Постанова

від 28.03.2023 по справі 640/10961/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 640/10961/18 Номер провадження 22-ц/814/1158/23Головуючий у 1-й інстанції Попрас В.О. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Хіль Л.М.,

судді Пилипчук Л.І., Триголов В.М.,

секретар: Бродська В.О.,

за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Полупанової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Примаск-Автоексперт» про визнання договорів недійсними, витребування майна та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя та про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, набутого за час шлюбу.

Апеляційний суд заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом в якому з урахуванням уточнених вимог просила визнати недійсним Договір комісії №6218/18/004923 від 23.02.2018 р., укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» щодо автомобіля CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`ємом двигуна 1997 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .; визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу №6218/18/004923 від 23.02.2018р., укладений між ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» і ОСОБА_5 щодо автомобіля CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`ємом двигуна 1997 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Витребувати у ОСОБА_6 вищевказаний автомобіль; визнати недійсним Договір комісії №6218/18/005138 від 20.03.2018р., укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» щодо автомобіля MAZDA CX-7 2261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , об`ємом двигуна 2261 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ; визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу №6218/18/005138 від 20.03.2018р., укладений між ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» і ОСОБА_4 щодо автомобіля MAZDA CX-7 2261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , об`ємом двигуна 2261 куб.см, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 . Витребувати у ОСОБА_4 вищевкзаий адвтомоібль; поділити майно, яке являється об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, набутим під час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , та визнати за нею право власності на наступне майно:1/2 частину двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,6 кв.м, житловою площею 32,7 кв.м, ринкова вартість 1/2 частини якої складає 436 000 грн.; автомобіль CITROEN C4 1997, 2008 року випуску ринкова вартість якого складає 205 000,00 грн.; автомобіль NISSAN MIKRA, 2005 року випуску ринкова вартість якого складає 140 000,00 грн. Частину пайового та вступного внеску в Житлово-споживчому кооперативі «Будсоюз» в сумі 163 425,00 грн., а також вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 03.05.2003 між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народився син ОСОБА_8 .

Вказувала, що вони всі разом проживали у квартирі батьків чоловіка за адресою: АДРЕСА_2 . У цій квартирі подружжям був зроблений коштовний ремонт, придбані меблі, побутова техніка, сантехнічні прилади і обладнання.

Зазначала, що у квартирі були зареєстровані ОСОБА_2 , дитина, а також його батьки.

Вказувала, що під час шлюбу та спільного проживання, за спільні кошти подружжя придбало майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку набуто 27.07.2015р.; пайовий та вступний внесок в Житлово-споживчому кооперативі «Будсоюз» в сумі 175460,00 грн., автомобіль NISSAN MIKRA, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , право власності на який набуто 08.08.2017р.; автомобіль CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який набуто 01.06.2017р., автомобіль MAZDA CX-7 2261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , право власності на який набуто 10.04.2012р.; телевізор LG (модель LG 49UF771V), діагональ 49, куплений в 2016 році, телевізор LG, діагональ 20, куплений приблизно в 2010 році, телевізор LG (G42PJ250), діагональ 42, куплений 23.12.2010 року, телевізор SAMSUNG, діагональ 42, куплений приблизно в 2011 році, холодильник Whirlpool двокамерний, куплений приблизно в 2008 році, варильна поверхня «Gorenje oralto», куплена в 2010 році, посудомийна машина «Electrolux», куплена приблизно в 2010 році, духова шафа GORENJE (EVP251-441E), куплена 23.12.2010, кондиціонер «Panasonik», куплений приблизно в 2010 році, комплект м`якої меблі, який складається з дивану і крісла, куплений 15.11.2010 року, бойлер «Арістон», куплений приблизно в 2010 році, пральна машина Siemens iQ500 WM14Q441BY, куплена у 2016 році, кухонний гарнітур, до якого входить стіл розділ очний, стіл для вбудованого обладнання, навісні шафи, придбані у 2010 році, шафа-купе для гостинної, придбана в 2010 році, шафа-купе для спальні, придбана в 2010 році, сантехніка у ванній кімнаті (унітаз, мийка та ванна), придбані в 2010 році, витяжка кухонна «Флорал», придбана в 2010 році, мікрохвильова піч «LG» куплена у 2003 році, меблевий гарнітур для вітальні (стіл і 4 стільці), куплені в 2011 році, ліжко двоспальне для спальні, куплено в 2010 році, радіатори опалення 3 шт. металеві, куплені приблизно в 2010 році, штори віконні, куплені в 2011 році.

Загальна вартість спільно нажитого майна, яке підлягає поділу, складає 1888850,00 гривень, тобто на частку кожного з подружжя припадає майно на суму 944425,00 гривень.

Вказувала, що з початку 2017 року відносини між подружжям стали псуватися, між подружжям було втрачено почуття любові. Після чергового конфлікту у жовтні 2017 року відповідач вигнав її з квартири, тому вона орендувала житло і стала жити окремо.

Тобто з жовтня 2017 року сім`я остаточно розпалася. Син залишився проживати з відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 .

06.12.2018 р. ОСОБА_2 подав до суду позов про розірвання шлюбу. Після припинення сімейних відносин між подружжям у неї залишилось наступне спільно нажите майно: автомобіль NISSAN MIKRA, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , пайовий та вступний внесок в Житлово-споживчому кооперативі «Будсоюз» в сумі 175460,00 грн. У користуванні відповідача залишилось інше спільно нажите майно.

Вказувала, що 23.02.2018р. між відповідачем та ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» без її письмової згоди був укладений договір комісії №6218/18/004923, відповідно до якого ОСОБА_2 (комітент) передав ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» (комісіонеру), нажитий під час шлюбу автомобіль CITROEN C4 для продажу за ціною не нижче 14 098,25 гривень. В той же день, 23.02.2018р. комісіонер ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» від свого імені продав автомобіль CITROEN С4 по договору купівлі-продажу №6218/18/004923 за 14 098,25 гривень спільному знайомому подружжя - ОСОБА_5 . Вартість автомобіля, зазначена в договорах комісії і купівлі-продажу, не відповідала ринковій вартості авто, яка на момент складала близько 205 000,00 гривень.

Крім того, 20.03.2018 р. між ОСОБА_2 та ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» без її письмової згоди було укладено договір комісії №6218/18/005138, відповідно до якого відповідач (комітент) передав ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» (комісіонеру) нажитий під час шлюбу автомобіль MAZDA CX-7 для продажу за ціною не нижче 13 984,42 грн. В той же день, 20.03.2018р. комісіонер ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» від свого імені продав автомобіль MAZDA CX-7 по договору купівлі-продажу №6218/18/005138 за 13984,42 грн. ОСОБА_4 . Вартість автомобіля, зазначена в договорах комісії і купівлі-продажу, не відповідала ринковій вартості авто, яка на момент продажу складала близько 337000,00гривень.

Після переоформлення права власності на автомобілі вони знаходились у володінні і користуванні відповідача. Автомобіль Мазда зберігався у гаражі відповідача, а автомобіль Сітроен відповідач залишав біля будинку за адресою: АДРЕСА_2 , пересувався на ньому до суду, на роботу.

В подальшому ОСОБА_2 переоформив вказані автомобілі на себе шляхом укладення догорів купівлі-продажу.

Вказувала, що відповідач переоформив права власності на автомобілі з метою уникнення розподілу даного майна, як спільно нажитого під час шлюбу.

Жодних письмових заяв на відчуження автомобілів CITROENC4, MAZDACX-7 вона не давала, про продаж автомобілів їй було тривалий термін невідомо, грошові кошти від продажу автомобілів відповідач їй не передавав.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом в кому з урахуванням уточнених вимог просив визнати недійсним договір комісії за №5676/18/012848 від 04.09.2018, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА»; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу NISSAN Micra 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 від 04.09.2018 за № 5676/18/012848, укладений між ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА» та ОСОБА_7 ; витребувати у ОСОБА_7 транспортний засіб NISSAN Micra 2005 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 та ключі від зазначеного транспортного засобу; визнати за ним право власності на автомобіль NISSAN Micra 2005 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , в порядку поділу майна подружжя, визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 05.03.2003 сторони уклали шлюб, від якого народився син - ОСОБА_8. З кінця квітня 2018 сторони фактично припинили сімейні відносини, вони стали жити окремо, син залишився проживати з ним.

26.06.2018 Дзержинським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з відповідачки аліментів. Після припинення фактичних сімейних відносин з дружиною залишилось придбане за час шлюбу наступне майно: квартира, придбана на його ім`я, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль NISSAN Micra, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , об`єм двигуна 1240 куб.см., пайовий та вступний внесок в Житлово-споживчому кооперативі «Будсоюз» в сумі 175460,00 грн.

Вказував, що квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано ним за позичені грошові кошти у його мами, про що складена розписка.

Так, 08.09.2014 між ОСОБА_2 та ТОВ «ХАРКІВЖИТЛОБУД-1» було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів. Відповідно до п. 1.3. договору сума договору складає 408 328,50 грн. Зазначена сума була ОСОБА_2 сплачена. Окрім цього частина коштів, які було сплачено у вищенаведеній сумі сплачувалась по безготівковому розрахунку з рахунку ПП «Побєда».

05.09.2014 року ОСОБА_10 ( мати відповідача) позичила 20000 грн. у ПП «Побєда», з метою наданні ОСОБА_2 позики для придбання спірної квартири.

ОСОБА_10 уклала з ПП «Побєда» договір позики, з метою позики ОСОБА_2 коштів для придбання квартири. Частину з цієї суми ПП «Побєда» сплатило з власного рахунку на рахунок ТОВ «ХАРКІВЖИТЛОБУД-1».

Тобто вказував, що придбав квартиру за позичені у матері кошти, так як це було єдиною можливістю придбати власну квартиру.

27.07.2015 на квартиру було видане свідоцтво про право власності.

Таким чином вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , придбана ним за його кошти, які належали йому особисто.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Поділено майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час спільного проживання, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації різниці вартості майна при його поділі 192965,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_2 просив рішення місцевого суду змінити з підстав порушення норм процесуального та матеріального права позов його задовольнити повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що сімейні відносини припинились у жовтні 2017 року.

Зазначав, що автомобілі CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 MAZDA CX-7 2261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 були продані за усною згодою ОСОБА_1 та отриманні кошти від продажу вказаних автомобілів були витрачені в інтересах сім`ї.

Окрім того вказував, що квартира по АДРЕСА_1 є його особистою власністю, оскільки була придбана на гроші, які він взяв у своєї матері у борг, що підтверджується розпискою.

Зазначав, що ОСОБА_1 без його згоди продала автомобіль NISSAN Micra з метою уникнення розподілу спільного автомобіля, а тому вважає, що договір комісії з ТОВ « ТБ СЛОБОЖПНЩИНА» є недійсним.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року та ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 листопад 2021 року справу призначено до розгляду.

09 листопада 2021 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Полупанова О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Розпорядженням Верховного Суду від 25 березня 2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду.

Учасники судового процесу були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток на їх електронні адреси.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц

27.03.2023 року від Полупанової О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява в якій вона просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 витрати на правову допомогу за апеляційний розгляд справи у розмірі 6300 грн.

В судовому засіданні Полупанова О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Інші учасники судового процесу до суду не з`явились.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає за можливе проводити розгляд справи без участі інших учасників, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що 03.05.2003 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син ОСОБА_8 .

Також встановлено, що родина мешкала у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , його батьку ОСОБА_12 , матері ОСОБА_10 , та його сестрі ОСОБА_13 (т.2 а.с.115).

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 23.04.2019 у справі №638/18066/18 шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з батьком.

Під час перебування сторін у шлюбі було придбано наступне майно:

- 29.01.2008 згідно договору асоційованого членства в Житлово Споживчому Кооперативі «Будсоюз» майнові права вступний і пайовий внесок в будівництво житлового будинку в розмірі 175460,00 грн.

- 27.07.2015 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість якої складає 872000,00 грн.(т.2 а.с.77-78, 80-96 ).

-10.04.2012 автомобіль MAZDA CX-7 2261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , об`ємом двигуна 2261 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , ринкова вартість якого складає 337 000,00 грн.

- 01.06.2017 автомобіль CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`ємом двигуна 1997 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , ринкова вартість якого складає 205 000,00 грн.

- 08.08.2017 автомобіль NISSAN MIKRA, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , об`єм двигуна 1240 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , ринкова вартість якого складає 140 000,00 грн.

Право власності на все вищезазначене майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , а вступний іпайовий внесок в будівництво житлового будинкуу Житлово Споживчому Кооперативі «Будсоюз» оформлений на позивача ОСОБА_1 .

Крім того, сторонами під час шлюбу було придбали меблі, сантехніку, побутову техніку, інші побутові речі: Телевізор LG (модель LG 49UF771V), діагональ 49, ринкова вартість якого складає 18550,00 грн., Телевізор LG, діагональ 20, ринкова вартість якого складає 1550 грн., Телевізор LG (G42PJ250), діагональ 42, ринкова вартість якого складає 5400 грн., Телевізор SAMSUNG, діагональ 42, ринкова вартість якого складає 4900 грн., Холодильник Whirlpool двокамерний, ринкова вартість якого складає 5300 грн., Варильна поверхня «Gorenje oralto», ринкова вартість якої складає 4300 грн., Посудомийна машина «Eleсtrolux», ринкова вартість якої складає 3995,00 грн., Духова шафа GORENJE (EVP251-441E), ринкова вартість якої складає 8370,00 грн., Кондиціонер «Panasonik», ринкова вартість якого складає 5500,00 грн., Комплект м`якої меблі «Стелс» (диван і крісло), ринкова вартість якого складає 16 406,00 грн., Бойлер «Арістон», ринкова вартість якого складає 2100 грн.,Пральна машина Siemens iQ500 WM14Q441BY, ринкова вартість якої складає 8051,00 грн., Кухонний гарнітур (стіл розділочний, стіл для вбудованого обладнання, навісні шафи), ринкова вартість якого складає 25 200 грн., Шафа-купе для гостинної, ринкова вартість якої складає 10080,00 грн., Шафа-купе для спальні, ринкова вартість якого складає 6720,00 грн., унітаз, мийка та ванна, ринкова вартість яких складає 9000,00 грн., Витяжка кухонна « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ринкова вартість якої складає 1300 грн., Мікрохвильова піч «LG», ринкова вартість якої складає 1200 грн., Меблевий гарнітур для вітальні (стіл і 4 стільці), ринкова вартість якого складає 4050,00 грн., Ліжко двоспальне для спальні, ринкова вартість якого складає 4500 грн., Радіатори опалення 3 шт. металеві, ринкова вартість яких складає 9000 грн., Штори віконні, ринкова вартість яких складає 3918,00 грн. (т.1 а.с.24-28, 111-126, т.2 а.с.26-31).

Згідно з висновками оцінювача про оцінку майна з урахуванням зносу, які надані позивачем ОСОБА_1 , загальна вартість спільно нажитого майна, яке підлягає поділу, складає 1888850,00гривень (т.1 а.с.29-110, т.3 а.с.80-104).

Із матеріалів справи вбачається, що 23.02.2018 ОСОБА_2 передано комісіонеру ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» автомобіль CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для продажу за ціною не нижче 14098,25 гривень згідно договору комісії №6218/18/004923 (т.3 а.с.39).

Після цього 23.02.2018 комісіонер ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» від свого імені продав автомобіль CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідачу ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу №6218/18/004923 за ціною 14098,25 гривень.

12.07.2018 ОСОБА_5 продав автомобіль CITROEN C4 1997, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 за ціною 20000 гривень згідно договору купівлі-продажу 6350/2018/1021022 (т.2 а.с.66).

20.03.2018 ОСОБА_2 передав комісіонеру ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» автомобіль MAZDA CX-72261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , для продажу згідно договору комісії № 6218/18/005138 (т.3 а.с.39).

Після цього 20.03.2018 комісіонер ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» від свого імені продав автомобіль MAZDACX-72261, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 згідно договору купівлі-продажу №6218/18/005138 за ціною 13 984,42 гривень ОСОБА_4 .

04.09.2018 ОСОБА_1 передала комісіонеру ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА» автомобіль NISSAN MIKRA ,2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , для продажу згідно договору комісії.

Після цього 04.09.2018 комісіонер ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА» від свого імені продав автомобіль NISSAN MIKRA, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_7 .

Матеріали реєстраційних справ про відчуження автомобілів CITROEN, MAZDA не містять письмової згоди ОСОБА_1 , так само як реєстраційна справа щодо відчуження автомобіля NISSAN MIKRA не містить письмової згоди ОСОБА_2 на відчуження майна.

Задовольняючи частково первісний та зустрічний позов місцевий суд виходив з того, що спірне нерухоме майно придбане сторонами під час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя яке підлягає поділу у рівних частинах.

Окрім того зазначив, що оскільки сторони відчужили спірні автомобілі на свій розсуд проти волі іншого з подружжя при розподілі майна враховується вартість такого майна.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання квартири за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 місцевий суд виходив з недоведеності вказаних вимог.

Апеляційний суд вважає такі висновки місцевого суду вірними з наступних підстав.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК Українипередбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина першастатті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, другастатті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України тастаттею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четвертастатті 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четвертастатті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Якщо автомобілі, придбані під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відчужені його без згоди іншого із подружжя, на користь того подружжя, який не надав згоди на його відчуження, підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу, що узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та від 05 жовтня 2020 року у справі №537/78/19, відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №554/8023/15, де, зокрема, зазначається наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що вступним і пайовим внеском в Житлово Споживчому Кооперативі «Будсоюз» сумі 175460 грн. та автомобілем NISSAN MIKRA, 2005 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_6 вартістю 140000 грн., а всього на загальну суму 315460 грн. розпорядилась позивач ОСОБА_1

Автомобілем MAZDA CX-7 2261, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 337000 грн., автомобілем CITROEN C4 1997, 2008 р.., реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 205000 грн. розпорядився відповідач ОСОБА_2 , в його власність перейшло також набуті подружжям під час шлюбу побутова техніка, сантехніка, меблі, інші побутові речі загальною вартістю 159390 грн., тому відповідачу АХ 042 ЕТ фактично розпорядився майном на загальну суму 701390 грн.

Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації різниці вартості майна при його поділі слід стягнути 192965,00 грн.

Окрім того місцевий суд дійшов вірного висновку про поділ квартири по АДРЕСА_1 по частині кожному.

За таких обставин місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 надавала згоду на продаж спірних автомобілів MAZDA CX-7 2261, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 337000 грн., CITROEN C4 1997, 2008 р., реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 205000 грн., а кошти за їх продаж було використано в інтересах сім`ї не підтверджено належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що квартира по АДРЕСА_1 є його особисто власністю не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на кошти, які належали йому.

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів того, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності суду не надано.

Посилання ОСОБА_2 на те, що гроші на купівлю спірної квартири він взяв у борг у своїх матері, що підтверджується розпискою не беруться до уваги, оскільки на дату складання розписки будинку за яким знаходиться спірна квартира не існувало, так як зміна адреси багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 відбулася на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 01.04.2015 р., в той час, як розписка написана 09.09.2014 року, що викликає сумнів у її достовірності.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 відчужила спірний автомобіль NISSAN MIKRA, 2005 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_6 не беруться до уваги, оскільки місцевим судом при розподілі спільного майна подружжя враховано та визначено грошову компенсацію 1/2 чатини спірного транспортного засобу, що узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та від 05 жовтня 2020 року у справі №537/78/19.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенціїпрозахист правлюдиниіосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v.Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо витрат на правову допомогу за апеляційний розгляд справи слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно частин першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини 1 статті 270 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частотною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 26 квітня 2022 року у постанові № 289/1560/20.

Як вбачається з матеріалів справи 27 березня 2023 року Полупанова О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала заяву про відшкодування витрат у розмрі 6300 грн.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції Полупанова О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 надано: акт здачі приймання наданих послуг № 2 по договору про надання правової допомоги від 26.10.2021 року, 08.12.2022 року; додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 087.12.2022 року; платіжне доручення 0.0.2919922573.1 на суму 3100 грн; копіюб договору про надання правової допомоги від 08.12.2022 року; акт здачі приймання наданих послуг № 1 по договору про надання правової допомоги від 26.10.2021 року; копії квитанцій на суму 1700 грн; 1500 грн; додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 26.10.2021 року від 26.10.2021 року; договір про надання правової допомоги від 26.10.2021 року.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Колегія суддів відзначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Верховного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 (провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`активного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з критерію реальності та розумності вартості адвокатських послуг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що розмір заявлених витрат є співмірним та обгрунтованим ,а тому слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6300 грн. понесених витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6300 витрат на правову допомогу .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя Л.М. Хіль

Судді Л.І. Пилипчук

В.М. Триголов