Рішення

від 30.03.2023 по справі 914/1722/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2023 Справа № 914/1722/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №39», м. Львів

до відповідача-1: Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс», м. Львів

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест», м. Київ

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяна Ярославівна, м. Львів

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , м. Львів

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача: Білик П.Б. - адвокат, Цімура Я.В. - адвокат

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Босяк М.Б. - адвокат

від відповідача-3: не з`явився

від третіх осіб: не з`явилися

Обставини розгляду справи.

17.06.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №39», м. Львів до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс», м. Львів про визнання недійсним договору.

Ухвалою суду від 12.07.2021 (суддя Сухович Ю.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяну Ярославівну третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Ухвалою суду від 25.10.2021 суд залучив до участі у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» та ОСОБА_2 як третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.12.2021 провадження у справі №914/1722/21 закрито у зв`язку із тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.12.2021 у справі №914/1722/21 скасовано, справу №914/1722/21 направлено до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 13.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.06.2022.

Ухвалою від 06.06.2022 суд відклав підготовче засідання на 20.06.2022.

06.06.2022 через канцелярію суду від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» надійшла заява про заміну сторони у справі (вх. №1645/22 від 06.06.2022).

Ухвалою від 20.06.2022 суд зупинив провадження у справі до перегляду Верховним Судом постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 у справі №914/1722/21.

Постановою Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №914/1722/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 без змін.

Ухвалою від 17.10.2022 суд провадження у справі №914/1722/21 поновив, підготовче засідання призначив на 03.11.2022.

Ухвалою від 03.11.2022 суд відклав підготовче засідання на 28.11.2022.

У зв`язку із відсутністю електричної енергії у приміщенні суду, судове засідання, призначене на 28.11.2022 не відбулося. Ухвалою від 28.11.2022 підготовче засідання відкладено на 12.12.2022.

Ухвалою від 12.12.2022 суд відклав підготовче засідання на 16.01.2023.

16.01.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №39» надійшло клопотання про долучення документів (вх. №1022/23 від 16.01.2023).

Ухвалою від 16.01.2023 суд відклав підготовче засідання на 06.02.2023.

16.01.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №39» надійшло клопотання про долучення документів (вх. №1059/23 від 16.01.2023).

02.02.2023 через канцелярію суду від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (вх. №2456/23 від 02.02.2023).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, ухвалою від 06.02.2023 суд відмовив в задоволенні заяви відповідача-1 про заміну сторони у справі, закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.02.2023.

27.02.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» надійшли заява про застосування наслідків спливу позовної давності (вх. №4976/23 від 27.02.2023) та заява про застосування правових висновків Верховного Суду (вх. №4978/23 від 27.02.2023).

Ухвалою від 27.02.2023 суд відклав судове засідання на 13.03.2023.

Ухвалою від 13.03.2023 суд відклав судове засідання на 30.03.2023.

30.03.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №39» надійшли письмові пояснення (вх. №8019/23 від 30.03.2023).

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 31.08.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір іпотеки. Вказаним договором забезпечувалось виконання кредитного договору, що був укладений між відповідачем та ОСОБА_1 . Згідно п. 6.3.5. статуту ТзОВ «Аптека №39» вирішення питання про купівлю чи продаж нерухомості, укладення договорів у випадку, якщо їх сума перевищує суму, еквівалентну 500 000 грн, рішення приймається виключно зборами учасників. Від імені позивача спірний договір іпотеки було підписано заступником директора ТзОВ «Аптека №39» Кінзельскою Богданою Ярославівною, яка діяла на підставі статуту, протоколу №8 від 15.08.2007 та протоколу №7 від 02.08.2004. На загальних зборах учасників товариства, яке відбулося 15.08.2007 (протокол №8) було прийнято рішення про надання згоди на забезпечення виконання зобов`язань учасника ТзОВ «Аптека №39» ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 . Водночас, банку надано протокол №8 від 15.08.2007, відповідно до якого було прийнято рішення про надання згоди на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 . Під час розгляду цивільної справи №466/5401/16 судом було призначено експертизу, відповідно до висновку якої підписи на протоколі, згідно якого було прийнято рішення про надання згоди на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , не належать учасникам ТзОВ «Аптека №39». З огляду на наведене, у ОСОБА_3 були відсутні повноваження на укладення та підписання договору про надання майна позивача в іпотеку. Таким чином, договір іпотеки від 31.08.2007 необхідно визнати недійсними у зв`язку з тим, що він укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи.

В судових засіданнях представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у заявах та письмових запереченнях. Зокрема, зазначив, що позивач під час укладення спірного договору не повідомляв іпотекодержателя про відсутність повноважень у представника іпотекодавця на укладення спірного договору. Крім того, із статуту ТзОВ «Аптека №39» не випливає необхідність отримання згоди учасників на укладення договору іпотеки. Також позивач з метою ухилення виконання обов`язків за оспорюваним договором іпотеки має намір створити преюдицію для наступного повернення у власність предмета іпотеки, який вибув із його володіння та на даний час знаходиться на праві власності у ОСОБА_2 . Оскільки спірний договір був укладений 31.08.2007, до позовних вимог позивача слід застосувати наслідки пропуску позовної давності. Таким чином позовні вимоги є безпідставними, а тому до задоволення не підлягають.

Відповідач-1 та відповідач-3 відзивів на позовну заяву не подали. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів пояснень щодо позову не надали.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

31.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека №39» (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. за реєстровим №5745.

Відповідно до п. 1.1. договору іпотеки від 31.08.2007, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя (відповідача), що випливає з кредитного договору №014/0384/74/51553 від 31.08.2007, укладеного між іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_1 (третьою особою), за умовами якого іпотекодержатель надає йому кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 84 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути суму отриманого кредиту не пізніше 31.08.2027 та сплатити проценти за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором.

Предметом іпотеки є нерухоме майно: приміщення аптеки, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 109,4 кв.м.

Як вбачається з тексту договору іпотеки від 31.08.2007, він підписаний від імені позивача заступником директора ТзОВ «Аптека №39» Кінзельською Б.Я., яка діяла на підставі статуту, протоколу №8 від 15.08.2007 та протоколу №7 від 02.08.2004, та скріплений печаткою позивача.

Відповідно до п. 6.3.15. статуту ТзОВ «Аптека №39» (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору), затвердженого загальними зборами учасників 03.07.2007 (протокол №7) та зареєстрованого державним реєстратором 02.08.2007, до компетенції зборів учасників товариства відноситься вирішення питання про купівлю чи продаж товариством нерухомості, укладення договорів у випадку, якщо їх сума перевищує суму еквівалентну 500 000,00 грн.

15.08.2007 загальними зборами учасників ТзОВ «Аптека №39» було прийнято рішення (оформлене протоколом №8) про надання в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань перед Райффайзен Банк Аваль ЛОД нерухоме майно в іпотеку, яке належить товариству на праві власності за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 109,4 кв.м. Вирішено також уповноважити підписати відповідний договір іпотеки з усіма істотними умовами з Райффайзен Банк Аваль ЛОД заступника директора ТзОВ «Аптека №39» Кінзельську Б.Я.

Також 15.08.2007 загальним зборами учасників ТзОВ «Аптека №39» було прийнято рішення (оформлене протоколом №8) про надання згоди на забезпечення виконання зобов`язань учасника ТзОВ «Аптека №39» ОСОБА_3 .

З висновку №4562 криміналістичної експертизи з дослідження підписів за матеріалами цивільної справи №466/5401/16 від 21.12.2017 вбачається, що експертом Львівського НДІСЕ було досліджено підписи, виконані від імені засновників на протоколі зборів ТзОВ «Аптека № 39» від 15.08.2007, за яким збори вирішили надати в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» нерухоме майно в іпотеку, яке належало позивачу на праві власності, а саме, приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,4 кв.м.

У висновку №4562 криміналістичної експертизи з дослідження підписів за матеріалами цивільної справи №466/5401/16 від 21.12.2017 експерт зазначив, що вирішити питання ухвали суду щодо виконання підпису від імені ОСОБА_4 , розташованого в графі «Засновники ТзОВ «Аптека 39» перед записом « ОСОБА_4 » в протоколі №8 засновників ТзОВ «Аптека 39» від 15.08.2007 не являється можливим у зв`язку зі встановленням факту його технічної підробки. Встановити, ким саме, ОСОБА_3 , чи іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_3 , розташований в графі «Засновники ТзОВ «Аптека 39» перед записом « ОСОБА_3 » в протоколі №8 засновників ТзОВ «Аптека 39» від 15.08.2007, не виявилося можливим по причинах, вказаних в дослідницькій частині висновку. Підпис від імені ОСОБА_5 , розташований в графі «Засновники ТзОВ «Аптека 39» перед записом « ОСОБА_5 » в протоколі №8 засновників ТзОВ «Аптека 39» від 15.08.2007, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_5 »

Надалі між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та AT «OKCI БАНК» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений 31.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.

20.11.2020 між AT «OKCI БАНК» та ТзОВ «Фінансова компанія Гефест» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л.

17.03.2021 між ТзОВ «Фінансова компанія Гефест» та ТзОВ «Профіт Файненс» укладено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Глинчак-Кучерепа О.О.

06.04.2021 ТзОВ «Профіт Файненс» було зареєстровано право власності на нерухоме майно: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,4 кв.м в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.08.2007.

Надалі ТзОВ «Профіт Файненс» в забезпечення виконання зобов`язання за договором безпроцентної позики грошей №803 за договором іпотеки, укладеним 15.05.2021 між ТзОВ «Профіт Файненс» та ОСОБА_6 передано в іпотеку нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,4 кв.м.

l4.06.2021 ОСОБА_6 на підставі повідомлення про порушення основного зобов`язання від 30.04.2021 та повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.06.2021 за договором безпроцентної позики грошей від 15.04.2021 звернуто стягнення на предмет іпотеки та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,4 кв. м.

19.07.2021 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,4 кв. м передано в іпотеку в забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 19.07.2021 на суму 2 042 257,50 грн.

01.10.2021 ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за договором позики, укладеним 19.07.2021 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на суму 2 042 257,50 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,4 кв.м та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав право власності на об`єкт, переданий в іпотеку за спірним договором іпотеки.

Відтак, станом на дату розгляду справи, нежитлове приміщення, яке було предметом договору іпотеки від 31.08.2007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,4 кв.м, перебуває на праві власності ОСОБА_2 .

Позивач, як на підставу визнання договору іпотеки недійсним, посилається на відсутність повноважень заступника директора ТзОВ «Аптека 39» Кінзельської Богдани Ярославівни щодо надання в іпотеку майна товариства для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 .

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 2 ст. 203 ЦК встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Пунктами 1, 3, 5 ст. 65 ГК України встановлено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Позивач в своїх доводах щодо недійсності договору іпотеки від 31.08.2007 в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України посилається на те, що підписи учасників на рішенні загальних зборів учасників ТзОВ «Аптека №39» щодо укладення спірного договору для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 були підробленими. Натомість, 15.08.2007 загальним зборами учасників ТзОВ «Аптека №39» було прийнято рішення про надання згоди на забезпечення виконання зобов`язань учасника ТзОВ «Аптека №39» ОСОБА_3 .

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відтак, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Позивач, подаючи позов про визнання договору іпотеки недійсним, намагається ухилитися від виконання зобов`язання за укладеним ним оспорюваним правочином та досягнути для себе позитивного вирішення судового спору для повернення у власність у майбутньому предмета іпотеки, який вибув з його володіння, що свідчить про недобросовісність його поведінки.

Обставинами, які підтверджують недобросовісність його поведінки є те, що на момент прийняття зборами учасників рішення про надання в забезпечення виконання зобов`язань перед відповідачем-1 нерухомого майна в іпотеку, яке належало позивачу, ОСОБА_3 , яка була заступником директора ТзОВ «Аптека №39» та яка була також уповноважена на підписання спірного договору іпотеки, виступала учасником ТзОВ «Аптека №39», частка якої становила 79,18% статутного капіталу ТзОВ «Аптека №39» (п. 3.8. статуту ТзОВ «Аптека №39» (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору)).

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, спірним договором забезпечувалося виконання зобов`язання ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, який набув прав кредитора, звертався до ОСОБА_1 із вимогою щодо належного виконання зобов`язання, яке забезпечувалось іпотекою.

Також в матеріалах даної справи, з огляду на встановлення факту підроблення підписів на протоколі загальних зборів ТзОВ «Аптека №39», відсутні докази на підтвердження звернення позивача до правоохоронних органів щодо можливих неправомірних дій третіх осіб, які спричинили вибуття майна із володіння позивача.

Слід також зазначити, що підписи на вказаному протоколі скріплені відтиском печатки ТзОВ «Аптека №39». Позивач під час розгляду справ щодо визнання недійсним договору іпотеки не висловлював жодних сумнівів щодо належності відтиску печатки ТзОВ «Аптека №39».

Відповідно до п. 3.4.1. Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 р. №17, яка була чинною на момент укладення спірного договору, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об`єднань, суб`єктів господарської діяльності.

Позивачем не подано доказів того, що ним було втрачено печатку підприємства, а також доказів повідомлення правоохоронних органів про втрату (незаконне заволодіння) печатки чи вчинення незаконних дій щодо використання печатки ТзОВ «Аптека №39».

Також позивачем не оспорюється підпис ОСОБА_3 на спірному договорі та скріплення такого підпису печаткою ТзОВ «Аптека №39».

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату розгляду даної справи ОСОБА_3 є учасником ТзОВ «Аптека №39» (ідентифікаційний код 23888904), частка якої становить 79,18% статутного капіталу ТзОВ «Аптека №39».

Відповідно до чинного законодавства кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Таким чином, ОСОБА_3 є бенефіціарним власником ТзОВ «Аптека №39», яка із часткою 79,18% статутного капіталу ТзОВ «Аптека №39» мала станом на момент оформлення рішення про надання в забезпечення виконання зобов`язань перед відповідачем-1 нерухомого майна в іпотеку та укладення спірного правочину, та має станом на дату розгляду даної справи вирішальний безпосередній вплив на управління або господарську діяльність ТзОВ «Аптека №39».

З наведеного вбачається, що позивачем шляхом подання позову про визнання договору іпотеки недійсним вчинялися та вчиняються недобросовісні дії щодо ухилення від належного виконання взятих на себе зобов`язань.

У статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав.

Суд при вирішенні спору повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Однак, обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання договору іпотеки недійсним сам собою не призводить до ефективного відновлення порушеного права, а тому є неналежним способом захисту свого права.

Щодо доводів відповідача-2 про пропущення позивачем строку позовної давності, то такі судом до уваги не беруться з огляду на наступне.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У червні 2016 позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, який був предметом розгляду у справі №914/1645/16.

Розгляд даної справи завершився винесенням постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2016, якою рішення Господарського суду Львівської області від 15.08.2016 у справі № 914/1645/16 про відмову в задоволенні позову залишено без змін.

Також у червні 2016 позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, який був предметом розгляду у справі №466/5401/16.

Розгляд даної справи завершився винесенням постанови Верховним Судом від 30.10.2019, якою рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12.10.2016 та постанова Апеляційного суду Львівської області від 01.06.2018 у частині визнання недійсним договору іпотеки скасовані та закрито провадження у справі. Також повідомлено позивача, що позов про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У червні 2021 позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, який є предметом розгляду у даній справі.

Щодо доводів відповідача-2 про те, що позивач під час укладення спірного договору не повідомляв іпотекодержателя про відсутність повноважень у представника іпотекодавця на укладення спірного договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Отже, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Таким чином, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з частини другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) в Єдиному державному реєстрі містяться зокрема відомості щодо юридичної особи прізвище, ім`я, по батькові та ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

При цьому, відсутність станом на момент укладення договору іпотеки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у заступника директора ТзОВ «Аптека №39» відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли особа не знала і не могла знати ці відомості.

Разом з тим, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Така правова позиція є сталою та викладена в низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 та від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20.

Судом встановлено, що преамбула договору іпотеки містить посилання на те, що договір іпотеки від 31.08.2007 укладено ТзОВ «Аптека №39» в особі заступника директора Кінзельською Б.Я., яка діє на підставі статуту. За таких обставин іпотекодержатель був обізнаний про обмеження повноважень на вчинення відповідного правочину зі сторони ТзОВ «Аптека №39».

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 30.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 10.04.2023.

СуддяМазовіта А.Б.