Постанова

від 11.04.2023 по справі 570/3667/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2023 року

м. Рівне

Справа № 570/3667/19

Провадження № 22-ц/4815/462/23

Головуючий у Рівненському районному суді

Рівненської області: суддя Остапчук Л.В.

Рішення суду першої інстанції

(повний текст) ухвалено:

26 березня 2020 року без фіксування

судового засідання за допомогою звукозаписувального

технічного засобу у м. Рівне Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Вейтас І.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Крижов В.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: ОСОБА_2 ;

відповідач2: ОСОБА_3 ;

за участі: позивач та представники сторін адвокати Лавренчук Тетяна Віталіїївна та ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Ковалевича Станіслава Павловича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 в особі її повіреного - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено угоди про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та договору купівлі-продажу земельних ділянок. Ці договори укладено 20 травня 2011 року, того ж дня посвідчені приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєстровані в реєстрі за № 1280 та № 1282 відповідно.

Зверталася увага на те, що угоди про розірвання договорів вчинено без наміру створення правових наслідків, тобто вони є фіктивними. Так, на виконання укладених договорів купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва і земельних ділянок позивач зареєструвала за собою право власності та фактично вступила в користування придбаним майном. Нею виготовлено відповідні документи на об`єкт нерухомості, після укладення угод про розірвання договорів купівлі-продажу двостороння реституція не відбулася, тобто покупець майно продавцю не повернув, а той в свою чергу такого майна не прийняв. Тому жодних дій на виконання оспорюваних правочинів сторонами вчинено не було.

Рішенням Рівненського районного суду від 26 березня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, що укладена 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 в особі повіреного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченою приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєстровану у реєстрі за №1280.

Визнано недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу земельних ділянок, що укладена 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 в особі повіреного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєсторвоану в реєстрі за №1282.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 536, 80 гривень судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 через свого представника адвоката Ковалевича С.П., вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить його скасувати, а в задоволенні позову - відмовити.

Обгрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом при вирішенні спірних правовідносин обставин, які мають значення для справи. Зокрема, залишено без уваги правові позиції, що висловлені Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14 та від 09 серпня 2017 року у справі №6-2690цс16, де містяться ознаки фіктивного правочину.

Між тим, заявник вказує про відсутність умислу на укладення фіктивного правочину, бажання настання правових наслідків за угодами, а на їх виконання фактично було повернуто майно у власність шляхом реєстрації 29 липня 2019 року прав на земельну ділянку площею 0, 219 га і 10 червня 2019 року права власності незавершеного будівництвом житлового будинку у АДРЕСА_1 .

Не погоджується із твердженнями суду про визнання ОСОБА_3 позову і відсутність його заперечень проти вимог позивача. Оскільки повноваження ОСОБА_3 за довіреністю від 11 травня 2011 року закінчилися 19 травня 2016 року, тому він не мав права вчиняти будь-які процесуальні дії, в т.ч. і визнавати позов, що був поданий ОСОБА_1 31 липня 2019 року, тобто після закінчення дії довіреності. При цьому вважає, що ОСОБА_3 є неналежною стороною (відповідачем) у справі, адже від свого імені він не вчиняв жодних дій.

Хибними вважає і висновки суду про самоусунення ОСОБА_2 від вирішення справи. Так, з 2011 року вона перебувала в Російській Федерації на заробітках, а тому уповноважила ОСОБА_3 діяти від свого імені. Восени 2019 року вона повернулася в Україну і почала проживати у м. Рівне, а не за місцем реєстрації у смт. Мізоч. Тобто судових повісток про судові засідання у цій справі не отримувала. Також відсутні на офіційному веб-порталі "Судова влада" Рівненського районного суду й відомості про її виклик у судове засідання, хоча суд на це посилається в оскаржуваному рішенні як на належне повідомлення про час і місце розгляду справи. Ці обставини відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

У поданому відзиві представник позивача адвокат Лавренчук Т.В., вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Як з'ясовано судом, 20 травня 2011 року між ОСОБА_2 в особі її повіреного - ОСОБА_3 , який діяв на підставі посвідченої 19 травня 2011 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. довіреності (реєстраційний №926), та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений цим же нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 937, на підставі якого позивачем було набуто у власність об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_1 площею забудови 246,8 м2 з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,10 га, кадастровий номер: 5624681500060000649, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку.

За змістом пункту 4 договору купівлі-продажу сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий незавершений будівництвом житловий будинок.

Того ж дня між ОСОБА_2 в особі її повіреного - ОСОБА_3 , який діяв на підставі посвідченої 19 травня 2011 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. довіреності (реєстраційний №926), та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений цим же нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 941, згідно з яким ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку загальною площею 0,219 га, з яких: 0,10 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 5624681500060000649; 0,119 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5624681500060000650, що розташовані на території с.Бармаки Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області

Факт повного розрахунку підтверджено умовами пункту 4 зазначеного договору.

В подальшому, 08 вересня 2011 року, Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" було проведено державну реєстрацію права власності на незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 .

Перехід до ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку загальною площею 0,219 га, з яких: 0,10 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 5624681500060000649; 0,119 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5624681500060000650, що розташовані на території с.Бармаки Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.М. шляхом проставляння відповідної відмітки на Державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-РВ № 028328, який зареєстровано в Поземельній книзі 24 листопада 2011 року за реєстровим № 5624681500060000649301.

Наведені обставини підтверджуються договорами купівлі-продажу від 20 травня 2011 року, витягами з Державного реєстру правочинів від 20 травня 2011 року № 9915779 та № 99115920, витягом про державну реєстрацію прав від 08 вересня 2011 року № 31238185 та Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-РВ № 028328 від 26 квітня 2002 року.

Після укладання 20 травня 2011 року договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 вступила у володіння та користування придбаним майном, а також замовила та провела інженерно-геодезичні вишукування для будівництва житлового будинку, виготовила ескізний проект будинку та отримала у Відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Рівненської районної державної адміністрації будівельний паспорт на продовження незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку та господарської будівлі (а.с.16-19).

Згодом, 17 червня 2014 року, між ОСОБА_2 в особі її повіреного - ОСОБА_3 , який діяв на підставі посвідченої 19 травня 2011 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. довіреності (реєстраційний №926), та ОСОБА_1 була укладена угода про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, що посвідчена приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєстрована в реєстрі за № 1280.

Цією угодою розірвано договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. 20 травня 2011 року за № 937, за яким ОСОБА_2 в особі повіреного - ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купила належний ОСОБА_2 на праві власності об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Крім іншого, того ж дня між ОСОБА_2 в особі її повіреного - ОСОБА_3 , який діяв на підставі посвідченої 19 травня 2011 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. довіреності (реєстраційний №926), та ОСОБА_1 також була укладена угода про розірвання договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчена цим нотаріусом та зареєстрована в реєстрі за № 1282.

Даною угодою було розірвано договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. 20 травня 2011 року за № 941, згідно з яким ОСОБА_2 в особі повіреного - ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купила належні ОСОБА_2 на праві власності земельні ділянки загальною площею 0,219 га, з яких: 0,10 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 5624681500060000649; 0,119 га - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5624681500060000650, що розташовані на території с. Бармаки Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Вважаючи, що правочини про розірвання договорів вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, тобто вони є фіктивними, а після їх укладення двостороння реституція не відбулася, тобто покупець майно продавцю не повернув, а той в свою чергу такого майна не прийняв, у липні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсними угод про розірвання договорів купівлі-продажу об`єкта незавершенного будівництва та земельних ділянок, укладених 17 червня 2014 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості вимог позивача, оскільки укладення сторонами оспорюваних угод про розірвання договорів купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та земельних ділянок не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, що суперечить вимогам закону і є підставою для визнання недійсними внаслідок їх фіктивності.

Окрім того, враховано визнання позову Колесником, тоді як ОСОБА_2 самоусунулася від вирішення справи, не отримувала судових повісток і документів, які направлялися їй судом, не реагувала на оголошення про розгляд справи на веб-сайті Рівненського районного суду. Тому дії відповідачів судом розцінено як підтвердження доводів ОСОБА_1 про те, що жодна зі сторін не бажала настання наслідків, зазначених в угодах про розірвання договорів купівлі-продажу.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Згідно зі ст.ст. 11, 16, 202, 203, 204, 209, 210,215, 234, 626, 655, 657, 658 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст.ст. 651, 653, 654 ЦК України зміна аборозірвання договорудопускається лишеза згодоюсторін,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разізміни договорузобов`язаннясторін змінюютьсявідповідно дозмінених умовщодо предмета,місця,строків виконаннятощо. Уразі розірваннядоговору зобов`язаннясторін припиняються. Уразі зміниабо розірваннядоговору зобов`язаннязмінюється абоприпиняється змоменту досягненнядомовленості прозміну аборозірвання договору,якщо іншене встановленодоговором чине обумовленохарактером йогозміни.Якщо договірзмінюється аборозривається усудовому порядку,зобов`язаннязмінюється абоприпиняється змоменту набраннярішенням судупро змінуабо розірваннядоговору законноїсили. Сторонине маютьправа вимагатиповернення того,що буловиконане нимиза зобов`язаннямдо моментузміни аборозірвання договору,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів бере до уваги правові висновки, що викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц(провадження№ 14-260цс19).Так, відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Між тим, ОСОБА_1 не надала об`єктивних і переконливих доказів про те, що оспорювані правочини укладено без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, та не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків. Тобто не довела своїх вимог про фіктивність угод щодо розірвання договорів купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та земельних ділянок, а її доводи ґрунтуються на домислах та припущеннях, а не на допустимих і належних засобах доказування, що є неприпустимим при вирішенні спірних правовідносин.

Поготів, позивач сама була стороною угод про розірвання договорів купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та земельних ділянок, які також було укладено з нею як з покупцем. При цьому, прочитавши зміст та поставивши свій підпис в оспорюваних правочинах, вона визнала його розуміння, а також ствердила, що ці угоди відповідають її волевиявленню.

Окрім іншого, між укладенням сторонами угод про розірвання договорів купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та земельних ділянок 17 червня 2014 року та предявленням ОСОБА_1 позову про визнання правочинів недійсними 31 липня 2019 року минуло понад п`ять років. Тобто сплив значний за тривалістю час для звернення позивача за захистом своїх прав, що вказує про непослідовність та суперечливість її доводів.

Щодо покликань суду на відсутність двосторонньої реституції як наслідку розірвання оспорюваних правочинів, то з ними не можна погодитися.

Так, реституція це поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі- тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їхня вартість у грошах. Інститут реституції застосовується у цивільному праві щодо недійсних угод (ч. 1ст. 216 ЦК України).

Натомість наслідки розірвання правочину регулюються іншою правовою нормою, а саме ст. 653 ЦК України.

Тому хибними є твердження про те, що сторонами не було вчинено жодних дій на виконання цих правочинів в порядку реституції.

Натомість 10 червня 2019 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої угоди від 17 червня 2014 року про розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2011 року об`єкта незавершеного будівництва здійснила державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Так само на підставі нотаріально посвідченої угоди від 17 червня 2014 року про розірвання договору купівлі-продажу земельних ділянок вона 29 липня 2019 року вона зареєструвала за собою право власності на земельні ділянки площею 0, 119 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5624681500:06:000:0650, та площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 5624681500:06:000:0649.

Ці факти вбачаються із витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексний номер 175799371 від 31 липня 2019 року, індексний номер 175790841 від 31 липня 2019 року та індексний номер 175787807 від 31 липня 2019 року.

Тобто на виконання оспорюваних угод ОСОБА_2 вчинено дії з державної реєстрації речових прав за собою, а тому не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що сторони не мали наміру їх виконувати, а мали інші цілі, ніж передбачено правочинами.

Отже, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення.

Правильними є й аргументи заявника про те, що ОСОБА_3 діяв 17 червня 2014 року при укладенні угод про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та договору купівлі-продажу земельних ділянок як представник (повірений) ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. 19 травня 2011 року за реєстраційним номером 926.

Згідно зі ст.ст. 237-239, 244 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

ОСОБА_3 не був стороною оспорюваних правочинів, а він вчиняв представництво на реалізацію цивільних прав і обов`язків своїм довірителем, а тому залучення його як співвідповідача не є обгрунтованим у розумінні ст. 48 ЦПК України.

Відповідно до частини першої цієї статті сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

З правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №№ 705/3876/18, видно, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Також частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено право кожної особи звернутися в порядку, встановленому цим Кодексом, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тому в задоволенні позову до ОСОБА_3 слід відмовити з тих міркувань, що він не порушував і не заперечував проти особистих договірних прав позивача.

Як убачається, при вирішенні спірних правовідносин суд попередньої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що спонукало до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Тому в разі задоволення вимог позивача очевидно порушувалися би суб`єктивні цивільні права ОСОБА_2 , що є неприпустимим.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Ковалевича Станіслава Павловича задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року скасувати.

ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: І.В.Вейтас

Н.М.Ковальчук

Повний текст складено: 11.04.2023