Постанова

від 05.04.2023 по справі 464/661/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 464/661/22

провадження № 61-9956св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 11 травня 2022 року у складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» (далі - КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр»)

про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення

від роботи, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 липня 2020 року вона працює логопедом кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр». 24 січня 2022 року керівництвом КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» її було ознайомлено з повідомленням від 24 січня 2022 року № 17 про те, що до 26 січня 2022 року вона має надати документи про вакцинацію від «COVID-19», чи документи про абсолютні протипоказання до такої вакцинації. У цьому самому повідомленні

її попередили, що у разі ненадання запитуваних документів, 31 січня

2022 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

31 січня 2022 року наказом директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» № 36-к її було відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.

Позивачка вважала, що зазначений наказ роботодавця про відсторонення

її від роботи є незаконним, оскільки згідно з чинним законодавством вакцинація в Україні від «COVID-19» є добровільною і не входить до переліку обов`язкових. Зазначала, що оспорюваний наказ суперечить законодавству України, порушує положення Конституції України в частині її прав і свобод.

З 31 січня 2022 року вона відсторонена від роботи і обмежена у праві

на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, а тому

у відповідача виникає заборгованість по виплаті їй середнього заробітку за весь час незаконного відсторонення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 31 січня 2022 року № 36-к про відсторонення її від роботи за посадою логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді;

- зобов`язати КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді;

- стягнути з КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 січня 2022 року по день фактичного розрахунку, виходячи з її середньоденної заробітної плати, яка становить 825,30 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11 травня 2022 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка,

як працівник КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», однак відмовилася від щеплення та не надала документів щодо медичних протипоказань та застережень до проведення

їй профілактичного щеплення. Тому роботодавець для забезпечення безпеки інших працівників спеціалізованого закладу правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України)

від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину

та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2».

Короткий постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 травня 2022 року - без змін. (зазначена у постанові апеляційного суду інша дата рішення районного суду може бути виправлена у порядку, передбаченому ЦПК України)

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд

також зазначив, що роботодавець, у особі директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби «COVID-19» та

для забезпечення безпеки інших працівників спеціалізованого закладу

з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, правомірно прийняв рішення

про відсторонення з 31 січня 2022 року від роботи логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» ОСОБА_1., а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Апеляційний суд зазначив, що держава, встановивши працівникам визначених закладів, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників таких закладів, а також осіб, яких такі заклади обслуговують, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду

на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», яке у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Обов`язкова вакцинація - це втрачання у права та свободи людини, однак таке втрачання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно є законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, керівник спеціалізованого закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх працівників закладу,

а також осіб, яких спеціалізований заклад обслуговує, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня

2021 року № 2153, статті 46 КЗпП України, а відтак, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Оскільки позов в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від робити задоволенню не підлягає, а тому

у задоволенні решти вимог, які є похідними, а саме про допуск до роботи й стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, апеляційним судом відмовлено.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада

2022 року у задоволенні заяви КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Відмовляючи у стягненні судових витрат на професійну правничу

допомогу, надану у суді апеляційної інстанції, суд виходив із недоведеності відповідачем понесення ним таких судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати

й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 травня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 29 серпня

2022 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Сихівського районного суду м. Львова.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 травня 2022 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що відповідачем не надано жодних доказів про те, що вона відмовилася або ухилялася від проходження обов`язкового щеплення. З часу повідомлення про обов`язковість вакцинації до моменту відсторонення від роботи у неї не було достатньо розумного часу для проходження у належному порядку процедури вакцинації, у тому числі і для проходження медичного огляду перед вакцинацією.

Щеплення проти хвороби «COVID-19» не передбачено ні Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні Календарем профілактичних щеплень в Україні. Суди попередніх інстанцій невірно застосували положення статті 12 вказаного Закону, які передбачають, що відсторонення від роботи має відбуватися у порядку, встановленому законом, проте постанови Кабінету Міністрів України, на які послалися суди, законом не є і не може його підмінювати.

Оспорюваний наказ про відсторонення її від роботи суперечить законодавству України, порушує положення Конституцію України в частині

її прав і свобод. З 31 січня 2022 року вона відсторонена від роботи

і обмежена у праві на працю, що включає можливість заробляти собі на життя.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Р. Я. - на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відповідно до наказу МОЗ України

від 04 жовтня 2021 року № 2153 працівники медичних закладів підлягають обов`язковій вакцинації проти «COVID-19», позивачка була попереджена про відсторонення від роботи у випадку непроведення обов`язкової вакцинації. Зазначені вимоги позивачка не виконала та не надала у визначений

у повідомлені строк підтвердження щодо наявності протипоказань до вакцинації, у зв`язку з чим КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» було вимушене відсторонити ОСОБА_1

від роботи відповідно до діючого законодавства. При цьому право позивачки на працю не порушене, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивачки тимчасове, воно є правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я інших працівників спеціалізованого закладу та осіб, які обслуговуються у закладі, зокрема, дітей.

06 березня 2023 року та 03 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив та уточнення до відзиву відповідача. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив та уточнення до відзиву відповідача підлягають залишенню без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20).

16 березня 2023 року до Верховного Суду надійшли уточнення до відзиву представника КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Р. Я. - на касаційну скаргу ОСОБА_1

03 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Р. Я. про зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

03 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційне провадження у вищевказаній справі та роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу до 02 грудня 2022 року. 29 листопада 2022 року до Верховного Суду надіслано відзив представника КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Р. Я. Проте для подання уточнення до відзиву поза межами визначного строку не було підстав, так як учасники справи обмежені процесуальними строками, передбаченими ЦПК України.

Отже, підстав для не застосовування положень частин першої та другої статті 126 ЦПК України немає (постанова Великої Палати Верховного

Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження

№ 12-86гс20).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 липня 2020 року ОСОБА_1 працює логопедом кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді у КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр».

Відповідно до повідомлення директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» Синюти А. від 24 січня 2022 року № 17 ОСОБА_1 ознайомлено про те, що вона до 24 січня 2022 року має надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від «COVID-19», включеної Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від «COVID-19» однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами вакцини (зелений сертифікат), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 № 595. Повідомлено, що у разі ненадання одного із зазначених документів до 26 січня 2022 року - 31 січня 2022 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі

статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

28 січня 2022 року ОСОБА_1 надіслала директору КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» Синюті А. заперечення на вищевказане повідомлення роботодавця від 24 січня

2022 року № 17, зі змісту якого вбачається, що вона не погоджується із вимогами керівництва медичного центру.

31 січня 2022 року наказом директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» № 36-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення

від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ

та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів

та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних

та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови

або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про МОЗ України (далі - Положення про

МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом

у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я,

а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади,

їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення про МОЗ України).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження

змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності

01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти «COVID-19» та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти «COVID-19», виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»

та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню «COVID-19»;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного

курсу вакцинації від «COVID-19» вакцинами, включеними Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи «COVID-19» в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від «COVID-19». Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України

від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими,

з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики

у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників

у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом

МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється

особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу 6 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на «COVID-19». Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби

з пандемією «COVID-19» керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», було передбачене законом, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти «COVID-19», і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження «COVID-19», зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами встановлено, що на час видання оспореного наказу КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 31 січня 2022 року № 36-к «Про відсторонення від роботи працівників центру» та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , яка працює логопедом кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих

клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді у КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», не проходила щеплення проти респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», й належних доказів наявних у неї медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду нею не надано.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору,належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли правильного висновку про те, що роботодавець, у особі директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби «COVID-19» та для забезпечення безпеки інших працівників спеціалізованого закладу

з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена Переліком

№ 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 31 січня

2022 року від роботи логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр»ОСОБА_1., а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року

№ 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Держава, встановивши працівникам визначених закладів, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників таких закладів, а також осіб, яких такі заклади обслуговують, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона

не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», яке

у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Обов`язкова вакцинація - це втрачання у права та свободи людини, однак таке втрачання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно є законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві. Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування, оскільки суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Верховний Суд погоджується із тим, що керівник спеціалізованого закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх працівників закладу, а також дітей, яких спеціалізований заклад обслуговує, діяв

у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України

від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 46 КЗпП України, а відтак, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили її відсторонення.

Посилання касаційної скарги на обмеження конституційного права позивачки на працю є безпідставними, оскільки визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню «COVID-19», суди попередніх інстанцій встановили наявність відповідних фактів, у тому

числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих). Позивачка працює логопедом кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з дітьми, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом «SARS-CoV-2» та/або сприяти його подальшому поширенню,

а отже, нагально необхідним є відсторонення її від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які врахували конкретні обставини справи та здійснили індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 16 лютого 2022 року отримала висновок лікаря щодо протипоказань до вакцинації проти

«COVID-19» строком на три місяці є безпідставними, так як позивачкою

не надано доказів пред`явлення зазначеного висновку лікаря щодо протипоказань до вакцинації роботодавцю. При цьому відповідно до наказу директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» Синюти А. № 84-к від 28 лютого 2022 року № 84-к

ОСОБА_1 , логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді, допущено до роботи з 01 березня 2022 року, оскільки згідно з наказу

МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153

«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за

№ 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують на законність судових рішень не впливають, а в основному зводяться до незгоди із висновками суду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві представника КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Р. Я., крім іншого, заявлено клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

у розмірі 10 тис. грн На підтвердження цих витрат надано наступні докази.

Договір № 45 про надання адвокатських послуг (на умовах абонентського обслуговування) від 01 лютого 2022 року, що укладений між КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» та адвокатським об`єднанням «Імунітет» в особі директора Лемик Р. Я.

Акт надання адвокатських послуг від 21 листопада 2022 року, згідно

з яким замовнику - КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» було надано адвокатські послуги на умовах абонентського обслуговування на суму 10 тис. грн.

Платіжна інструкція від 29 листопада 2022 року № 5168, згідно з якою КНП

ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» оплатило адвокатському об`єднанню «Імунітет» 10 тис. грн за надання адвокатських послуг відповідно до договору № 45 від 01 лютого 2022 року та акту від 21 листопада 2022 року.

Розрахунок суми судових витрат, які поніс відповідач у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції від 29 листопада 2022 року, згідно з якого відповідачу надані наступні послуги: попереднє опрацювання матеріалів -

2 год.; опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулює спірні відносини. Формування правової позиції - 1 год.; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справ - 1 год.; підготовка процесуальних документів по справі - 4 год.; судове представництво в судових засіданнях - 3 год.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли заперечення

ОСОБА_1 щодо суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в яких зазначено, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну допомогу є необґрунтований та не доведений.

Верховний Суд вважає, що надані відповідачем докази не підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4.2.2., пункту 4.2.3. договору № 45про надання адвокатських послуг (на умовах абонентського обслуговування)

від 01 лютого 2022 року один період абонентського обслуговування за цим договором дорівнює одному календарному місяцю й включає ліміт надання послуг у обсязі 10 годин. Вартість одного періоду абонентського обслуговування за цим договором становить 10 тис. грн.

Згідно з акту надання адвокатських послуг від 21 листопада 2022 року замовнику - КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» було надано адвокатські послуги на умовах абонентського обслуговування на суму 10 тис. грн, проте не зазначено, у якій конкретній справі здійснювалось представництво інтересів замовника у суді касаційної інстанції.

Отже, оплата по платіжній інструкції від 29 листопада 2022 року № 5168

у розмірі 10 тис. грн була здійснена саме на виконання щомісячних платежів по договору а не за представництво інтересів відповідача саме у справі

№ 464/661/22 та в суді касаційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у задоволенні клопотання представника КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Р. Я. - про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 10 тис. грн, слід відмовити, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами понесення таких витрат не доведено.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 рокузалишити без змін.

У задоволенні клопотання представника комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» - Лемик Роксолани

Ярославівни - про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 тис. грн відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець