Ухвала

від 15.03.2023 по справі 755/8691/15-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

представника потерпілої ОСОБА_8

обвинуваченої ОСОБА_9

захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11

розглянувши в залі суду в місті Києві апеляційні скарги представника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 , прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 зі змінами та доповненнями заступника прокурора м. Києва ОСОБА_14 , та захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 зі змінами та доповненнями, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040000242, за обвинуваченням:

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Макіївки, Донецької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Донецького обласного суду від 26 січня 2000 року за ст. 93 П "Б", "Г", "Е", "І", ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 140, ст. 42 КК України 1961 року до 15 років позбавлення волі, 12 червня 2013 року звільненого умовно-достроково з Біленківської ВК Запорізької області № 99 на строк 10 місяців 28 днів,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та

---

Справа № 755/8691/15-к Суддя суду першої інстанції - ОСОБА_17 Апеляційне провадження № 11-кп/824/388/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Кам`янець - Подільський,

Хмельницької обл., яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України до 6 років позбавлення волі, звільненої ухвалою апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2014 року від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію" від 15 травня 2014 року,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,

в с т а н о в и л а :

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року ОСОБА_16 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, та йому призначено покарання: за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_16 остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОСОБА_16 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст.ст. 44, 49 КК України, а кримінальне провадження у цій частині закрито, у зв`язку із закінченням строків давності.

Строк відбування покарання ОСОБА_16 ухвалено обчислювати з 04 березня 2015 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, ОСОБА_16 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 04 березня 2015 року по 20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Зараховано ОСОБА_16 в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 15 січня 2018 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_16 до вступу вироку в законну силу у виді тримання під вартою змінено на особисте зобов`язання, та негайно звільнено з-під варти.

Вироком ухвалено вважати ОСОБА_16 таким, що повністю відбув покарання.

Цим же вироком ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, та їй призначено покарання: за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст.ст. 44, 49 КК України, а кримінальне провадження у цій частині закрито, у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу у виді застави залишено без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено рахувати з моменту взяття її під варту у порядку виконання вироку.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, ОСОБА_9 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 20 березня 2015 року по 14 квітня 2015 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 до ОСОБА_16 та ОСОБА_9 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_16 та ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_12 500 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Судом у кримінальному провадженні вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

Судом першої інстанції ОСОБА_16 визнаний винуватим у пособництві у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), за попередньою змовою групою осіб, вчиненому в особливо великих розмірах, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України, у підробленні іншого офіційного документа, який видається установою, яка має право видавати такі документи і який надає права, з метою використання його підроблювачем, за попередньою змовою групою осіб, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 358 КК України, та у використанні завідомо підробленого документа, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 358 КК України.

ОСОБА_9 судом першої інстанції визнана винуватою у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 190 КК України, у підробленні іншого документу, який видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем, за попередньою змовою групою осіб, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 358 КК України, та у використанні завідомо підробленого документа, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 358 КК України.

Як визнав установленим у вироку суд першої інстанції, кримінальні правопорушення вчинені за таких обставин.

Так, приблизно в грудні 2014 року ОСОБА_9 при невстановлених слідством обставинах отримала інформацію про наявність квартири АДРЕСА_3 , власник якої помер. У цей час в ОСОБА_9 виник злочинний намір на заволодіння шляхом обману зазначеною квартирою. З цією метою ОСОБА_9 розробила план злочинних дій, відповідно до якого підшукала особу, а саме ОСОБА_16 , який погодився виконувати функцію фіктивного покупця (власника) нерухомого майна.

Діючи відповідно до розробленого злочинного плану, ОСОБА_9 призначила на 15 грудня 2014 року зустріч раніше незнайомому ОСОБА_16 , яка відбулась біля будівлі «Головпоштампу» по вул. Хрещатик, 22 у м. Києві. Під час зустрічі, ОСОБА_16 , достовірно знаючи про те, що його документи будуть використані для втілення злочинних намірів ОСОБА_9 , добровільно передав останній паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду на своє ім`я, що були необхідними для виготовлення підробленого договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_3 , які мали бути використані для подальшого незаконного заволодіння вищевказаною квартирою.

У подальшому, в невстановлений час, за невстановлених обставин, у невстановленому місці ОСОБА_9 виготовила підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , в якому власноручно в штампі «РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документі» внесла неправдиві відомості про те, що 14 липня 2009 року ОСОБА_16 придбав у громадянина ОСОБА_18 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , зазначивши, що вказаний договір був посвідчений 14 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 за реєстровим № 1496, що не відповідало дійсності.

Відповідно до п. 3 висновку експерта від 01.04.2015 №177/тдд: рукописний текст на штампі «РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документів» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу, виконано ОСОБА_9

17 грудня 2014 року приблизно о 10 годині 35 хвилин за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_9 надала ОСОБА_16 для підпису раніше виготовлений підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_16 , ознайомившись з вказаним договором, усвідомлюючи, що станом на 14 липня 2009 року перебував у місцях позбавлення волі в Беленківській ВК Запорізької області № 99, ніколи не бачив громадянина ОСОБА_18 та ніколи не купував зазначеної вище квартири, продовжуючи діяти за злочинним планом з ОСОБА_9 , підписав наданий нею договір, тим самим здійснив пособництво у виготовленні підробленого договору, який виступав знаряддям для подальшого заволодіння вищевказаною квартирою шляхом обману.

Продовжуючи свої злочинні дії, які полягали у пособництві, а саме в усуненні перешкод для продажу квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_16 цього ж дня, 17 грудня 2014 року приблизно о 10 годині 40 хвилин, за адресою: АДРЕСА_6 , відповідно до розробленого ОСОБА_9 злочинного плану, підробив довіреність, в яку вніс неправдиві відомості про те, що він, будучи власником кв. АДРЕСА_3 , уповноважив ОСОБА_9 продати зазначену квартиру за ціною та на інших умовах на її розсуд. Вищевказана підроблена довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_20 , на бланку №НАЕ 956645 за реєстраційним № 4846.

Після цього, 25 грудня 2014 року ОСОБА_9 по АДРЕСА_7 , на підставі вищевказаних підроблених документів уклала з ОСОБА_21 договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_18 , завдавши останньому матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на суму 599 414 грн.

12 січня 2015 року ОСОБА_9 , відповідно до розробленого злочинного плану, з метою приховування злочинних дій, прибула в офіс приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 за адресою: АДРЕСА_8 , для посвідчення наступної нотаріальної дії - договору дарування квартири ОСОБА_23 . ОСОБА_9 надала нотаріусу документи, що підтверджують право власності ОСОБА_21 на квартиру АДРЕСА_3 , які були отримані на підставі підроблених документів. Вищевказаний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , на бланку №НАК 737092, за реєстраційним № 131.

Крім того, 15 грудня 2014 року біля будівлі «Головпоштампу» по вул. Хрещатик, 22 в м. Києві, ОСОБА_9 вступила в попередню змову з ОСОБА_16 , який достовірно знав про те, що його документи будуть використані для втілення злочинних намірів ОСОБА_9 , отримала його паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, що були необхідними для виготовлення підробного договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_3 , який мав бути використаний для подальшого незаконного заволодіння вищевказаною квартирою.

У подальшому, в невстановлений час, за невстановлених обставин, у невстановленому місці, ОСОБА_9 виготовила підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , в якому власноручно в штампі «РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документів» внесла неправдиві відомості про те, що 14 липня 2009 року ОСОБА_16 придбав у ОСОБА_18 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , зазначивши, що вказаний договір був посвідчений 14 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 за реєстровим №1496, що не відповідало дійсності.

Відповідно до п. 3 висновку експерта від 01.04.2015 №177/тдд: рукописний текст на штампі «РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документі» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу, виконано ОСОБА_9

17 грудня 2014 року приблизно о 10 годині 35 хвилин за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_9 надала ОСОБА_16 раніше виготовлений підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , для підпису.

ОСОБА_16 , ознайомившись з вказаним договором, усвідомлюючи, що станом на 14 липня 2009 року перебував у місцях позбавлення волі в Беленківській ВК Запорізької області № 99, ніколи не бачивши громадянина ОСОБА_18 , та ніколи не купувавши зазначеної вище квартири, продовжуючи діяти за злочинним планом ОСОБА_9 , підписав вказаний договір, тим самим здійснив пособництво у шахрайстві та виготовленні підробленого договору, який виступав знаряддям для подальшого заволодіння вищевказаною квартирою шляхом обману.

Крім того, 17 грудня 2014 року приблизно о 10 годині 40 хвилин за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_16 , за попередньою змовою з ОСОБА_9 , надав приватному нотаріусу Київського міського територіального округу ОСОБА_20 підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , використавши таким чином завідомо підроблений документ.

У подальшому приватний нотаріус ОСОБА_20 посвідчила від імені ОСОБА_16 довіреність № НАЕ 956645 від 17.12.2014 року, за реєстраційним № 4846, відповідно до якої ОСОБА_16 уповноважив ОСОБА_9 продати за ціною та інших умовах за її розсудом квартиру за АДРЕСА_3 , яка йому не належала.

Крім того, 25 грудня 2014 року ОСОБА_9 , знаходячись у приміщенні офісу по АДРЕСА_7 , надала приватному нотаріусу Київського міського округу ОСОБА_24 , підроблені документи, а саме: договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 від 14 липня 2009 року, довіреність від 17 грудня 2014 року, для укладання з ОСОБА_21 від імені фіктивного власника ОСОБА_16 договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_3 , використавши таким чином завідомо підроблені документи.

У подальшому, приватний нотаріус Київського міського територіального округу ОСОБА_24 посвідчила договір купівлі-продажу квартири за реєстраційним АДРЕСА_9 , відповідно до якого право власності на квартиру за АДРЕСА_3 , перейшла від ОСОБА_16 до ОСОБА_21 .

Згідно висновку експерта від 01.04.2015 № 1477/тдд:

1. Відбиток печатки в наданому на дослідження договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , КБМБТІ «Комунальне підприємство», - проставлено не печаткою КБМБТІ «Комунальне підприємство», експериментальні відбитки якої надано в якості порівняльного матеріалу.

Відбиток печатки КБМБТІ «Комунальне підприємство» в наданому на дослідження договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , нанесено рельєфним кліше печатки за допомогою відшарування барвника від робочої поверхні кліше.

2. Підпис та рукописний текст у розділі «Підписи» в графі «ПОКУПЕЦЬ» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу від імені ОСОБА_16 , виконано самим ОСОБА_16 .

3. Рукописний текст на штампі «РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документів» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу, - виконано ОСОБА_9 .

4. Підпис та рукописний текст у наданій на дослідження довіреності посвідченої 17 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_20 , зареєстрований в реєстрі за № 4846, на бланку серії НАЕ № 956645, від імені ОСОБА_16 , виконано самим ОСОБА_16 .

Таким чином, дії ОСОБА_16 кваліфіковані за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, а дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_25 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просила вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_16 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, та закрити кримінальне провадження стосовно нього за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України.

До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_25 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 подала зміни та доповнення до апеляційної скарги, в яких просила вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, в якій вона, не оспорюючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, доведеність винуватості обвинувачених та кваліфікацію їх дій, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190 КК України покарання тяжкості кримінального правопорушення унаслідок м`якості, просила скасувати вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 у частині призначеного покарання за ч. 4 ст. 190 КК України, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 остаточно призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Представник потерпілої зазначала, що при призначенні ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції не врахував наступні обставини: обвинувачена раніше судима за вчинення аналогічного злочину, за який має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, та через незначний проміжок часу знову вчинила аналогічний злочин проти власності, що свідчить про її антисоціальну спрямованість та небажання стати на шлях виправлення; злочин вчинено групою осіб за попередньою змовою; злочином завдано тяжкі наслідки; на час вчинення злочину обвинувачена не була зайнята суспільно корисною працею; обвинувачена не визнала винуватість у вчиненому, не сприяла потерпілій у поновленні її права власності та не відшкодувала заподіяну шкоду.

На думку апелянта, не врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції призначив ОСОБА_9 занадто м`яке покарання.

Прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 подав на вирок суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень та кваліфікацію дій обвинувачених, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_9 та ОСОБА_16 покарання тяжкості кримінальних правопорушень унаслідок м`якості, просив скасувати вирок суду першої інстанції у частині призначеного ОСОБА_9 та ОСОБА_16 покарання, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 остаточно призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. ОСОБА_16 призначити покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_16 остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Прокурор зазначав, що, призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції не врахував роль обвинуваченої у вчиненні злочинів; що вона раніше судима; через незначний проміжок часу знову вчинила аналогічний злочин проти власності; при вчиненні злочину використала раніше здобуті знання нотаріальної діяльності; ступінь тяжкості наслідків злочинних дій, зокрема неможливість потерпілої, яку переміщено з тимчасово окупованої території України, протягом тривалого часу користуватись належною їй квартирою; обвинувачена офіційно не працевлаштована та не має постійного джерела доходу.

Наведені обставини, на думку прокурора, свідчать про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченої, її схильність до вчинення злочинів, антисоціальну спрямованість та небажання стати на шлях виправлення, та є підставою для призначення більш суворого покарання.

У змінах та доповненнях до апеляційної скарги прокурора, поданих 18 травня 2018 року, заступник прокурора міста Києва ОСОБА_14 просив скасувати вирок суду першої інстанції у частині призначеного ОСОБА_9 та ОСОБА_16 покарання та у частині закриття кримінального провадження за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 358 КК України у виді 2 років обмеження волі. На підставі ст.ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_9 звільнити від призначеного покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 остаточно призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОСОБА_16 призначити покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 358 КК України у виді 4 років позбавлення волі та за ч. 4 ст. 358 КК України у виді 2 років обмеження волі. На підставі ст.ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_16 звільнити від призначеного покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_16 остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор зазначав, що суд першої інстанції не врахував тяжкість вчинених злочинів, наявність у обвинувачених судимостей, відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_16 - рецидив злочину.

Крім того, зазначав, що судом першої інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_16 неправильно звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст.ст. 44, 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки у матеріалах справи відсутні заяви обвинувачених про надання згоди на звільнення їх від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

У такому випадку, на думку прокурора, суду належало ухвалити вирок, яким визнати їх винуватими та призначити покарання за ч. 4 ст. 358 КК України, після чого звільнити від призначеного покарання на підставі ст.ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

Також на вирок суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 , в якій вона, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просила вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 скасувати, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

До початку судового розгляду захисник ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 подала зміни та доповнення до апеляційної скарги, в яких просила вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 скасувати, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Апелянт посилалась на неповноту судового розгляду, та зазначала, що єдиним доказом винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, є висновок судової почеркознавчої експертизи № 177/тдд від 01 квітня 2015 року.

Разом з тим, досудовим розслідуванням та судом першої інстанції при встановленні фактичних обстави кримінальних правопорушень не встановлено, яким чином ОСОБА_9 отримала інформацію про смерть ОСОБА_18 , наявність у нього нерухомого майна та дані про це майно, а також де ОСОБА_9 отримала ключі від квартири ОСОБА_18 .

Судом першої інстанції не перевірено показання ОСОБА_9 стосовно того, що вона надавала консультацію щодо переоформлення квартири по АДРЕСА_10 особі, який представився працівником правоохоронних органів - ОСОБА_26 . У подальшому вказаний чоловік надав їй документи та ключі від вказаної квартири, повідомивши, що вона буде займатися її прибиранням та продажем.

Такі покази підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , які є консьєржами будинку АДРЕСА_10 та пояснили суду, що ОСОБА_26 приходив до квартири ОСОБА_18 та представляв їм ОСОБА_9 як особу, яка здійснюватиме прибирання у квартирі. Показаннями вказаних свідків спростовуються пояснення ОСОБА_26 про те, що він не мав жодних домовленостей з ОСОБА_9 , однак суддя місцевого суду не перевірив вказані обставини.

Крім того, ОСОБА_26 затриманий працівниками правоохоронних органів разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_21 під час оформлення нотаріусом договору дарування квартири, однак органом досудового розслідування пред`явлено повідомлення про підозру лише ОСОБА_9 , а інші затримані особи визнані свідками у справі, що на думку апелянта, свідчить про протиправність дій слідчого.

Апелянт зазначала, що висновки суду першої інстанції грунтуються на неналежних та недопустимих доказах. Зокрема, протоколи слідчих експериментів від 03 березня 2015 року не містять жодних даних про умови та результати проведеного експерименту, а лише відмітку слідчого про проведення відеозапису, який відсутній у матеріалах справи.

Затримання ОСОБА_16 та ОСОБА_9 проведено без дотримання вимог ст.ст. 207, 208 КПК України, за відсутності підстав для такого затримання та без ухвали слідчого судді. Постанова та протокол затримання ОСОБА_16 та ОСОБА_9 у матеріалах справи відсутні. Крім того, з ОСОБА_16 у день затримання проведено ряд слідчих дій у відсутності захисника та без роз`яснення йому права на захист.

Захисник посилалась на те, що суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення незалежної судової почеркознавчої експертизи договору купівлі-продажу квартири № 1496 від 14 червня 2009 року.

Наявний у справі висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві № 177/тдд від 01 квітня 2015 року, на думку апелянта, проведений поверхнево, упереджено, з порушенням норм діючого законодавства, та без ретельного дослідження наданих зразків почерку ОСОБА_9 , а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Крім того, захисник зазначала про те, що направлення слідчим постанови про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертиз документів для проведення такої експертизи до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві суперечить вимогам ч. 2 ст. 69 КПК, відповідно до яких, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій чи іншій залежності від сторін кримінального провадження.

Слідчим при відібранні зразків підписів та експертом при прийнятті справи до виконання не виконано вимог стосовно надання особою зразків почерку, передбачених Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

На дослідження експерту не надано зразки відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство" для порівняльного аналізу на предмет справжності відтиску печатки на Договорі купівлі-продажу квартири, експериментальні, вільні та умовні зразки підпису та почерку ОСОБА_9 .

Крім того, у матеріалах справи відсутнє та судом не досліджене клопотання експертів про надання матеріалів для проведення експертного дослідження від 25 березня 2015 року №8/2421. У матеріалах справи наявна лише копія відповіді слідчого на вказане клопотання.

Експертам для дослідження надано неналежні зразки почерку ОСОБА_9 , оскільки на аркушах із зразками зазначено, що вони належать ОСОБА_16 .

Постанови про відібрання зразків почерку ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , а також зразків відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство", у матеріалах справи відсутні.

Апелянт зазначала, що під час судового розгляду не було допитано свідка ОСОБА_21 , місцезнаходження якого судом не встановлено, та показання якого мають велике значення для встановлення істини у справі. Судом не допитувалась потерпіла ОСОБА_12 , у матеріалах справи відсутні судові повістки про виклик останньої у судові засідання.

Крім того, судом не залучений до участі у кримінальному провадженні та не визнаний потерпілим син ОСОБА_18 - ОСОБА_29 , який звертався до нотаріуса із заявою про отримання спадщини, у тому числі квартири по АДРЕСА_10 .

Дії ОСОБА_9 невірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки у її діях відсутній обман або зловживання довірою, а також кваліфікуюча ознака - вчинення шахрайства в особливо великих розмірах. ОСОБА_9 особисто не знайома із ОСОБА_18 або його спадкоємцями. Інкриміновані ОСОБА_9 дії вчинені після смерті ОСОБА_18 , а тому вона не могла діяти шляхом обману та зловживання довірою відносно померлої особи, або заподіяти йому шкоду в особливо великих розмірах.

Крім того, предмет злочину - нерухоме майно, повернуто потерпілій ОСОБА_12 , та остання не зверталась із позовом про відшкодування матеріальної шкоди.

Задовольняючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 та визначаючи розмір моральної шкоди, судом не наведено доказів на підтвердження її наявності та розміру.

Крім того, цивільним позивачем не було сплачено судовий збір за подачу позову, у зв`язку із чим, на переконання захисника, суд повинен був залишити таку позовну заяву без руху.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_25 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року, у зв`язку із відмовою захисника ОСОБА_30 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 від апеляційної скарги.

Цією ж ухвалою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у частині призначення обвинуваченому ОСОБА_16 покарання, у зв`язку з відмовою першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_31 від апеляційної скарги у цій частині.

Відповідно до частини 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного, фактичні обставини справи, доведеність винуватості ОСОБА_16 та юридична кваліфікація його дій будь-ким із учасників судового розгляду не оспорюються, а тому відповідно до положень ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_16 судом апеляційної інстанції не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку, доводів, викладених у апеляційних скаргах представника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 , прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 зі змінами та доповненнями заступника прокурора м. Києва ОСОБА_14 , та захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 зі змінами та доповненнями; вислухавши доводи прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу прокурора зі змінами та доповненнями та апеляційну скаргу представника потерпілої за наведених у них обставин, та заперечували проти апеляційної скарги захисника обвинуваченої зі змінами та доповненнями; думку представника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора зі змінами та доповненнями та заперечувала проти апеляційної скарги захисника обвинуваченої зі змінами та доповненнями; обвинувачену ОСОБА_9 та її захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу зі змінами та доповненнями сторони захисту, та заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора зі змінами та доповненнями та представника потерпілої; провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, вивчивши і перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши та обміркувавши доводи апелянтів, колегія суддів апеляційної інстанції вважає подані апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України, полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман - повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів тощо. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. Суб`єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 358 КК України, виражається в таких альтернативних діях: а) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа; б) збут підробленого офіційного документа; в) виготовлення підроблених печатки, штампа чи бланка підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печатки, штампа чи бланка; г) збут підроблених печатки, штампа чи бланка.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - використання підробленого документа, штампа, печатки чи бланка за призначенням як самим підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає бажання винного набути певних суб`єктивних прав або звільнитися від юридичних обов`язків.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК, виражається в таких альтернативних діях: 1) складання завідомо підробленого офіційного документа; 2) видача завідомо підробленого офіційного документа; 3) підроблення посвідчення, іншого офіційного документа; 4) виготовлення підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка; 5) збут підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка; 6) збут завідомо підробленого офіційного документа, у тому числі особистого документа особи.

Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа - це: а) повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія інформації); б) внесення у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей (наприклад, бездоганно оформлений листок тимчасової непрацездатності, виданий завідомо здоровій людині); в) зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (дописування, підтирання, підчистка, витравлення тексту тощо); г) підроблення відбитків штампа, печатки як необхідного реквізиту документа.

У частині 3 ст. 358 КК України передбачена кримінальна відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Частиною 4 ст. 358 КК України передбачена кримінальна відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

Суб`єктивна сторона вказано злочину характеризується прямим умислом.

Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень, та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України, колегія суддів апеляційного суду вважає обгрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції наступними доказами.

Показаннями допитаної судом першої інстанції у судовому засіданні свідка ОСОБА_19 , яка пояснила, що ні ОСОБА_16 , ні ОСОБА_18 до неї не зверталися і продаж квартири АДРЕСА_3 вона не посвідчувала. У реєстрі за даним номером зареєстрований інший договір за іншою адресою та між іншими сторонами. Зазначила, що вказаний договір був підроблений, а також нею добровільно надавались документи на запит слідчого (том 6 а.с.а.с. 198-199).

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_26 , який пояснив, що жодних документів ОСОБА_9 не надавав. Познайомився з останньою в Оболонському відділі міліції, де перебував з приводу крадіжки телефону свого сина. Прізвище ОСОБА_32 йому невідоме, будь-яких шахрайських дій з квартирою по АДРЕСА_10 він не здійснював, та жодних домовленостей із ОСОБА_9 не мав. Із ОСОБА_16 не знайомий (том 6 а.с.а.с. 226-227).

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_33 , у відповідності до яких, в управління міліції надійшла оперативна інформація про те, що невідомі особи, використовуючи підроблені документи, заволоділи квартирою АДРЕСА_3 . Під час перевірки даної інформації з`ясувалося, що ОСОБА_9 , використовуючи підроблені документи від імені ОСОБА_16 , за дорученням останнього, продала вищевказану квартиру ОСОБА_21 . У подальшому, протягом місяця, та ж сама особа намагалася її знову продати та заволодіти грошовими коштами громадян. Свідком здійснювалось оперативне супроводження вказаного кримінального провадження та на виконання доручення щодо встановлення місця знаходження ОСОБА_16 , було з`ясовано місце перебування ОСОБА_16 , та доставлено його до слідчого (том 7 а.с.а.с. 137-138).

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_34 , відповідно до яких, до управління міліції надійшла оперативна інформація відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , які шахрайським шляхом намагалися продати квартиру АДРЕСА_3 в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса. З метою перевірки вказаної інформації здійснено виїзд до нотаріальної контори, де було затримано ОСОБА_9 . Через оперативні джерела були встановлені номери телефонів ОСОБА_35 та визначено його місце знаходження (том 7 а.с.а.с. 202-203).

Показаннями свідка ОСОБА_36 , який пояснив, що є посадовою особою бюро технічної інвентаризації, та на його робочому місці працівник міліції відбирав підписи для проведення почеркознавчої експертизи, оскільки була підроблена довідка про реєстрацію, на якій був реєстраційний напис за його підписом. Свідок повідомив, що КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на запит органу досудового розслідування надавало відповідь щодо реєстрації прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 (останній перехід права власності від ОСОБА_37 до ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2008 року), і дана реєстрація в бюро технічної інвентаризації є останньою (том 6 а.с. 245).

Показаннями свідка ОСОБА_20 , яка суду пояснила, що 17 грудня 2014 року до неї в приміщення нотаріальної контори, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , з`явився ОСОБА_16 з проханням оформити довіреність на продаж квартири АДРЕСА_3 . На його прохання був виготовлений проект довіреності, який ОСОБА_16 прочитав та погодив. Свідок зазначила, що особу ОСОБА_16 було встановлено на підставі паспорту, в якому зображення на фотокартці було ідентичним з особою, присутньою в її офісі. При встановленні особи ОСОБА_16 та перевірці його цивільної дієздатності вона з`ясувала, що він має волевиявлення на оформлення довіреності на продаж майна, розуміє значення умов такого правочину та правові наслідки. ОСОБА_16 у її присутності підписав документ, власноручно написавши, що він його прочитав та даний текст відповідає його волі. Чи був ОСОБА_16 один, ким та у який спосіб були оплачені нотаріальні послуги, свідок пригадати не змогла (том 6 а.с.а.с. 245-246).

Показаннями допитаного судом свідка ОСОБА_38 , відповідно до яких, з 2007 року вона працює на посаді помічника нотаріуса ОСОБА_20 . В грудні 2014 року вона знаходилася на робочому місці. Довіреність на продаж квартири швидше за все готувала вона, але довірителя не пам`ятає. Перед виготовленням довіреності вона перевірила паспорт довірителя, уточнила, на які дії довіритель бажає видати довіреність. Зазначила, що дані паспорту та коду особи переписуються з документів, але це можуть бути і копії, оригінали не вимагаються. Повідомила, що на довіреностях щодо продажу майна не завжди вказується приписи довірителем власноручно, це вирішує нотаріус (том 7 а.с.а.с. 97-98).

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_24 , яка пояснила, що з 1997 року безперервно здійснює нотаріальну діяльність. В грудні 2014 року до неї звернулась ОСОБА_9 для посвідчення договору купівлі-продажу квартири, розташованої на АДРЕСА_11 . Вона переглянула документи, по яким питань в неї не виникло і призначила час для посвідчення договору. Перед посвідченням договору вона перевірила дану квартиру на наявність арештів, заборон, іпотек, податкових застав, і на момент посвідчення договору жодних заборон стосовно квартири виявлено не було. Зазначила, що вона посвідчила договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_10 , за дорученням діяла ОСОБА_9 , яка повідомила, що власник в м. Києві не перебуває. Стосовно розрахунку за дану квартиру їй нічого не відомо. Після складання договору, вона внесла його в реєстр та видала покупцю витяг з реєстру про реєстрацію права власності. Договір посвідчений 25 грудня 2014 року. Повідомила, що договір купівлі-продажу від 14 липня 2009 року був без витягу з реєстру, тобто не був посвідчений в новому реєстрі, тому вона спочатку реєструвала право власності на ОСОБА_16 (том 7 а.с.а.с. 201-202).

Показаннями свідка ОСОБА_22 , яка пояснила, що до неї звернувся представник обдарованого ОСОБА_23 , прізвища якого не пам`ятає, з наміром укласти договір дарування квартири, розташованої по АДРЕСА_11 . Вона перевірила їх документи, та під час перевірки даних про квартиру в реєстрі помітила, що правовстановлюючим документом на квартиру був договір купівлі-продажу від 25 грудня 2014 року. Вона перевірила відсутність заборон та арештів, які були відсутні, крім того з реєстру убачалося, що попередній документ, який встановлює право власності, був договір купівлі-продажу від 2009 року. Спочатку до неї звертався представник дарувальника, а 12 січня 2015 року до неї прийшов дарувальник та обдарований на укладення договору. Під час укладення договору в офіс зайшла ОСОБА_9 , яка до того моменту знаходилась в сусідньому кабінеті. Коли вони підписали договір та зареєстрували перехід права власності на обдарованого, через кілька хвилин до кабінету зайшли працівники Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві, які попросили припинити всі дії, а дарувальника та обдарованого попросили вийти з кабінету. Через 30-40 хвилин працівники міліції та сторони договору покинули її офіс. Зазначила, що на момент приходу працівників міліції договір був нею підписаний, посвідчений і її обов`язки як реєстратора були виконані. Ніяких дій щодо переходу права власності на підставі договору вона з реєстру не вилучала. Дублікат договору вона видала повністю дзеркальний, але на іншому бланку, тому пояснити ту обставину, чому оригінал договору на двох сторінках, а дублікат на чотирьох, свідок не змогла (том 7 а.с.а.с. 98-200).

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_39 , у відповідності до яких, ОСОБА_9 є його колишнього дружиною. Йому відомо, що ОСОБА_9 приймає участь у кримінальній діяльності. ОСОБА_16 він не знає та стосовно квартири АДРЕСА_3 йому нічого не відомо (том 6 а.с. 120-121).

Показаннями свідка ОСОБА_27 , який у суді першої інстанції пояснив, що працює консьєржем по АДРЕСА_10 протягом тривалого часу. Приблизно у 2014 році до нього звернувся чоловік, який назвався ОСОБА_40 , цікавився мешканцем цього будинку на прізвище ОСОБА_32 та повідомив, що ОСОБА_18 помер. У цій розмові він представив йому ОСОБА_9 , яка начебто буде здійснювати прибирання у квартирі, та сказав її пропускати до квартири (том 7 а.с.а.с. 203-205).

Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_41 , який є консьєржем будинку по АДРЕСА_10 та надав показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_27 (том 7 а.с.а.с. 205-206).

Вказані свідки не змогли повідомити суду, ким, на яких підставах були вивезені речі родини ОСОБА_32 , та чому ОСОБА_9 приходила здійснювати прибирання у квартирі ОСОБА_18 .

Даними протоколу огляду місця події від 12 січня 2015 року із фототаблицею до нього, відповідно до якого оглянуто підсобне приміщення офісу приватного нотаріуса ОСОБА_22 з її добровільної згоди, по АДРЕСА_8 , в якому були виявлені та вилучені оригінал договору дарування квартири в АДРЕСА_4 , посвідчений вказаним нотаріусом, згідно якого ОСОБА_21 - дарувальник, а ОСОБА_23 - обдарований; оригінал витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; копія плану; копія паспорту та податковий номер гр. ОСОБА_21 , а також мобільні телефони Нокіа та Самсунг (том 4 а.с.а.с. 208-213).

Даними постанов про визнання речових доказів від 13 січня 2015 року, відповідно до якої вилучені під час огляду 12 січня 2015 року документи приєднані в якості речових доказів до матеріалів кримінального провадження, а мобільні телефони передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві (том 4 а.с.а.с. 200, 248).

Даними ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, якою було надано тимчасовий доступ до оригіналів документів, з можливістю їх вилучення, які зберігаються у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_42 за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 40 (том 4 а.с. 230).

Даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 25 лютого 2015 року, в ході якого, у приміщенні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_42 за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 40, у присутності двох понятих, виявлено та вилучено оригінали документів, зокрема: договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_4 від 14 липня 2009 року; довіреність від 17 грудня 2014 року, якою ОСОБА_16 уповноважив ОСОБА_9 продати квартиру; інформаційну довідку з КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 17 грудня 2014 року; довідку форми 3 від 24 грудня 2014 року КП «Хрещатик» на квартиру; заяви від ОСОБА_9 до приватного нотаріуса; копії паспортів ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 ; звіт про проведення незалежної експертної оцінки нерухомого майна; витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та договір купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2014 року (том 4 а.с.а.с. 233-236).

Даними протоколу огляду предметів від 26 лютого 2015 року, відповідно до якого слідчим оглянуті вищевказані документи, вилучені 25 лютого 2015 року у приміщенні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_42 за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 40 (том 4 а.с.а.с. 231-232).

Даними постанови про визнання речових доказів від 26 лютого 2015 року, відповідно до якої вищевказані документи визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів кримінального провадження № 120151000040000242 (том 4 а.с.а.с. 249-250).

Даними заяви ОСОБА_12 про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні № 120151000040000242 за ч. 4 ст. 190 КК України. Із заяви убачається, що предметом даного кримінального правопорушення є квартира АДРЕСА_3 , яка в силу ст. 368 ЦК України та ст.ст. 60, 61 СК України є суб`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_43 та її чоловіка ОСОБА_18 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.а.с. 156).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 11 березня 1983 року, ОСОБА_18 уклав шлюб з ОСОБА_44 , якій після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_32 (том 1 а.с.а.с. 157, 208).

Даними копії договору купівлі-продажу від 18 квітня 2008 року, витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 18 квітня 2008 року, реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 , з яких убачається, що ОСОБА_18 придбав у ОСОБА_37 квартиру АДРЕСА_3 та дана квартира 24 квітня 2008 року зареєстрована за ОСОБА_18 на праві приватної власності. (том 1 а.с.а.с. 158 -161, 183-184).

Даними іпотечного договору № 1264 ІП-і від 12 серпня 2008 року, відповідно до якого, ОСОБА_18 як боржник передає, а Закрите акціонерне товариство «Сведбанк Інвест» приймає в іпотеку предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , та згідно даного договору кредитодавець надає позичальнику право користуватися кредитом у доларах США, що надаються кредитодавцем для споживчих потреб в межах кредитної лінії, що відновлюється, з загальним лімітом заборгованості 300 000 доларів США під проценти на строк до 11 серпня 2010 року включно (том 1 а.с.а.с. 162-167).

Даними листа-повідомлення директора відділення №1 КМКЦ АТ «Сведбанк» (публічне) ОСОБА_45 від 08 лютого 2011 року, зняття заборони відчуження від 17 лютого 2011 року, витягу про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстрація вилучення запису) від 17 лютого 2011 року, витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація вилучення запису) від 17 лютого 2011 року, з яких убачається, що з квартири за адресою: АДРЕСА_4 , знято заборону відчуження нерухомого майна, накладену 12 серпня 2008 року за реєстровим №5035 ОСОБА_46 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, у зв`язку з укладенням договору іпотеки, посвідченого 12 серпня 2008 року ОСОБА_46 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №5034 року (том 1 а.с.а.с. 168-171).

Даними акту прийому-передачі документів з кредитної справи позичальника ОСОБА_18 від 17 лютого 2011 року, з якого убачається, що АТ «Сведбанк» передав, а ОСОБА_18 прийняв оригінали документів: договір купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2008 року, витяг з державного реєстру правочинів від 18 квітня 2008 року, реєстраційне посвідчення № 004605 від 24 квітня 2008 року (том 1 а.с.а.с. 172).

Даними свідоцтва про смерть ОСОБА_18 , відповідно до якого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.а.с. 173).

Даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 38946813 від 19 листопада 2014 року про внесення до Спадкового реєстру реєстраційного запису щодо спадкодавця ОСОБА_18 (том 1 а.с.а.с. 174).

Даними копії інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 86819 від 19 грудня 2014 року, з якої убачається, що квартира АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_47 від 18 квітня 2008 року, № 1110 (том 1 а.с.а.с. 175).

Даними довідок КП "Хрещатик" по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва від 10 листопада 2014 року, з яких убачається, що ОСОБА_18 з 20 травня 2008 року зареєстрований в АДРЕСА_4 і займає загальну площу 58,90 кв.м., житлова площа 34.70 кв.м. у двокімнатній квартирі на сьомому поверсі семиповерхового будинку, який належить КП УЖГ «Хрещатик». ОСОБА_18 проживав та був зареєстрований за вказаною адресою до дня смерті (том 1 а.с.а.с. 177 - 178).

Як убачається з даних інформаційної довідки від 22 квітня 2015 року, згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 23 лютого 2015 року, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_48 12 січня 2015 року право власності на дану квартиру зареєстровано на підставі договору дарування за ОСОБА_23 25 грудня 2014 року право власності на квартиру, відповідно до договору купівлі-продажу від 25 грудня 2014 року, зареєстровано за ОСОБА_21 . Відповідно до запису про право власності № 8249098 від 25 грудня 2014 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 липня 2009 року, зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_16 . На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року на вищевказану квартиру накладено арешт (том 1 а.с.а.с. 198-205).

Даними довідки від 24 листопада 2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та території в районі проведення антитерористичної операції, відповідно до якої, ОСОБА_12 переміщено з тимчасового окупованої території (району проведення антитерористичної операції) у АДРЕСА_12 (том 1 а.с. 211).

Даними постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_49 про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 29 квітня 2015 року, відповідно до якої, ОСОБА_12 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 , та у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на квартиру АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що дана квартира зареєстрована за іншою особою (том 1 а.с.а.с. 216-217).

Даними довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 12 січня 2015 року, з якої убачається, що починаючи з 01 січня 2013 року державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяження таких прав здійснюють територіальні органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України і державні та приватні нотаріуси. За наявною в бюро технічної інвентаризації інформацією про державну реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна до 01 червня 2010 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , являвся ОСОБА_18 (том 1 а.с. 218).

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1993 року, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , приватизована згідно із Законом України «Про приватизація державного житлового фонду» та на праві спільної власності належить ОСОБА_50 та ОСОБА_51 (том 1 а.с. 219).

Даними копії договору купівлі-продажу від 16 жовтня 1999 року, відповідно до якого ОСОБА_52 та ОСОБА_53 продали квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , для ОСОБА_54 (том 1 а.с. 221).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 06 лютого 2002 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , перейшло від ОСОБА_54 до ОСОБА_55 (том 1 а.с. 223).

Згідно даних копії договору купівлі-продажу від 28 листопада 2007 року, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , продано ОСОБА_56 для ОСОБА_37 (том 1 а.с.а.с. 225-226).

Згідно копії договору купівлі-продажу, від 18 квітня 2008 року право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , перейшло від ОСОБА_37 до ОСОБА_18 (том 1 а.с. 228).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 липня 2009 року, ОСОБА_18 продав для ОСОБА_16 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , за ціною 940 000 гривень (том 1 а.с. 229).

Даними листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 вих. № 3/01-16 від 21 січня 2015 року, з якого вбачається, що вона 14 липня 2009 року за реєстровим № 1496 не посвідчувала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , а за даним номером 14 липня 2009 року посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_13 (том 1 а.с. 241).

Згідно даних довіреності від 17 грудня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_20 , витягу № 28058248 про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей та витягу зі справи № 02-33 т. 4 реєстру для реєстрації нотаріальних дій, убачається, що ОСОБА_16 уповноважив ОСОБА_9 продати за ціною та на інших умовах за його (її) розсудом належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 (том 2 а.с.а.с. 7, 10, 14-17).

Відповідно до даних звіту про проведення незалежної експертної грошової оцінки нерухомого майна від 24 грудня 2014 року, проведеного ПП «Лідес Консалт», вартість квартири за адресою: АДРЕСА_4 становить 599 414 грн. 46 коп., без податку на додану вартість (том 2 а.с.а.с. 18-22).

Як убачається із даних договору купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2014 року, ОСОБА_9 на підставі довіреності від імені ОСОБА_16 , передала у власність покупцю ОСОБА_21 квартиру АДРЕСА_3 (том 2 а.с.а.с. 32-33).

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 грудня 2014 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 внесено запис про право власності № 8249098 за ОСОБА_16 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2009 року, серія та номер: 1496 (том 2 а.с. 34).

Як убачається з довідки комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик» від 24 грудня 2014 року, ОСОБА_16 є власником квартири в АДРЕСА_4 і займає загальну площу 58,90 кв.м., житлова площа 34.70 кв.м. у двокімнатній квартирі на сьомому поверсі семиповерхового будинку (том 2 а.с. 45).

З інформаційної довідки КВ-2014 № 31492 від 17 грудня 2014 року Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, вбачається, що квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 14 липня 2009 року, № 1496 (том 2 а.с. 46).

Як убачається із даних заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 грудня 2014 року, ОСОБА_9 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_3 (том 2 а.с. 50).

Згідно даних заяви ОСОБА_9 на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 25 грудня 2014 року, ОСОБА_9 , яка діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_16 , цією заявою стверджує той факт, що квартира АДРЕСА_11 , є придатною для використання за призначенням, недієздатних, обмежено дієздатних та дітей віком до 18 років не зареєстровано, дана квартира в користуванні малолітніх, неповнолітніх не перебуває, а також те, що продаж ОСОБА_16 даної квартири здійснюється вперше у 2014 році (том 2 а.с. 51).

Згідно заяви ОСОБА_9 на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 25 грудня 2014 року, квартира АДРЕСА_11 , є особистою власністю ОСОБА_16 та не є спільною сумісною власністю (том 2 а.с. 52).

Як убачається із заяви ОСОБА_21 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 грудня 2014 року, останній звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_3 (том 2 а.с. 53).

Згідно заяви ОСОБА_21 на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 від 25.12.2014 року, квартира АДРЕСА_11 , є його особистою приватною власністю та не є спільною сумісною власністю (том 2 а.с. 54).

Згідно копії квитанції № 2 від 25 грудня 2014 року, ОСОБА_21 у відділенні № 18 філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», по бул. Кольцова, буд. 14-А в м. Києві, вніс на поточний рахунок ОСОБА_9 600 000 грн. згідно договору купівлі-продажу (житлова нерухомість, квартира) від 25 грудня 2014 року без податку на додану вартість (том 2 а.с. 55).

Як убачається з копії інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, приватним нотаріусом ОСОБА_20 17 грудня 2014 року витрачено бланк на довіреність (том 2 а.с. 56).

Згідно копії інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, приватним нотаріусом ОСОБА_19 14 липня 2009 року витрачено бланк на договір про відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок (том 2 а.с. 57).

Як вбачається з копії повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) від 25 грудня 2014 року, 17 грудня 2014 року приватним нотаріусом ОСОБА_20 посвідчено довіреність, видану ОСОБА_16 на ім`я ОСОБА_9 (том 1 а.с. 58).

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави від 25 грудня 2014 року, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна інформація стосовно ОСОБА_16 та ОСОБА_21 відсутня (том 2 а.с. 60).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів від 25 грудня 2014 року, у Державному реєстрі іпотек відомості щодо квартири за адресою: АДРЕСА_4 , відсутні (том 2 а.с.а.с. 61-62).

Згідно витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 грудня 2014 року, відомості стосовно ОСОБА_16 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (том 2 а.с. 62).

Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 грудня 2014 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1496, виданого 14 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 , є ОСОБА_16 (том 2 а.с. 63).

Як убачається з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 грудня 2014 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 376, виданого 25 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 , є ОСОБА_21 (том 2 а.с. 64).

Відповідно до договору дарування від 12 січня 2015 року ОСОБА_21 подарував, а ОСОБА_23 прийняв у дар належну ОСОБА_21 на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 (том 2 а.с. 65).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 січня 2015 року, право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування квартири, серія та номер: 131, від 12 січня 2015 року, зареєстровано за ОСОБА_23 (том 2 а.с. 66).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 23 лютого 2015 року, ОСОБА_23 передав у власність, а ОСОБА_57 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_3 (том 2 а.с. 72).

Згідно дублікату договору дарування квартири від 20 січня 2015 року, ОСОБА_21 подарував, а ОСОБА_23 прийняв у дар належну ОСОБА_21 на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 (том 2 а.с. 73-74).

Відповідно до даних довідки комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик» №1103 від 26 січня 2015 року, ОСОБА_23 зареєстрований в АДРЕСА_4 і займає загальну площу 58,90 кв.м., житлова площа 34.70 кв.м. у двокімнатній квартирі на сьомому поверсі семиповерхового будинку. Власником особового рахунку на цю житлову площу є ОСОБА_23 (том 2 а.с. 78).

Згідно звіту про незалежну оцінку вартості житлової двокімнатної квартири загальною площею 58, 90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , від 23 лютого 2015 року, ринкова вартість об`єкту оцінки станом на 23 лютого 2015 року становить 902 097 грн. 68 коп. (том 2 а.с.а.с. 83-84).

Відповідно до заяви ОСОБА_23 на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_58 від 23 лютого 2015 року, квартира АДРЕСА_3 належить йому на праві особистої приватної власності (том 2 а.с. 90).

Згідно заяви ОСОБА_59 від 23 лютого 2015 року, остання надає згоду своєму чоловікові ОСОБА_60 на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (том 2 а.с. 93).

Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові прав, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2015 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості стосовно ОСОБА_23 відсутні (том 2 а.с. 95).

Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2015 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості стосовно ОСОБА_61 відсутні (том 2 а.с. 96).

Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2015 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі дублікату договору дарування, серія та номер: 40, виданого 21 січня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , є ОСОБА_23 (том 2 а.с. 97).

Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 23 лютого 2015 року, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна інформація стосовно ОСОБА_23 , ОСОБА_61 та ОСОБА_59 відсутня (том 2 а.с. 101).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 лютого 2015 року, право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 267, виданого 23 лютого 2015 року, зареєстровано за ОСОБА_48 (том 2 а.с. 102).

Згідно платіжного доручення №1 від 23 лютого 2015 року, ОСОБА_48 у філії Центрального РУ АТ «Банку «Фінанси та Кредит» в м. Києві здійснено оплату в сумі 900 000 грн. на ім`я ОСОБА_23 за договором купівлі-продажу квартири від 23 лютого 2105 року за адресою: АДРЕСА_4 (том 2 а.с. 103).

Даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 березня 2015 року, в якому зафіксовано, як ОСОБА_16 на фотознімку № 1, на якому зображена ОСОБА_9 , впізнав особу, яка надала йому підроблений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_14 (том 4 а.с.а.с. 194-195).

Відповідно до даних рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року, позов ОСОБА_12 до ОСОБА_16 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_61 , ОСОБА_29 , ОСОБА_62 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_63 про визнання недійним договору відчуження квартири, визнання прав власності та витребування майна, задоволено. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , посвідчений 14 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 (запис в реєстрі № 1496), визнано недійсним. Визнано за ОСОБА_12 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_12 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_18 . Витребувано квартиру АДРЕСА_3 у ОСОБА_61 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_12 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) (том 3 а.с.а.с. 208-215).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2016 вищевказане рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року залишено без змін (том 3 а.с.а.с. 216-224).

Даними протоколу обшуку від 20 березня 2015 року, відповідно до якого, старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_64 у приміщенні квартири по АДРЕСА_15 за місцем проживання ОСОБА_9 на підставі ухвали слідчого судді від 18 березня 2015 року, у присутності понятих проведено обшук, під час якого виявлені та вилучені аркуші паперу із рукописним текстом та блокноти (том 4 а.с.а.с. 141-145).

Постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_65 від 21 березня 2015 року вилучені речі та документи визнані речовими доказами та передані на збереження до камери речових доказів (том 4 а.с. 135-136).

Даними висновку експерта за результатами почеркознавчої експертизи № 177/тдд від 01 квітня 2015 року та долученої до нього ілюстративної таблиці, відповідно до висновків якої, відбиток печатки в наданому на дослідження договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 . КБМБТІ «Комунальне підприємство», - проставлено не печаткою КБМБТІ «Комунальне підприємство», експериментальні відбитки якої надано в якості порівняльного матеріалу.

Відбиток печатки КБМБТІ «Комунальне підприємство» в наданому на дослідження договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , нанесено рельєфним кліше печатки за допомогою відшарування барвника від робочої поверхні кліше.

Підпис та рукописний текст у розділі «Підписи» в графі «покупець» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу від імені ОСОБА_16 , виконано самим гр. ОСОБА_16 .

Рукописний текст на штампі «реєстраційний напис на правовстановлювальному документі» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу, виконано ОСОБА_9 .

Підпис та рукописний текст у наданій на дослідження довіреності, посвідченої 17 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_20 , зареєстрований в реєстрі за № 4846, на бланку серії НАЕ № 956645, від імені ОСОБА_16 , виконано самим ОСОБА_16 (том 1 а.с.а.с. 230-239).

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_16 від ОСОБА_9 грошової винагороди у розмірі 1000 грн., у зв`язку із чим суд першої інстанції обгрунтовано виключив вказану обставину із обвинувачення.

Проведені органом досудового розслідування слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні здійснені з дотриманням правил, передбачених ст.ст. 159, 223, 228, 234, 237 КПК України, зокрема, у присутності понятих, яким перед проведенням слідчих (розшукових) дій роз`яснено їх права і обов`язки, передбачені КПК України. Хід і результати проведення процесуальних дій зафіксовані у протоколах та фотознімках до них, які за формою та змістом відповідають вимогам ст.ст. 104-106 КПК України, у протоколах докладно викладено умови і результати тимчасового доступу до речей та документів, огляду місця події, обшуку, пред`явлення для впізнання, які проведені в межах строків досудового розслідування.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не убачає підстав для визнання встановлених унаслідок вказаних слідчих (розшукових) дій доказів недопустимими.

Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції у відповідності до ч. 12 ст. 290 КПК України обґрунтовано допустив відомості, що містяться у зазначених матеріалах, як докази кримінального провадження.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом першої інстанції правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94, 97 КПК України

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у відповідності до вимог закону, провів оцінку кожного із зазначених доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність висунутого ОСОБА_9 обвинувачення за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що невизнання обвинуваченою ОСОБА_9 винуватості в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях та її пояснення щодо непричетності до заволодіння чужим майном шляхом обману, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, у підробленні і використанні іншого офіційного документу, спрямоване на ухилення від кримінальної відповідальності, та суперечить зібраним в ході досудового слідства та дослідженим в суді доказам та показанням свідків.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_9 про те, що вона лише надавала консультацію та допомагала ОСОБА_26 щодо переоформлення квартири по АДРЕСА_4 , який надав їй документи на вказану квартиру та ключі від неї, були предметом перевірки суду першої інстанції, отримали належну правову оцінку і правильно відхилені судом, оскільки спростовані наявними у справі доказами та показаннями допитаних свідків.

Так, як підтверджується наявним у справі висновком судової почеркознавчої експертизи № 177/тдд від 01 квітня 2015 року, відбиток печатки КБМБТІ «Комунальне підприємство» на договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , нанесено рельєфним кліше печатки за допомогою відшарування барвника від робочої поверхні кліше, а рукописний текст на штампі «реєстраційний напис на правовстановлювальному документі» у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу, виконано ОСОБА_9 .

Таким чином, ОСОБА_9 , використовуючи підроблений нею документ від 14 липня 2009 року - договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , діючи на підставі довіреності від ОСОБА_16 , усвідомлюючи, що вказаний договір є підробленим, надала його нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 для подальшого укладення договору купівлі-продажу зазначеної квартири із ОСОБА_21 без отримання коштів за вказану квартиру, та здійснила подальші дії щодо відчуження зазначеної квартири.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями допитаних судом першої інстанції свідків: приватного нотаріуса ОСОБА_19 , яка показала, що вона не посвідчувала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 14 липня 2009 року за реєстраційним номером № 1496; свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_38 , ОСОБА_24 , які підтвердили обставини посвідчення нотаріальної довіреності від імені ОСОБА_16 для ОСОБА_9 на продаж квартири АДРЕСА_3 та звернення у подальшому ОСОБА_9 із підробленим документом до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу вказаної квартири.

Такі показання свідків судом першої інстанції визнані логічними, послідовними, та такими, що узгоджуються сукупністю інших досліджених судом першої інстанції письмових доказів, зокрема даними протоколу огляду місця події від 12 січня 2015 року, протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 26 лютого 2015 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 03 березня 2015 року, документами на підтвердження права власності ОСОБА_18 на квартиру АДРЕСА_3 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 про те, що суд першої інстанції не перевірив показання обвинуваченої щодо надання нею виключно консультацій ОСОБА_26 стосовно можливості переоформлення квартири.

Крім того, як убачається із показань свідка ОСОБА_26 під час допиту в суді першої інстанції, жодних документів для ОСОБА_9 він не надавав та жодних домовленостей із нею не мав (том 6 а.с.а.с. 225-227).

Під час апеляційного розгляду обвинуваченою та її захисником не наведено доводів, які б давали колегії суддів підстави вважати, що свідок давав неправдиві показання. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_26 був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, та був приведений судом першої інстанції до присяги говорити суду правду і лише правду (том 6 а.с.а.с. 215-216).

Посилання захисника обвинуваченої в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав оцінку показанням свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_41 , які, на переконання апелянта, підтверджують пояснення ОСОБА_9 та спростовують показання свідка ОСОБА_26 , ретельно перевірялися колегією суддів, проте не знайшли свого підтвердження.

Так, пояснення допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_41 , які є консьєржами будинку АДРЕСА_10 , про те, що у 2014 році до них звернувся чоловік, який назвався ОСОБА_40 , самі по собі не є належним доказом того, що особа, яка представилась свідкам ОСОБА_66 , є саме ОСОБА_26 .

Пояснення свідків про те, що ОСОБА_9 приходила у вказану квартиру начебто для здійснення прибирання, лише підтверджують наявність у ОСОБА_9 доступу до квартири АДРЕСА_10 , та існування вказаних обставин не свідчить про відсутність у діях ОСОБА_9 складу інкримінованих їй кримінальних правопорушень.

Пояснення вказаних свідків не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За таких обставин, посилання захисника в апеляційній скарзі на наявність домовленостей між ОСОБА_9 та ОСОБА_26 щодо оформлення квартири ОСОБА_18 , а також доводи про те, що ОСОБА_26 був затриманий працівниками правоохоронних органів разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_21 під час оформлення нотаріусом договору дарування квартири, однак органом досудового розслідування пред`явлено повідомлення про підозру лише ОСОБА_9 , не є підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції з цих підстав, оскільки такі доводи виходять за межі обвинувачення ОСОБА_9 , яке було предметом розгляду суду першої інстанції.

Встановленими судом першої інстанції обставинами спростовуються і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 про відсутність у діях обвинуваченої обману або зловживання довірою з посиланням на те, що обвинувачена особисто не знала померлого ОСОБА_18 , його спадкоємців та дружину - потерпілу ОСОБА_12 , а інкриміновані їй дії вчинені після смерті ОСОБА_18 , а відтак не могли бути вчинені шляхом обману щодо померлої особи.

Необхідна й достатня складова частина підстави кримінальної відповідальності за шахрайство - усвідомлення суб`єктом кримінального правопорушення того факту, що майно, яким він заволодіває, є чужим для нього та він не має будь-якого права на це майно.

Вказівка в ст. 190 КК України на вчинення шахрайства стосовно чужого майна, виходячи з органічного зв`язку між його об`єктивними ознаками, свідчить про те, що кримінальна відповідальність за шахрайство пов`язана, як правило, не зі встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а зі встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього власних майнових фондів (чи третьої особи).

Усвідомлення винуватим, кому саме належить чуже для нього майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, ввівши в оману (обманувши) власника предмета злочину чи іншу особу, у фактичному володінні якої перебуває предмет злочину, не є обов`язковим для встановлення ознак шахрайства, якщо не йдеться про врахування матеріального становища конкретного потерпілого за ч. 1 ст. 190 КК України.

Крім того, ст. 190 КК Українине вимагає того, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігалися (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 489/4597/14-к, від 14 вересня 2022 року у справі № 419/703/16-к).

Дослідженими судом першої інстанції доказами підтверджується, що обвинувачена уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 із ОСОБА_21 , використовуючи підроблений нею документ про право власності на вказану квартиру, тобто фактично під час укладення та реєстрації договору купівлі-продажу, усвідомлюючи, що нерухоме майно належить іншій особі, повідомила неправдиві відомості щодо фактичного власника такого майна, з метою його обернення на свою користь.

Вказані дії обвинуваченої у повній мірі узгоджуються із об`єктивною стороною складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Доводи захисника про те, що досудовим розслідуванням та судом першої інстанції при встановленні фактичних обстави кримінальних правопорушень не встановлено, яким чином ОСОБА_9 отримала інформацію про смерть ОСОБА_18 , наявність у нього нерухомого майна та дані про це майно, а також де ОСОБА_9 отримала ключі від квартири ОСОБА_18 , не впливають на правову оцінку діяння та кваліфікацію дій ОСОБА_9 , та не ставлять під сумнів висновків суду першої інстанції про її винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень.

Отже, на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин учинених кримінальних правопорушень, доведеності винуватості, правову кваліфікацію діянь обвинуваченої ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильною.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.

На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано, адже сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміновані злочини були вчинені і обвинувачена є винуватою у вчиненні цих злочинів.

За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення обвинуваченою інкримінованих їй кримінальних правопорушень.

Посилання апелянта на те, що судом не залучений до участі у кримінальному провадженні та не визначний потерпілим син ОСОБА_18 - ОСОБА_29 , який звертався до нотаріуса із заявою про отримання спадщини, у тому числі квартири по АДРЕСА_10 , та доводи про те, що предмет злочину - нерухоме майно, повернуто потерпілій ОСОБА_12 , та остання не зверталась із позовом про відшкодування матеріальної шкоди, не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Доводи апелянта про те, що протоколи слідчих експериментів від 03 березня 2015 року не містять жодних даних про умови та результати проведеного експерименту, не є підставою для скасування вироку суду першої інстанції з наведених обставин, оскільки вказані протоколи обгрунтовано визнані судом недопустимими доказами та не були покладені судом в основу обгрунтування винуватості ОСОБА_9 в інкримінованих їй злочинах.

Посилання апелянта на неналежність та недопустимість як доказу висновку експерта за результатами почеркознавчої експертизи № 177/тдд від 01 квітня 2015 року, ретельно перевірялися колегією суддів, проте не знайшли свого підтвердження.

Досліджений судом першої інстанції висновок судової почеркознавчої експертизи складений з дотриманням вимог, передбачених ст. ст. 101, 102 КПК України, на підставі постанови старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_65 від 18 березня 2015 року про призначення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, експертиза проведена на підставі наданих експерту оригіналів документів, містить в собі докладні описи проведених досліджень, зроблені за їх результатами висновки, та обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися експертом безпосередньо, та які стали відомі йому під час дослідження матеріалів.

Порушень вимог кримінального процесуального законодавства при проведенні експертизи у даному кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Захисником не надано доказів, які б давали обгрунтовані підстави вважати, що старший експерт сектору технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи відділу криміналістичної експертизи НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_67 , яким проведено вищевказану експертизу, перебував у службовій чи іншій залежності від сторін або потерпілого у даному кримінальному провадженні.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта щодо порушення вимог ч. 2 ст. 69 КПК України при проведенні даної експертизи, є безпідставними.

Посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи зразків відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство", та надання для проведення експертизи неналежних зразків почерку ОСОБА_9 з тих підстав, що на аркушах із зразками зазначено про відібрання їх у ОСОБА_16 , не є підставою для визнання висновку експерта неналежним та недопустимим доказом.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2022 року у справі № 646/8454/17, зразки, що отримуються для проведення експертного дослідження, самі по собі не містять обставин, що входять до предмета доказування у кримінальному провадженні, а тому не мають доказового значення. Їх особливий процесуальний статус покликаний насамперед на перевірку вже наявного у сторони кримінального провадження доказу, забезпечення повноти й об`єктивності проведеного дослідження з метою встановлення предмету конкретної експертизи.

За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про недопустимість висновку експерта з огляду на неналежність, на думку сторони захисту, відібраних зразків почерку та підписів обвинуваченої.

Крім того, як убачається із наявних у матеріалах кримінального провадження протоколу отримання зразків почерку та підписів ОСОБА_9 для почеркознавчої експертизи від 20 березня 2015 року, та протоколу отримання зразків почерку та підписів ОСОБА_16 для почеркознавчої експертизи від 03 березня 2015 року, вказані слідчі дії відбувались у приміщенні Дніповського РУ ГУМВС України в м. Києві при комбінованому освітленні за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_16 відповідно, в ході яких у ОСОБА_9 було відібрано зразки на 55 аркушах формату А4 в положенні сидячи, та в ОСОБА_16 відібрано зразки почерку та підпису на 35 аркушах формату А4 в положенні сидячи (том 4 а.с.а.с. 27, 73).

Вказані протоколи підписані ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , із зазначенням у відповідній графі про те, що вони особисто надали за власною згодою зразки почерку та підпису, з протоколом ознайомлені, зауважень та доповнень не мають (том 4 а.с.а.с. 27, 73).

До протоколу отримання зразків почерку та підписів ОСОБА_9 додані 45 аркушів із зразками почерку ОСОБА_9 , відібраними 20 березня 2015 року, кожен з яких містить особистий підпис ОСОБА_9 із зазначенням про те, що вказані зразки надані саме нею, та кожен з таких аркушів засвідчений підписом особи, яка відібрала відповідні зразки - слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_64 (том 4 а.с.а.с. 28-72).

Крім того, у матеріалах справи наявні 10 аркушів із зразками підпису та почерку ОСОБА_9 на спеціальному бланку, у верхній частині якого зазначено, що вказані зразки відібрані 03 березня 2015 року у ОСОБА_16 . Разом з тим, кожен з вказаних аркушів містить особистий підпис ОСОБА_9 із зазначенням про те, що вказані зразки надані саме нею, та кожен з таких аркушів засвідчений підписом особи, яка відібрала відповідні зразки - слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_64 (том 4 а.с.а.с. 120-129).

Ураховуючи, що протокол отримання зразків почерку та підписів ОСОБА_9 для почеркознавчої експертизи від 20 березня 2015 року, та долучені до нього аркуші із такими зразками, підписані останньою без жодних заперечень та зауважень, із засвідченням, що всі зразки надані нею з власної згоди, то доводи про наявність суперечностей на 10 аркушах зразків підписів щодо особи, яка їх надала, не можуть бути визнані колегією суддів підставою для визнання протоколу отримання зразків почерку та підписів недопустимим доказом.

Помилкове зазначення прізвища ОСОБА_16 на 10 аркушах бланків зразків підписів та почерку ОСОБА_9 колегією суддів розцінюється як допущена слідчим технічна описка при виготовленні таких бланків, яка не впливає на належність та допустимість таких відомостей.

Крім того, як убачається зі змісту вступної та дослідницької частин висновку експерта за результатами почеркознавчої експертизи № 177/тдд від 01 квітня 2015 року, при проведенні експертизи досліджувались вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку ОСОБА_9 в якості порівняльного матеріалу. Натомість, дані зразків підписів обвинуваченої, питання щодо допустимості яких порушується захисником обвинуваченої в апеляційній скарзі, не були покладені в основу обгрунтування висновків проведеної експертизи.

Недотримання слідчим при відібранні зразків почерку та підписів та експертом вимог "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень", затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 про недопустимість висновку почеркознавчої експертизи через відсутність постанови слідчого про відібрання зразків почерку ОСОБА_9 та ОСОБА_16 .

Так, як убачається з ч. 1 ст. 245 КПК України, яка передбачає порядок отримання зразків для експертизи, у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею.

Положення ч. 2 ст. 245 КПК України вказують на необхідність дотримання вимог ст. 241 КПК України в ході отримання відбирання біологічних зразків у особи. Водночас, ст. 241 КПК України передбачає, що перед початком освідування особі пропонується добровільно пройти освідування на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора, а в разі її відмови освідування здійснюється примусово виключно на підставі постанови прокурора.

Таким чином, положеннями вказаних норм процесуального закону встановлено обов`язок прийняття дізнавачем, слідчим, прокурором постанови під час проведення освідування та відібрання біологічних зразків у особи для проведення експертизи.

Зразки почерку та підписів не є біологічними зразками, а тому відібрання зразки почерку та підписів за згодою обвинуваченої без відповідної постанови прокурора чи доручення не становить порушення вимог КПК України, а отже і не призводить до визнання недопустимими доказів, отриманих у результаті цієї слідчої дії.

Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеним у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 185/2915/18 та від 10 серпня 2022 року у справі № 203/14/20.

Доводи апелянта про те, що на дослідження експерту не надано зразки відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство" для порівняльного аналізу, експериментальні, вільні та умовні зразки підпису та почерку ОСОБА_9 , спростовуються даними наявного у матеріалах справи листа старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_65 № 48/3429 від 30 травня 2015 року, з якого убачається, що на адресу НДЕКЦ ГУМВС України в м. Києві для проведення експертизи направлялись оригінали зразків почерку та підпису ОСОБА_9 , клопотань та заяв останньої із зразками її почерку та підпису, та зразки відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство" (том 4 а.с. 26).

Крім того, висновок експерта за результатами почеркознавчої експертизи № 177/тдд від 01 квітня 2015 року, також містить відомості про дослідження під час проведення експертизи відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство".

Посилання захисника на те, що у матеріалах справи наявна копія відповіді слідчого на клопотання експертів про надання матеріалів для проведення експертного дослідження від 25 березня 2015 року № 8/2421, проте у справі відсутнє саме клопотання експертів, не ставить під сумнів законність проведення почеркознавчої експертизи та її допустимість.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, зведені до незгоди із прийнятим судом рішенням за наслідками розгляду такого клопотання, та не є самостійною підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Так, як убачається із даних журналу судового засідання від 20 грудня 2017 року, суд першої інстанції, заслухавши думку учасників судового провадження щодо заявленого захисником ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, проведення якої захисник просила доручити експертам Київського Науково-дослідного Інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України, постановив ухвалу від 20 грудня 2017 року про відмову у задоволенні вказаного клопотання, навівши в ухвалі відповідні мотиви й обгрунтування прийнятого рішення (том 7, а.с.а.с. 200-214).

Ураховуючи, що суд першої інстанції розглянув клопотання захисника з дотриманням вимог ст.ст. 332, 350 КПК України, та не знайшов підстав для його задоволення, про що постановив відповідну мотивовану ухвалу, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо неповноти судового розгляду у цій частині.

Доводи захисника обвинуваченої щодо відсутності у матеріалах справи протоколу про затримання ОСОБА_9 , колегія суддів вважає такими, що не є підставою для скасування вироку, оскільки сторона захисту не зазначила, яким чином це вплинуло або могло вплинути істотно на законність та обґрунтованість судового рішення, враховуючи те, що в матеріалах кримінального провадження наявні процесуальні документи, якими оформлено зібрані докази відповідно до вимог КПК України.

Посилаючись на порушення вимог закону під час затримання ОСОБА_16 , захисник ОСОБА_15 вийшла за межі даного апеляційного розгляду, оскільки вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_16 в апеляційному порядку не переглядається, та захисником ОСОБА_15 не надано доказів на наявність у неї відповідних повноважень для здійснення нею захисту обвинуваченого ОСОБА_16 .

Доводи захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 в апеляційній скарзі про те, що під час судового розгляду не було допитано свідка ОСОБА_21 , місцезнаходження якого не встановлено, та судом не викликалась для допиту потерпіла ОСОБА_12 , є безпідставними.

Як убачається із матеріалів судового провадження, судом першої інстанції вживались заходи, спрямовані на забезпечення прибуття потерпілої ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_21 до суду, зокрема шляхом направлення на їх адресу судових повісток та повідомлень засобами мобільного зв`язку, про що свідчать наявні у справі судові повістки та довідки про доставку повідомлень (том 6 а.са.с. 13-14, 25-26, 54-55, 58-59, 71, 140, 144, 167, 168, 185, 190, 211; том 7 а.с.а.с. 4, 6, 38, 40, 71, 78, 116, 123, 148, 148, 166), проте потерпіла та свідок на неодноразові виклики до суду не з`явилися.

Згідно наявних у матеріалах справі поштових конвертів із довідками про повернення поштового відправлення, конверти на адресу ОСОБА_12 було повернуто у зв`язку із іншими причинами, які не дали змоги виконати обов`язку щодо пересилання поштового відправлення (том 6 а.с. 81), а конверти на адресу ОСОБА_21 повернуто у зв`язку із тим, що адресат не проживає за вказаною на поштовому відправленні адресою (том 6 а.с.а.с. 84, 86, 154, 157, 183).

Судом першої інстанції також вживались заходи, спрямовані на забезпечення прибуття свідка ОСОБА_21 до суду, шляхом постановлення ухвал від 29 травня 2017 року, 15 червня 2017 року, 22 вересня 2017 року, 17 жовтня 2017 року, 17 листопада 2017 року про доручення Дніпровському УП ГУНП у м. Києві вжиття слідчих (розшукових) дій для встановлення місцезнаходження свідка ОСОБА_21 (том 6 а.с. 228-229, том 7 а.с. 23-24, 104, 139, 155), в процесі вжиття заходів щодо виконання яких від службових осіб Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надходили відомості щодо неможливості встановлення місцезнаходження ОСОБА_21 .

Наведені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про те, що суд першої інстанції використав усі передбачені законом можливості для забезпечення допиту потерпілої ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_21 під час розгляду кримінального провадження.

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 , висновків суду не спростовують та не є підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів, перевірених колегією суддів під час апеляційного розгляду, які з точки зору достатності та взаємозв`язку правильно покладено в обґрунтування висновків про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Доводи, наведені у апеляційних скаргахзахисника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 тапрокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 зі змінами та доповненнями заступника прокурора міста Києва ОСОБА_14 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_9 , яке на думку апелянтів, не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої, унаслідок м`якості, колегія суддів апеляційного суду вважає не обґрунтованими, виходячи з наступного.

При призначенні обвинуваченій покарання за ч. 4 ст. 190 КК України суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання та реєстрації, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, станом на день постановлення вироку мала на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_4 , не заміжня, не працює, раніше судима, відсутність обставин, що пом`якшують покарання або обтяжують покарання, і правильно призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 6 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Врахувавши наведені обставини в їх сукупності, оцінивши дані про особу обвинуваченої, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обвинуваченій призначене покарання за ч. 4 ст. 190 КК України з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, яке за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, та особі обвинуваченої, є необхідним і достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженою, так й іншими особами.

При цьому, судом першої інстанції фактично враховані усі обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 та прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 зі змінами та доповненнями заступника прокурора міста Києва ОСОБА_14 .

Досліджені судом апеляційної інстанції дані про особу обвинуваченої, яка, згідно наявних у матеріалах провадження свідоцтв про народження, на даний час має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_68 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітню доньку ОСОБА_69 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не дають підстав для висновку про необхідність призначення обвинуваченій більш тяжкого розміру покарання за ч. 4 ст. 190 КК України.

Порушуючи у апеляційних скаргах питання про призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі за ч. 4 ст. 190 КК України у наближених до максимальних межах санкції цієї статті та відповідно більш тяжкого остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, представник потерпілої та прокурор не навели переконливих мотивів на підтвердження викладених ними доводів, які б давали колегії суддів підстави для висновку щодо скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання за цією статтею та ухвалення нового вироку за правилами ст. 420 КПК України.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_12 до обвинувачених ОСОБА_16 та ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, та стягнення солідарно з обвинувачених на користь потерпілої ОСОБА_12 500 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що з вини відповідачів позивачу було заподіяно моральну шкоду.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), стан здоров`я потерпілої, матеріальний стан відповідачів, та обґрунтовано визначив його у розмірі 500 000 грн., навівши у вироку відповідні мотиви та обгрунтування такого висновку, а тому доводи захисника ОСОБА_15 у цій частині є необгрунтованими.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, яка вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди у зазначеному судом першої інстанції розмірі.

Посилання захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 на те, що, цивільним позивачем не було сплачено судовий збір за звернення із позовом, що на думку апелянта, було підставою для залишення такої позовної заяви без руху, не грунтуються на вимогах закону.

Як убачається із правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 619/1425/15-к, № 462/5779/15-к, № 713/1275/16-к, № 750/12591/18, № 740/5507/14, № 187/291/17, цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення, незалежно від об`єкта посягань.

Вказане узгоджується і з рішенням об`єднаної палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року, винесеним у справі № 187/291/17, де зазначено, що главою 8 КПК України врегульовано питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні, яке суд вирішує під час постановлення вироку. Згідно ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним процесуальні витрати. Вичерпний перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 КПК України, а саме: витрати на правову допомогу; витрати, пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрати, пов`язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів. Судовий збір до вказаних витрат не належить. За таких обставин об`єднана палата дійшла висновку, що стягнення судового збору із засудженого, який несе цивільну відповідальність, не допускається.

Отже, з урахуванням наведеної позиції, стягнення з цивільного позивача судового збору за подання цивільного позову, який потім не буде стягнуто на його користь з засудженого, суперечить закріпленим у ст.ст. 7, 9 КПК України засадам законності, не відповідає приписам ст. 128 цього Кодексу та істотно порушує права потерпілого у кримінальному провадженні.

Разом з тим, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, вважає обґрунтованими доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення про неправильне звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст.ст. 44, 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності за обставин, які існували на день ухвалення вироку.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення злочину) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.

Згідно ст. 12 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення злочину), злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.

Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що після вчинення зазначеного кримінального правопорушення обвинувачена ОСОБА_9 ухилялася від слідства або суду, або вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Оскільки кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_9 вчинила 25 грудня 2014 року, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що станом на день постановлення вироку 15 січня 2018 року сплинув строк давності вказаного кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 285 КПК України, підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 указаної статті закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього кодексу.

Однак, зазначені вимоги судом першої інстанції не було враховано, оскільки, встановивши вказані обставини в судовому засіданні, суд першої інстанції, прийняв рішення про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків даності, не роз`яснивши обвинуваченій можливість звільнення її від кримінальної відповідальності, підставу такого звільнення та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, та не отримавши згоди обвинуваченої на її звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

За таких обставин, суд першої інстанції був позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України рішенням суду у формі вироку. У даному випадку суд першої інстанції був зобов`язаний цим вироком призначити покарання за ч. 4 ст. 358 КК України та звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених статтею 49 КК України.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, який у кримінальних провадженнях № 463/5277/16-к, № 729/1480/13-к, № 440/193/13-к зазначав, що для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.

Разом з тим, після роз`яснення судом апеляційної інстанції обвинуваченій на виконання вимог ч. 3 ст. 285 КПК України права на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України та правових підстав такого звільнення, а також права заперечувати проти закриття кримінального провадження з вищезазначеної підстави та подальші наслідки цього,обвинувачена ОСОБА_9 у судовому засіданні під час апеляційного розгляду 06 березня 2023 року погодилася з такими підставами закриття кримінального провадження щодо неї за ч. 4 ст. 358 КК України, просила звільнити її від кримінальної відповідальності за цією статтею та не наполягала на розгляді кримінального провадження в загальному порядку.

На підтвердження вказаної позиції обвинувачена ОСОБА_9 та її захисник ОСОБА_10 під час апеляційного розгляду надали суду письмову заяву від 06 березня 2023 року, в якій висловили згоду на закриття кримінального провадження за ч. ч. 3, 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності (том 14 а.с. 14).

Відтак, ураховуючи, що 25 грудня 2017 року сплинув строк давності кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 4 ст. 358 КК України, беручи до уваги позицію обвинуваченої ОСОБА_9 , яка не заперечувала проти звільнення її від кримінальної відповідальності, колегія суддів у даному кримінальному провадженні дійшла висновку про наявність на час апеляційного розгляду як матеріальних, так і процесуальних підстав для звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування вироку суду першої інстанції у цій частині із постановленням нового вироку, оскільки у такому випадку колегією суддів буде прийнято рішення, аналогічне за своєю суттю та змістом до рішення, прийнятого судом першої інстанції щодо необхідності звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України, та закриття провадження у цій частині у зв`язку із закінченням строків давності.

Крім того, під час апеляційного розгляду колегією суддів у порядку ч. 2 ст. 404 КПК України встановлено, що на момент розгляду апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення), закінчився строк давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК України.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 3 ст. 358 КК України згідно ст. 12 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення), класифікується як злочин середньої тяжкості.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Як убачається із встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, підроблений договір виготовлено ОСОБА_9 у невстановлений час, та 17 грудня 2014 року остання надала вказаний договір на підпис ОСОБА_16 . З наведеного убачається, що кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 3 ст. 358 КК України, вчинено не пізніше 17 грудня 2014 року, та станом на дань апеляційного розгляду строк давності вказаного кримінального правопорушення сплинув.

Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що після вчинення зазначеного кримінального правопорушення та до 17 грудня 2019 року обвинувачена ОСОБА_9 ухилялася від слідства або суду, або вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Оскільки обвинувачена визнана винуватою у вчиненні злочину середньої тяжкості, передбаченого за ч. 3 ст. 358 КК України, строки давності за вчинення якого, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення) вже сплинули, вирок суду першої інстанції не набрав законної сили, а обвинувачена не заперечує проти закриття кримінального провадження у цій частині з наведених підстав, про що надала відповідну письмову заяву, ОСОБА_9 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності також за ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині засудження ОСОБА_9 та призначення їй покарання за ч. 3 ст. 358 КК України.

Оскільки ОСОБА_9 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК України, то у кримінальному провадженні відсутні підстави для вирішення питання про призначення їй остаточного покарання за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, а тому посилання у вироку на призначення ОСОБА_9 остаточного покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України та ч. 3 ст. 358 КК України на підставі ч. 1 ст. 70 КК України підлягає виключенню.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_9 утримувалась під вартою з 20 березня 2015 року по 14 квітня 2015 року включно, судом обгрунтовано на підставі п. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_9 у строк відбуття покарання за даним вироком суду вищевказаний строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, у даному кримінальному провадженні ухвалою Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року щодо обвинуваченої застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого ухвалено рахувати з 09 січня 2023 року, а в подальшому, запобіжний захід у виді тримання під вартою було продовжено строком до 22 квітня 2023 року включно.

У відповідності до ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17 викладено правову позицію, відповідно до якої, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне у відповідності до абзацу 12 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, зарахувати обвинуваченій ОСОБА_9 у строк відбуття покарання за даним вироком суду строк попереднього ув`язнення з 09 січня 2023 року по 15 березня 2023 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині засудження ОСОБА_9 та призначення їй покарання за ч. 3 ст. 358 КК України, а кримінальне провадження у цій частині - закриттю на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України із звільненням ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення) у зв`язку із закінченням строків давності.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 284-286, 337, 374, 404, 405, 407, 409, 418, 420, 532 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_12 , прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_13 зі змінами та доповненнями заступника прокурора м. Києва ОСОБА_14 , та захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 зі змінами та доповненнями - залишити без задоволення.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року стосовно обвинуваченої ОСОБА_9 скасувати в частині засудження та призначення ОСОБА_9 покарання за ч. 3 ст. 358 КК України.

Звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Виключити з вироку рішення про призначення ОСОБА_9 остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Вважати ОСОБА_9 засудженою за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_9 рахувати з 15 березня 2023 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахувати обвинуваченій ОСОБА_9 у строк відбуття призначеного покарання, строк попереднього ув`язнення з 20 березня 2015 року по 14 квітня 2015 року, та з 09 січня 2023 року по 15 березня 2023 року, з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 2 (два) дні позбавлення волі.

У решті вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка перебуває під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3