Ухвала

від 23.03.2023 по справі 208/2188/23

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/2188/23

№ провадження 1-кс/208/554/23

УХВАЛА

Іменем України

23 березня 2023 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське Дніпропетровської області клопотання слідчого СВ Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , про арешт майна в межах кримінального провадження № 12023041160000389 від 22.03.2023 за ч.4 ст.296 КК України, -

встановив:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним клопотанням, просив накласти арешт на транспортний засіб - автомобіль марки WOLKSWAGEN SCIROCCO, 2009 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Клопотання вмотивоване тим, що у провадженні СВ Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження №12023041160000389 від 22.03.2023 за ч.4 ст.296 КК України за фактом вчинення хуліганських дій із застосуванням предмету, схожого на вогнепальну зброю. В ході проведення досудового розслідування встановлено, що його вчинив ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на прізвисько ОСОБА_5 . А саме встановлено, що 21.03.2023 приблизно о 20.15 год. ОСОБА_4 проїжджаючи на своєму автомобілі Mercedes-Benz C300 НОМЕР_3 (право власності зареєстровано за ОСОБА_6 ) навмисно вчинив ДТП за участю автомобіля потерпілого ОСОБА_7 , після чого, вийшовши зі свого автомобіля, ОСОБА_4 , використавши предмет, схожий на автомат, розбив переднє пасажирське скло автомобіля потерпілого та спричинив тілесні ушкодження іншому потерпілому ОСОБА_8 . Після вказаних подій ОСОБА_4 на своєму автомобілі Mercedes-Benz C300 НОМЕР_3 поїхав з місця події.

В цей же день, а саме 21.03.2023 приблизно о 22.15 год., проїжджаючи біля буд.55/57 по вул. Центральній у м. Вільногірську вчинив ДТП за участю автомобіля Daewoo Sens потерпілого ОСОБА_9 . Після вказаного ДТП ОСОБА_4 почав погрожувати ОСОБА_9 , після чого на місце ДТП приїхав ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на автомобілі Volkswagen Passat НОМЕР_4 (власником якого є ОСОБА_11 ), який забрав ОСОБА_4 та вони вдвох залишили місце ДТП. Через деякий час ОСОБА_4 повернувся на місце події та знову почав погрожувати потерпілому ОСОБА_9 застосуванням сили. При цьому ОСОБА_4 був на автомобілі Volkswagen Scirocco НОМЕР_1 (власником якого є ОСОБА_6 ).

23.03.2023 автомобіль марки марки WOLKSWAGEN SCIROCCO, 2009 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 було вилучено до Кам`янського РУП.

23.03.2023 вказаний автомобіль було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12023041160000389 від 22.03.2023.

Слідчий зазначив, що підставами застосування арешту відносно вищенаведеного майна є те, що воно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України, та є речовими доказами з підстав, наведених вище за текстом, та має доказове значення для встановлення фактичних обставин події кримінального правопорушення. Метою застосування арешту відносно вищенаведеного майна є запобігання можливості його приховування, знищення, пошкодження, псування, перетворення чи відчуження. За наведених обставин метою застосування арешту вищенаведеного майна є збереження речових доказів.

Слідчим надано до суду клопотання про розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності, на заявленому клопотанні наполягає.

Власник майна в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів не здійснювалось.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.

З положень ч. 1ст. 170 КПК Українислідує, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цьогоКодексуарешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 2ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другійстатті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3ст. 170 КПК України).

При цьому, ч. 3 та ч. 5ст. 132 КПК Українипередбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Згідно ч. 3ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного і перебувають у нього з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.

Частиною 2статті 173 КПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Надані органом досудового розслідування докази, наявні в матеріалах клопотання, зокрема, протокол обшуку від 23.03.2023р. та постанова про визнання автомобіля речовим доказом, наразі не утворюють достатню сукупність для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав не тільки достатніх і належних доказів, а й взагалі будь-яких доказів, яким чином зазначений в клопотанні автомобіль може сприяти встановленню фактичних обставин події кримінального правопорушення.

Крім того, ч. 11 ст. 170 КПК України вказує, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Також, на підставі вимог ч. 5ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Так, і у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи. У судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогамКПК України, не містить законних правових підстав для арешту майна, вказівок на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості можливого правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для фактичного володільця майна, адже однозначно порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

За таких обставин, слідчий суддя, враховуючи вказану у клопотанні правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки органом досудового розслідування не обґрунтовано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та не доведено наявність обставин, які підтверджують, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження призведе до нівелювання доказового значення предмету клопотання, тобто відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Керуючись викладеним та ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя

постановив:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , про арешт майна в межах кримінального провадження № 12023041160000389 від 22.03.2023 за ч.4 ст.296 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Суддя ОСОБА_1