Рішення

від 20.03.2023 по справі 754/15153/20

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/99/23

Справа №754/15153/20

РІШЕННЯ

Іменем України

20 березня 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтахаус Холд», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яворська Наталія Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору частково недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, визнання право особистої приватної власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого було уточнено під час розгляду справи, до відповідача ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору частково недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, визнання право особистої приватної власності.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що у період з 10.10.2016 року по 17.12.2018 року він проживав спільно з відповідачем без шлюбу, створивши фактично сім`ю, за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому 18.12.2018 року між ними було зареєстровано шлюб.

Як зазначає позивач, у період з 18 до 30 липня 2017 року у м.Самсун (Туреччина) він брав участь у змаганнях у складі збірної України з футболу серед спортсменів з вадама слуху, за результатами яких збірна команда України з футболу серед спортсменів з вадами слуху зайняла ІІ місце та була визнана призером ХХІІІ літніх Дефлімпійських ігор. Відповідно до наказу Укрцентру «Інваспорт» від 31.07.2017 року № 100 йому було виплачено грошову винагороду в сумі 31 000,00 доларів США, що була виплачена 01.08.2017 року у сумі 801 498,46 грн. Крім того, згідно з наказом Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Полтавської обласної державної адміністрації від 01.11.2017 року № 739 йому було виплачено грошову винагороду як переможцю та призеру ХХІІІ Дефлімпійських ігор в розмірі 64 400,00 грн. З огляду на нестабільну економічну ситуацію в країні та банківській системі, 23.08.2017 року та 28.08.2017 року він зняв готівкові кошти з банківської картки та передав на зберігання ОСОБА_5 . В подальшому, маючи намір придбати квартиру у житловому будинку по АДРЕСА_2 вищезазначені кошти він у ОСОБА_5 забрав. У зв`язку із відсутністю на час укладення договору місця реєстрації, що за словами працівника ТОВ «Альтахаус Холд» унеможливлювало його укладення з ним (позивачем), він, повністю довіряючи відповідачу, з якою проживав однією сім`єю без шлюбу, сподіваючись на укладення договору відповідно до норм чинного законодавства, погодився визначити її стороною договору. Водночас, маючи вади органів слуху, він не міг належним чином чути та усвідомлювати події, що відбувались під час укладення попереднього договору від 12.02.2018 року, предметом якого було зобов`язання в майбутньому протягом першого кварталу 2018 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири за вказаною адресою. Відповідач, достовірно знаючи про його вади слуху, розуміючи, що він не має можливості належним чином чути та усвідомлювати події, незважаючи на його присутність під час укладення договору, ввела в оману сторону договору ТОВ «Альтахаус Холд» та приватного нотаріуса щодо умов попереднього договору, а саме приховала факти, що мали істотне значення, а саме щодо належності йому грошових коштів, за які буде придбано об`єкт нерухомості, та факт поживання з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Коштів на придбання квартири відповідач не мала, оскільки на момент укладення договору отримувала незначний дохід, а також у неї не було достатніх заощаджень для придбання вищезазначеного об`єкта нерухомості. Відповідач виступила фіктивним покупцем по договору у зв`язку з тим, що він не мав змоги оформити квартиру на своє ім`я.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив встановити факт його спільного проживання з відповідачем однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період часу з 10.10.2016 року по 17.12.2018 року; визнати попередній договір від 12.02.2018 року, укладений між ТОВ «Альтахаус Холд» та ОСОБА_6 частково недійсним в частині покупця - сторони 2; визнати його покупцем - стороною 2 за вищевказаним договором; перевести права та обов`язки за вказаним договором з відповідача на нього; визнати квартиру, яка є предметом майбутнього договору купівлі-продажу (основного договору), характеристики якої вказані у п.1.4 попереднього договору від 12.02.2018 року, в житловому будинку по АДРЕСА_2 , як таку, що придбана за його особисті кошти.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 19.11.2020 року позовну заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 19.11.2020 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.02.2021 року ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 19.11.2020 року залишено без змін.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 14.04.2021 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

18.03.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_7 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що твердження позивача про фактичне створення сім`ї з відповідачем в період часу з 10.10.2016 року по 17.12.2018 року не відповідають дійсності. Так, відповідач дійсно протягом певного періоду часу проживала з позивачем в одному житловому приміщенні в кімнаті АДРЕСА_3 , проте не проживала саме спільно в розумінні ст.3 СК України, вони не були пов`язані спільним побутом та не мали жодних взаємних прав та обов`язків, крім виключно статевих відносин, а також крім фактично благодійної допомоги, яку дійсно відповідач надавала позивачу, жаліючи останнього, як особу із вадами слуху. Лише влітку 2019 року відповідач дізналась від позивача про те, що ступінь ураженості слуху у дійсності був мінімальний та він чув майже як фізично здорова людина. Також, відповідач, маючи відверто благодійницький характер, жаліла позивача, як особу з вадами слуху, саме й тому погодилась на державну реєстрацію шлюбу з ним, а також погодилась взяти грузинське прізвище, повіривши при цьому обіцянкам позивача на першу пропозицію подати спільну заяву про розлучення. Також, проживаючи протягом певного часу в одному з позивачем житловому приміщенні, вони дійшли згоди про те, що перед усіма оточуючими вона буде себе поводити, як наречена позивача, що також було потрібно для проживання у сімейному гуртожитку, комунальні послуги за який сплачувала одноосібно відповідач за рахунок власних зароблених коштів, оскільки позивач повністю поклав на неї всі ці витрати.

Представник відповідача стверджує, що відповідач та позивач не були пов`язані спільним бюджетом, а відповідач ніколи не мала довіри до позивача, тому усі наявні кошти передавала на зберігання своїм батькам. Відповідач жодним чином не цікавилась фінансовими здобутками позивача протягом усього часу проживання, їй не було відомо про будь-які грошові кошти, які відповідач насправді отримував за славну участь у відповідних футбольних змаганнях та не обговорював з нею намір придбання спірної квартири. Жодних коштів від позивача відповідач ніколи не отримувала, навпаки, позивач жив за її рахунок протягом усього періоду часу відносин між ними. Під час укладення відповідачем договору щодо квартири позивач був присутній, як вільний спостерігач, будь-яких коштів ніколи їй не надавав, тим більше на придбання квартири.

Посилаючись на викладені обставини, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

25.05.2021 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_8 на відзив представника відповідача на позов. У даній відповіді представник позивача заперечує проти обставин, викладених у відзиві, вказуючи на те, що вони не відповідають дійсності Так, позивач неодноразово здійснював оплату житлово-комунальних послуг, а також поповнював карткові рахунки відповідача та його матері ОСОБА_9 . На сьогодні позивачу встановлено групу інвалідності пожиттєво, проте не є особою, яка потребує сторонньої допомоги. Протягом усього часу проживання з відповідачем він працював на ПАТ «Дарницький завод ЗБК та був у складі збірної команди України з футболу серед спортсменів з вадами слуху. Позивач тривалий час утримував відповідача, оскільки відповідач працювала у 2017 році лише 7 неповних місяців з травня до листопада 2017 року, у 2018 році працювала 4 неповних місяці з вересня до грудня 2018 року. Про дійсні наміри відповідача стати дружиною позивача свідчить і інтерв`ю «5 каналу». За рік до укладення шлюбу позивач запропонував відповідачу познайомитись з його батьками, на що вона відповіла згодою, тому 28.12.2017 року позивач придбав квитки на літак до Грузії. Крім того, в якості весільного подарунку відповідачу позивач оплати спільний відпочинок у Єгипті, путівку на який придбав 12.12.2018 року. Крім того, представник позивача звернула увагу на те, що сторони почали спільно проживати однією сім`єю у м.Чернігові задовго до проживання у м.Києві. Представник позивача стверджує, що рішення про придбання спірної квартири було прийнято позивачем після отримання винагороди за участь у змаганнях і підтвердженням вибору об`єкта нерухомості саме позивачем є факт придбання у вищезазначеному будинку квартири іншими членами збірної команди України з футболу серед спортсменів з вадами слуху. На думку представника позивача, факт спільного проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу та відношення відповідача до позивача, як до чоловіка, а також придбання спірної квартири за безпосередньої участі та обізнаності як позивача, так і відповідача, підтверджується численними фотознімками.

Заперечуючи проти доводів представника відповідача, представник позивача вказала на те, що договір дарування грошей у сумі 800 000,00 грн. від 08.02.2018 року, укладений між відповідачем та її матір`ю ОСОБА_9 , є нікчемним, оскільки укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Крім того, з наданих стороною доказів вбачається, що загальний сукупний дохід ОСОБА_9 за період з січня 2000 року до лютого 2018 року склав майже 123 000,00 грн., що свідчить про те, що станом на 08.02.2018 року ОСОБА_9 не мала та не могла мати у власності грошових коштів у сумі 800 000,00 грн., оскільки її дохід, отриманий із законних джерел та задекларований у визначеному законом порядку, набагато менший суми, зазначеної у договорі. Сукупний дохід відповідача станом на 12.02.2018 року, тобто на дату укладення попереднього договору, становив 24 287,52 грн. Докази ж про доходи ОСОБА_10 , а також розписки відповідача від 02.08.2019 року, 05.03.2019 року та довідки про грошове забезпечення ОСОБА_11 за 2018-2020 роки представник позивача вважає такими, що не відносяться до предмету доказування.

З урахуванням наведеного, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

27.05.2021 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої окрім вимог, зазначених у первісному позові, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 14.04.2021 року, а також скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, посилаючись на укладення оспорюваного договору відповідачем, незважаючи на обізнаність та усвідомлення оспорювання прав на об`єкт нерухомого майна та розгляд справи судом.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 27.05.2021 року витребувано у Державної архітектурно-будівельної інспекції України копії підтверджуючих документів щодо прийняття в експлуатацію житлового будинку на АДРЕСА_2 .

25.06.2021 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач зазначає про те, що розпорядженням Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації від 14.12.2020 року № 671 об`єкту нерухомого майна - житловому будинку на АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 . З урахуванням вказаних змін, адреса спірної квартири є: АДРЕСА_5 .

В зв`язку з цим позивач просить задовольнити його вимоги, а саме:

-встановити факт проживання з відповідачем однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період часу з 10.10.2016 року по 17.12.2018 року;

-визнати попередній договір від 12.12.2018 року, укладений між ТОВ «Альтахаус Холд» та ОСОБА_12 частково недійсним в частині покупця - сторони 2;

-визнати його стороною-2 за попереднім договором від 12.02.2018 року. Перевести права та обов`язки сторони-2 за попереднім договором від 12.02.2018 року з ОСОБА_12 на нього;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 255, виданий 14.04.2021 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Ляхар О.В., та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57632509 від 14.04.2021 року;

-визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 29.06.2021 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 12.10.2021 року призначено по справі судову фізико-хімічну експертизу давності документа та зупинено провадження по справі до одержання висновків експерта.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 26.11.2021 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 19.05.2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

29.09.2022 року до суду надійшли пояснення третьої особи - приватного нотаріуса КМНО Яворської Н.В. на позовну заяву, в яких вона зазначає про те, що відповідно до п.3.3 попереднього договору від 12.02.2018 року відповідач довела до відома ТОВ «Альтахаус Холд» факт не перебування у зареєстрованому шлюбі та факт того, що не проживає ні з ким однією сім`єю, про що нотаріусом було відібрано відповідну заяву, яку відповідач особисто підписала та зміст якої було доведено до представника ТОВ. Відповідно до перевірки даних згідно Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану, інформація щодо актового запису про шлюб стосовно ОСОБА_12 станом на 12.02.2018 року відсутня. Крім того, разом із попереднім договором в той же день сторонами укладався договір про забезпечення виконання зобов`язань № 114 від 12.02.2018 року, відповідно до п.2.2.1 якого відповідач зобов`язана була внести грошові кошти в розмірі 764 519,70 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ у строк до 15.02.2018 року включно або внести грошові кошти в касу. Оскільки відповідач не перебувала у шлюбі, то вносила за об`єкт нерухомості особисті грошові кошти та виконала свої зобов`язання, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі. Крім того, 14.04.2021 року приватним нотаріусом КМНО Ляхар О.М. було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до п.1.8 якого відповідач також на момент укладення договору не перебувала у зареєстрованому шлюбі та стверджувала, що ні з ким однією сім`єю не проживала, що нею були внесені особисті грошові кошти, у зв`язку із чим нотаріусом також була відібрана заява.

Посилаючись на викладені обставини, третя особа вважає, що спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача, оскільки була придбана за особисті кошти та у період, коли вона не перебувала у шлюбі.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували та просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи ТОВ «Альтахаус Холд», будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

В судовому засідання третя особа приватний нотаріус Яворська Н.В. проти позовних вимог заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 12.02.2018 року між ТОВ «Альтахаус Холд» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено попередній договір, відповідно до п.п.1.1, 1.3, 1.4 якого сторони зобов`язуються, в майбутньому, протягом першого кварталу 2018 року, укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири в житловому будинку по АДРЕСА_2 (секція 1, поверх 2, № квартири АДРЕСА_7 , кількість кімнат 1, загальна площа (квадратних метрів) 49,57), згідно якого сторона-1 буде продавцем, а сторона-2 - покупцем.

За пунктом 2.1 даного договору, сторони домовились, що продаж зазначеного майна буде вчинено за ціною 764 519,70 грн.

У пункті 3.3 відповідач довела до відома ТОВ, що в зареєстрованому шлюбі не перебуває та/або ні з ким однією сім`єю не проживає.

Також, 12.02.2018 року відповідачем було складено нотаріально посвідчену заяву, відповідно до якої відповідач повідомляє про те, що в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває, квартира АДРЕСА_8 купується нею за особисті кошти та буде її особистою приватною власністю.

Крім того, 12.02.2018 року між ТОВ «Альтахаус Холд» та ОСОБА_3 було укладено договір про забезпечення виконання зобов`язань № 114.

18.12.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було зареєстрованою шлюб.

Розпорядженням Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації від 14.12.2020 року № 671 об`єкту нерухомого майна - житловому будинку на АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 .

14.04.2021 року між ТОВ «Альтахаус Холд» та відповідачем ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , на підставі якого приватним нотаріусом КМНО Яворською Н.В. здійснено запис про право власності індексний номер: 57632509 від 14.04.2021 року.

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на те, що спірна квартира придбана під час спільного проживання разом з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу за його особисті кошти, а тому вона є його особистою приватною власністю.

Сторона відповідача проти даних тверджень заперечувала, вказуючи на те, що відповідач з позивачем однією сім`єю не проживала, а спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (частина друга статті 21 СК України).

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).

У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі № 6-1026цс15.

Отже, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

При застосуванні статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Обов`язковою умовою для встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Враховуючи, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, з яким пов`язані юридично значимі наслідки, зокрема, право спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком та жінкою під час такого проживання, законодавчо врегульований статтею 74 СК України, тому доказуванню підлягає спільне проживання сторін на час придбання спірного житла.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібна позиція викладена: у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року в справі № 264/2232/19, від 21 квітня 2022 року в справі № 461/1617/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Так, згідно з ч.3 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто під час спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу (перебування у фактичних шлюбних відносинах), проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності таких осіб на майно, яке набуте ними в цей період, тим з них, який її спростовує.

Звертаючись в суд із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказував, що з 10.10.2016 року по 17.12.2018 року він став спільно проживати з відповідачем однією сім`єю у сімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, разом відпочивали.

Вищевказані обставини підтверджуються довідкою АТ «Дарницький завод ЗБК» № 281 від 30.07.2020 року, відповідно до якої сторони проживали за вказаною адресою та сплачували всі комунальні послуги, а саме позивач проживав з 10.10.2016 року, відповідач (дружина) з 08.10.2016 року; квитанціями, наданими сторонами про сплату житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, що здійснювалась як позивачем, так і відповідачем; копіями квитків на ім`я сторін до Грузії та Єгипту; фотографіями сторін; відеозаписом освідчення позивача відповідачу. Суд також приймає до уваги і тривалість такого спільного проживання до реєстрації шлюбу - майже 2 роки, а також спільне проживання у спірній квартирі після її придбання.

Також, факт спільного проживання сторін як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу до реєстрації їх шлюбу підтвердили свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Указані свідки підтвердили наявність між сторонами сталих відносин з 2017 року, притаманних подружжю, факт спільного проживання однією сім`єю, в тому числі і у спірній квартирі. Такі показання узгоджуються із матеріалами справи та доводами позивача.

Відповідач покази свідків не спростувала, не надала суду доказів протилежного, а тому суд вважає ці докази належними та достовірними на підтвердження факту проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу. Покази свідків ОСОБА_16 (матері відповідача) та ОСОБА_17 (чоловік відповідача з 14.05.2022 року) в цій частині суд до уваги не приймає, оскільки вважає свідків особами, що зацікавлені у результатах розгляду справи.

Таким чином, вказані докази в їх сукупності спростовують твердження відповідача про те, що вона розцінювала позивача виключно як статевого партнера та не мала наміру створювати з ним сім`ю. А тому, з урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем належним чином доведено його вимоги в цій частині, а тому задовольняє їх.

З урахуванням задоволення вищевказаних вимог, суд також встановлює, що спірна квартира придбана відповідачем згідно попереднього договору від 12.02.2018 року за ціною 764 519,70 грн., набута сторонами за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Проте, суд вважає, що позивачем надано достатньо доказів того, що вказана сума, сплачена за квартиру, є його особистими коштами, а тому наявні підстави для визнання цієї квартири його особистою власністю.

Так, відповідно до листа Українського центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» № 1067 від 19.08.2020 року, згідно наказу Укрцентру «Інваспорт» від 31.07.2017 року № 100 спортсмену з інвалідністю збірної команди України з футболу серед спортсменів з вадами слуху ОСОБА_1 - призеру ХХІІІ літніх Дефлімпійських ігор виплачено грошову винагороду в сумі 31 000,00 доларів США. Вказана сума в гривневому еквіваленті 801 498,46 грн. виплачена позивачу у серпні 2017 року, що підтверджується довідкою Укрцентру «Інваспорт» № 53 від 19.08.2020 року, а також випискою з банківського рахунку позивача, з якого вбачається, що вказані кошти були зараховані 02.08.2017 року та в подальшому зняті готівкою 23.08.2017 року та 24.08.2017 року.

Натомість, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що кошти, які були внесені за спірну квартиру, є її особистими коштами. Так, з наданих відповідачем до відзиву доказів, вбачається, що на час придбання спірного житла відповідач не мала достатнього доходу, а її дохід станом на 12.02.2018 року становив 24 287,52 грн. Що ж стосується договору дарування грошей від 08.02.2018 року, за яким ОСОБА_9 (мати відповідача) подарувала відповідачу 800 000,00 грн., то суд ставиться до нього критично, оскільки з наданих стороною відповідача доказів також вбачається, що ОСОБА_9 за період з І кварталу 2000 року по ІІІ квартал 2020 року отримала сукупний дохід в розмірі 123 000,00 грн. Відтак, належних доказів наявності таких коштів з боку відповідача суду не надано. При цьому суд відхиляє посилання на письмові пояснення ОСОБА_10 , а також докази його доходу, оскільки вказана особа в судовому засіданні в якості свідка не допитувалась. Крім того, відсутні будь-які докази того, що відповідач позичала у нього кошти та взагалі перебувала з ним (або інші особи, пов`язані з відповідачем) у будь-яких стосунках.

Крім того, суд звертає увагу на те, що вказаний договір дарування коштів всупереч ч.5 ст.719 ЦК України укладено у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, а тому погоджується з доводами сторони позивача про нікчемність правочину, виходячи із положень ч.1 ст.219 ЦК України. Посилання відповідача та її представника на боргові розписки, відповідно до яких відповідач отримувала у борг кошти від ОСОБА_17 , а також довідки про його грошове забезпечення, судом також відхиляються, оскільки вказані розписки датовано 02.08.2019 року та 05.03.2019 року, що не входить до періоду саме придбання спірної квартири у лютому 2018 року. При цьому також покази свідків ОСОБА_16 (матері відповідача) та ОСОБА_17 (чоловік відповідача з 14.05.2022 року) і в цій частині суд до уваги не приймає, оскільки вважає свідків особами, що зацікавлені у результатах розгляду справи. Суд зауважує, що під час розгляду справи свідок ОСОБА_16 не змогла пояснити джерело походження коштів в розмірі 800 000,00 грн. Покази свідка ОСОБА_18 про те, що відповідач купила квартиру за кошти батьків, також не можуть бути враховані, оскільки не підтверджуються іншими доказами у справі з урахуванням вищенаведених обставин.

Відхиляючи доводи відповідача у цій частині, суд зазначає, що дійсно у пункті 3.3 попереднього договору від 12.02.2018 року відповідач довела до відома ТОВ, що в зареєстрованому шлюбі не перебуває та/або ні з ким однією сім`єю не проживає. Також, 12.02.2018 року відповідачем було складено нотаріально посвідчену заяву, відповідно до якої відповідач повідомляє про те, що в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває, квартира АДРЕСА_8 купується нею за особисті кошти та буде її особистою приватною власністю.

Суд вважає, що посвідчення нотаріусом підпису на заяві відповідача не підтверджує правдивість викладених у заяві обставин (на відміну від показів свідка у суді, який приводиться до присяги та попереджується про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень), а отже не є належним доказом. Це ж стосується і застереження, зазначеного у попередньому договорі.

Таким чином, доводи відповідача стосовно придбання квартири за її особисті кошти, а саме за кошти, які він позичила у ОСОБА_9 , як і свідчення останньої, якими вона підтвердила надання позики, суд відхиляє, як неспроможні та не підтверджені належними доказами. В той же час, з наданих позивачем доказів вбачається, що розміри знятих у кінці серпня 2017 року з рахунку позивача коштів є достатніми для оплати визнаної сторонами вартості спірної квартири (764 519,70 грн.). При цьому, відповідачем не підтверджено належними доказами перерахунок (витрату) всіх коштів позивачем на інші цілі.

Відтак, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання за ОСОБА_19 права особистої приватної власності на спірну квартиру та задовольняє їх.

Що ж стосується вимог позивача про визнання попереднього договору від 12.12.2018 року, укладений між ТОВ «Альтахаус Холд» та ОСОБА_12 частково недійсним в частині покупця - сторони 2; визнання його стороною-2 за попереднім договором від 12.02.2018 року. Перевести права та обов`язки сторони-2 за попереднім договором від 12.02.2018 року з ОСОБА_12 на нього; визнання недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 255, виданий 14.04.2021 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Ляхар О.В., та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57632509 від 14.04.2021 року, то вказані вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Положеннями ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору у частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Ураховуючи вищевикладене, особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Отже, вищевказані позовні вимоги про визнання договорів недійсними та переведення прав покупця не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту в цій частині вимог, а також не підлягає задоволенню і похідна від них вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме встановлення факту проживання сторін однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 10.10.2016 року по 17.12.2018 року, а також визнання за позивачем права особистої приватної власності на спірну квартиру. Інші твердження сторін та їх представників висновки суду не спростовують та підстави для задоволення позову повністю чи відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі не дають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 76, 141, 206, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 10 жовтня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 12,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1288684680000.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: