодноразово зазначав, що про ніякі обмеження представника позивача, щодо підписання договору купівлі продажу йому було не відомо, і не міг ні яким чином про це знати.

Судом також було проігноровано той факт, що третя особа, яка на даний час є власником майна, відчуженого по оскарженому договору купівлі-продажу - Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», змінило свою назву та юридичну адресу (у матеріалах справи наявні про це документи), а інша третя особа - ЗАТ «XXI Століття», припинена (відповідні документи також наявні у справі). Виникає питання, яким чином суд повідомляв учасників про призначення судових засідань, на які адреси відправляв ухвали, рішення.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вважає, що позивачем не було доведено факт недійсності договору купівлі-продажу укладеного ОСОБА_1 та ТОВ «Інтербуд-2007» 18 січня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., зареєстрованого у реєстрі за № 163 в звязку з відсутністю волевиявлення єдиного учасника ТОВ «Інтербуд-2007».

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 03.08.2021 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого - Князюка О. В., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.08.2021 року провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Фірсова Дмитра Олександровича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2021 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним, визнання права власності було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.08.2021 справу було призначено до розгляду на 23.12.2021 року на 09:48 год.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.12.2021 року заяву судді Погорєлової С.О. про самовідвід задоволено.

Справу №522/18361/14-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Фірсова Дмитра Олександровича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2021 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним, визнання права власності передано до канцелярії апеляційного суду для визначення іншого судді члена колегії суддів у передбаченому законодавством порядку.

На підставі розпорядженя Одеського апеляційного суду від 29.12.2021 року відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.12.2021 року визначено нового суддю учасника справи: ОСОБА_2 .

На підставі розпорядженя Одеського апеляційного суду від 02.02.2022 року відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.02.2022 року визначено нового суддю учасника справи: ОСОБА_3 .

Розгляд справи неодноразово було відкладено, та призначено на 16.03.2023 року о 11:20 год.

Учасники справи до суду не з`явилися, заяв та клопотань не подавали, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінкиправомірності оскаржуваногосудового рішеннявизначені встатті 263ЦПК України,відповідно дояких судоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом.При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розгляд і вирішення справ в судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1-3 ст.10 ЦПК України).

Судом встановлено, що 18 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербуд-2007» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна офісу № 2, загальною площею 321,1 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріально округу Писаренком Є.С.

Відповідно до пункту 1 Договору ТОВ «Інтербуд-2007» передає у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність офіс № 2, загальною площею 321,1 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Належність продавцю ТОВ «Інтербуд-2007» нерухомого майна, що відчужувалось, була встановлена та підтверджена при укладанні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 січня 2012 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріально округу Писаренеком Є.С. та зареєстрований в реєстрі за № 163.

Згідно з відомостями звіту про незалежну оцінку майна, виданого ТОВ «Комерсант-Консалт» 21 грудня 2011 року, ринкова вартість об`єкта оцінки складає 1 650 000 (один мільйон шістсот п`ятдесят тисяч) гривень.

Пунктом 7 Договору, викладеного згідно з додатковим договором від 02.02.2012 року до договору купівлі-продажу, передбачено, що за домовленістю сторін продаж офісу вчинено за 1 650 000 (один мільйон шістсот п`ятдесят тисяч) гривень, в т.ч. ПДВ 275 000 грн., які покупець ОСОБА_1 зобов`язується сплатити Продавцю - ТОВ «Інтербуд-2007» протягом 3 (трьох) місяців з моменту укладання шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Позивач зазначав, що кошти за укладеним договором-купівлі продажу сплачені не були, посилаючись при цьому на обставини, встановлені в іншій справі за № 522/25725/13-ц, розглянутої за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інтербуд-2007» з вимогами визнати позивача добросовісним набувачем права власності на спірне майно, за результатами розгляду якої у позові було відмовлено.

Судом першої інстанції досліджені рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 08.12.2014 р. у зазначеній справі.

Дійсно, при розгляді справи № 522/25725/13-ц було встановлено, що матеріалисправи не містятьжодного документа(платіжнедоручення,банківська квитанціятощо) на підтвердження виконання ОСОБА_1 зобов`язання щодо сплати коштів на вимогу пункту 7 Договору, при цьому ТОВ «Інтербуд-2007» було надано суду належно завірену копію картки рахунку № 3772 контрагента станом на поточну дату, відповідно до якої сума дебіторської заборгованості по договору від 18 січня 2012 року складає 1 650 000 (один мільйон шістсот п`ятдесят тисяч) гривень, та лист, підписаний директором TOB «Інтербуд-2007» Прудніковою Т.Б., яким повідомлено про те, що кошти за договором купівлі-продажу нерухомого майна на розрахунковий рахунок, зазначений у пункті 7 Договору, та будь-які інші рахунки товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд-2007» в період з 18.01.2012 року по 09.01.2014 року не надходили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судове рішення апеляційний суд вважав таким, що має преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду.

Разом із тим апеляційний суд не враховує наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо застосування частини другої статті 54 ЦПК України частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Так, у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (провадження № 61-5327св19) Верховний Суд указав, що преюдиція це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Положеннями частини другої статті 54 ЦПК України встановлено, що у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

Також, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не взяття до уваги надану ОСОБА_1 копію довідки за № 19/11-2 від 19.11.2012 р., якою ТОВ «Інтербуд-2007» було підтверджено отримання грошових коштів та відсутність претензій за договором з огляду на те, що на вказаній довідці відповідно міститься підпис директора та стоїть печатка товариства.

Вказана довідка відсутня в матеріалах справи №522/25725/13, проте зазначені обставини, підлягають доказуванню і встановленню під час розгляду даної справи.

Позивачем не спростовано жодним чином надану суду довідку з підписом представника ТОВ «Інтербуд-2007» та печаткою товариства, як і не спростовано отримання грошових коштів ТОВ «Інтербуд-2007» від ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі продажу від 18.01.2012 року, та в свою чергу відсутність претензій за зазначеним договором.

Крім того, відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно статті 611 ЦК України до наслідків порушення виконання зобов`язання не входить визнання договору недійним, тому вказана обставина не є підставою для задоволення позовних вимог ТОВ «Інтербуд 2007» в частині визнання договору купівлі-продажу від 18.01.2012 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріально округу Писаренком Є.С.

Відповідно до ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи, на виконання вказівок Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ зазначених в ухвалі від 16 березня 2016 року по справі № 522/18361/14-ц. було витребувано матеріалинотаріальної справи, а також для встановлення того факту, чи представник ТОВ «Інтербуд-2007» право на укладення договору купівлі-продажу чи потрібно було бути рішення засновника ТОВ «Iнтербуд-2007» на продаж майна у випадку якщо потрібно чи приймалось таке рішення та встановлення хто саме був на той час засновником ТОВ «Iнтербуд-2007 i якi рiшення приймалися «Iнтербуд-2007», також судом першої інстанції було витребувано з Вiддiлу з питань державноi реєстрації юридичних та фізичних осіб-пiдприємцiв Шевченківської РДА в м. Києвi належним чином завірені копії матерiалiв ресстраційної справи ТОВ «Iнтербуд-2007 з дня державної реєстрації до цього часу.

Листом від 25 жовтня 2017 року №386/01-16 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. було направлено на адресу Приморського районного суду м. Одеси копію договору купівлі-продажу укладеного ОСОБА_1 та ТОВ «Інтербуд-2007» 18 січня 2012 року з додатковою угодою до нього та всі документи на підставі яких було посвідчено договір на 29 аркушах. (том. 2 а.с. 178).

Так, при посвідченні нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. оскаржуваного договору купівлі-продажу, нотаріусом було отримано документи щодо повноважень сторін на укладення договору. Окрім документів відносно права власності на об`єкт купівлі-продажу також міститься:

-протокол №12/01/2012 від 12.01.2012 року, яким було уповноважено директора ТОВ «Інтербуд-2007» на укладення договору купівлі-продажу від 18 січня 2012 року.

-нотаріально посвідчена копія довіреності на представника ТОВ «Інтербуд-2007» Кушнір О.М., уповноважено укласти договір купівлі-продажу. Та відповідно нотаріусом було здійснено перевірку шляхом отримання витягу з Єдиного реєстру довіреностей щодо її чинності (и. 2 а.с. 203, 204, 205).

На вимогу суду, з Вiддiлу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА в м. Києві надійшли лише матеріали реєстраційної справи відносно ТОВ «Інтербуд-2007» з 2017 року, з зазначенням що за iншi періоди Відділ з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА в м. Києві не знайшов матеріалів.

Отже, по даній справі очевидним є той факт, що взагалі відсутні дані про засновників ТОВ «Інтербуд-2007», про повноваження виконавчого органу ТОВ «Інтербуд-2007», на період укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу,

Матеріалами справи встановлено, що на дату укладання оскаржуваного договору купівлі-продажу ТОВ «Інтербуд-2007» діяло на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами учасників 12 листопада 2007 р. та зареєстрованого 28 листопада 2007 р.

Згідно зі Статутом ТОВ «Інтербуд-2007» в редакції 12.11.2007 року учасником товариства є Компанія «Денвер Технолоджіз ІНК», її повноважним представником є Ротова Ірина Володимирівна на підставі довіреності від 05.03.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського округу Ємець К.Є. за реєстром № 340.

Відповідно до п. 3 ст. 8 Статуту Компанії «Денвер Технолоджіз ІНК» належить частка розміром 100% в статному капіталі товариства.

Пунктом и) частини І ст. 17 вказаного Статуту визначено, що до виключної компетенції зборів учасників належить погодження укладання директором правочинів на суму, що дорівнює чи перевищує 100 000 грн.

Частинами 6, 7 ст. 19 Статуту передбачено, що директор товариства має право на укладання правочинів на суму, що не перевищує 100 000 грн. без попереднього погодження із зборами учасників, а на суму, що дорівнює чи перевищує 100 000 грн. - лише після погодження із зборами учасників. Тобто директор товариства має право на укладання та підписання від імені товариства договорів щодо розпорядження (в тому числі продаж, оренду) нерухомісті виключно за умови отримання попередньої згоди зборів учасників.

Відповідної згоди директору Товариства та уповноваження його на вчинення правочину Загальними зборами учасників надано не було.

Наявний у справі протокол за № 12/01/2012 від 12.01.2012 р., яким нібито було уповноважено директора Товариства на відчуження нерухомого майна до уваги судом не береться, як неналежний, недопустимий та недостовірний доказ.

Виходячи із змісту даного документу, вбачається, що він нібито підписаний представником учасника Товариства Компанії «Денвер Технолоджіз ІНК» Ротовою І.В. та скріплений печаткою ТОВ «Інтербуд-2007».

Як повідомила суд представник учасника Товариства Компанії «Денвер Технолоджіз ІНК» Ротова Ірина Володимирівна не була представником учасника Товариства та діяла на підставі довіреностей від 17.02.2004 року та від 05.03.2007 року, проте дія останньої припинилася 05.03.2010 року, і доказів існування іншої дійсної довіреності, зокрема дійсної на час укладання договору, на підтвердження її повноважень немає.

Виходячи із змісту даного документу, вбачається, що він підписаний представником учасника Товариства Компанії «Денвер Технолоджіз ІНК» Ротовою І.В. та скріплений печаткою ТОВ «Інтербуд-2007».

Як повідомила суд представник учасника Товариства Компанії «Денвер Технолоджіз ІНК» Ротова Ірина Володимирівна та підтверджується матеріалами справи, вона дійсно була представником учасника Товариства та діяла на підставі довіреностей від 17.02.2004 року та від 05.03.2007 року, проте дія останньої припинилася 05.03.2010 року, і доказів існування іншої дійсної довіреності, зокрема дійсної на час укладання договору, на підтвердження її повноважень немає.

В протоколі № 12/01/2012 від 12.01.2012 р. не зазначено будь-яких документів (довіреності), на підставі яких у 2012 році діяла ОСОБА_4 як представник учасника, що додатково підтверджує відсутність таких повноважень, з урахуванням закінчення терміну дії довіреності.

ОСОБА_4 заперечувала сам факт підписання нею протоколу № 12/01/2012 від 12.01.2012 р.

Проте, позивачем по справі, під час неодноразового її перегляду не було заявлено клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, на підтвердження доводів щодо недійсності підпису ОСОБА_4 , а вчинення його будь-якою іншою особою

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При розгляді справи судом першої інстанції не враховано, що спірний договір купівлі-продажу від 18 січня 2012 року було укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтербуд-2007» в особі представника Кушнір О.М., діючого на підставі довіреності від 13 січня 2012 року, яка була дійсна до 13 січня 2015 року, при цьому, протоколом за№ 12/01/2012загальних зборівучасників товаристваТОВ «Інтербуд-2007»директору ТОВ«Інтербуд-2007»було наданозгоду напродаж об`єктівнерухомості по АДРЕСА_1 , і вказанийпротокол усудовому порядкуне оскаржувавсяі недійснимне визнавався,а тому посилання позивача та суду першої інстанції на підстави недійсності правочину в зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦПК України, є безпідставними.

Також на протоколі наявний відбиток печатки самого Товариства, натомість апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо засвідчення протоколу загальних зборів саме печаткою Учасника (Засновника), з огляду на те, що відповідно до Статуту, а саме пункту 1 статті 10 зазначено, що протоколи Зборів Учасників ведуться українською мовою та підписуються всіма присутніми на Зборах учасниками або їх уповноваженими представниками. Засвідчення даного протоколу печаткою Компанії «Денвер Технолоджіз ІНК» зі Статуту ТОВ «Інтерббуд-2007» не вбачається обов`язковим.

З огляду на те, що ТОВ «Інтербуд-2007» не заперечується та встановлено матеріалами справи той факт, що 18 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербуд-2007» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна офісу № 2, загальною площею 321,1 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріально округу Писаренком Є.С.. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсними оскаржуваних правочинів підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до вимог ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК, згідно з частиною першою якої юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно ч. 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Судом апеляційної інстанції не встановлено, а позивачем не доведено той факт, що ОСОБА_1 знала чи за всіма обставинами могла не знати про обмеження ТОВ «Інтербуд-2007» відповідно до статуту юридичної особи.

Згідно ч. 4 статті 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

З огляду на вищевказане, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 та вважає, що позивачем не доведенофакт недійсностідоговору купівлі-продажу укладеного ОСОБА_1 та ТОВ «Інтербуд-2007» 18 січня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., зареєстрованого у реєстрі за № 163 в зв`язку з відсутністю волевиявлення єдиного учасника ТОВ «Інтербуд-2007».

Під час розгляду позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, із якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Зазначені правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи вжити інших заходів процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова в захисті цивільного права та інтересу.

Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов`язків чи уникнення сплати боргу боржником.

Щодо позовних вимог ТОВ «Інтербуд-2007» про витребування майна у ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на те, що офіс №2, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1 належав на праві власності ТОВ «Інтербуд-2007» на підставі рішення господарського суду Одеської області №12-22/150-10-3706 від 01.08.2011 року, зареєстрованим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єкту нерухомості» від 21.11.2011 року.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року, справа № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452 цс 18.

Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, на яку посилається позивач у своєму позові, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2012 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Е.С., зареєстрований в реєстрі за №163, між ТОВ «Інтербуд-2007» та ОСОБА_1 відмовлено з вищезазначених підстав. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витребування зазначеного приміщення у ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України є таким, що не відповідає нормам цивільного законодавства, оскільки майно не вибуло з володіння власника поза його волею.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним, визнання права власності у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України).

Оскільки колегія суддів задовольнила апеляційну скаргу судові витрати за її подання підлягають відшкодуванню на користь апелянта.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст.374,376,382,383,384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2021 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним, визнання права власності залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-2007» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 481 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20.03.2023 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А. П. Заїкін

М.М. Драгомерецький