Постанова

від 05.04.2023 по справі 733/1301/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 квітня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/1301/21

Головуючий у першій інстанції - Овчарик В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/78/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Патук А.А.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Ічнянська гімназія імені Васильченка Ічнянської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2022 року (проголошено о 11:52, повний текст складено 21 лютого 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради (далі по тексту - Гімназія) в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:

1) визнати незаконним та скасувати наказ директора Гімназії про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 164 від 05.11.2021;

2) зобов`язати Гімназію виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 до дня ухвалення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 05 листопада 2021 року директором Гімназії видано наказ № 164 про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 без збереження заробітної плати. З даним наказом позивачка не згодна, так як ані трудовим законодавством, ані посадовою інструкцією, ані будь-яким іншим документом, що підписаний між позивачкою та відповідачем, такого зобов`язання зі сторони позивачки немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивачки від роботи з підстав відсутності згаданого вище щеплення.

Звертала увагу, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID- 19 не встановлено як обов`язкове, як і не встановлено Законом окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від даної хвороби.

Зазначала, що в порушення Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яким передбачено, що посадові особи санітарно-епідеміологічної служби вправі виносити подання до роботодавця про відсторонення осіб від роботи у зв`язку з відсутністю обов`язкового профілактичного щеплення, такого подання не було. Уважала, що директор Гімназії перебрала на себе повноваження відповідного державного органу та самостійно здійснила нагляд над дотриманням санітарно-епідемічного благополуччя населення та видала безпідставний наказ № 164 від 05.11.2021.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, ненадання мотивованої оцінки кожному аргументу.

Заявниця зазначає, що її відсторонення від роботи відбулось з грубим порушенням порядку, встановленого чинним законодавством. Роботодавець був зобов`язаний перед відстороненням педагогічного працівника від роботи з підстав відсутності у нього обов`язкового профілактичного щеплення організувати проходження таким працівником обов`язкового медичного огляду. Такого огляду не здійснено і як наслідок лікар-спеціаліст не встановив наявність чи відсутність абсолютних протипоказань ОСОБА_1 до проведення профілактичних щеплень проти COVID- 19.

Указує, що факт відмови від щеплення вправі оформити виключно медичний працівник за формою № 063-2/о.

Уважає, що судом першої інстанції не враховано, що згідно із абз. 6 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 27, п. е ч. 1 ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», підставою для відсторонення працівника від виконуваної ним роботи у разі необґрунтованої відмови від щеплення є лише подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Звертає увагу на те, що на момент видачі оспорюваного наказу п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 не набрав законної сили.

У відзиві на апеляційну скаргу Гімназія просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Зазначає, що наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення змін до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» внесено зміни, якими хворобу COVID-19 визнано особливо небезпечною.

Указує, що працівники закладів освіти кожен день взаємодіють із великою кількістю людей, а тому ризикують інфікуватися на коронавірусну хворобу та інфікувати інших людей.

Звертає увагу на те, що керівництвом Гімназії при відстороненні від роботи позивачки дотримані вимоги законодавства України.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_3 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є працівником закладу освіти та контактує з дітьми; обов`язкова вакцинація для позивачки з подальшим її відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним в демократичному суспільстві.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції через його невідповідність обставинам справи, і, як наслідок, неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 20.08.1996 ОСОБА_1 працює на посаді учителя іноземної мови в Ічнянській гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради, що підтверджується записами в її трудовій книжці (а.с. 11).

Наказом директора Гімназії №163 від 03.11.2021 створено комісію «По відстороненню невакцинованих співробітників» (а.с. 24).

03.11.2021 ОСОБА_1 письмово повідомлено, що у разі ненадання нею до 05.11.2021 документу, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, з 08.11.2021 позивачку буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (а.с. 25).

Актом відсторонення № 1 від 05.11.2021, зафіксовано відмову ОСОБА_1 від щеплення проти COVID-19 (а.с. 26).

Наказом директора Гімназії № 164 від 05.11.2021 ОСОБА_1 , вчителя англійської мови, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава відмови: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 03.11.2021 № 124,акт відсторонення від 05.11.2021 (а.с. 9).

Наказом директора Гімназії № 39-о від 28.02.2022 зупинено дію наказу по гімназії від 05.11.2021 № 164 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » з 01.03.2022 до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 155).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачці вакцинацію від коронавірусної хвороби або висновку лікаря про наявність у нього протипоказань до вакцинації.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до вказаного Переліку останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду уважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що він, вона, працюючи черговою переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати є незаконним і безпідставним.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює в Ічнянській гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради на посаді вчителя іноземної мови.

Відповідно до посадової інструкції № 5 від 02 вересня 2019 року вчителя гімназії, з якою позивачка ознайомлена, що підтверджується її підписом, до її посадових обов`язків, зокрема, входить: забезпечення умов для засвоєння учнями освітніх програм на рівні обов`язкових державних вимог; вивчення індивідуальних особливостей учнів, необхідність дбати про розвиток їхніх здібностей; проведення позакласної роботи з учнями з предмета, що викладає; особистим прикладом утвердження поваги до принципів загальнолюдської моралі; готування вихованців до самостійного життя; додержання педагогічної етики, повага гідності учнів, захист їх від будь-яких форм фізичного або психічного насильства; інструктування учнів під час проведення позакласних і позашкільних заходів; проходження періодичних медичних обстежень.

Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи, а також не врахував, що застосування до ОСОБА_1 такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення для неї дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Виходячи з зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу директора Гімназії про відсторонення від роботи ОСОБА_1 № 164 від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо буде встановлено, що в порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що:

«суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу».

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19: «суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

Ураховуючи, що ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить здійснювати за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно.

Згідно з довідкою про доходи від 12.11.2021 № 92 ОСОБА_1 за останні два місяці, які передували відстороненню отримувала заробітну плату у сумі 38927,76 грн (у вересні 2021 року - 19463,88 грн, у жовтні 2021 року - 19463,88 грн). Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 926,85 грн (38927,76 грн : 42 робочих дні (22 робочі дні у вересні 2021 року, 20 робочих днів у жовтні 2021 року).

Кількість робочих днів відсторонення позивачки від роботи в період з 08 листопада 2021 року (день відсторонення) по 28 лютого 2022 року (останній день перед допущенням до роботи) становить 78 днів (листопад 2021 року - 17 робочих днів; грудень 2021 року - 22 робочі дні; січень 2022 року - 19 робочих днів; лютий 2022 року- 20 робочих днів).

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 72294,30 грн (926,85 грн х 78 днів).

Отже позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на її користь 72294,30 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Відповідно до ч.13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інших положень щодо сплати судового збору відповідачем, в разі задоволення вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, чинна редакція ЦПК України не містить. При цьому суд виходить із необхідності обов`язкового покладення на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення та яка не звільнена від сплати судового збору, зобов`язання щодо сплати судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2019 по справі №161/4985/17 зроблено висновок про те, що у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні до суду позивачкою заявлено 2 вимоги: про визнання незаконним та скасування наказу № 164 від 05.11.2021 про відсторонення її від роботи № 164 від 05.11.2021, що є вимогою немайнового характеру, за яку на момент подачі позову необхідно було сплатити 908 грн; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є вимогою майнового характеру, за яку на момент подачі позову необхідно було сплатити також 908 грн.

У зв`язку із задоволенням позову з Гімназії на користь держави підлягає стягненню 1816 грн (908 грн+908 грн) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 2724 грн (1816 грн х 150%), а тому з Гімназії користь позивачки підлягає стягненню 2724 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2022 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради № 164 від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради (місцезнаходження: м. Ічня, Прилуцький район Чернігівської області, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ЄДРПОУ 31844084) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року в сумі 72 294 грн 30 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради на користь держави 1 816 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради на користь ОСОБА_1 сумі 2 724 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 квітня 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко