Рішення

від 05.04.2023 по справі 949/1664/22

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/1664/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2023 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвоката Рудика О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України про стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установиРівненський обласнийцентр контролюта профілактикихвороб Міністерстваохорони здоров`яУкраїни та просить стягнути з відповідача різницю у заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 01.09.2020 по 30.11.2022 включно в сумі 246523,26 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь усі фактично понесені ним судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу адвоката.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до наказу Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 25 березня 2014 року №16-о він був призначений на посаду директора Державної установи Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України та 26 березня 2014 року з ним був укладений контракт №32.

22 липня 2015 року його звільнено із займаної посади, відповідно до наказу т.в.о. голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України №71-о на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України та пунктів 6.2.5.2 і 6.2.5.11 контракту з достроковим припиненням дії останнього.

Вважаючи вказаний наказ про його звільнення незаконним, він звернувся до суду про визнання незаконним та скасування наказу Держепідемслужби України та поновлення на роботі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року його позов задоволено, визнано незаконним та скасовано оспорюваний наказ №71-о від 22 липня 2015 року і поновлено на попередньо займаній посаді директора Державної установи Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України. Зазначене рішення суду рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року у вказаній частині залишено без змін.

Після чого наказом Держсанепідемслужби України від 23 грудня 2015 року №118-о його поновлено на зазначеній посаді, проте 11 січня 2016 року наказом №1-о знову звільнено.

Вказаний наказ та незаконність повторного звільнення були ним оскаржені до суду.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року визнано незаконним і скасовано оспорюваний наказ про звільнення та поновлено його на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України, стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України заробіток за час вимушеного прогулу за час із 23.07.2015 по 11.01.2016 у розмірі 45009,92 грн. та з 12 січня 2016 року по 27 лютого 2017 року у розмірі 112524,80 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

На виконання вказаного рішення в частині поновлення на роботі, яке набрало законної сили в момент проголошення, судом 17 березня 2017 року було видано виконавчий лист. Оскільки відповідачем рішення в цій частині добровільно виконане не було, виконавчі листи були пред`явлені до примусового виконання. Отже, з 11 березня 2017 року має місце прострочення виконання боржником рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року за період з 11.03.2017 по 02.09.2019 у розмірі 287208,18 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року вищевказане рішення суду в цій частині залишено без змін.

Зважаючи на те, що рішення суду від 10 березня 2017 року в частині поновлення його на роботі залишалося невиконаним, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року, стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 03.09.2019 по 10.09.2020 року включно, у розмірі 139468,20 грн.

У подальшому, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року стягнуто із Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, зокрема, за період з 11.09.2020 року по 31.05.2021 року, у розмірі 70542,06 грн., що визначено без утримання передбачених законом податків та зборів та в цій частині залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року.

Разом з тим, ухвалою Дубровицького районного суду від 09 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні №55168936 про закінчення виконавчого провадження про поновлення його на роботі та зобов`язано поновити виконавче провадження.

Крім того, ухвалою Дубровицького районного суду від 09 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 07 липня 2022 року визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Вознюк І.Я. у виконавчому провадженні №53655435 про закінчення виконавчого провадження про поновлення його на роботі та зобов`язано поновити виконавче провадження.

Таким чином, позивач вважає, що станом на день звернення до суду з даним позовом, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року в частині поновлення його на роботі і надалі залишається невиконаним, а відтак має місце продовження прострочення виконання боржником рішення суду в цій частині.

З огляду на вказане, вважає, що є підстави для звернення до суду із даним позовом, предметом якого є стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за новий період невиконання судового рішення, а саме з 01.09.2021 року по 30.11.2022 включно в сумі 246523,26 грн. розрахунок якої ним додано до позову.

Зокрема, у вказаному розрахунку позивач надає розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.09.2021 по 30.11.2022 та як на підставу для стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання рішення суду, посилається на постанову КМУ від 12 січня 2022 року №2 Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я (має застосовуватися з 01 січня 2022 року) якою встановлено надбавку за престижність професії медика, відповідно до якої розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється в межах фонду оплати праці на 2022 рік, в тому числі, на рівні не менше 20000 грн. лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я.

Отже, позивач вважає, що за період з 01.01.2022 по 30.11.2022 має бути розрахована та виплачена відповідачем різниця в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з розрахунку мінімального рівня зарплати лікаря в зазначений період, яку б він отримав, якби відповідачем було належним чином виконане рішення суду, що становить 220000 грн. (20000 грн. х 11 місяців).

Відповідачем ДУ Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України в особі генерального директора Р.Сафонова подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що передбачений законом обов`язок з виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі в передбаченому законом порядку відповідач Державна установа Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України виконала 01 червня 2021 року, видавши наказ №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Разом з тим, факт виконання 01 червня 2021 року рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року щодо поновлення на роботі позивача підтверджується рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року, яке постановою Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишено без змін.

З огляду на встановлені обставини про факт виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року, у позивача відсутні будь-які правові підстави для стягнення коштів, зокрема різниці у заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Крім того, у відзиві відповідач зауважує, що слід критично оцінити посилання позивача на ухвали Дубровицького районного суду від 09 грудня 2021 року, адже доказів, які б засвідчували факт виконання даних судових рішень і підтверджували б, що виконавчі провадження №55168936 та №53655435 відкриті (поновлені) позивачем не надано. Натомість, відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП встановлено, що ВП №55168936 та ВП №53655435 завершені, що також є доказом того, що рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року виконане.

Також відповідач звертає увагу на те, що ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року не скасовують наказ ДУ Рівненський ОЛЦ МОЗ України від 01 червня 2021 року №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 , відповідно до якого відбулось відновлення порушених прав позивача в частині поновлення на роботі. Даний наказ містить чітко визначену мету, завдання та причини його створення.

До того ж, відповідач вказує, що наказ ДУ Рівненський ОЛЦ МОЗ України від 01 червня 2021 року №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 , як і наказ голови комісії з ліквідації ДСЕСУ від 22 грудня 2018 року №1 Про припинення контракту з ОСОБА_1 позивачем не оскаржувалися.

Відтак, відповідач вважає, що з вищенаведеного випливає, що рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц виконане, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Разом з тим, у відзиві відповідачем спростовані доводи позивача щодо обрахунку середнього заробітку та заразом зазначено, що з 19 жовтня 2020 року у штатному розписі відповідача відсутня посада директора. Відтак виплата заробітної плати (середнього заробітку) ОСОБА_1 , як директору установи, не є обов`язком установи, адже відповідні витрати не передбачені кошторисом установи в межах фонду оплати праці, що також підтверджує відсутність правових підстав для виплати позивачу заробітної плати чи середнього заробітку.

У подальшому, позивачем було збільшено позовні вимоги про що подано до суду заяву про збільшення позовних вимог разом з розрахунком різниці у заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.09.2021 по 28.02.2023.

Так, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, мотиви якої є аналогічними мотивам, викладеним у позовній заяві, позивач просить стягнути з відповідача різницю у заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 01.09.2020 по 30.11.2022 включно в сумі 306523,26 грн. та судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу адвоката.

При цьому, суд звертає увагу на те, що період, за який позивач просить стягнути з відповідача різницю у заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, який вказаний у заяві про збільшення позовних вимог - з 01.09.2020 по 30.11.2022 включно, різниться з періодом, за який поданий розрахунок - з 01.09.2021 по 28.02.2023.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Рудик О.А. повністю підтвердили фактичні обставини, що були підставою для звернення до суду з цим позовом та наполягали на його задоволенні у повному розмірі заявлених позовних вимог з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, уточнивши початок періоду стягнення, а саме просили вважати вірним 21 вересня 2021 року, оскільки виникла технічна описка, проте у розрахунку даний початок періоду вказано вірно.

Представник відповідача ДУ Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України в судове засідання не з`явився. Згідно поданого генеральним директором Р. Сафоновим клопотання, останній просить розглянути справу без участі представника ДУ Рівненський ОЦКПХ МОЗ України за наявними в матеріалах справи документами. Заявлені позовні вимоги не визнають. При цьому зазначає, що ДУ Рівненський ОЦКПХ МОЗ України подано відзив та всі необхідні докази на підтвердження своєї позиції.

Вислухавши позивачата йогопредставника,дослідивши поданідокументи іматеріали справи,всебічно іповно з`ясувавшифактичні обставини,на якихґрунтуються позовнівимоги тазаперечення протиних,об`єктивно оцінившинадані судудокази, якімають юридичнезначення длярозгляду справиі вирішенняспору посуті,суд установивнаступне.

Як вказує позивач, 25 березня 2014 року наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України №16-о, він був призначений на посаду директора Державної установи Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України та 26 березня 2014 року з ним був укладений контракт №32.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 22 липня 2015 року №71-о, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади директора, відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України, з підстав, передбачених пунктами 6.2.5.2 та 6.2.5.11 контракту від 26 березня 2014 року №32 та достроково припинено дію контракту.

Зазначений наказ про своє звільнення ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року скасовано наказ від 22 липня 2015 року №71-о про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 23 грудня 2015 року №118-о позивача було поновлено на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України.

11 січня 2016 року ОСОБА_1 було повторно звільнено з посади директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України на підставі наказу №1-о Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 .

Вказаний вище наказ також був оскаржений до суду позивачем.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц наказ Держсанепідемслужби України від 11 січня 2016 року №1-о Про звільнення з посади та дострокове припинення контракту з ОСОБА_1 визнано незаконним, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України та стягнуто з державної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2015 по 11.01.2016 в сумі 45009,92 грн. та за період з 12.01.2016 по 27.02.2017 в сумі 112524,80 грн.

Рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 7247,36 грн. допущено до негайного виконання і набрало законної сили з дня його проголошення.

Між тим, зазначене рішення роботодавцем добровільно виконане не було, у зв`язку з чим виконавчі документи, які були видані на підставі вказаного рішення суду, пред`явлено позивачем до примусового виконання органом державної виконавчої служби.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 залишено без змін та постановою Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року змінено в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2015 по 11.01.2016.

У зв`язку з невиконаним рішенням Дубровицького районного суду від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року у справі №560/1680/18 позов ОСОБА_1 до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України задоволено частково та серед іншого стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України середній заробіток за час затримки виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16, яке набрало законної сили в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України за період з 11.03.2017 по 02.09.2019 у розмірі 287208,18 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення Дубровицького районного суду від 03 вересня 2019 року по справі №560/1680/18 у вказаній вище частині залишено без змін та, зокрема, підтверджено той факт, що станом на день звернення позивача до суду із вищевказаним позовом 20 листопада 2018 року та на день проголошення рішення, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц виконане не було.

Оскільки порушення прав позивача з приводу невиконання рішення суду щодо поновлення його на роботі продовжувалося в часі, останній вкотре звернувся до суду за захистом своїх прав.

Так, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року по справі №949/605/20, позов ОСОБА_1 до Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, було задоволено частково та стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 03.09.2019 по 10.09.2020 включно у розмірі 139468,20 грн.

Також рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року по справі №949/407/21, позов ОСОБА_1 до Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, було задоволено частково та стягнуто з Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 11.09.2020 по 31.05.2021 у розмірі 70542,06 грн., яке в цій частині залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що чітко визначено в ст. 15 ЦК України.

Водночас, Конституція України гарантує обов`язковість рішень суду і ця конституційна гарантія дублюється, зокрема, у ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, відповідно до якої, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а їх невиконання має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналіз змісту постанови Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у справі №949/407/21, яка є з числа останніх судових рішень, яким стягнуто на користь позивача заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, свідчить про те, що встановлені обставини у цій справі мають безпосередній стосунок до даної справи, зокрема, що стосується виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року в частині поновлення позивача на роботі.

Встановлено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.

Отже, виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення

При цьому, відновлення такого порушеного права закріплено у ст. 236 КЗпП України, де визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Рівненським апеляційним судом під час перегляду рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року по справі №560/1680/18 встановлено, що на день звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення на роботі залишалося не виконаним.

Водночас посилався на наказ Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України №86-к від 01 червня 2021 року Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 та наказ №87-к від 07 червня 2021 року Про виправлення описки у наказі від 01 червня 2021 року №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 з якого вбачається, що відповідач визначив:

- вважати ОСОБА_1 поновленим на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України та допустити його до виконання посадових обов`язків;

- старшому інспектору з кадрів вчинити необхідні дії щодо внесення запису у трудову книжку ОСОБА_1 щодо скасування наказу Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 11.01.2016 №1-о Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 ;

- контракт від 26.03.2014 №32, укладений із ОСОБА_1 , вважати припиненим з 26.03.2017, у зв`язку із закінченням терміну його дії.

Судом встановлено, що із зазначеним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлений, що неодноразово було підтверджено в ході розгляду вищевказаних цивільних справ.

Отже, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не було виконане до 01 червня 2021 року, тобто до дня винесення вищезазначеного наказу №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 , який Рівненським апеляційним судом у постанові від 14 грудня 2021 року розцінено як відновлення порушених прав позивача в частині поновлення на роботі.

Так, як визначено статтею 65 Закону України Про виконавче провадження, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Щодо дати фактичного виконання рішення, Рівненський апеляційний суд у своїй постанові від 14 грудня 2021 року зазначає, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі № 760/9521/15-ц, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Таким чином, у постанові від 14 грудня 2021 року Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку, що свій передбачений законом обов`язок з виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року у справі №560/85/16-ц в передбаченому законом порядку відповідачем щодо позивача виконано 01 червня 2021 року, видавши наказ № 86-к.

Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом, про що визначено законодавцем, зокрема у ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у цивільному процесі передбачені ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23 травня 2018 року по справі №910/9823/17.

Заразом, у постанові від 04 червня 2020 року по справі №522/7758/14-ц Верховний Суд вказав, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, обставини, встановлені у судовому рішенні, у даному випадку у постанові Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, яка набрала законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

У даному випадку варто також звернути увагу на те, що актуальна практика Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як непорушність прав, якість та точність закону, стабільність та остаточність судових рішень, законні очікування тощо. Названі поняття узагальнюються принципом правової визначеності (певності). Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах Брумареску проти Румунії, Стіл та інші проти Сполученого Королівства та ін.).

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу остаточності рішення, серед іншого передбачає, що рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Так, статтею 236 КЗпП України чітко визначено, що виплата незаконно звільненому або переведеному на іншу роботу працівнику середнього заробітку або різниці в заробітку можлива лише за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У зв`язку з наведеним вище, у суду є всі підстави стверджувати, що не потребує додаткового доведення той факт, що невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі та порушення його трудових прав існувало лише до 01 червня 2021 року, тобто до моменту винесення наказу №86-к від 01 червня 2021 року. Отже, починаючи з 01 червня 2021 року трудові права позивача не порушуються.

У даному випадку є доречним зауважити те, що якщо позивач не приступив до виконання своїх обов`язків після його поновлення на роботі на підставі наказу №86-к від 01 червня 2021 року, то це не надає йому права створювати штучні позови для стягнення коштів з відповідача за невиконання судового рішення.

Разом з тим, доказів тому, що позивачу були створені будь-які перешкоди для цього, суду не надані.

Тому суд не приймає до уваги посилання позивача на обставини зазначені у позові щодо того, що рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц і надалі залишається невиконаним, у зв`язку з чим у нього є підстави для стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за новий період невиконання судового рішення, а саме з 01.09.2021 по 28.02.2023 включно, оскільки такі посилання є безпідставними та не потребують судового захисту.

Слушним наразі є зауваження відповідача, викладені у відзиві, щодо безпідставного посилання позивача ОСОБА_1 на ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року, що постановлені за результатами розгляду його скарг про скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень №55168936 від 12 травня 2021 року та №53655435 від 27 липня 2021 року.

Так, ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року по справі №560/85/16-ц (провадження №4-с/949/3/21) скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Вознюк І.Я. у виконавчому провадженні №53655435 від 27 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження та зобов`язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Вознюк І.Я. поновити виконавче провадження №53655435 з примусового виконання виконавчого листа Дубровицького районного суду №560/85/16-ц від 17 березня 2017 року не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року по справі №560/85/16-ц (провадження №4-с/949/2/21) скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження та зобов`язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. поновити виконавче провадження №55168936 не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Втім, вказані ухвали суду ніяким чином не спростовують та не відміняють дію наказу від 01 червня 2021 року №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1

Як визначено ст. 41 Закону України Про виконавче провадження, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Однак, позивач, який є стягувачем у виконавчому провадженні та безпосередньо заінтересований у виконанні вищевказаних ухвал суду від 09 грудня 2021 року щодо відновлення виконавчих проваджень, як при зверненні до суду з даним позовом, так і в ході розгляду справи, не підтвердив належними доказами, що виконавче провадження №53655435 від 27 липня 2021 року та виконавче провадження №55168936 від 12 травня 2021 року відновлені.

Натомість, з доданих до відзиву відповідачем відомостей за результатом пошуку виконавчих проваджень в АСВП вбачається, що виконавчі провадження №53655435 від 27 липня 2021 року та №55168936 від 12 травня 2021 року є завершеними.

При цьому, позивач, після отримання відзиву та доданих до нього матеріалів, не спростував вказану інформацію.

У відповідності до ч. 3 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, законодавець надав право стягувачу у разі невчинення дій, у даному випадку щодо відновлення виконавчих проваджень, оскаржити таку бездіяльність виконавця до його начальника, якому він безпосередньо підпорядкований.

Проте, доказів того, що позивач скористався наданим йому правом, матеріали справи не містять.

Тому, з огляду на відновлення відповідачем порушених прав позивача щодо поновлення останнього на роботі та при наявності закритого виконавчого провадження, безпідставним є стягнення з відповідача різниці у заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке наразі є виконаним, а звернення позивача з таким позовом після 01 червня 2021 року свідчить лише про зловживання процесуальними правами, спрямованими на отримання неправомірної для себе вигоди.

Принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами ґрунтується насамперед на положеннях ч. 1 ст. 68 Конституції України, згідно з якою кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права в свободи, честь і гідність інших людей.

У п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Водночас, варто вказати, що у нерозривному взаємозв`язку з процесуальними правами, якими наділяються сторони, є матеріальні права.

Норми матеріального права мають на меті визначення змісту прав та обов`язків, суб`єктів права, завданням яких є вирішення питання для реалізації прав та обов`язків.

Норму матеріального права можна визначити як норму права, яка регулює суспільні (матеріальні) відносини шляхом їх прямого правового регулювання за допомогою визначення для їх учасників змісту прав, обов`язків і заборон.

Так, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

При цьому, зі змісту ст. 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому законом.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, саме порушене, невизнане або оспорюване право або охоронюваний законом інтерес особи, яка звернулася з таким позовом.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі №911/792/18, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач ОСОБА_1 визначає зміст свого порушеного права та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення своїх прав, а також обирає відповідний спосіб захисту такого права.

Однак, при перевірці судом доводів позивача, в ході розгляду справи встановлено відсутність підстав для правового захисту, так як порушені права та інтереси позивача, на день звернення до суду, відновлені.

Отже, позивачем створено спір, що має вочевидь штучний характер, є безпідставним та не спрямований на реальний захист прав, адже це можна розцінювати, як зловживання своїм правом на судовий захист, при відсутності порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Варто зазначити, що даний позов, окрім усього, є ще й очевидно неправомірним, про що свідчить його подача всупереч наявним правовим висновкам у спірних правовідносинах, встановлених у судовому рішенні.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 міг передбачати безпідставність свого позову, оскільки обізнаний як про існування наказу №86 від 01 червня 2021 року, так і про постанову Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, де чітко судом вказується на момент відновлення прав позивача.

Статтею 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №318/89/18 міститься положення про те, що наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті права та інтересу.

В іншій постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, Верховний Суд вказав, що зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Виходячи із вищенаведеного, в діях позивача вбачається певне зловживання матеріальними (цивільними) правами, що може мати негативні наслідки для відповідача, як державної установи, оскільки у скрутний для країни час, зокрема в реаліях війни, в стані якої перебуває наша держава, без відсутності правового підґрунтя, збагачуватися за рахунок держави є неприпустимим.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України про стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено о 15-30 год. 05 квітня 2023 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 26 травня 1997 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.

Відповідач: Державна установа Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України, юридична адреса: 33028, м.Рівне, вул. Котляревського, буд.3, ЄДРПОУ 38503358.

Суддя:підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.