Постанова

від 23.03.2023 по справі 160/9207/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа №160/9207/18

адміністративне провадження № К/9901/36156/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В.,

за участі: секретаря судового засідання Титенко М.П.

представників позивача - Трегубової О.С., Нагай І.М., Вінділович Т.Г.,

представника відповідача - Лютої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2019 (суддя Турлакова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 (суддя Круговий О.О., судді: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.) у справі №160/9207/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Криворізької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 №2816,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду із позовом до Криворізької міської ради (далі - відповідач, Міська рада), в якому просило (з урахуванням уточнень до позову) визнати частково протиправним та нечинним рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 №2816, а саме: положення Додатку 1 до рішення в частині встановлення для юридичних осіб ставки податку за користування земельними ділянками та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками на рівні 2.5 відсотка від нормативно грошової оцінки земель міста, що відповідає критерію: вид цільового призначення земель, код 11.02, «землі промисловості; для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», код розділу КВЕД - « 19, 24».

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірного рішення Міської ради, оскільки зазначене рішення, яке є нормативно-правовим актом, відповідач ухвалив, порушивши процедуру прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, встановлену Законами України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 №1160 (далі Закон №1160) та «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-XII (далі - Закон №3659-XII). Зазначено, що в аналізі регуляторного впливу, що був підготовлений до проєкту оскаржуваного рішення, відсутні будь-які розрахунки, на підставі яких розробник цього проєкту дійшов висновку про розмір витрат, які виникнуть у суб`єктів господарювання у разі прийняття відповідного рішення, чим порушено вимоги підготовки аналізу регуляторного впливу, встановлені статтею 8 цього Закону; є очевидною невідповідність оскаржуваного рішення принципам державної регуляторної політики, визначеним статтею 4 Закону, а саме: принципу прозорості та врахування громадської думки, принципу передбачуваності, принципу ефективності, принципу рівності платників податків та недопущення податкової дискримінації. Позивач вважає, що оскаржуване рішення є відверто дискримінаційним стосовно позивача, оскільки ним запроваджується підвищення ставок земельного податку та розмірів орендної плати таким чином, що 91,85 відсотка такого підвищення покладається виключно на позивача. Вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач вийшов за межі своїх повноважень, запровадивши диференціацію ставок земельного податку та орендної плати залежно від кодів видів економічної діяльності КВЕД, що протирічить приписам Податкового кодексу України (далі - ПК України). Також позивач наголошує, що оскаржуване рішення порушує вимоги Закону України «Про запобігання корупції» оскільки прийнято в умовах конфлікту інтересів в окремих депутатів Криворізької міської ради, які голосували «за» його прийняття.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та нечинним рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 №2816 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році», а саме: положення Додатку 1 до рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 №2816 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році» у частині встановлення для юридичних осіб ставки податку за користування земельними ділянками та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками на рівні 2,5 відсотка від нормативної грошової оцінки земель міста, що відповідають таким критеріям виду цільового призначення земель (згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306 (зі змінами): 1) код - « 11.02»; 2) назва - «землі промисловості; для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості»; 3) код розділу КВЕД - « 19,24». Зобов`язано Криворізьку міську раду відповідно до вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) невідкладно після набрання судовим рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» є підприємством металургійної галузі, основним видом економічної діяльності якого є виробництво чавуну, сталі та феросплавів. Місцезнаходженням виробничих об`єктів є місто Кривий Ріг Дніпропетровської області. Для реалізації виробничої діяльності, між Криворізькою міською радою і позивачем укладено договори оренди земельних ділянок.

27.06.2018 Криворізька міська рада прийняла рішення № 2816 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році» (оскаржуване рішення).

Цим рішенням встановлено, що на землях промисловості, які використовуються для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія 11.02) для суб`єктів господарювання, що провадять діяльність за КВЕД 19 («Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення») та 24 («Металургійне виробництво») встановлено ставку земельного податку та орендної плати у розмірі 2,5 відсотків від нормативної грошової оцінки земель міста (додаток 1).

Задовольняючи позов, суди зазначили, що відповідач порушив порядок та процедуру прийняття регуляторного акту, встановлених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема не провів аналізу регуляторного впливу. Таким чином, оскаржуване рішення у частині підвищення ставок земельного податку/розмірів орендної плати для Позивача не сприяє у кінцевому підсумку збільшенню надходжень до бюджету, а натомість веде лише до перекладання витрат одних суб`єктів господарювання на інших, насамперед - на позивача. Суди дійшли висновку, що стосовно позивача оскаржуваним рішенням була допущена дискримінація за майновим станом, оскільки, як випливає з розрахунків самого відповідача, зроблених в аналізі регуляторного впливу, опублікованому 31.05.2018, та з пояснень, викладених у відзиві на позовну заяву, переважна частина додаткових витрат, що виникають у суб`єктів господарювання у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення, покладено саме на підприємство позивача. Також суд дійшов висновку про необґрунтованість запровадження додаткового критерію диференціації ставок земельного податку та розмірів орендної плати - за видом економічної діяльності суб`єкта господарювання, оскільки це не передбачено ПК України, а також іншими нормативно-правовими актами. Крім того, суд дійшов висновку про наявність в окремих депутатів Криворізької міської ради конфлікту інтересів при прийнятті шляхом голосування оскаржуваного рішення, що свідчить про порушення відповідачем порядку прийняття рішення №2816. Також суд вказав на порушення відповідачем порядку прийняття рішення №2816 в частині не отримання висновку територіального органу Антимонопольного комітету щодо відповідності проєкту рішення вимогам антимонопольного законодавства згідно ст. 15, 20 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України».

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Для обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що суд некоректно та неправильно порівняв суб`єктів господарювання, які не є конкурентами між собою. Вважає, що на етапі підготовки регуляторного акта прогнозні показники та навіть припущення є прийнятними, однак не на стадії судового розгляду з метою обґрунтування судового рішення. Зазначає про безпідставність висновків судів, що фактично оскаржуване рішення не сприяє у кінцевому підсумку збільшенню надходжень бюджету розвитку, а натомість веде до перекладання витрат одних суб`єктів господарювання на інших. Зауважує, що суд не має ставити собі за мету підміну компетентних національних органів в частині звинувачень у прийнятті рішень з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції». Суди не врахували, що після засідання фокус-групи 07.02.2018 та після першої публікації проєкту рішення 24.04.2018 і громадських слухань 07.05.2018 за участю представників підприємства, підприємство не надало жодних власних розрахунків витрат та підтверджуючих документів, які б свідчили про помилковість здійсненого відповідачем розрахунку витрат суб`єктів господарювання та заниження майбутніх витрат позивача. Вважає помилковими висновки судів про необхідність погодження проєкту рішення з Антимонопольним комітетом України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу і додаткові пояснення. Відповідач також надав суду додаткові пояснення.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Під час ухвалення рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно з 14.1.147 ст. 14 ПК України плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (абзац перший пункту 284.1 статті 284 ПК України).

За правилами пункту 3.1 статті 3 ПК України рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом, є частиною податкового законодавства.

Відтак, такі рішення мають ґрунтуватися на засадах податкового законодавства, визначених у статті 4 ПК України.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципах, зокрема:

4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

4.1.8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків

Статтею 288 Податкового кодексу України визначено підстави, порядок та розміри орендної плати.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.п.288.1). Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п.п.288.2) Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п.п.288.3). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (п.п.288.5.2).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною першою статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Як вже зазначалось, однією з підстав задоволення позовних вимог були висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки спірне рішення Криворізької міської ради є регуляторним актом.

Натомість судова практика у справах з подібними правовідносинами є іншою. Так, 10.12.2021 об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийнято постанову у справі №0940/2301/18, якою касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 змінено, і виключено з їх мотивувальних частин висновки про те, що рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 26.06.2018 №3-24/2018 «Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради» є регуляторним актом відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

В ході розгляду справи №0940/2301/18 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Одночасно було сформульовано наступний висновок: «Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках».

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції у цій справі вважає помилковими твердження судів попередніх інстанцій, що рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 № 2816, якими змінюються розміри ставок місцевого податку, є регуляторними актами і до процедури їх прийняття повинні застосовуватися положення Закону №1160-IV.

Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від наведеного висновку, який підлягає врахуванню у цій справі згідно з вимогами частини третьої статті 341 КАС України.

З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання позивача, яке надійшло під час касаційного розгляду справи, про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у відповідності з приписами частини п`ятої ст. 346 КАС України, у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми щодо застосування у податкових відносинах Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Суд зазначає, що згідно з наведеною нормою, Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тобто, незалежно від надходження клопотання сторони у справі, саме судом визначається наявність/відсутність виключної правової проблеми, як підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо висновків судів попередніх інстанції про недотримання відповідачем вимог Законів України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700, «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-XII, «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI, «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III.

Згідно із частиною першою статті 1, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №3659-XII Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. До основних завдань Антимонопольного комітету України належить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною четвертою статті 20 Закону №3659-XII встановлено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2210-ІІІ, економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Частинами першою та третьою статті 15 цього Закону встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що ключовим питанням законодавець визначив рішення, дії, які мають вплив на конкуренцію.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для кваліфікації у спірному рішенні №2816 ознак антиконкурентних дій, оскільки відсутні будь-які докази суперництва між ринковими суб`єктами господарювання, які здійснюють діяльність, або є товаровиробниками на одному товарному ринку. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази про надання переваги або встановлення більш сприятливого режиму оподаткування одному господарюючому суб`єкту над іншим, які перебувають в аналогічному юридичному та фактичному становищі.

Цим рішенням Криворізька міська рада встановила ставку орендної плати однакову для всіх господарюючих суб`єктів, основним видом діяльності яких є «Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення»; «Металургійне виробництво». Річний розмір орендної плати не перевищує законодавчо встановленого максимального розміру.

До такого висновку колегія суддів дійшла також з огляду на той факт, що в будь-якому випадку, факт наявності/відсутності антиконкурентних дій або рішення суб`єкта владних повноважень повинен встановлюватись компетентним державним органом, яким є Антимонопольний комітет України. Так, частиною четвертою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Цим Законом також встановлюється порядок розгляду Антимонопольним комітетом справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема визначаються підстави для відкриття справи, процедура та порядок її розгляду, прийняття та оскарження рішення, процесуальні права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі - заявника, відповідача, співвідповідача, їх представників, третіх осіб, порядок подання, забезпечення та вилучення доказів, призначення експертизи, тощо. (ст.ст. 35-50). У разі встановлення порушення вимог цього Закону, винні особи притягуються до відповідальності: накладення штрафу; притягнення до адміністративної відповідальності; відшкодування шкоди.

Суди попередніх інстанцій помилково вийшли за межі компетенції та повноважень, самостійно встановивши порушення вимог цих Законів як підставу для задоволення позовних вимог.

Покликання позивача на судову практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 17.01.2022 №640/9593/20, є помилковим, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними або тотожними. Зокрема, суд у вказаній справі зазначив про протиправність рішення міської ради, з огляду на те, що у рішенні про встановлення ставок земельного податку проведено додатково диференціацію ставки орендної плати за землю за критерієм площі земельної ділянки в межах одного і того ж коду цільового призначення земельної ділянки. Суд зазначив, що встановлення такого розмежування може призвести до нерівності ринкової позиції суб`єктів господарювання, які є конкурентами, оскільки здійснюють діяльність на одному товарному ринку. До такого висновку Суд дійшов також з урахуванням судових рішень у справах №904/4062/20, №904/4538/21 про оскарження рішень Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 №54/17-р/к та від 23.03.2021 №54/3-р/к відповідно. Суд касаційної інстанції у вказаних справах підтримав висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог міської ради про скасування означених рішень відділення АМКУ з огляду на те, що орган місцевого самоврядування порушив вимоги антиконкурентного законодавства під час ухвалення спірних рішень №9/52 та №11/57. Суд касаційної інстанції у цих справах зауважив, що сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 Закону №2210-ІІІ, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Щодо визнання судами наявності ознак дискримінації відносно позивача за критерієм встановлення підвищеної ставки земельного податку та розміру орендної плати таким чином, що 91.85 % покладається виключно на позивача, а також запровадження диференціації ставок земельного податку та орендної плати залежно від виду економічної діяльності, зокрема для орендарів земельних ділянок промисловості коксохімічного та металургійного виробництва (КВЕД 19,24).

Колегія суддів вважає такі висновки помилковими на таких підставах.

Підпунктом 284.1 ст. 284 ПК України встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 72.1.2.4 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72, абзацу четвертого підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266, абзаців другого та третього пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 24.05.2017 №483 про затвердження Типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що форма Типового рішення запроваджується лише з метою надання уніфікованої інформації контролюючому органу щодо ставок земельного податку та пільг, а отже міська рада не обмежена відображати в такому рішенні іншу інформацію.

Колегія дійшла висновку, що зазначення у рішенні міської ради виду економічної діяльності (КВЕД) не суперечить вимогам ПК України. На користь такого висновку свідчать, наприклад, приписи п.п.30.2 ст. 30 цього Кодексу, яким визначено, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Крім того, підпунктом 14.1.129-1. ст. 14 ПК України визначено, які об`єкти відносяться до об`єктів нежитлової нерухомості, а саме ті будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Аналіз зазначеного переліку дає підстави для висновку, що законодавець, визначив критерії для уналежнення того чи іншого приміщення до об`єкту нежитлової нерухомості з урахуванням виду економічної діяльності, зокрема: «станція технічного обслуговування автомобілів», «будівля підприємства побутового обслуговування», «бази та склади підприємств торгівлі і громадського харчування», «магазин», «будівля фінансового обслуговування» тощо.

Аналогічний підхід застосував Кабінет Міністрів України у постанові №483, у якій, окрім зазначення виду цільового призначення земель, враховуються види економічної діяльності: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (01.01), «для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів» (06.02), «для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг» (09.01), «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» (11.02), тощо.

Отже, встановлення відповідачем ставки податку, з урахуванням виду цільового призначення земель і виду економічної діяльності: 19 «Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення» та 24 «Металургійне виробництво», - не суперечить Податковому кодексу України.

До такого висновку колегія суддів дійшла також з урахуванням того, що у розділі 11.02 Типового рішення зазначено, що ставка податку визначається, якщо на землі промисловості розміщені основні, підсобні і допоміжні будівлі підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Тобто, економічна діяльність ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а саме: «Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення», а також «Металургійне виробництво», згідно КВЕД є галуззю переробної промисловості (секція С) і охоплюється переліком 11.02 Типового рішення, навіть без зазначення в такому рішенні ради КВЕД.

З огляду на це, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем основних засад та принципів податкового законодавства, в тому числі принципу нейтральності оподаткування, рівності усіх платників перед законом, та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Зокрема, цей принцип передбачає забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

Зазначаючи про дискримінаційний характер оспорюваного рішення, позивач не навів жодної ознаки з перелічених критеріїв.

Як вже зазначалось, Законом України «Про захист економічної конкуренції», встановлено, що антиконкуретними діями органів влади визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (абз. восьмий частини другої ст.15). Тобто, законодавець визначає наявність/відсутність економічної дискримінації лише в умовах конкуретності суб`єктів господарювання на одному товарному ринку, а контроль за порушеннями цього Закону покладається на Антимонопольний комітет України.

Суд зауважує, що зазначення відповідачем у спірному рішенні КВЕД 19 і 24 навпаки свідчить про однаковий підхід до визначеної групи платників податків, які займаються виробництвом коксу та продуктів нафтоперероблення, а також металургійним виробництвом, і спростовує доводи позивача про антиконкурентні дії Криворізької міської ради.

Отож, зважаючи на ці підстави є помилковими висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем процедури прийняття спірного рішення, у зв`язку з непогодженням його з органом Антимонопольного комітету відповідно до частини четвертої ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», яким встановлено, що Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Як вже неодноразово зазначалось, такої процедури потрібно дотримуватись у разі, якщо нормативно-правові акти можуть вплинути на конкуренцію.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем направлявся проєкт рішення на погодження до Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у відповідності до частини четвертої ст. 20 Закону «Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та отримано висновок без застережень про порушення умов конкуренції.

Колегія суддів звертає увагу, що на час прийняття спірного рішення, такі рішення вважались актом регуляторного впливу, а процедура його ухвалення потребувала ретельної підготовки, в тому числі проведення відповідних розрахунків і погоджень, громадських слухань і обговорення тощо.

Відповідач надав суду докази про проведення економічних розрахунків для визначення ставки податку з урахуванням Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 №308, з використанням даних, отриманих від Державної служби статистики України, Державної фіскальної служби України, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, муніципальної бази даних обліку землекористування у м.Кривий Ріг щодо площі орендованих земель міста, а також з використанням інформації, отриманої внаслідок консультацій або з інших відкритих джерел, та з застосуванням показника середньої нормативної грошової оцінки 1 кв.м. земель міста у розмірі 521,41 грн.

Під час ухвалення спірного рішення, відповідачем проводились розрахунки планових очікувань надходжень до бюджету міста залежно від ставки податку для різних суб`єктів господарювання і фізичних осіб; аналіз впливу проекту регуляторного акта; розрахунки витрат суб`єктів господарювання на податки та збори, тощо.

Крім того, відповідач надавав суду докази запрошення представників ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» долучитись до процесу підготовки проекту рішення, до якого уже були залучені представники інших суб`єктів господарювання і громадськості, а також фахівці міської ради, податкового органу.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що проєкт рішення з додатками та розрахунками оприлюднювався відповідачем у друкованих місцевих засобах масової інформації з метою публічного обговорення, надання пропозицій і зауважень, а також з метою проведення громадських слухань.

Щодо висновків судів про наявність підстав для скасування спірного рішення, у зв`язку з прийняттям його в умовах конфлікту інтересів, що є порушенням Закону України «Про запобігання корупції».

Суди попередніх інстанцій встановили, що окремі депутати Криворізької міської ради, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами гірничодобуваної галузі не мали права брати участі у голосуванні за оскаржуване рішення, оскільки могли діяти в інтересах своїх роботодавців -підприємств гірничовидобувної галузі, які розташовані в м. Кривому Розі з метою зменшення податкового навантаження на останніх.

Суди встановили, що декілька депутатів Криворізької міської ради, які голосували «за» оскаржуване рішення №2816, займають посади в гірничих підприємствах, які ведуть господарську діяльність на території м.Кривий Ріг, а саме:

- ОСОБА_1 , директор з побуту та соціальних питань ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»;

- ОСОБА_2 , технічний директор ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»;

- ОСОБА_3 , начальник збагачувальної фабрики ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»;

- ОСОБА_4 , голова первинної організації профспілки металургів і гірняків України ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»;

- ОСОБА_5 , начальник ремонтно-будівельного цеху ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»;

- ОСОБА_6 , голова первинної профспілкової організації профспілки металургів і гірняків України ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»;

- ОСОБА_7 , менеджер з регіонального розвитку, ТОВ «Метінвест», ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

Суди встановили, що бенефіціарним власником (контролером) усіх вказаних підприємств є ОСОБА_8 , а відтак, під час голосування у них міг бути інтерес у прийнятті саме такого рішення Криворізькою міською радою, яке б вело до залишення на рівні минулого року чи зменшення податкових платежів відповідних комбінатів.

Колегія суддів вважає такі висновки судів є помилковими з таких підстав.

Статтею 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено те, що сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат районної, обласної, районної у місті ради бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про конфлікт інтересів під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Під реальним конфліктом інтересів розуміють суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 35 Закону України «Про запобігання корупції» у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Отже, у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, така особа не має права брати участь у прийнятті відповідного рішення органом.

Частина перша статті 67 Закону України «Про запобігання корупції», встановлює, що нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Законом № 1700-VII визначено спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції (частина перша статті 1).

Тобто, суди попередніх інстанцій вийшли за межі повноважень та компетенції, зазначаючи про наявність підстав для скасування спірного рішення у зв`язку з порушенням Закону України "Про запобігання корупції", оскільки суд не є спеціально уповноваженим органом протидії корупції.

Позивач правильно покликався на судову практику Верховного Суду у справах №810/2500/16, №237/2574/17, № 237/2242/17, рішення у яких ухвалені за інших фактичних обставин. У зазначених справах суд дійшов висновку про незаконність рішення органів місцевого самоврядування, прийнятих в умовах конфлікту інтересів, який суд установив за наслідками розгляду справ відповідно до ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розглянутих на підставі протоколів, складених Національним агентством з питань запобігання корупції.

Крім того, у цій справі суди висновувались про наявність приватного інтересу у окремих депутатів при прийнятті спірного рішення, але взагалі не навели мотивів та причинно-наслідкового зв`язку для такого висновку, і не зазначили ознаки приватного інтересу, лише зазначили, що ці депутати є працівниками інших підприємств. Судами взагалі не зазначено, яким чином спірне рішення №2816 впливає на приватні інтереси окремих депутатів.

В такому випадку, можна зробити припущення, що вигоду від зменшеної ставки податку може отримати роботодавець, а не депутат, але яким чином це зачіпає інтереси останніх і в чому полягає приватний інтерес не встановлено.

Суд зауважує, що корупційним правопорушення у відповідності до статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнаються дії про неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів; Вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. У примітках зазначено, що під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Тобто, проведення перевірки такого факту, встановлення суб`єкту і суб`єктивної сторони, об`єкту і об`єктивної сторони корупційного правопорушення є повноваженнями і компетенцією спеціально уповноважених державних органів та суду, який розглядає справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з роз`ясненнями НАЗК невід`ємною складовою конфлікту інтересів є службові/представницькі повноваження та вплив (можливість впливу) приватного інтересу на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій під час реалізації таких повноважень. Приватний інтерес здатний впливати на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації дискреційних службових чи представницьких повноважень. Суперечність полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого - особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має виконувати свої службові обов`язки в інтересах держави, територіальної громади, виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.

Позивач покликався на інші судові рішення, які ухвалені з інших фактичних обставин, а тому не є релевантними до даних правовідносин.

За правилами ст. 351 КАС України, Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень і відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Криворізької міської ради, про визнання частково протиправним та нечинним рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 №2816, а саме: положення Додатку 1 до рішення в частині встановлення для юридичних осіб ставки податку за користування земельними ділянками та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками на рівні 2.5 відсотків від нормативно грошової оцінки земель міста, що відповідає критерію: вид цільового призначення земель, код 11.02, «землі промисловості; для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Криворізької міської ради задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Криворізької міської ради про визнання протиправним та нечинним частково рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 №2816.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.В. Дашутін

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду