Рішення

від 07.04.2023 по справі 760/34486/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08

e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/1246/23

В справі 760/34486/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І . Вступна частина

07 квітня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. розглянув в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

ІІ. Описова частина

В грудні 2021 року Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» та Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» АТ «Українська залізниця» з позовом про визнання протиправними їх дій щодо відсторонення від роботи Позивача без збереження заробітної плати, визнати протиправним наказ №223 від 08.12.2021 виданий Відокремленим підрозділом «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення від роботи, зобов`язання Відповідача-1 виплатити йому середній заробіток за час незаконного відсторонення, відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 прожиткових мінімумів.

Позов обґрунтований тим, що 09 грудня 2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення - надання підтверджувального документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації.

Позивач вважає такий наказ незаконним та просить його скасувати з підстав того, що законодавством України не передбачено відсторонення працівника від роботи з причини відсутності у нього щеплення від СОVID-19.

Посилаючись на положення статті 43 Конституції України, статей 2, 2-1, 46, 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ОСОБА_1 просив скасувати наказ від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи, поновити його на займаній посаді провідного інженера відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр», стягнути з Відповідача-1 заробітну плату за час відсторонення від роботи .

На думку Позивача відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя, що є порушенням конституційних прав і свобод з огляду на положення статті 43 Основного Закону.

Рішення про відсторонення ОСОБА_1 від виконання своїх посадових обов`язків, що прийнято з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова №1236), на думку Позивача, є протиправним, оскільки Кабінет Міністрів України не має права вносити зміни у законодавство підзаконними актами, а без відповідних змін таке втручання суперечить вимогам статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ).

Крім того, Позивач наголошує, що наказ про його відсторонення містить відомостей щодо його відмови здійснити щеплення, що вказує на безпідставність такого відсторонення.

08 листопада 2022 року до суду надійшов відзив Відповідача-1 АТ «Українська залізниця», в якому викладені заперечення проти позову. Відповідач-1 звернув увагу на те, що уряд України з метою забезпечення безпеки здоров`я населення від загрози СОVID-19 ухвалив рішення про обов`язкове щеплення лише обмеженого кола підприємств та установ, до якого включено також АТ «Укрзалізниця», тому Позивач мав право вибору між збереженням свого робочого місця (при виконанні умов щодо щеплення) або переведенням на іншу роботу чи розірванням трудового договору. Отже, Відповідач-1 не вважає введення тимчасових обмежень в умовах праці для ОСОБА_1 (на рівних зі всіма умовах) дискримінацією. Зазначив, що не зважаючи на те, що він був завчасно попереджений про необхідність надати підтвердження вакцинації (йому було вручене під розписку повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення), Позивач відмовився це зробити, що підтверджується відповідними складеними Актами.

Крім того, Відповідач-1 заперечував позицію Позивача щодо наявності факту зміни істотних умов праці, оскільки це не відповідає дійсності - жодні умови праці для нього не змінювалися. Крім того, вимога надати сертифікат про профілактичне щеплення або медичний висновок щодо наявності протипоказань до такої вакцинації не є втручанням у приватне життя.

Враховуючи викладене, Відповдіач-1 просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 відзиву на позов не подав.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 01 жовтня 2020 року прийнятий на посаду інженера 1 категорії відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експортно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця».

01 січня 2021 року Позивача переведено на посаду провідного інженера відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експортно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця».

23 листопада 2021 року до відома Позивача листом-ознайомлення роботодавцем було доведено:

- зміст п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 з додатком, наказ МОЗ від 04.10.2021 № 2153 з додатком, наказ МОЗ від 01.11.2021 № 2393 з додатком та постанова КМУ від 04.03.2015 № 83 з додатком (в частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»);

- список пунктів щеплень та центрів масової вакцинації;

- необхідність отримання ним обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19;

- наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, якими можуть бути відсторонення його від роботи з 09.12.2021;

- необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08.12.2021 документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).

З даним повідомленням Позивач ознайомлений 24.11.2021.

Таким чином, Позивач був попереджений, що в разі, якщо він в термін до 08.12.2021 не надасть жодного із зазначених в п. 1.5. Листа-ознайомлення документів, то з 09.12.2021 він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Безспірно встановлено, що Позивач не надав для огляду до АТ «Укрзалізниця» документ, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я, про що складено Акт № 12 від 08.12.2021.

08 грудня 2021 року Відповдіачем-1 АТ «Укрзалізниця» видано наказ № 223 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати ОСОБА_1 , провідного інженера відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експортно- технічний центр» АТ «Укрзалізниця», з 09.12.2021 до закінчення карантину, встановленого постановою КМУ від 09.12.2020 №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або на час відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до моменту усунення причин відсторонення. На час відсторонення нарахування заробітної плати не здійснювати. Відстороненому працівнику після отримання ним обов`язкового профілактичного щеплення від гострої распіраторної хвороби COVID-19 або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації письмово повідомити про це керівника структурного підрозділу.

Вирішуючи питання про обгрунтованість наказу про відсторонення Позивача суд звертає увагу на наступне

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного Суду розглянула аналогічну справу №130/3548/21 за позовом працівника до АТ «Українська залізниця» та виклала свої правові висновки в постанові від 14 грудня 2022 року, звернувши увагу на наступне.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції № 66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України карантин неодноразово продовжувався. Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Встановлено, що Позивач є працівником АТ «Укрзалізниця» та обіймає посаду провідного інженера відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр». Формально він належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Як встановлено вище, відповідно до листа від 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивач був повідомлений про необхідність надання керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документа, який підтверджує проведену вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення за формою № 028-1/о, виданого закладом охорони здоров`я.

Згідно з наказом Філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» від 08 грудня 2021 року №223 «Про відсторонення від роботи» відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року до усунення ним причин відсторонення через ненадання підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. На час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося.

Суд вважає, що застосування до Позивача передбачених Переліком №2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач-1 не стверджував, що, обіймаючи посаду провідного інженера відділу експертизи електроустановок, Позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого Позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що наказ АТ «Укрзалізниця» (в особі Філії «Експертно-технічний центр» від 08.12.2022 №223 про відсторонення від роботи працівника філії ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню.

Встановлено, що наказом Філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» від 28.02.2022 №38 на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 було допущено до роботи ОСОБА_1 , провідного інженера відділу експертизи електроустановок, з 01.03.2022.

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Кодексом законів про працю України не врегульоване питання про відновлення становища яке існувало до порушення права особи у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи. Іншого способу захисту цивільних прав, як поновлення на роботі кодекс законів про працю не містить.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Тому суд вважає необхідним стягнути з Відповідача-1 Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь позивача ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення - 09.12.2021 до 01.03.2022, в розмірі обрахованому відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Згідно з довідкою Філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» від 09.03.2023 №21 середньоденна зарплата ОСОБА_1 станом на день його відсторонення становила 704,61 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за період незаконного відсторонення розраховується судом наступним чином: 55 (кількість робочих днів в період з 09.12.2021 по 28.02.2022) х 704,61 = 38753,55 (гривень).

Зазначена сума підлягає стягненню з Відповідача-1 на користь ОСОБА_1 .

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість посилань Позивача на те, що діями Відповідача-1, які виразились у незаконному відстороненні його від роботи, позбавленні його засобів до існування, Позивачеві заподіяна моральна шкода.

Разом з тим, виходячи з обставин справи суд вважає, що розмір моральної шкоди, завданої Позивачу діями Відповідача-1 в сумі 100 прожиткових мінімумів (248100 гривень) є значно завищеним і стягненню з Відповідача-1 на користь Позивача підлягає сума в розмірі 10000 грн, яка уявляється суду співмірною компенсацією за заподіяну моральну шкоду.

Протиправні дії Відповідача-2 - Первинної профспілкової організації філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» судом не встановлено, а тому у задоволенні позову в частині вимог до нього суд відмовляє.

Згідно з ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В матеріалах справи наявна копія Договору від 08 грудня 2021 року про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Сластніковою Г.О.

Згідно з додатковою угодою, кошторисом та актом виконаних робіт адвокатом було надано послуги, а Позивачем оплачено їх на загальну суму в розмірі 27000 гривень.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 137 суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем-1 заявлене клопотання про зменшення компенсації витрат на правничу допомогу, оскільки, на його думку, сума в розмірі 27000 гривень не є співмірним із складеністю даної справи та не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Суд бере до уваги, що кошторис витрат на правничу допомогу складається з двох пунктів: складання позовної заяви (22500 гривень) та представництво в суді (4500 гривень).

Враховуючи, що розгляд справи в суді здійснюється в спрощеному провадженні без виклику сторін, суд вважає необхідним виключити із суми компенсації оплату представництва в суді.

Крім того, суд вважає необхідним зменшити розмір компенсації на правничу допомогу у вигляді складання позовної заяви, оскільки сума в розмірі 22500 гривень є завищеною, а об`єктивною і достатньою компенсацією за виконану роботу суд вважає суму в розмірі 10000 гривень.

Враховуючи встановлені законом вимоги щодо пропорційності компенсації судових витрат, суд враховує наступне.

Позивачем було заявлено всього 5 позовних вимог, що відповідає сумі витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 гривень на кожну вимогу.

Фактично 4 вимоги судом задоволені, а п`ята - про стягнення моральної шкоди задоволена лише частково, і компенсація в цій частині суд розраховує наступним чином:

х / 2000 = 10000 / 248100

х = 80,61 (гривень)

Відтак, загальний розмір компенсації витрат на правничу допомогу за розрахунком суду становить 8080,61 гривень.

Крім того, стягненню з Відповідача-1 на користь Позивача підлягає сума судового збору пропорційно до задоволених вимог: 908 * 4 + 100 = 3732 гривень.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 46, 232, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №223 Філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.12.2021 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати ОСОБА_1 , провідного інженера відділу експертизи електроустановок виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-технічний центр».

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року в розмірі 38753,55 гривень, з компенсацією втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати відповідно до Закону України №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати» в порядку, затвердженому Постановою КМ України N 159 від 21.02.2011.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

2.Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію понесених витрат, пов`язаних із розглядом справи, в загальному розмірі 11812,61 гривень.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач-1: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код юридичної особи: 40075815;

Відповідач-2: Первинна профспілкова організація філії «Експертно-технічний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця», адреса: 03049, м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва, 3/8; код юридичної особи: 43879686.

Суддя: