Рішення

від 27.03.2023 по справі 902/1046/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" березня 2023 р. Cправа № 902/1046/22

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Зеленюк О.В.,

представників:

позивача - Єзерської О.М.,

відповідача - Мичківського І.П.,

третьої особи (Міністерства оборони України) - Москаленка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007)

до: Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21000)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Релігійна громада Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви (вул. Пирогова, буд. 73-А, м. Вінниця, 21037)

про визнання права користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця подано позов до Вінницької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 26.10.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1046/22 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.11.2022.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 15.12.2022 продовжено на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:

- внаслідок задоволення клопотання представника відповідача (вх. № 01-34/9922/22 від 21.11.2022) залучено до участі у справі Релігійну громаду Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі від 22.11.2022;

- протокольною ухвалою від 24.01.2023, внаслідок задоволення заяви позивача (вх. № 01-34/585/23 від 19.01.2023), залучено до участі у справі Міністерство оборони України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача;

- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 57-131), позивачем - відповідь на відзив (а.с. 153-162), третіми особами - пояснення по суті спору (а.с. 184-200; а.с. 210-211).

Виконавши завдання підготовчого провадження та вчинивши необхідні дії на цій стадії судового провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 09.03.2023, про що постановлено відповідну ухвалу від 16.02.2023 у протокольній формі.

Однак, 09.03.2023 судове засідання у справі №902/1046/22 не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у Вінницькій області, а також загрозою ракетних ударів по території України.

За таких обставин, ухвалою суду від 14.03.2023 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.03.2023.

На визначений час у судове засідання 27.03.2023 з`явилися усі учасники справи, окрім третьої особи - Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви. Поряд з цим вказану третю особу про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином ухвалою суду від 14.03.2023, вручення якої підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим поштовим повідомленням.

Представниця позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі з підстав та обставин, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на викладене у відзиві на позовну заяву.

Представник присутньої третьої особи позовну вимогу підтримав.

В обґрунтування заявленого позову позивач вказує, що за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про передачу земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 (його частини) по просп./вул. Коцюбинського/Бевза 60/1, площею 1,25 га Вінницькій міській раді, остання не мала повноважень розпоряджатися землями оборони та приймати щодо неї рішення.

Як стверджує позивач, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця є законним землекористувачем такої земельної ділянки на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948. Земельна ділянка, що була відведена, не вибувала з категорії земель оборони, її призначення не було змінено у встановленому законом порядку, та станом на даний час вона перебуває на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця.

Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що встановити право постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 1,25 га на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 "Про уточнення кордонів землекористування Міністерства Збройних Сил в м. Вінниці" не є можливим.

Окрім того відповідач акцентує увагу, що позивач у долучених додатках до позовної заяви, зокрема у продовженні Додатка 2 до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, у стовбці 2 таблиці додатку 2 "Ким дозволено відвід ділянки чи її передача (номер і дата рішення) вказує: Відведено у 1931 р. Підтверджено рішенням Вінницького ОВК № 116-024 від 24.12.1948 року. Самого ж рішення 1931 року матеріали справи не містять.

Тому посилання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця на рішення виконавчого комітету Вінницької обласної Ради депутатів трудящих № 116-024 від 28 грудня 1948 року "Про уточнення кордонів землекористування Міністерства Збройних Сил в м. Вінниці" як на підставу права постійного користування земельною ділянкою площею 1,25 га є абсолютно безпідставним.

Також відповідач звертає увагу, що до матеріалів позовної заяви не додано актуальні графічні матеріали (кадастровий план земельної ділянки), на підтвердження доводів щодо необхідності визнання за ним права користування на земельну ділянку площею 1,25 га, яка розташована по просп. Коцюбинського, 60/вул. Бевза, 1 в м. Вінниця.

Поряд з цим, Вінницька міська рада, ознайомившись із доданим до позовної заяви планом землекористування Будинку офіцерів, повідомляє суд, що в межах території ділянки площею 1,25 га, сформовано дві комунальні земельні ділянки площами 0,1745 га та 0,3843 га (загальна площа ділянки 0,5588 га), відомості про які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та які на праві постійного користування використовуються Релігійною громадою Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 35200322), з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, із них:

- 1. площею 0,1745 га (кадастровий номер: 0510136300:01:037:0060) - згідно п. 3 - 3.2.8 рішення Вінницької міської ради від 19.06.2007 № 1124, дану земельну ділянку передано в оренду за рахунок земель Міністерства оборони України (з умовою резервування рівноцінної ділянки в мікрорайоні "Східний" для будівництва житла), а в подальшому в постійне користування на підставі п. 1.6 додатку 1 рішення Вінницької міської ради від 27.02.2009 № 2280.

Виділення земельної ділянки здійснювалось за погодженням з Міністерством оборони України, Командуванням повітряних сил Збройних Сил України Міністерства оборони України, Західного територіального квартирно-експлуатаційного відділу.

Також відповідач звертає увагу, що в п. 1 додатку 5 до рішення BMP від 19.05.2011 № 267 зазначено про передачу МОУ в постійне користування для житлового будівництва ділянки площею 15,3245 га, із них: площею 0,1745 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку військовослужбовцям;

- 2. площею 0,3843 га (кадастровий номер: 0510100000:01:037:0216) - на підставі п. 3 - 3.3.8 додатку 4 рішення Вінницької міської ради від 23.08.2018 № 1313 про затвердження проекту землеустрою.

Погодження меж земельних ділянок здійснювалось на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12.07.2018 № 1496.

Згідно з висновком Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.07.2018 № 6602/82-18 поданий проект землеустрою погоджено як такий, що в цілому відповідає вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно - правовим актам.

Підсумовуючи Вінницька міська рада вказує, що задоволення позову призведе до порушення права користування земельними ділянками площами 0,1745 га (кадастровий номер: 0510136300:01:037:0060) та 0,3843 га (кадастровий номер: 0510100000:01:037:0216) Релігійною громадою Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви.

Окрім того, площа та межі земельної ділянки не визначені, інформація про неї до Державного земельного кадастру не внесена, відомості щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відсутні, а тому, земельна ділянка, на яку позивач просить суд визнати право постійного користування - не сформована як об`єкт цивільних прав.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що 22.12.2006 Вінницькою міською радою прийнято рішення №637 "Про затвердження матеріалів погодження місця розташування храму та надання Вінницькій Єпархії Української православної церкви погодження на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Коцюбинського, 60".

Відповідно до п. 4 цього рішення визначено резервування територій житлового будівництва для розташування житлової забудови Міністерства оборони України на ділянці площею 0,9 га в проектних кварталах житлового району "Східний".

21.03.2007 Міністром оборони України було прийнято рішення №220/1168 про готовність по передачі земельної ділянки площею 0,1745 га з території військового містечка під будівництво Храму. Умовою передачі було виділення рівноцінної земельної ділянки під будівництво житла для військовослужбовців.

В той же час відповідач надає до свого відзиву лист Командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 13.11.2026 року №350/1/1404/пс яким попередньо погоджено проектування храму Вінницької Єпархії Української Православної Церкви на території Будинку офіцерів Повітряних Сил за умови виділення адекватної земельної площі під будівництво житла для військовослужбовців Вінницького гарнізону у перспективних мікрорайонах м. Вінниця.

Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, відповідно до статті 142 ЗК виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Однак, із наданого відповідачем Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Вінницькій Єпархії Української Православної Церкви для будівництва та експлуатації храму св. Вмч. Георгія Побєдоносця та благоустрою прилеглої території по просп. Коцюбинського, 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил) на території Вінницької міської ради вбачається що відповідного рішення Кабінету Міністрів України немає, а вилучення відбулося за рахунок земель оборони.

В Акті обстеження земельної ділянки передбаченої для будівництва та експлуатації храму від 18.04.2007, що є складовою зазначеного вище Проекту, відсутній підпис представника Міністерства оброни України, хоча зазначено, що земельна ділянка відноситься до земель оборони, а в Технічному завданні вказана форма власності - державна.

Окрім того, обмін земельними ділянками, з урахуванням умови виділення рівноцінної земельної ділянки під будівництво житла для військовослужбовців, фактично не відбувся.

Поряд з цим, оскільки спірна земельна ділянка відводилась у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення виконавчого комітету Вінницької обласної ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 було достатньою правовою підставою для користування земельною ділянкою.

У поясненні третьої особи - Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:037:0216 та 0510136300:01:037:0060, що знаходяться у межах земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га по просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 перебувають на праві постійного користування Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви на законних підставах.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:01:037:0216 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, передана на праві постійного користування земельною ділянкою Вінницькою міською радою на підставі рішення № 1313 від 23.08.2018 Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 35200322).

Крім того, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:01:037:0216 віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови.

Біля земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:037:0216 розташована ще одна земельна ділянка з кадастровим номером 0510136300:01:037:0060, яка відповідно до відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передана на праві постійного користування Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви на підставі рішення № 2280 від 27.02.2009.

В реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що вказані земельні ділянки перебувають у праві комунальної власності, а власником визначено територіальну громаду м. Вінниці в особі Вінницької міської ради.

Поряд з цим позивач не оспорює та жодним чином не піддає сумніву ані право власності територіальної громади м. Вінниці в особі Вінницької міської ради на вказані земельні ділянки, ані повноваження Вінницької міської ради розпоряджатися цими земельними ділянками.

Також третя особа акцентує увагу, що в рішенні №116-024 від 28.12.1948 не зазначено жодного слова про земельну ділянку площею 1,25 га по просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1, а також про військове містечко №25.

За таких обставин Релігійна громада Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви просить відмовити в задоволенні позову.

Міністерство оборони у поданому поясненні підтримує позовні вимоги, вказуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та завжди використовувалася за цільовим призначенням.

У свою чергу Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування спірною земельною ділянкою не приймалися.

З метою належного оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою КЕВ м. Вінниці неодноразово звертався до відповідача, однак Вінницькою міською радою дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не надано з мотивів відсутності у позивача заявленого права на земельну ділянку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

На підтвердження свого права користування спірною земельною ділянкою позивач посилається на пункт 4 рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 року "Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница".

В п. 4 зазначеного рішення вказано, що межі землекористування до окремих будівель, залишених в користуванні КЕВ згідно доданого списку, встановити відповідно до генпланів, доданих до актів комісії від 27-28 вересня 1948 року і 29 вересня 1948 року.

Позивач ідентифікує спірну земельну ділянку, вказуючи її розташування за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 та надаючи копію свідоцтва індексний номер 35596717 про право власності на нерухоме майно за такою адресою на об`єкт нерухомого майна "будівля, центр культури".

За змістом зазначеного свідоцтва про право власності будівля загальною площею 5147,7 кв.м перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до індивідуальної картки №8 обліку земельної ділянки (додаток 2 до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України) за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 розташовано 60 Будинок офіцерів. Поряд з цим зазначено про відведення у 1931 році у постійне користування МОУ земельної ділянки площею 1,2500 га, що підтверджено рішенням Вінницького ОВК №116-024 від 24.12.1948 року.

Відповідно до розпорядження №293 від 01.04.1993 виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів "Про створення комісії по інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України в межах міста Вінниці" проведено інвентаризацію, за результатами якої складено Акт інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Вінниця.

Згідно вказаного Акту встановлено, що на час проведення інвентаризації в користуванні гарнізонного будинку офіцерів знаходилось всього 1,25 га земель, в тому числі в постійному користуванні 1,25 га.

Листом вих. №220/1186 від 21.03.2007, адресованим Вінницькому міському голові Гройсману В.Б., Міністерство оборони України підтвердило готовність до передачі земельної ділянки площею 0,1745 га за адресою: м. Вінниця, площа Перемоги, 1 (біля гарнізонного будинку офіцерів) для будівництва Храму Святого Великомученика Георгія Победоносця Української Православної Церкви за умови прийняття рішення Вінницькою міською радою стосовно виділення рівноцінної земельної ділянки у м. Вінниці з метою будівництва житла для військовослужбовців (а.с. 97).

Рішенням Вінницької міської ради 16 сесії 5 скликання №1124 від 19.06.2007 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок по просп. Коцюбинського, 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил), розроблений Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру на замовлення Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця. Водночас вирішено:

- зарезервувати МО України рівноцінну земельну ділянку площею 0,1745 га для будівництва багатоквартирного жилого будинку в мікрорайоні "Східний" передбаченої під будівництво І-ої черги;

- передати Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця в оренду земельну ділянку, розташовану по просп. Коцюбинського, 60 (Будинок офіцерів Повітряних сил) площею 0,1745 га для громадських потреб (будівництво та експлуатація Храму Св. ВМЧ. Гергія Побідоносця та благоустрою прилеглої території) за рахунок земель МО України терміном на 10 років.

Як підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 104-105), територіальною громадою м. Вінниці в особі Вінницької міської ради як власником передано Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця Української православної церкви (код ЄДРПОУ 35200322) на праві постійного користування дві земельних ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, із них:

- земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:037:0216 площею 0,3843 га (підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 1313, виданий 23.08.2018, видавник: Вінницька міська рада);

- земельну ділянку кадастровий номер 0510136300:01:037:0060 площею 0,1745 га (підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 2280, виданий 27.02.2009, видавник: Вінницька міська рада).

Вважаючи, що за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про передачу земельної ділянки військового містечка №25 (його частини) по просп./вул. Коцюбинського/Бевза 60/1, площею 1,25 га Вінницькій міській раді, остання не мала повноважень розпоряджатися землями оборони та приймати щодо неї рішення, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця просить визнати за державою в його особі право постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,25 з цільовим призначенням - землі оборони в м. Вінниця про просп./вул. Коцюбинського/Бевза 60/1.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України (ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 77 ЗК України (тут і надалі в редакції, чинній на час прийняття Вінницькою міською радою рішення №2280 від 27.02.2009 як підстави для реєстрації права постійного користування Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви на земельну ділянку площею 0,1745 га) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у відповідній редакції) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України (МОУ). Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні МОУ, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 142 ЗК виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Отже, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням МОУ.

Такої ж позиції притримується ВС КГС у постанові від 24.04.2018 у справі № 902/538/14.

Поряд з цим позивач, заявляючи позов, претендує на визнання за ним права користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,25 га, посилаючись на пункт 4 рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 року "Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница", за змістом якого визначено, що межі землекористування до окремих будівель, залишених в користуванні КЕВ згідно доданого списку, встановити відповідно до генпланів, доданих до актів комісії від 27-28 вересня 1948 року і 29 вересня 1948 року.

Позивач стверджує про місцезнаходження такої земельної ділянки у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1. Водночас вказане рішення взагалі не містить прив`язки ані до площі земельної ділянки, ані до адреси, що давало б можливість ідентифікувати спірну земельну ділянку.

Дійсно, відповідно до індивідуальної картки №8 обліку земельної ділянки (додаток 2 до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України) за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 розташовано 60 Будинок офіцерів. Поряд з цим зазначено про відведення у 1931 році у постійне користування МОУ земельної ділянки площею 1,2500 га, що підтверджено рішенням Вінницького ОВК №116-024 від 24.12.1948 року.

Включення позивачем спірного майна на баланс не свідчить про наявність правових підстав для виникнення у нього права постійного користування на останнє. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності (користування). Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Слушними є доводи відповідача, що відповідно до індивідуальної картки №8 обліку земельної ділянки у постійне користування МОУ відведено земельну ділянку площею 1,2500 га ще у 1931 році. Водночас такого рішення, датованого 1931 роком, матеріали справи не містять.

За відсутності вказаного рішення неможливо встановити, що саме підтверджує рішення Вінницького ОВК №116-024 від 24.12.1948 року.

Суд акцентує увагу, що в рішенні Вінницького ОВК №116-024 від 24.12.1948 року взагалі не йде мова про земельну ділянку площею 1,2500 га, відсутня прив`язка і до будь-якої адреси такої земельної ділянки.

Крім того матеріали справи не містять та позивачем не надано суду акти комісій про які зазначено в рішенні Вінницького ОВК №116-024 від 24.12.1948 року.

Також в рішенні згадується про земельні ділянки, прив`язані до об`єктів нерухомості, однак, доказів того, що будівля, центр культури (60 Будинок офіцерів), розташована за адресою у м. Вінниця просп./вул. Коцюбинського/Бевза, 60/1 на момент прийняття рішення 1948 року перебувала на балансі у позивача чи Міністерства Збройних Сил Української РСР, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця не надано.

Належність вказаної будівлі державі в особі Міністерства оборони України на праві власності підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке датовано лише 27.03.2015.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зміст права власності складається з компетентності власника щодо володіння (може бути як законним, так і незаконним), користування та розпорядження певною річчю (ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, способів захисту.

Статтею 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Позивачем у позові про визнання права власності (права постійного користування) виступає особа, яка вже є власником (іншим титульним володільцем) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності (права постійного користування) виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Отже, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ст. 392 ЦК України слідує, що позов про визнання права власності на майно (та права постійного користування як однієї із правомочностей права власності) необхідний позивачу тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності (постійного користування) шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття такого права на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності (користування) позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності (користування) на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності (користування). Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності (користування) входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем відповідного права на спірне майно.

Фактично, з урахуванням наявних графічних матеріалів та пояснень учасників справи, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця, з поміж іншого, оспорює і правомірність користування Релігійною громадою Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви сформованими земельними ділянками площею 0,1745 га (кадастровий номер: 0510136300:01:037:0060) та площею 0,3843 га (кадастровий номер: 0510100000:01:037:0216).

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

Поряд з цим пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.

Частинами 1-2 статті 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.

В межах цієї справи позивач не заявляв клопотання про залучення до участі у справі Релігійної громади Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви як співвідповідача, хоча фактично оспорює право користування вказаної громади на дві земельних ділянки загальною площею 0,5588 га.

Загалом, земельна ділянка площею 1,25 га, право користування на яку просить визнати позивач, з урахуванням наданих останнім доказів, не є конкретно визначеною, оскільки є лише суб`єктивним розумінням позивача.

Як встановлено приписами чч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Однак, рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 року "Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница" і Акт інвентаризації земель МОУ та відповідні експлікації не можуть бути прямим доказом права користування МОУ спірною земельною ділянкою, оскільки беззаперечно її не ідентифікують (відсутня сукупна ідентифікація земельної ділянки за параметрами, площею та адресою розташування). Тому безумовно стверджувати, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні релігійної громади, відносяться до земель оборони, не видається за можливе.

Слід також зазначити, що оцінка п. 4 рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 року надавалася Апеляційним судом Вінницької області в межах інших правовідносин у цивільній справі № 127/12561/16-ц (рішення від 04.12.2017, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 17.10.2018). Так, у позові було відмовлено з підстав ненадання належних та допустимих доказів належності земельної ділянки до земель оборони.

Прийняття Міністром оборони України рішення №220/1168 від 21.03.2007 про готовність передачі земельної ділянки площею 0,1745 га з території військового містечка під будівництво Храму за умови виділення рівноцінної земельної ділянки під будівництво житла для військовослужбовців та наявність відповідного рішення Вінницької міської ради на таких умовах, самі по собі не підтверджують права позивача на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених вище.

При постановленні цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що інші доводи позивача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

В силу приписів ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481 грн покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2481 грн залишити за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця.

3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - vinkev@ukr.net; відповідача - vinrada@vmr.gov.ua; третьої особи (Міністерства оборони України) - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Повне рішення складено 06 квітня 2023 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - КЕВ м. Вінниця - вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007;

3 - Вінницькій міській раді - вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21000;

4 - Міністерству оборони України - просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168;

5 - Релігійній громаді Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви - вул. Пирогова, буд. 73-А, м. Вінниця, 21037.