Постанова

від 31.08.2023 по справі 949/1664/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2023 року

м. Рівне

Справа № 949/1664/22

Провадження № 22-ц/4815/717/23

Рівненський апеляційний суд в складі:

головуючого судді - Боймиструка С.В.,

суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

секретар судового засідання:Мороз А.В.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаРудика ОлександраАндрійовича на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України про стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установиРівненський обласнийцентр контролюта профілактикихвороб Міністерстваохорони здоров`яУкраїни та просить стягнути з відповідача різницю у заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 01.09.2020 по 30.11.2022 включно в сумі 246523,26 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь усі фактично понесені ним судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу адвоката.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Дубровицького районного суду від 10 березня 2017 року визнано незаконним і скасовано оспорюваний наказ про звільнення та поновлено його на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України, стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України заробіток за час вимушеного прогулу за час із 23.07.2015 по 11.01.2016 у розмірі 45009,92 грн. та з 12 січня 2016 року по 27 лютого 2017 року у розмірі 112524,80 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

На виконання вказаного рішення в частині поновлення на роботі, яке набрало законної сили в момент проголошення, судом 17 березня 2017 року було видано виконавчий лист. Оскільки відповідачем рішення в цій частині добровільно виконане не було, виконавчі листи були пред`явлені до примусового виконання. Отже, з 11 березня 2017 року має місце прострочення виконання боржником рішення суду в частині поновлення на роботі.

Судовими рішеннями на користь позивача з відповідача було стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення Дубровицького районного суду від 10 березня 2017 року за період з 11.03.2017по 02.09.2019 у розмірі 287208,18 грн., за період з 03.09.2019по 10.09.2020року включно у розмірі 139468,20 грн., за період з 11.09.2020 року по 31.05.2021 року, у розмірі 70542,06 грн..

У даній справі позивачем було збільшено позовні вимоги про що подано до суду заяву про збільшення позовних вимог разом з розрахунком різниці у заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.09.2021 по 28.02.2023 в сумі 306523,26 грн. та судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу адвоката.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України про стягнення різниці у заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі - відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на його незаконність та необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наказ Державної санітарно-епідеміологічноїслужби Українивід 22грудня 2018року №1 "Про припинення контракту з ОСОБА_1 ", яким контракт від 26 березня 2014 року №32, укладений із ОСОБА_1 припинено із 26 березня 2017 року у зв`язку із закінченням терміну його дії та скасовано наказ ДСЕС України від 11 січня 2016 року №1-о "Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 " разом з наказом ДУ Рівненськийобласний лабораторнийцентр Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від01червня 2021року №86-к Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 не підтверджують факт виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо встановлення самого факту поновлення позивача Шевченка на роботі; визначення дати такого поновлення (01 червня 2021 року); правової підстави (наказ №86-к від 01 червня 2021 року) такого поновлення.

Вказує, що судом не було враховано, що на час прийняття Відповідачем наказу №86-к від 01 червня 2021 року в його штатному розписі була відсутня посада "директора", відтак Позивач не міг бути поновлений на неіснуючій посаді;

- суб`єкт видання наказу (установа-відповідач) не уповноважений поновлювати позивача на роботі, оскільки трудовий контракт ОСОБА_1 було укладено з ДСЕС України (м. Київ), а не з ДУ "Рівненський ОЛЦ МОЗ України" (м. Рівне), а тому саме ДСЕС України уповноважена приймати кадрові накази щодо поновлення Позивача на роботі;

- ні сам відповідач, ні його уповноважений представник в судовому засіданні жодним чином не стверджували, що наказ №86-к від 01 червня 2021 року є наказом про поновлення ОСОБА_1 на роботі;

- єдиним кадровим наказом щодо ОСОБА_1 , прийнятим після набрання законної сили рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по цивільній справі №560/85/16-ц був наказ ДСЕСУ №1 від 22.12.2018 року;

- правову оцінку наказу ДСЕС України №1 надано в рішенні Дубровицького районного суду від 10 вересня 2020 року по справі 949/605/20, яке набрало законної сили; Суд визнав, що станом на день ухвалення рішення по справі позивач ОСОБА_1 не був поновлений на роботі;

Також вказує, що судом з`ясовано, що фактично до виконання своїх посадових обов`язків директора установи Шевченко Г.М. допущений не був і не приступав та не було з`ясовано чи працює зараз на посаді Позивач, а якщо ні, то коли і яким наказом його було звільнено.

Стверджує, що сам по собі факт ознайомлення позивача зі змістом наказу №86-к від 01 червня 2021 року не є підставою для висновку про поновлення його на роботі з вказаної дати, а дата ознайомлення з цим наказом не має жодного юридичного значення, оскільки фактично до роботи позивача допущено не було.

Вважає, що ОСОБА_1 так і не було поновлено на роботі, оскільки: - відповідний наказ (розпорядження) про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Боржником не видавався; - запис про поновлення до трудової книжки не вносився; нині ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах ні з Боржником (ДСЕС України), ні з ДУ "Рівненський ОЛЦ МОЗ України". Відтак, після нібито поновлення на роботі ОСОБА_1 мав би бути в подальшому звільнений з роботи з підстав передбачених КЗпП України та умовами трудового контракту, проте такі відомості відсутні в матеріалах справи.

Заперечує щодо преюдиційності висновків господарського суду м. Києва у справі 910/6920/20, оскільки ОСОБА_1 не брав участі при розгляді вказаної справи..

Крім цього вказує, що суд самоусунувся від оцінки доказів, відійшов від власних висновків викладених в ухвалах Дубровицького районного суду від 09.12.2021 року по справі №560/85/16-ц (провадження №4-с/949/3/21 та №4-с/949/2/21) та в рішенні Дубровицького районного суду від 10 вересня 2020 року по справі №949/605/20, безпідставно та необґрунтовано виснував про зловживання правами позивачем.

З цих підстав просив рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 квітня 2023 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У відзиві Генеральний директор Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України просить доводи апеляційної скарги відхилити, а оскаржене рішення в даній справі залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

По справі встановлено, що 25 березня 2014 року наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України №16-о, ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Державної установи Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України та 26 березня 2014 року з ним був укладений контракт №32, за яким він призначений на посаду директора Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України" на строк дії цього контракту з 26 березня 2014 року до 26 березня 2017 року.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 22 липня 2015 року №71-о, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади директора, відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України, з підстав, передбачених пунктами 6.2.5.2 та 6.2.5.11 контракту від 26 березня 2014 року №32 та достроково припинено дію контракту.

Зазначений наказ про своє звільнення ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

Рішенням Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року скасовано наказ від 22 липня 2015 року №71-о про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 23 грудня 2015 року №118-о позивача було поновлено на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України.

11 січня 2016 року ОСОБА_1 було повторно звільнено з посади директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України за наказом №1-о Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 .

Вказаний вище наказ також був оскаржений до суду позивачем.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц наказ Держсанепідемслужби України від 11 січня 2016 року №1-о Про звільнення з посади та дострокове припинення контракту з ОСОБА_1 визнано незаконним, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України та стягнуто з державної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2015 по 11.01.2016 в сумі 45009,92 грн. та за період з 12.01.2016 по 27.02.2017 в сумі 112524,80 грн.

Рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 7247,36 грн. допущено до негайного виконання і набрало законної сили з дня його проголошення.

Зазначене рішення роботодавцем добровільно виконане не було, у зв`язку з чим виконавчі документи, які були видані на підставі вказаного рішення суду, пред`явлено позивачем до примусового виконання органом державної виконавчої служби.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 залишено без змін та постановою Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року змінено в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2015 по 11.01.2016.

ОСОБА_1 повторно поновленона роботірішенням Дубровицькогорайонного судуРівненської областівід 10 березня 2017 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29березня 2017року № 348 "Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби" відмінено рішення про реорганізацію Держсанепідслужби України шляхом приєднання її до Держпродспоживслужби. Пунктом 2 Постанови КМ України № 348 постановлено ліквідувати Держсанепідслужбу України.

Правонаступника Держсанепідслужби України не визначено.

Отже, твердження апелянта про необхідність видання наказу про його поновлення на роботі ДСЕС України, оскільки трудовий контракт ОСОБА_1 було укладено саме з ДСЕС України (м. Київ), а не з ДУ "Рівненський ОЛЦ МОЗ України" (м. Рівне), не заслуговує на увагу, оскільки ця служба ліквідована і рішення в запропонований позивачем спосіб не зможе бути виконане, що дає підстави позивачу виходячи з його правової позиції пред`являти позови до відповідача про стягнення середнього заробітку час затримки виконання рішення необмежену кількість разів.

19 березня 1993 року КМ України прийнятопостанову №203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є в державній власності".

Згідно п.4 затвердженого згаданою постановою Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладають міністерства, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками, затвердженими згідно з додатком №2 цієїпостанови.

Зі змісту статуту ДУ "Рівненськийобласний центрконтролю тапрофілактики хворобМіністерства охорониздоров`я України" вбачається, що Центр є правонаступником Державної установи«Рівненський обласнийлабораторний центрМіністерства охорониздоров`яУкраїни», що прийнятий до сфери управління Міністерстваохорони здоров`яУкраїни відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 437 "Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров`я" та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01 липня 2016 року № 644 "Про прийняття до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ".

Також статутом закріплено, що Уповноважений орган управління призначає на посаду та звільняє з посади у встановленому законодавством порядку Керівника Центру, укладає і розриває контракт з Керівником Центру та здійснює контроль за його виконанням (ст. 14 статуту).

Відповідно до ч.3ст.21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У цій справі суд виходить також з того, що посада на якій підлягає поновленню позивач передбачає укладення контракту.

Оскільки контракт має строковий характер, то однією з основних підстав його припинення є закінчення строку (п.2 ст.36 КЗпП).

Як встановлено наказом голови ліквідаційної комісії Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 22грудня 2018року №1 "Про припинення контракту з ОСОБА_1 ", контракт від 26 березня 2014 року №32, укладений із ОСОБА_1 припинено із 26 березня 2017 року у зв`язку із закінченням терміну його дії.

Наказом №86-квід 01червня 2021року вчинялись дії на відновлення прав позивача, які він вважав порушеними, зокрема поновлення на посаді, допуск до виконання посадових обов`язків і звільнення за закінченням строку контракту. Із зазначеним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлений.

Ці накази чинні та не скасовані.

Враховуючи факт ліквідації ДСЕС та закінчення контракту у ОСОБА_1 , доводи позивача щодо прийняття кадрових наказів ДСЕС України про його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку з відповідача на підставі 236 КЗпП не заслуговують на увагу.

Вважаючи свої права, щодо невиконання судового рішення в частині поновлення його на посаді директора порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду та рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року у справі №560/1680/18 його позов задоволено частково і стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України середній заробіток за час затримки виконання рішення Дубровицького районного суду від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16 за період з 11.03.2017 по 02.09.2019 у розмірі 287208,18 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення Дубровицького районного суду від 03 вересня 2019 року по справі №560/1680/18 у вказаній вище частині залишено без змін.

Оскільки невиконання рішення Дубровицького районного суду від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі продовжувалося в часі, він вкотре звернувся до суду за захистом своїх прав, які вважав порушеними.

Так, рішенням Дубровицького районного суду від 10 вересня 2020 року по справі №949/605/20, позов ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 03.09.2019 по 10.09.2020 включно у розмірі 139468,20 грн.

Також рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року по справі №949/407/21, позов ОСОБА_1 також було задоволено частково та стягнуто з Державної установи Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 11.09.2020 по 31.05.2021 у розмірі 70542,06 грн., яке в цій частині залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (стаття 129-1 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз`яснено у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Хоч судове рішення місцевого суду від 10 березня 2017 року, яке набрало законної сили, про поновленняна роботі ОСОБА_1 є обов`язковим та допущене до негайного виконання, однак в добровільному порядку відповідачем виконане не було до 26 березня 2017 року, тому в подальшому в спосібвизначений узгаданому вищеп.34Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 1992 року № 9 чи ст.65Закону України«Про виконавчепровадження», шляхом видання відповідачем відповідного наказу, воно немогло тане можебути виконаним з об`єктивних причин, тобто випадок-казус оскільки саме 26 березня 2017 року у позивача закінчився контракт з відповідачем. Тобто трудові відносини між сторонами припинені.

Відповідно до ч.3 ст.435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Такою обставиною, що унеможливлює виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора та видання відповідачем відповідного наказу є закінчення строку дії контракту, який припинив трудові відносини між позивачем та відповідачем.

ОСОБА_1 після закінченнядії контракту26березня 2017року домісцевого суду,який ухваливрішення пройого поновленняна роботічи довідповідача - Державноїустанови Рівненськийобласний центрконтролю тапрофілактики хворобМіністерства охорониздоров`я України з заявою про зміну способу або порядку виконання ухваленого 10 березня 2017 року, внесення відповідного запису в трудову книжку про зміну підстав та строку звільнення з роботи, не звертався. Трудова книжка, як пояснив ОСОБА_1 , перебуває у нього.

Звідси і випливає, неналежне на думку ОСОБА_1 оформлення його поновлення на роботі та припинення трудових відносин відповідача з ним, що саме по собі не є підставою для застосування норми ст.236 КЗпП України.

Отже, на думку колегії суддів, у ОСОБА_1 право на стягнення з відповідача середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення припинилось 26 березня 2017 року, чого при розгляді попередніх справ враховано не було.

Пред`явлення ОСОБА_1 вимог до відповідача про стягнення заробітку за час затримки виконання рішення в період після 26 березня 2017 року є його довільним трактуванням в своїх матеріальних інтересах норми ст.236 КЗпП України, яка за своїм змістом хоча і є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, проте не може застосовуватись у випадку припинення трудових відносин з інших законних підстав, зокрема в даному випадку в зв`язку з закінченням контракту, а тимбільше привідсутності правовоїпідстави саме факту затримкивиконання рішення вперіод після26березня 2017року.Ця норма покликана захистити інтереси працівника не поновлюваного на роботі, який в цей час мав би отримувати заробітну плату.

Позивач ОСОБА_1 не працює, перебуває на пенсійному забезпеченні, не перебуває в трудових відносинах з відповідачем, які припинились за контрактом, тому його звернення до суду з позовом в даній справі не єзахистом трудового права, яке він вважає порушеним, в формі стягнення заробітку за час затримки виконання рішення, оскільки таке право у нього давно припинене і вже не існує.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №318/89/18 зазначено, що наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті права та інтересу.

В Постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, Верховний Суд вказав, що зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч йогопризначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло.

Місцевий суд дійшов вірного висновку, що позивачем створено спір, що має штучний характер, є безпідставним, не спрямований на реальний захист прав, розцінив це, як зловживання своїм правом на судовий захист, при відсутності порушених прав та охоронюваних законом інтересів та мотивовано відмовив в позові.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, то судовий збір за її подання покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаРудика ОлександраАндрійовича залишити без задоволення.

Рішення Дубровицького районногосуду Рівненськоїобласті від05квітня 2023рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2023 року.

Головуючий С.В. Боймиструк

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків