Постанова

від 29.03.2023 по справі 915/139/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/139/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Станкова І.М.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П», м. Миколаїв Бортик Р.О., на підставі ордеру;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року, м. Миколаїв, суддя Давченко Т.М., повний текст рішення складено та підписано 18.01.2023 року

у справі № 915/139/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П», м. Миколаїв

до відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

про визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «К І П», м. Миколаїв звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просило суд визнати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 02.07.2008 року №5790, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 22.07.2008 року та у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 22.07.2008 року за №040800100829, укладеною в наступній редакції:

ДОДАТКОВА УГОДА

про поновлення договору оренди землі від 02.07.2008, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 22.07.2008 за № 5790 та у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК 22.07.2008 за № 040800100829

м. Миколаїв «____»

МИКОЛАЇВСЬКА МІСЬКА РАДА, ідентифікаційний код юридичної особи 26565573, що надалі іменується Орендодавець, в особі міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича, який діє на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, з однієї сторони, та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ К І П, в особі директора Косого Кірілла Денисовича, який діє на підставі статуту, що надалі іменується Орендар, ідентифікаційний код юридичної особи ? 35674700, з другої сторони, (далі разом іменуються Сторони, а кожна окремо ? Сторона), відповідно до ст. 33 Закону України Про оренду землі, п. 3.1 Договору оренди землі від 02.07.2008, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 22.07.2008 за № 5790 та у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК 22.07.2008 за № 040800100829 (далі ? Договір оренди), уклали цю Додаткову угоду (далі ? Додаткова угода) про нижченаведене:

1. Поновити термін дії Договору оренди на 5 років до 08.12.2026, на тих самих умовах.

2. Всі умови вищевказаного Договору оренди, не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов?язковість для себе.

3. Ця Додаткова угода складена українською мовою у двох оригінальних примірниках по одному для кожної Сторони, кожний з яких має однакову юридичну силу.

4. Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та її скріплення печатками Сторін.

Реквізити та підписи Сторін

Орендодавець Орендар

МИКОЛАЇВСЬКА МІСЬКА РАДА ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ К І П

Ідентифікаційний код: 26565573 Ідентифікаційний код: 35674700

Місцезнаходження:54001, Миколаївська Місцезнаходження: 54028, м. Миколаїв,

область, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20вул. Новозаводська, 9

тел. 0512 37-22-59 тел. 0512 23-00-94

Міський голова Директор

(підпис) (підпис) М.П.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оренді позивача на підставі договору від 02.07.2008 року перебуває земельна ділянка площею 8359 кв.м. для закінчення будівництва молодіжного центру по вул. Бутоми, 1-в, кадастровий номер 4810136300:12:020:0008, якою останній користується і на час спливу строку договору оренди.

Так, як зазначено позивачем, орендар, до закінчення строку дії вказаного договору оренди звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про поновлення договору оренди землі, до якої додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, що і було укладено первісний договір, проте відповідач, всупереч вимогам закону, не розглянув вказану заяву позивача разом з проектом додаткової угоди, не направив протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, з огляду на що позивач вважає, що має право на поновлення договору оренди землі на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі №915/139/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю К І П, м. Миколаїв задоволено; визнано Додаткову угоду до договору оренди землі від 02.07.2008 року, зареєстрованого у Миколаївській міській раді 22.07.2008 року за № 5790 та у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК 22.07.2008 року за № 040800100829 в редакції позивача, запропонованій у прохальній частині позовної заяви укладеною.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що у даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю К І П, м. Миколаїв дотримано визначений законодавством порядок звернення до орендодавця з повідомленням про намір продовження орендних правовідносин, оскільки відповідне повідомлення та проект додаткової угоди були надіслані Миколаївській міській раді у строки, визначені ч. 2 ст. 33 Закону та п. 3.1 договору, водночас, Миколаївською міською радою не подано доказів відмови Товариству з обмеженою відповідальністю К І П у продовженні договору оренди землі з будь-яких передбачених законодавством підстав, з огляду на що позовні вимоги Товариства потребують задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі № 915/139/22 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю К І П, м. Миколаїв відмовити у повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи та на п. 3.1 договору оренди землі, зазначає, що якщо позивач мав намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, він був зобов`язаний в силу умов цього договору (зі змінами) звернутися з відповідною заявою до відповідача не пізніше 08.06.2021 року, оскільки договір оренди діяв до 08.12.2021 року, тобто за шість місяців до спливу строку договору оренди. При цьому, як вказав скаржник, позивач звернувся до Миколаївської міської ради через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки 15.01.2021 року.

При цьому, обґрунтовуючи свою правову позицію, викладену в апеляційній скарзі, скаржник також посилаючись на низку постанов Верховного суду в частині регулювання строку на звернення орендаря до орендодавця з відповідним повідомленням, зазначив, що порушення орендарем строку повідомлення орендодавця про свій намір Верховним Судом визнається істотним і таким, що унеможливлює поновлення договору оренди, виходячи із загальновстановлених цивільним законодавством принципів виконання договірних зобов`язань.

Водночас, не заперечуючи своєчасність звернення позивача з відповідною заявою до відповідача, Миколаївська міська рада вважає, що у даному випадку позивачем не доведено факту надання відповідачу примірника проєкта додаткової угоди. Так, скаржник зазначає, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради є ані суб`єктом надання відповідної адміністративної послуги, ані суб`єктом, що здійснює прийом документів на надання таких послуг (адміністратором), а тому він не може володіти запитуваною інформацією, а його відповідь бути належним доказом у даному випадку. Тобто, скаржник вважає, що позивачем не доведено факту надання Центру адміністративних послуг разом із заявою про поновлення договору оренди землі проєкту додаткової угоди.

Таким чином, на переконання апелянта, позивач втратив переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк внаслідок невиконання вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі», зокрема, у зв`язку із тим, що до заяви про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки не було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, з огляду на що, у задоволенні даного позову належало відмовити, про що і було зауважено відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Також за доводами апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивачем неналежно виконуються умови договору оренди, що є також підставою для відмови останньому у поновленні договору оренди землі на новий строк. Разом з тим, апелянт вказав, що суд першої інстанції, залишаючи пояснення відповідача з приводу неналежного виконання позивачем договірних умов у сфері оренди помилково дійшов висновку про те, що відзив відповідача не містив такої вказівки та відповідачем не подано доказів на підтвердження отримання представником відповідача доступу до документів по справі лише 16.12.2022 року, внаслідок чого суд не міг визнати поважною відповідну причину пропуску строку на подання доказів та заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Водночас, апелянт вважає, що ним не наведено у вказаних поясненнях нових мотивів для відмови у позові, оскільки суд, розглядаючи справу, об`єктивно мав би встановити такі факти самостійно.

В той же час, посилаючись на правові позиції Верховного Суду в частині того, що при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати надмірного формалізму, апелянт зауважив, що всі зібрані по справі документи були надані відповідачем до першого підготовчого засідання у справі, а згідно ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Водночас, на переконання скаржника, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача, не врахував обставини, спричинені повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України та проведенням активних бойових дій безпосередньо на території Миколаївської області та міста Миколаєва, внаслідок чого судом неодноразово було відкладено розгляд справи, а також була змінена територіальна підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області, враховуючи, зокрема, неможливість здійснення правосуддя Господарським судом Миколаївської області під час воєнного стану.

Крім того, відповідач зазначив, що оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки строком дії до 22.07.2026 року, а з даним позовом позивач звернувся уже після реєстрації такого права у Державному реєстрі та просив суд фактично поновити право оренди на цю ж земельну ділянку при наявності офіційного визнання державою такого права, що підтверджується наявною державною реєстрацією, то вказане, на думку Миколаївської міської ради, свідчить про відсутність предмету спору у даній справі, з приводу чого Радою до місцевого господарського суду було подане відповідне клопотання про закриття провадження у даній справі у зв`язку із відсутністю предмету спору. Проте, на думку скаржника, суд першої інстанції, застосувавши принцип надмірного формалізму у даному випадку вказаного до уваги не взяв та не з`ясував суть наявних між сторонами правовідносин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 року відкрито апеляційне провадження у справі № 915/139/22 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року, справу призначено до судового розгляду.

17.03.2023 року від позивача до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «К І П» просило суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Миколаївської міської ради від 08.02.2023 року на рішення Господарського суду Миколаївської області у справі №915/139/22 від 16.01.2023 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П» до Миколаївської міської ради про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі укладеною - залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, позивач, посилаючись на обставини справи зазначив, що ним, під час ініціювання питання щодо поновлення договору оренди землі дотримано вимоги ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

А саме, позивач вказав, що останній своєчасно звернувся до відповідача із заявою про поновлення договору оренди землі з наданням проєкту додаткової угоди, що підтверджується відповіддю виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яка надана уповноваженою особою заступником міського голови Андрієнко А.Г., на розгляд якої передані усі матеріали дозвільної справи сформованої департаментом. Відтак, на переконання позивача, твердження відповідача про надання відповіді позивачу не безпосередньо суб`єктом надання адміністративних послуг та відсутність проєкту додаткової угоди є хибними.

Також, позивач звертає увагу колегії суддів на ту обставину, що відповідач мав можливість доступу до приміщень Миколаївської міської ради з 16.12.2022, що не заважало йому надати усі наявні у нього документи, передані департаментом у сформованій дозвільній справі за реєстраційним номером 23040-000424282-007-03 до суду першої інстанції.

Разом з тим, щодо належного виконання позивачем умов договору оренди землі, позивач зазначив, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про необґрунтованість відмови суду першої інстанції про долучення до матеріалів справи додаткових доказів разом з поясненнями до відзиву на позовну заяву, оскільки скаржником не було дотримано вимог ст. 119, 165 Господарського процесуального кодексу України при поданні доказів до суду.

Крім того, щодо відмови суду у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження справі, позивач у відзиві зауважив, що за встановлених обставин у даній справі неможливо визнати про відсутність спору за вимогами орендаря. При цьому, на переконання позивача, сама по собі інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не може вважатися достатньо підставою для ствердження про «автоматичне» поновлення договору оренди землі та виникнення іншого речового права у Товариства - права оренди, а може свідчити про помилковість запису, що вказує на строк оренди, у самому Реєстрі.

Відтак, на переконання позивача рішення суду першої інстанції ухвалене із дотриманням норм матеріального права та вимог процесуального закону.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 року апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі №915/139/22 було прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя Діброва Г.І., судді Ярош А.І., Принцевська Н.М.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, з мотивів, викладених письмово у відзиві, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Миколаївської міської ради, м. Миколаїв в судове засідання на розгляд справи не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку на офіційну електронну адресу відповідача ухвали про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду. Про причини своєї неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі № 915/139/22 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

27.02.2008 року за договором купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 478, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.03.2008 року № 18163011 Товариство з обмеженою відповідальністю «К І П» стало власником нерухомого майна ? незавершеного будівництвом молодіжного центру дозвілля по вул. Бутоми, 1 - В у м. Миколаєві.

Згідно із п. 1, 4.4 рішення Миколаївської міської ради від 13.06.2008 року № 24/32, Миколаївська міська рада вирішила затвердити документацію із землеустрою з метою вилучення, припинення права користування, надання земельних ділянок для будівництва, обслуговування капітальних будівель, продовжити строк користування раніше наданими земельними ділянками, внести зміни до рішень міської ради та виконкому міської ради, а також передати Товариству з обмеженою відповідальністю К І П в оренду строком до 13.03.2011 року земельку ділянку площею 8359 кв.м, за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Претор, для закінчення будівництва молодіжного центру по вул. Бутоми, 1-В у м. Миколаєві.

На підставі вказаного вище рішення між Товариством з обмеженою відповідальністю К І П, (орендарем) та Миколаївською міською радою, (орендодавцем) було укладено договір оренди землі від 02.07.2008 року, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстру земель вчинено запис від 22.07.2008 року за № 040800100829; договір зареєстровано в Книзі записів договорів оренди від 22.07.2008 року за № 5790, за вимогами п. 1.1. якого сторони погодили, що Миколаївська міська рада на підставі рішення від 13.06.2008 року № 24/32 передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю К І П приймає в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва молодіжного центру по вул. Бутоми, 1-в /Заводський район/.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 8359 кв.м, без права передачі її в суборенду (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що на земельній ділянці знаходиться об?єкт незавершеного будівництва, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю К І П.

Земельна ділянка передається в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об?єктів (п. 2.3 договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 01.07.2008 року № 1081 на час укладання цього договору становить 824113 грн. 81 коп. (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,028) (п.п. 2.4 договору).

Згідно із п. 3.1 договору, він діє до 13.03.2011 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням про намір щодо продовження його дії.

Пунктом 12.6 договору сторони узгодили, що після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, за умови належного виконання обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

На виконання умов вказаного договору Миколаївською міською радою передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю К І П вказану вище земельну ділянку, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі земельної ділянки від 22.07.2008 року.

23.12.2011 року рішенням Миколаївської міської ради від № 12/48 вирішено затвердити документацію із землеустрою з метою вилучення, припинення права користування, надання земельних ділянок для будівництва, обслуговування капітальних будівель, продовжити строк користування раніше наданими земельними ділянками, внести зміни до рішень міської ради та виконкому міської ради.

Пунктом 10 вказаного вище рішення Миколаївською міською радою вирішено продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю К І П на 5 років термін оренди земельної ділянки загальною площею 8359 кв.м, яка була надана рішенням міської ради від 13.06.2008 року № 24/32, залишивши земельну ділянку в землях поточного будівництва, для завершення будівництва молодіжного центру по вул. Бутоми, 1-в (відповідно до довідки щодо розрахунку терміну будівництва та висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 17.11.2011 року № 17-3743).

23.02.2012 року на підставі рішення Миколаївської міської ради від № 12/48 від 23.12.2011 року між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю К І П укладено договір про зміни № 20-12 до договору оренди землі, п. 1 якого передбачено, що Миколаївська міська рада на підставі рішення від 23.12.2011 за № 12/48 продовжує Товариству з обмеженою відповідальністю К І П термін оренди земельної ділянки для завершення будівництва молодіжного центру по вул. Бутоми, 1-в /Заводський район/, у зв?язку з чим пункт 3.1 розділу 3 договору оренди землі доповнено наступним: Термін оренди продовжений на 5 (п?ять) років до 13.03.16. Орендар, який належно виконував обв?язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення Орендодавця.

Рішенням Миколаївської міської ради від 08.12.2016 року № 11/17 вирішено продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю К І П на 5 років, з дати прийняття рішення, строк оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136300:12:020:0008) загальною площею 8359 кв.м, яка була надана рішенням міської ради від 13.06.2008 року № 24/52, залишивши земельну ділянку в землях поточного будівництва, для завершення будівництва молодіжного центру по вул. Курортній (Бутоми), 1-в відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 15.09.2016 року № 17- 4763.

На підставі указаного рішення Миколаївською міською радою 20.02.2017 року з орендарем укладено договір про зміни № 15-17 до договору оренди землі, яким внесено в договір оренди землі, зокрема, наступне:1.1 пункт 1.1 розділу 1 договору оренди доповнено наступним: Миколаївська міська рада продовжує Товариству з обмеженою відповідальністю К І П оренду земельної ділянки площею 8359 кв.м (за функціональним використанням - землі поточного будівництва) для завершення будівництва молодіжного центру по вул. Курортній (Бутоми), І-в /Заводський район/; 1.2. пункт 2.1 договору доповнено наступним: кадастровий № 4810136300:12:020:0008; 1.3. пункт 3.1 договору доповнено наступним: Договір діє до 08.12.2021.

Колегією суддів встановлено, що і основний договір оренди земельної ділянки, і договори про зміни до нього підписано та скріплено печатками сторін без застережень та зауважень.

15.01.2021 року поштою, через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Товариство з обмеженою відповідальністю «К І П» звернулося до Миколаївської міської ради із заявою про видачу рішення Миколаївської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду (поновлення договору оренди).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що до неї було подано наступні документи: заява про видачу рішення Миколаївської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду на 1 аркуші; копії документів, що посвідчують право власності на будівлі та споруди, розташовані на вказаній у заяві земельній ділянці на 4 арк.; копію технічного паспорту на будівлі і споруди, розташовані на земельній ділянці на 4 арк.; копії установчих документів для юридичних осіб на 1 арк., витяг з Державного земельного кадастру на 3 арк.; інші документи на 11 арк.

Вказана вище заява зареєстрована представником Центру Копиловою Іриною Валеріївною за реєстраційним номером №23040-000424282-007-03, до виконавчого органу Миколаївської міської ради заява надійшла 16.01.2021 року за вх. №87/1201/47/21, до Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради заява надійшла 26.01.2021 року за вх. №142/11.0218/21-3, про що свідчать відповідні відбитки штампів.

Також у матеріалах справи наявний лист заступника міського голови Миколаївської міської ради від 19.01.2022 року №450/02.02.01-40/11/14/22, яким адвокату Татарінову В. була надана інформація про те, що на його адвокатський запит від 11.01.2022 року №11/01 (вх. від 11.01.2022 року №196/02.02.01-06/14/22) надається проєкт додаткової угоди до заяви від 15.01.2021 року №23040-000424282-007-03 Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П» про поновлення договору оренди земельної ділянки від 02.07.2008 №5790. Додатком до вказаного листа визначено проєкт додаткової угоди на 1 арк.

01.02.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю К І П повторно звернулося до міського голови Миколаївської міської ради із клопотанням про поновлення договору оренди, зареєстрованим відповідачем 01.02.2022 року за вх. № 1262/02-18, до якого знову було додано проект додаткової угоди про продовження договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах.

Також у матеріалах справи наявний лист Департамента архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 19.01.2021 року №1847/12.01-47/21-2, зі змісту якого вбачається, що Департаментом розглянуто звернення позивача щодо поновлення строку оренди земельної ділянки та вирішено, зокрема, що строк, на який буде поновлено договір оренди зазначеної земельної ділянки необхідно визначити з урахуванням довідки від генерального проектувальника у відповідності до вимог ДСТУ.

В той же час, 02.03.2021 року документи позивача щодо поновлення строку оренди земельної ділянки також були розглянуті Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, за наслідками розгляду яких на адресу виконавчого комітету міської ради на №424282 від 15.01.2021 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П», м. Миколаїв було направлено лист №7154/12.01-47/21, у якому Департамент погодив поновлення договору оренди на земельну ділянку, яку використовує позивач для закінчення будівництва молодіжного центру дозвілля, строком на 5 років.

На підтвердження користування спірною земельною ділянкою у матеріалах справи наявні копії квитанцій про сплату орендних платежів позивачем за період з січня 2017 року до грудня 2021 року.

Разом з цим, 22.11.2022 року Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради повідомив заступника директора юридичного департаменту Миколаївської міської ради листом №17887/19.04.01-17 про те, що копії документів, які були подані заявником для отримання адміністративної послуги зберігаються у суб`єкта надання адміністративної послуги та те, що Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради було підготовлено висновки від 19.01.2021 року та 02.03.2021 року щодо можливості поновлення договору оренди земельної ділянки, по вул. Курортна, 1 у м. Миколаєві.

Доказів розгляду заяви позивача до Миколаївської міської ради щодо поновлення строку договору оренди, як і доказів повернення земельної ділянки орендодавцю за актом приймання-передачі або підписання додаткової угоди матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 02.07.2008 року №5790, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 22.07.2008 року та у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 22.07.2008 року за №040800100829, укладеною в редакції, запропонованій позивачем в резолютивній частині позовної заяви.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 1 та 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Предметом даного спору є вимога про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, в редакції, запропонованій позивачем, на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин визначався ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка мала назву «Поновлення договору оренди землі».

Так, згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 цього Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 зазначеного Закону).

При цьому ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 8, 9 ст. 33 вказаного Закону).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець на той час ототожнював поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої ч. 1-5, так і для підстави, передбаченої ч. 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проєкт додаткової угоди.

Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

При цьому, таке звернення повинно бути вчинене у строк встановлений самим договором оренди, проте не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди.

Така конструкція цієї статті передбачає, що у випадку відсутності домовленості між сторонами договору щодо такого строку та незакріплення останнього в договорі, цей строк визначено нормативно - не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Таким чином, перевагу має договірний строк, визначений та встановлений сторонами в договорі оренди землі, оскільки відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 915/1003/20.

Орендодавець, розглянувши у місячний строк таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення такого договору шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або надсиланню листа-повідомлення про наявність заперечень щодо такого поновлення договору має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди.

Факт порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц.

Вказану позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19, до розгляду якої зупинялось провадження у справі.

Так, у п. 28, 29 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що « 28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за потрібне відступити від її висновків, викладених у постановах від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18. Підставою для відступу вважав те, що поновлення договору оренди землі згідно з ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV є автоматичним продовженням вказаного договору на той самий строк і на тих самих умовах, які сторони погодили під час його укладення, без необхідності повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі, а також надсилати проєкт додаткової угоди; таке поновлення не вимагає прийняття орендодавцем відповідного рішення, оскільки земельні правовідносини сторони вже врегулювали під час передання земельної ділянки й укладення договору оренди землі, а подальше регулювання закон передбачив у вигляді поновлення цього договору.

29. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, внесені згідно із Законом № 340-IX зміни до Закону № 161-XIV (доповнення його ст. 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладення ст. 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до Земельного кодексу України, доповнення його ст. 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»), вважає, що відсутні вагомі підстави для відступу від її висновку стосовно застосування ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV у редакції, яка існувала до її зміни згідно із Законом № 340-IX. Процедура поновлення договору оренди землі та процедура укладення такого договору на новий строк справді мали би відрізнятися, причому у разі поновлення договору мав би існувати спеціальний порядок державної реєстрації права оренди на новий строк. Але ст. 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX вимагала від орендаря саме для поновлення договору оренди землі завчасно надіслати орендодавцеві повідомлення про таке поновлення з проєктом відповідної додаткової угоди, а спеціального порядку державної реєстрації права оренди на новий строк законодавство не передбачало».

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що ст. 33 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар (п. 34 постанови).

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі (п. 35 постанови).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19 також було роз`яснено, що ч. 5 та ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

- за загальним правилом, викладеним у ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду;

- спеціальне правило, викладене у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (ст. 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів:

1. Орендар належно виконує його обов`язки за договором;

2. Орендар повідомив орендодавця в установлені законом строки (у строк, встановлений договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі) про намір поновити договірні відносини на новий строк;

3. До листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі;

4. Орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди його не розглянув;

5. Орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;

6. Орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні договору.

Тобто, враховуючи наведене вище, судова колегія наголошує, що дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 зазначеного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Так, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у п. 29 постанови від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19.

При цьому в постановах від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього своєчасного звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, з 2008 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «К І П» (орендар) існують тривалі орендні відносини в частині користування земельною ділянкою комунальної власності.

Зокрема, до договору від 02.07.2008 року, зареєстрованого у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстру земель вчинено запис від 22.07.2008 року за № 040800100829, який зареєстровано в Книзі записів договорів оренди від 22.07.2008 року за № 5790, сторонами у справі було укладено договори про зміни.

Зокрема, договором про зміни №15-17 від 20.02.2017 року сторони дійшли згоди про те, що Миколаївська міська рада продовжує Товариству з обмеженою відповідальністю К І П оренду земельної ділянки площею 8359 кв.м. (за функціональним використанням - землі поточного будівництва) для завершення будівництва молодіжного центру по вул. Курортній (Бутоми), І-в /Заводський район/; 1.2. пункт 2.1 договору доповнено наступним: кадастровий № 4810136300:12:020:0008; 1.3. пункт 3.1 договору доповнено наступним: Договір діє до 08.12.2021.

Також, як правомірно встановлено судом першої інстанції, з умов договору оренди від 02.07.2008 року зі змінами від 23.02.2012 року № 20-12 вбачається, що орендар мав переважне право на його поновлення на новий строк у разі звернення до орендодавця не пізніше, ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору з письмовим повідомленням про намір продовжити його дію, а саме до 08.06.2021 року.

Судами у даній справі встановлено та не заперечується сторонами у справі, що позивач поштою із відповідним письмовим повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі від 02.07.2008 року у строк, передбачений вказаним договором, звернувся через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради до Миколаївської міської ради із заявою про видачу рішення Миколаївської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду (поновлення договору оренди).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що до неї було подано наступні документи: заява про видачу рішення Миколаївської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду на 1 аркуші; копії документів, що посвідчують право власності на будівлі та споруди, розташовані на вказаній у заяві земельній ділянці на 4 аркушах.; копію технічного паспорту на будівлі і споруди, розташовані на земельній ділянці на 4 аркушах; копії установчих документів для юридичних осіб на 1 аркуші, витяг з Державного земельного кадастру на 3 аркушах; інші документи на 11 аркушах.

Вказана вище заява зареєстрована представником Центру Копиловою Іриною Валеріївною за реєстраційним номером №23040-000424282-007-03, до виконавчого органу Миколаївської міської ради заява надійшла 16.01.2021 року за вх. №87/1201/47/21, до Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради заява надійшла 26.01.2021 року за вх. №142/11.0218/21-3, про що свідчать відповідні відбитки штампів.

Не отримавши відповідь Миколаївської міської ради, позивач повторно звернувся до міського голови Миколаївської міської ради із клопотанням про поновлення договору оренди, зареєстрованим відповідачем 01.02.2022 року за вх. № 1262/02-18, до якого повторно було додано проект додаткової угоди про продовження договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах, що також не заперечується відповідачем.

Судом першої інстанції позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П» було задоволено у повному обсязі, проте, за доводами апеляційної скарги скаржник наполягає на тій обставині, що позивачем, всупереч вимогам ст. 33 Закону України «Про оренду землі» до заяви, поданій до Департаменту адміністративних послуг Миколаївської міської ради не було додано проєкту додаткової угоди, що, в свою чергу, унеможливлює реалізацію ним права на поновлення договору оренди землі.

З приводу зазначеного, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, як вбачається із наявної у матеріалах заяви Товариства на здійснення адміністративних послуг, за реєстраційним номером №23040-000424282-007-03, до виконавчого органу Миколаївської міської ради вона надійшла 16.01.2021 року за вх. №87/1201/47/21, до Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради заява надійшла 26.01.2021 року за вх. №142/11.0218/21-3, про що свідчать відповідні відбитки штампів.

При цьому, до неї було подано наступні документи: заява про видачу рішення Миколаївської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду на 1 аркуші; копії документів, що посвідчують право власності на будівлі та споруди, розташовані на вказаній у заяві земельній ділянці на 4 арк.; копію технічного паспорту на будівлі і споруди, розташовані на земельній ділянці на 4 арк.; копії установчих документів для юридичних осіб на 1 арк., витяг з Державного земельного кадастру на 3 арк.; інші документи на 11 арк.

На підтвердження наявності або відсутності будь-яких поданих заявником документів до вказаної вище заяви, уповноваженою особою Миколаївської міської ради будь-яких актів або інших документів, які б підтверджували або спростовували наявність документів не складалося.

Листом, копія якого також наявна у матеріалах господарської справи, заступник міського голови Миколаївської міської ради від 19.01.2022 року №450/02.02.01-40/11/14/22, повідомив адвоката Татарінова В. про те, що на його адвокатський запит від 11.01.2022 року №11/01 (вх. від 11.01.2022 року №196/02.02.01-06/14/22) надається проєкт додаткової угоди до заяви від 15.01.2021 року №23040-000424282-007-03 Товариства з обмеженою відповідальністю «К І П» про поновлення договору оренди земельної ділянки від 02.07.2008 №5790. Додатком до вказаного листа визначено проєкт додаткової угоди на 1 арк.

Таким чином, з наведеного вище випливає, що Департаментом адміністративних послуг 16.01.2021 року за вх. №87/1201/47/21 заяву Товариства разом з доданими до неї документами було передано до виконавчого органу Миколаївської міської ради, яка, у подальшому, фактично підтвердила факт наявності проєкту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, наданої позивачем.

При цьому, доводи скаржника про те, що у даному випадку відповідь виконавчого комітету не може слугувати належним доказом не приймаються колегією суддів, як належні, з огляду на те, що листом від 22.11.2022 року №17887/19.04.01-17 Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради повідомив заступника директора юридичного департаменту Миколаївської міської ради про те, що копії документів, які були подані заявником для отримання адміністративної послуги зберігаються у суб`єкта надання адміністративної послуги, тобто в Миколаївській міській раді, та, в подальшому, на запит адвоката уповноваженою особою міської ради було надано копію такої угоди.

Вказане підтверджує факт того, що у відповідача, який заперечує проти наявності у нього примірнику проєкту додаткової угоди до договору оренди землі, станом на час подання відповідного звернення позивача до міської ради був наявним такий документ, поданий заявником. При цьому, скаржником ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не доведено документально належними та допустимими доказами у справі того, що останній не отримував від позивача проєкту додаткової угоди, наприклад, акту про таку відсутність, рішення Ради про відмову у поновленні строку оренди з причин відсутності проекту тощо.

Навпаки, в цій частині, твердження відповідача зводиться лише до неналежності суб`єкта органу владних повноважень, який, на думку апелянта, не був наділений повноваженнями на надання відповідної інформації.

Щодо доводів апелянта про неналежне виконання позивачем умов договору оренди, як підстави для відмови Миколаївською міською радою орендарю у поновленні договору оренди землі, судова колегія зазначає таке.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 16.02.2022 року ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі №915/139/22 було відкрито провадження, призначено дату підготовчого судового засідання. В цей же день, вказана ухвала була направлена електронною поштою на офіційну електронну адресу Миколаївської міської ради та доставлена до електронної скриньки, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Оригінал вказаної ухвали представником Миколаївської міської ради було отримано 11.11.2022 року під особистий підпис, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення.

15.11.2022 року до Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в дистанційному режимі (вх. №5420/22), у якій представник Миколаївської міської ради просив суд надати можливість ознайомлення з матеріалами справи в дистанційному режимі, шляхом надсилання сканкопії позову з додатками на електронну адресу представника Ради.

Водночас, колегією суддів встановлено, що позивачем матеріали позовної заяви разом із додатками було направлено відповідачу 07.02.2022 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи опис рекомендованого вкладення та поштові квитанції.

Разом з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи в дистанційному режимі, відповідач 15.11.2022 року звернувся до Господарського суду Миколаївської області з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, аргументуючи її складним станом Ради, поєднаним із військовою агресією Російської Федерації відносно України та запровадженням в Раді дистанційного режиму роботи, яке було задоволено судом

В подальшому, як вбачається з матеріалів господарської справи, у відповідності до вимог п. 4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 13.12.2022 року подав відзив до місцевого господарського суду, в якому заперечував проти позовних вимог Товариства, аргументуючи свої заперечення відсутністю проекту додаткової угоди, доданого до заяви позивача від 15.01.2021 року.

При цьому, у вказаному відзиві жодним чином відповідачем не зазначено того, що суд першої інстанції не надав останньому доступу до матеріалів справи згідно його клопотання від 15.11.2022 року, не вказав, що він не обізнаний ані з доводами та вимогами позову, ані з доданими позивачем до позову документами, що спростовує твердження скаржника, зазначене ним в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським його клопотання про ознайомлення не вирішене.

Водночас, до відзиву відповідачем було додано копію службової записки Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 22.11.2022 року, виписку з ЄДР та докази направлення відзиву позивачу.

Проте, інших документів, клопотань про витребування доказів у справі, клопотань про долучення письмових доказів, пояснень щодо неможливості разом із відзивом письмових доказів тощо відповідачем до відзиву суду першої інстанції надано не було.

В подальшому, 20.12.2022 року відповідачем до Господарського суду Миколаївської області було подано пояснення до відзиву на позовну заяву (вх. №6553/22), у яких представник Миколаївської міської ради зазначив вже інші обставини, за яких, на думку скаржника, позивач втратив своє переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк внаслідок неналежного ним виконання умов раніше укладеного договору. При цьому, відповідач, посилаючись на проєкт рішення Миколаївської міської ради «Про відмову ТОВ «К І П» у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Курортній, 1-В у Заводському районі» також зазначив, що додані до пояснень письмові документи останній не міг раніше подати до місцевого господарського суду у зв`язку із відсутністю доступу до адміністративної будівлі Миколаївської міської ради, та, відповідно, до матеріалів господарської справи. Проте, як встановлено колегією суддів, до зазначених вище пояснень жодних клопотань відповідачем щодо долучення до матеріалів справи цих доказів, доказів неможливості їх подання разом з відзивом тощо не заявлялось та судом не вирішувалось.

Так, ст. 161 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання (п. 5, 6 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

З вимог процесуального закону, викладених вище вбачається, що саме задля забезпечення принципу змагальності сторін, законодавець передбачив, що як позивач викладає свої доводи та вимоги у заяві по суті спору позовній заяві, так і відповідач у відзиві, свої заперечення та вимоги, обґрунтовуючи свою правову позицію належними письмовими доказами. Відтак, пояснення до відзиву на позовну заяву у даному разі не можуть розцінюватися судом як заява по суті справи, оскільки вона не передбачена нормами процесуального закону.

З огляду на вказане, та те, що відповідачем не доведено факту відсутності його обізнаності з доводами та вимогами позовної заяви, у зв`язку із відсутністю у нього доступу до матеріалів справи у приміщенні Миколаївської міської ради, також те, що останнім жодним чином не заявлено про долучення до матеріалів господарської справи низки письмових доказів, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно залишено без розгляду пояснення відповідача до відзиву на позовну заяву та відхиляє доводи скаржника в цій частині з огляду на їх необґрунтованість.

Крім того, відповідач за доводами апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції мав самостійно встановити факт неналежного виконання позивачем своїх обов`язків, визначених договором оренди землі, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на вимоги ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка унормувала принцип диспозитивності господарського судочинства. Зокрема, ч. 1 вказаної статті передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи те, що ствердження відповідача про факти неналежного використання позивачем орендованої земельної ділянки в частині недобудови на відведеній земельній ділянці тощо не розглядався судом першої інстанції як предмет позову у даній справі, ці доводи апелянта не є такими, що можуть слугувати підставою для скасування вірного рішення суду за розглянутими ним предметом та підставою заявлених позивачем вимог.

При цьому, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, що, в свою чергу, не свідчить про здійснення судом першої інстанції «надмірного формалізму» під час розгляду даної справи, а свідчить про забезпечення рівності прав учасників судового процессу, як основної засади обов`язкового постановлення господарським судом справедливого рішення у справі, яка розглядається.

Щодо тверджень скаржника про відмову суду у задоволенні клопотання про закриття провадження у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідачем 20.12.2022 року за вх. №6534/22 до місцевого господарського суду було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Переглядаючи оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі №915/139/22 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції, розглянувши вказане вище клопотання, обґрунтовано відмовив відповідачу у його задоволенні, оскільки предметом спору у даній справі, як вище було встановлено колегією суддів, є визначення обставин на підтвердження або спростування підстав для укладення додаткової угоди щодо поновлення строку оренди земельної ділянки, а не оскарження реєстраційних дій державних кадастрових реєстраторів чи-то їх рішень в частині визначення строку оренди.

Крім того, як вірно було визначено місцевим господарським судом, із заяв по суті спору, поданих до суду відповідачем, останнім заперечувалися обставини саме підстави для укладення додаткової угоди, що, в свою чергу, беззаперечно свідчить про наявний у справі спір між сторонами.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі не знайшли свого відображення під час перегляду апеляційним судом оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з огляду на що таке рішення зміни або скасування не потребує, оскільки судом першої інстанції належно з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття вірного висновку по суті справи.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі № 915/139/22 не потребує задоволення, а вказане рішення суду ухвалено за дотримання вимог матеріального права та процесуального закону.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення у даному разі покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі № 915/139/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2023 року у справі № 915/139/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частини постанови проголошено в судовому засіданні 29.03.2023 року.

Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош