Постанова

від 01.03.2023 по справі 740/3032/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2023 року

м. Київ

справа № 740/3032/18

провадження № 61-2930св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою

відповідальністю «РІД»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мирошніченко Інна Вадимівна, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Шитченко Н. В., Скрипки А. А., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) «РІД» про відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , який за життя як фізична особа-підприємець був учасником СТОВ «РІД». Після смерті чоловіка відкрилась спадщина, до складу якої увійшла частка в статутному капіталі СТОВ «РІД» у розмірі 44% від загального статутного капіталу товариства, а також сільськогосподарська техніка, у тому числі, комбайн зернозбиральний марки CASE CF-80 з номерним знаком НОМЕР_1 та комбайн зернозбиральний марки CASE 2188 з номерним знаком НОМЕР_2 .

22 вересня 2014 року вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після чоловіка, а 4 листопада 2014 року, маючи на меті збереження спадкового майна, звернулася до директора СТОВ «РІД» ОСОБА_3 з вимогою повернути сільськогосподарську техніку, яка належала

ОСОБА_2 та перебувала у користуванні товариства на підставі укладеного 10 червня 2014 року договору на виконання робіт. Незважаючи на смерть ОСОБА_2 , відповідач без законної підстави та за відсутності згоди спадкоємців продовжив використання техніки.

Після отримання у лютому 2015 року свідоцтва про право на спадщину за законом та реєстраційних документів на комбайни позивач протягом тривалого часу не могла отримати належне їй спадкове майно у зв`язку зі здійсненням перешкод відповідачем, який пошкодив техніку та унеможливив її експлуатацію.

Неправомірні дії керівництва СТОВ «РІД» зумовили її численні звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочинів. За результатами проведеної у подальшому діагностики встановлено, що сільськогосподарська техніка є непридатною для використання.

Вказувала, що незаконне зберігання СТОВ «РІД» належної їй на праві власності сільськогосподарської техніки, її умисне пошкодження та розукомплектування призвело до завдання їй майнової шкоди у розмірі 3 352 255 грн і додаткових витрат з проведення діагностування техніки спеціалістами-інженерами, отримання відповідних відомостей з дефектування техніки, її транспортування та зберігання на загальну суму 66 435,65 грн.

Збільшивши позовні вимоги, відповідач просила стягнути з відповідача 3 418 690,65 грн у відшкодування майнової шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 20 квітня

2021 року, ухваленим у складі судді Киреєва О. В., позов задоволено частково.

Стягнено:

- з СТОВ «РІД» на користь позивача 2 641 453,65 грн в рахунок відшкодування майнових збитків, 7 421,78 грн - в рахунок відшкодування судового збору та 27 817,20 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

- з ОСОБА_1 в дохід держави - 266,84 грн судового збору; на користь

СТОВ «РІД» - 9 992,11 грн у відшкодування витрат на проведення автотоварознавчої експертизи та 10 228,50 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, починаючи

з 7 серпня 2014 року, СТОВ «РІД» зберігало майно (комбайни та сільськогосподарську техніку), яке належало ОСОБА_2 , так як набувало цінності, збільшувало кількість та вартість свого майна, фактично зберігало та зберігає майно, яке неминуче мало б вибути з володіння товариства, тому збереження майна відповідачем без відповідних правових підстав мало місце саме за рахунок майна ОСОБА_2 .

Місцевий суд відхилив доводи відповідача про недоведення позивачем ненеправомірності дій СТОВ «РІД» і причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і шкодою, зазначивши, що за змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу майнової шкоди, суд першої інстанції зазначив, що згідно з висновком експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 21 квітня 2020 року майнова шкода, завдана власнику досліджуваної техніки внаслідок пошкодження, визначається таким, що дорівнює її дійсній ринковій вартості на момент пошкодження, станом цін на момент проведення експертизи, тобто з відповідним строком експлуатації кожного транспортного засобу. Тому з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 вартість: зернозбирального комбайна CASE CF-80 - 944 263 грн, зернозбирального комбайна CASE 2188 - 1 082 514 грн, візка для жатки CASE CF-80 - 34 875 грн, жатки зернової марки CASE 1030 до комбайну CASE CF-80 - 57 006 грн, жатки зернової CASE 1030 до комбайну CASE 2188 - 141 144 грн, начіпного пристрою для збирання ріпаку (рапсовий стіл)

типу «ПРБЖ-7,3» - 27 336 грн, шестирядної жатки «Geringoff Rota Disk» -

294 080 грн, що у загальному розмірі становить 2 581 218 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат з проведення діагностування техніки, отримання відповідних відомостей з дефектування техніки, її транспортування та зберігання на загальну суму 66 435,65 грн, суд першої інстанції, з посиланням на статтю 319 ЦК України, вказав про відсутність підстав для відшкодування грошових коштів у розмірі 6 200 грн, сплачених ОСОБА_1 за зберігання сільськогосподарської техніки.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2022 року задоволено апеляційну скаргу СТОВ «РІД», скасовано рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 20 квітня 2021 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь СТОВ «РІД» 43 960 грн на відшкодування витрат за проведення експертиз, 82 000 грн - витрат за надання професійної правничої допомоги та 59 432,70 грн - судового збору, а всього стягнено 185 392,70 грн.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив про залишення поза увагою суду першої інстанції при вирішенні цієї справи (з урахуванням предмета та підстав позову) того, що встановленню підлягають обставини щодо повернення потерпілому безпідставно набутого майна. Зокрема, відповідно

до частини першої статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. І лише у разі неможливості повернути потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не заявляла вимоги про повернення їй безпідставно набутого майна, хоча за обставинами справи встановлено, що частина сільськогосподарської техніки наразі перебуває у її володінні, а частина, хоча і з пошкодженнями, є в наявності і перебуває на території тракторного стану, який належить відповідачу. Суд апеляційної інстанції врахував, що СТОВ «РІД» письмово звертався до ОСОБА_1 з вимогою забрати сільськогосподарську техніку з території тракторного стану.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення на її користь майнової шкоди, завданої набуттям належного їй на праві власності майна без достатньої правової підстави, без вирішення питання щодо долі цього майна, яке фактично є предметом спору, не призведе до захисту прав особи у визначений законом спосіб. Тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав в частині вимог щодо сільськогосподарської техніки, яка на час вирішення спору знаходиться на тракторному стані СТОВ «РІД».

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди, завданої погіршенням стану зернозбирального комбайну марки CASE 2188 та жатки кукурудзозбиральної «Geringoff Rota Disk»

6-рядної б/н, які перебувають у володінні ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначив, що вона транспортувала вказану техніку з тракторного стану СТОВ «РІД» 24 жовтня 2015 року, тому майнова відповідальність товариства за можливе допущене погіршення стану цієї техніки розповсюджується на період

з квітня до 24 жовтня 2015 року; матеріали справи не містять належних і допустимих доказів розміру майнової шкоди, завданої відповідачем погіршенням стану сільськогосподарської техніки саме в цей період. Апеляційний суд зазначив, що вказані жатка та комбайн перебувають у володінні ОСОБА_1 з жовтня 2015 року, а експертний висновок щодо їх технічного стану складений у квітні 2020 року, тому СТОВ «РІД» не може відповідати за механічні пошкодження і несправності, в тому числі й ті, які виникли внаслідок неналежного зберігання майна після жовтня 2015 року. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирошніченко І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2022 року і залишити в силі рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 20 квітня

2021 року

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), про те, що судовий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 1213 ЦК України, згідно з якою набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. На думку заявника, зміст вказаної норми дозволяє власнику майна захистити порушене права двома способами, а саме витребувати належне йому майно або стягнути компенсацію його вартості у випадку неможливості витребування.

Вказує про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 12 квітня

2017 року у справі № 922/207/15, згідно з яким «стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи».

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь СТОВ «РІД» 59 432,70 грн судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційної скарги, оскільки ставка судового збору, які підлягала сплаті при поданні позовної заяви (з урахуванням збільшення позовних вимог) становить 9 605 грн. Тому відповідно

до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги у даній справі підлягав сплаті судовий збір

у розмірі 14 407,50 грн (9 605 грн * 150%). Не врахувавши, що СТОВ «РІД» помилково сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд апеляційної інстанції помилково стягнув з позивача всю суму судового збору.

Крім того заявник не погоджується зі стягненим з ОСОБА_1 на користь СТОВ «РІД» розміром судових витрат, понесених останнім на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі витрати є необґрунтованими, не підтверджені належними і допустимими доказами, а їх розмір є очевидно завищеним та непропорційним з урахуванням предмета спору. Крім того, СТОВ «РІД» в порушення частини дев`ятої

статті 83 ЦПК України не надіслало докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачу у справі, тому суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги такі докази. Дійшовши висновку про відшкодування вказаних судових витрат, суд апеляційної інстанції, не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Судому у додатковій постанові від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), та Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Позиція інших учасників справи

У липні 2022 року представник СТОВ «РІД» - адвокат Луєнко Ю. В.подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Також просив стягнути з ОСОБА_1 18 000 грн у відшкодування витрат, понесений на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) та у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року

у справі № 922/207/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

Ухвалою Верховного Суду від 9 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 червня 2014 року СТОВ «РІД» (замовником) та ФОП ОСОБА_2 (виконавцем), який на той час був учасником вказаного товариства з часткою в статутному капіталі 44 %, укладено договір на виконання робіт № 5, за умовами якого замовник зобов`язувався надати площі для збирання зернових культур технікою виконавця та розрахуватися з виконавцем за виконані роботи; загальна сума за договором на виконання робіт становила 185 450 грн; термін дії договору встановлений до 1 грудня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_2

12 лютого та 19 лютого 2015 року позивачу видані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких вона є власником, у тому числі, комбайна зернозбирального марки CASE CF-80 2001 року випуску з номерним знаком НОМЕР_1 та комбайна зернозбирального марки CASE 2188 1995 року випуску з номерним знаком НОМЕР_2 . 6 квітня 2015 року ОСОБА_1 видані свідоцтва про реєстрацію вказаних комбайнів.

22 травня 2015 року позивач отримала від ОСОБА_3 ключі від успадкованої сільськогосподарської техніки, яка перебувала на тракторному стані СТОВ «РІД», однак забрати її не змогла у зв`язку з незадовільним технічним станом комбайнів. Після цього позивач письмово звернулася до СТОВ «РІД» з вимогою про повернення належного їй майна.

Листами від 8 червня 2015 року та від 8 липня 2015 року СТОВ «РІД» повідомило ОСОБА_1 про необхідність в строк до 17 червня 2015 року та до 27 липня 2015 року відповідно забрати сільськогосподарську техніку з території тракторного стану товариства.

24 жовтня 2015 року ОСОБА_1 транспортувала з території товариства зернозбиральний комбайн марки CASE 2188 та жатку кукурудзозбиральну «Geringoff Rota Disk» 6-рядну б/н. Цього ж дня представником ТОВ «ТАЙТЕН МАШИНЕРІ УКРАЇНА» зафіксовано наявні на сільськогосподарській техніці пошкодження.

Листом від 8 лютого 2016 року СТОВ «РІД» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою в термін до 1 березня 2016 року забрати з території тракторного стану два рапсові столи (які є комплектуючими до зернових жаток), дві зернові жатки до комбайнів CASE 2188 і CASE CF80, два візки для транспортування зернових жаток та комбайн CASE CF80, які належать їй на праві власності.

Сторони не заперечували, що комбайн CASE CF-80, візок для жатки CASE CF-80, жатка зернова CASE 1030 до комбайну CASE CF-80, жатка зернова CASE 1030 до комбайну CASE 2188, начіпний пристрій для збирання ріпаку знаходяться на тракторному стані СТОВ «РІД» у селі Сальне Ніжинського району Чернігівської області.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення справи по суті

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За загальним правилом зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути з її володіння;

- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

-обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (див. постанови Верховного Суду України від 25 жовтня

2017 року у справі № 3-905гс17, Великої Палати Верховного Суду:

від 20 листопада 2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18),

від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 924/173/19).

Вимога про повернення потерпілому майна, набутого безпідставно згідно зі статтями 1212, 1213 ЦК України є основною в кондикційному зобов`язанні, але не вичерпує його змісту, адже поряд з нею існує право потерпілого на відшкодування доходів від такого майна.

У абзаці першому частини першої 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. І з цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Правом на таке відшкодування наділена потерпіла особа, якою в розумінні статей 1212, 1214 ЦК України може бути власник або особа, яка володіє, користується чи експлуатує це майно на законній підставі або з інших законних підстав має право на отримання доходу від використання цього майна

(див. висновок викладений в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 182/5130/16-ц (провадження № 61-29333св18)).

За змістом абзацу першого частини першої 1214 ЦК України таке право може бути реалізоване за сукупності таких складових:

1) доходи повертаються саме особою, яка володіє або володіла, майном безпідставно;

2) повертаються доходи, які ця особа одержала або могла одержати від такого майна;

3) повертаються доходи, отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Розмір доходів, які підлягають стягненню, вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння.

Слід також враховувати, що конструкція абзацу першого частини першої

статті 1214 ЦК України передбачає встановлення часу (строку) неправомірного використання майна, адже встановлює правило, що повертаються доходи отримані з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, за загальним правилом умовою виникнення додаткового кондикційного обов`язку з повернення доходів від безпідставно набутого майна є лише недобросовісна поведінка набувача, адже за період, коли останній був упевнений у підставності свого збагачення і не повинен був знати про протилежне, відшкодування кондикційних доходів цією нормою не передбачається.

Отримання або можливість отримання набувачем відомостей про неправомірність володіння чужим майном є моментом, з якого на зазначену особу покладаються додаткові обов`язки, зокрема, виникає обов`язок повернути фактично отримані від спірного майна доходи, або доходи, які могли бути отримані за нормальних умов.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 3 листопада

2022 року в справі № 910/9185/19.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути зі СТОВ «РІД» на її користь вартість безпідставно набутої останнім сільськогосподарської техніки у порядку положень статей 1212, 1214 ЦК України, зазначаючи про те, що відповідач, заволодівши належним їй на праві власності майном без достатньої правової підстави, допустив його погіршення, за яке має відповідати у грошовій формі.

Судами встановлено, що 10 червня 2014 року СТОВ «РІД» (замовником) та

ФОП ОСОБА_2 (виконавцем), який на той час був учасником вказаного товариства з часткою в статутному капіталі 44 %, укладено договір на виконання робіт № 5, за умовами якого замовник зобов`язувався надати площі для збирання зернових культур технікою виконавця та розрахуватися з виконавцем за виконані роботи; загальна сума за договором на виконання робіт становила 185 450 грн; термін дії договору встановлений до 1 грудня 2014 року.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 4 липня

2016 року № 740/1664/16-ц, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 5 квітня 2017 року, стягнено зі СТОВ «РІД» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором на виконання робіт № 5 від 10 червня 2014 року, укладеним цим товариством з ФОП ОСОБА_2 , в розмірі 185 450 грн. Вказаним рішенням встановлено, що на виконання вказаного договору технікою ФОП ОСОБА_2 виконано роботи зі збирання сої, соняшнику та кукурудзи у серпні-жовтні 2014 року, тобто вже після смерті ОСОБА_2 .

Колегія суддів враховує, що укладений ФОП ОСОБА_2 та СТОВ «РІД» договір на виконання робіт не містив положень щодо передання у володіння товариства сільськогосподарської техніки або виникнення у нього обов`язку зберігати вказану техніку.

Судами встановлено, що сільськогосподарська техніка після закінчення робіт, визначених договором від 10 червня 2014 року, перебувала на тракторному стані у селі Сальне Ніжинського району Чернігівської області; 4 листопада 2014 року директор СТОВ «РІД» ОСОБА_3 передав позивачу технічні паспорти на вказані комбайни; з часу відкриття спадщини до 22 травня 2015 році позивач не вживала заходів щодо повернення їй вказаної техніки; СТОВ «РІД» письмового зверталося до ОСОБА_1 з вимогою забрати сільськогосподарську техніку з території тракторного стану товариства.

Такі обставини у розумінні статті 1212 ЦК України не можуть свідчити про те, що СТОВ «РІД» набуло або зберегло вказану сільськогосподарську техніку.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів набуття чи збереження майна СТОВ «РІД» за рахунок ОСОБА_1 , що виключає висновок про виникнення між сторонами кондикційного зобов`язання, і як наслідок, вказує про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , який пред`явлено з посиланням на статті 1212, 1214 ЦК України.

Крім того, колегія суддів враховує поведінку позивача, яка протягом тривалого часу не забирала сільськогосподарську техніку з тракторного стану СТОВ «РІД» і доказів щодо існування перешкод у цьому суду не надала. Зазначаючи про погіршення майна під час його перебування на тракторному стані СТОВ «РІД», позивач в порядку статті 1283 ЦК України не зверталася до нотаріуса із заявою про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і доказів того, що погіршення майна відбулося у вказаний період або допущене внаслідок дій відповідача, матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , проте помилився з мотивами такої відмови, не врахувавши, що між сторонами у цій праві не виникло кондикційне зобов`язання, тому помилкового застосував до спірних правовідносин

статті 1212, 1214 ЦК України за відсутності встановлених обставин набуття чи збереження відповідачем майна позивача, що є передумовою для застосування вказаних норм матеріального права. Підставою для відмови у задоволенні позову є його необґрунтованість.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки щодо застосування статей 1212-1214 ЦК України, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2022 року у справі № 910/9185/19, що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо неврахування апеляційним судом висновків про застосування статей 1212, 1214 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) та постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, оскільки у справі, яка переглядається, та у зазначених заявником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, постанова апеляційного суду підлягає зміні у її мотивувальній частині.

Щодо відшкодування судового збору, сплаченого СТОВ «РІД» за подання апеляційної скарги

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «РІД» 59 432,70 грн, сплачених останнім за подання апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції Закону, чинній на час пред`явлення позову, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору, зокрема, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлюється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року встановлено в розмірі 1 762 грн.

Звертаючись з вказаним позовом у липні 2018 року, ставка судового збору, яка підлягала сплаті з урахуванням ціни позову (3 152 608,49 грн),

складала 8 810 (5*1762 грн), яку ОСОБА_1 сплатила згідно з квитанцією № 0.0.1007758942.1 від 11 квітня 2018 року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року встановлено в розмірі 1 921 грн.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, якою просила стягнути зі СТОВ «РІД» майнову шкоду у розмірі 3 418 690,65 грн. До вказаної заяви позивач додала квитанцію про доплату судового збору.

Отже за подання позову, з урахуванням заяви про збільшення його вимог, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 9 605 грн (5 * 1 921 грн).

За змістом підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

При поданні СТОВ «РІД» апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ставка судового збору за подання апеляційної скарги становила 14 407,50 грн.

Разом з тим, СТОВ «РІД», подавши апеляційну скаргу на рішення Носівського рацйонного суду Чернігівської області від 20 квітня 2021 року, сплатило судовий збір у більшому розмірі, а саме 59 432,70 грн, тобто у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин при розподілі судових витрат апеляційний суд мав стягнути з ОСОБА_1 на користь СТОВ «РІД» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14 407,50 грн, тобто у розмірі, що підлягав сплаті відповідно до вказаних норм Закону України «Про судовий збір».

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У зв`язку з наведеним СТОВ «РІД» не позбавлене права вирішити питання повернення відповідної суми надмірно сплаченого судового збору в порядку, передбаченому законодавством.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 6 лютого 2019 року у справі № 188/947/17-ц

(провадження № 61-20327св20) та від 29 червня 2022 року

у справі № 903/833/17.

Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша та друга статті 412 ЦПК України).

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 судовий збір, сплачений СТОВ «РІД» за подання апеляційної скарги в більшому розмірі, ніж встановлено законом за її подання, резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції у частині вирішення питання про розподіл судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення стягненої суми судового збору за подання апеляційної скарги з 59 432,70 грн до 14 407,50 грн, і, яка наслідок, загальної суми, стягненої на відшкодування судових витрат у справі, з 185 392,70 грн

до 140 367,50 грн (185 392,70 грн - 45 025,20 грн (59 432,70 грн - 14 407,50 грн)).

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення

(пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року

у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) викладено висновок, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Матеріали справи містяться договір про надання правової (правничої) допомоги № 18/08/2 від 27 серпня 2018 року, укладений СТОВ «РІД» з адвокатом

Луєнком Ю. В., додаткові угоди до цього договору № 2 від 17 грудня 2019 року та № 3 від 21 квітня 2021 року, акти про надану правову (правничу допомогу)

від 17 грудня 2019 року (в суді першої інстанції) та від 18 квітня 2021 року (в суді апеляційної інстанції), додатками до яких є детальний опис робіт (наданих послуг).

На підтвердження сплати гонорару до суду надано платіжне доручення № 1465 від 17 грудня 2019 року, яким підтверджується сплата СТОВ «РіД» на користь адвоката Луєнка Ю. В. грошових коштів за надання правничої допомоги в суді першої інстанції в розмірі 45 000 грн, платіжне доручення № 1080 від 19 травня 2021 року на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 37 000 грн в апеляційному суді.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста

статті 137 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 9 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а зазначено, що «відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що

«Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20

(провадження № 61-8538св22).

Врахувавши, що ОСОБА_1 не подавала заяву про зменшення витрат на правничу допомогу та не подавала в судах попередніх інстанцій доказів на підтвердження неспівмірності таких витрат, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування СТОВ «РІД» витрат на професійну правничу допомогу, понесену в судах першої та апеляційної інстанцій у зазначеному розмірі.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц

(провадження № 14-382цс19), та Верховним Судом у постанові від 15 квітня

2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), з урахуванням неподання ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, є безпідставними.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив у цій частині судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у цій частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо клопотання представника СТОВ «РІД» - адвоката Луєнка Ю. В. про розподіл судових витрат.

У липні 2022 року представник СТОВ «РІД» - адвокат Луєнко Ю. В. подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь СТОВ «РІД» 18 000 грн у відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Літвінов Є. В. подав до суду додаткові пояснення, у яких, серед іншого, міститься клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат під час касаційного перегляду справи заявник надав додаткову угоду № 2 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 18/08/2 від 27 серпня 2018 року та додаткову угоду № 2 про внесення змін до вказаної додаткової угоди, укладені СТОВ «РІД» з адвокатом Луєнком Ю. В., акт про надану правничу (правову) допомогу

від 20 липня 2022 року, додатком до якого є детальний опис робіт.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В суді касаційної інстанції адвокат Луєнко Ю. В. надав СТОВ «РІД» правничу допомогу щодо складання та подання відзиву на касаційну скаргу на 13 арк.

У додатковій постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року

у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що, попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з обставин цієї справи, врахувавши клопотання представника позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, Верховний Суд вважає, що витрати

СТОВ «РІД» на професійну правничу допомогу, які пов`язані з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню частково, а саме у розмірі 5 000 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мирошніченко Інна Вадимівна, задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «РІД» про відшкодування майнової шкоди змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2022 року в частині відшкодування судових витрат змінити, зменшивши розмір стягненого з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «РІД» судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги з 59 432,70 грн до 14 407,50 грн та загальну суму стягнених судових витрат з 185 392,70 грн до 140 367,50 грн.

В іншій частині постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «РІД»5 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії касаційного перегляду справи.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук