Постанова

від 10.04.2023 по справі 352/2403/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 352/2403/17

провадження № 61-1465св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Підпечерська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області (14 грудня 2020 року замінено на Івано-Франківську міську об`єднану територіальну громаду),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2018 року у складі судді Гургули В. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Підпечерської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконними та скасування рішень сільської ради та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 18 грудня 2019 року територіальна громада села Підпечери добровільно увійшла до складу Івано-Франківської міської об`єднаної територіальної громади. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року відповідача Підпечерську сільську раду Тисменицького району Івано-Франківської області замінено на Івано-Франківську міську об`єднану територіальну громаду.

Позов обґрунтований тим, що він є співвласником 64/100 частин будинку на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). ОСОБА_2 є співвласником 36/100 частин цього будинку.

Він є власником земельної ділянки в селі Підпечери площею 0,1204 га, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655, та земельною ділянкою площею 0,0357 га. Ці земельні ділянки є суміжними із присадибною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок.

Через подвір`я спільного з ОСОБА_2 будинку раніше проходила дорога-заїзд шириною близько трьох-чотирьох метрів до його земельних ділянок.

Після того, як ОСОБА_2 стала співвласником іншої частини будинку, вона та її сини почали чинити перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655, загородивши до неї проїзд.

ОСОБА_2 відокремила свою 36/100 частини будинку в окреме будинковолодіння з іншою адресою: АДРЕСА_1 та оформлює земельну ділянку для обслуговування будинку, проте до площі своєї земельної ділянки ОСОБА_2 самовільно приєднала їх спільний заїзд - дорогу, що проходила через їхнє подвір`я.

Рішенням Підпечерівської сільської ради від 20 вересня 2017 року ОСОБА_2 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1347 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 без його згоди як суміжного землекористувача.

За рахунок спільного із ним заїзду через подвір`я ОСОБА_2 збільшила площу її земельної ділянки з 0,08 га до 0,1347 га.

З урахуванням збільшення позову просив: визнати незаконним та скасувати рішення Підпечерівської сільської ради 16 сесії 7 демократичного скликання від 29 листопада 2017 року «Про внесення змін в рішення 14 сесії Підпечерівської сільської ради 7 демократичного скликання від 20 вересня 2017 року (гр. ОСОБА_2 )»; визнати незаконним та скасувати рішення Підпечерівської сільської ради 14 сесії 7 демократичного скликання від 20 вересня 2017 року «Про затвердження акта та погодження технічної документації із землеустрою»; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0,1204 га шляхом надання вільного безперешкодного доступу до неї через заїзд (проїзд) на подвір`ї на АДРЕСА_1 , зокрема шляхом встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тисменицького районного суду від 26 жовтня 2018 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди виходили з того, що оспорювані рішення Підпечерівської сільської ради не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Позивач не надав належних та допустимих доказів, що відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1204 га, в чому полягають ці перешкоди, коли було створено такі перешкоди відповідачкою, не довів, що єдиним можливим доступом до його земельної ділянки є проїзд саме через суміжну земельну ділянку ОСОБА_2 .

Оцінюючи висновок експерта в сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість встановлення земельного сервітуту шляхом облаштування заїзду (проїзду) ОСОБА_1 до його земельної ділянки площею 0,1204 га, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655, на АДРЕСА_1 через частину суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Доводи позивача щодо зміни державних будівельних норм на час проведення експертизи щодо ширини проїзду, враховуючи надані у судовому засіданні пояснення експерта, суд апеляційної інстанції відхилив як такі, що не стосуються спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не застосували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц, від 02 травня 2018 року у справі № 910/14879/17, від 07 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-649цс19.

Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема свідоцтво про забудову садиби від 17 травня 1963 року.

Оскаржувані рішення Підпечерівської сільської ради від 20 вересня 2017 року та 29 листопада 2017 року ухвалені на підставі акта обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 та погодження технічної документації щодо встановлення її меж без погодження із позивачем як суміжним землекористувачем.

Відповідно до плану села Підпечери за 1973-1974 роки через земельну ділянку, де знаходився житловий будинок до поділу, було прокладено заїзд (проїзд) до земельної ділянки позивача, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655.

ОСОБА_2 збільшила площу своєї земельної ділянки з 0,08 га до 0,1334 га за рахунок заїзду (проїзду), яким користувалася сім`я позивача, що підтверджено планом села Підпечери за 1973-1974 роки.

На час першого огляду земельних ділянок експертом на земельній ділянці відповідачки не було побудовано гаража, а на час повторного огляду - був зведений гараж, що вплинуло на висновок експерта та порушило законне право позивача на доступ до його земельної ділянки.

Експерт у висновку помилково застосував ДБН 36-92, а не ДБН Б.2.2-12:2019.

Демонтаж фундаменту, який збудований 20 років тому, та вирубка частини плодових дерев саду, якому більше 50 років, на земельній ділянці позивача, не є ефективним способом захисту його прав, на відміну від демонтажу гаража ОСОБА_2 , зведеного на її земельній ділянці.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що викладені у касаційній скарзі доводи не відповідають фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи.

Позивач не довів своїх позовних вимог. Відповідачка має законне право на земельну ділянку площею 0,1334 га, яка не входить до будинковолодіння позивача, заїздів, з`їздів чи земель загального користування, а перебувала в запасі земель сільської ради.

Суди правомірно врахували преюдиційні факти, встановлені судовими рішеннями у справі № 352/2774/13-ц, зокрема щодо розподілу земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , встановлення меж між суміжними земельними ділянками, на яких розташовані їхні будинки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є сусідами та суміжними землекористувачами.

ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 жовтня 2016 року, інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2016 року є власником житлового будинку, який він успадкував після смерті матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 9, 10). Згідно з технічним паспортом від 22 грудня 2005 року інвентаризація його будинку проведена у 2005 році.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 09 квітня 2012 року,серія ЯК № 981398, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0357 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 . Згідно з описом меж від точки А до точки Б ця земельна ділянка межує із землями загального користування (дорога), від Б до В - із земельною ділянкою ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 18).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09 квітня 2012 року, серія ЯК № 981397, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1204 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 . Відповідно до опису меж від точки А до точки Б ця земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_6 , від Б до В - ОСОБА_7 , від В до Г - ОСОБА_2 , від Г до А - ОСОБА_8

ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 вересня 2015 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 вересня 2015 року є власником житлового будинку загальною площею 184,5 кв. м, зокремажитловою 91,6 кв. м, на АДРЕСА_1 . Згідно з технічним паспортом від 04 вересня 2015 року інвентаризація її будинку проведена у 2015 році (т. 1, а. с. 136, 137, 138-144).

ОСОБА_2 зверталась до Підпечерівської сільської ради з метою приватизації земельної ділянки площею 0,1347 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що суміжний землекористувач ОСОБА_1 не погоджував межі по лінії В - Г на кадастровому плані, комісія Підпечерівської сільської ради у складі голови земельно-узгоджувальної комісії, членів комісії, сільського голови, спеціаліста-землевпорядника сільської ради, землекористувача Яніцького Б. М., представника від імені ОСОБА_2 обстежила земельну ділянку площею 0,1347.

За результатами огляду складено акт від 12 вересня 2017 року, згідно з яким спірна межа проходить по металевій сітці, яка зі слів присутніхзнаходиться на цьому місці протягом 20 років, претензій до цієї огорожі зі сторони ОСОБА_1 не було до моменту приватизації у 2017 році земельної ділянки ОСОБА_2 . Враховуючи вказане, комісія рекомендувала сесії сільської ради затвердити акт обстеження земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 та погодити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без згоди суміжного землекористувача ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 25).

Рішенням Підпечерівської сільської ради від 20 вересня 2017 року «Про затвердження акту та погодження технічної документації із землеустрою» вирішено затвердити акт про непогодження межі земельної ділянки площею 0,1347 га та погодити ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1347 га без згоди суміжного землекористувача ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 26).

Рішенням Підпечерівської сільської ради від 29 листопада 2017 року «Про внесення змін в рішення 14 сесії Підпечерівської сільської ради 7 демократичного скликання від 20 вересня 2017 року ( ОСОБА_2 )» у зв`язку із зміною площі з 0,1347 га на 0,1334 га сільська рада внесла зміни щодо площі земельної ділянки в частині зменшення, виклавши її в такій редакції: «1. Затвердити акт про непогодження межі земельної ділянки площею 0,1334 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 . 2. Погодити гр. ОСОБА_2 технічну документацію зі землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1334 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 без згоди суміжного землекористувача ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 104).

Згідно з технічною документацією із землеустрою, виготовленою на ім`я ОСОБА_2 у 2017 році, та витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки від 18 грудня 2017 року площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 становить 0,1334 га. Відповідно до опису меж від точки А до точки Б ця земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_9 , від Б до В - землями сільської ради (заїзд), В - Г - ОСОБА_1 , Г - Д - ОСОБА_9 , Д - Е - ОСОБА_10 , Е - А - ОСОБА_11 (т. 1, а. с. 123-126).

Відповідно до технічного звіту «Інженерно-геодезичні вишукування території на АДРЕСА_1 домоволодіння позивача і відповідачки на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , земельні ділянки для їх обслуговування накладено на місцевості. За результатом накладення встановлено, що будинки є суміжними, межа між ними проходить по стіні, є заїзд (проїзд) до будинків (т. 1, а. с. 127-133).

Згідно з листом Підпечерівської сільської ради від 15 січня 2018 року № 18/02-30 на генеральному плані села Підпечери, затвердженого у 2011 році, не визначено будь-якого заїзду (проїзду) на земельних ділянках будинковолодінь сторін (т. 1, а. с. 108-109).

Апеляційний суд Івано-Франківської області в рішенні від 29 січня 2015 року у справі №352/2774/13-ц, яке набрало законної сили, встановив, що співвласниками будинковолодіння на АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 встановлено добровільний розподіл будинковолодіння та земельних ділянок і кожен з них користується своєю частиною. Сторонивстановили межу, яка розділяє їх земельні ділянки, що підтверджено кадастровим планом земельної ділянки, який виготовлений ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 27).

Згідно з листами Підпечерівської сільської ради від 09 жовтня 2017 року, 12 грудня 2017 року, 15 січня 2018 року, 08 лютого 2018 року, відділу Держагеокадастру в Тисменицькому районі Івано-Францківської області від 11 січня 2018 року, головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 18 січня 2018 року, 22 вересня 2017 року не встановлено факту того, що ОСОБА_2 чинила перешкоди ОСОБА_1 у користуванні майном(т. 1, а. с. 34, 107, 108, 110, 111).

Відповідно до листа Підпечерівської сільської ради від 09 жовтня 2017 року № 288/02-30 рада рекомендує позивачу влаштувати заїзд (проїзд) до земельної ділянки зі своєї сторони будинку (т. 1, а. с. 20).

Згідно з довідкою Підпечерівської сільської ради від 02 квітня 2018 року № 271 побудований фундамент з боку житлового будинку ОСОБА_1 (на АДРЕСА_1 став перешкодою для проїзду до його іншої земельної ділянки, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655. Цей проїзд існував раніше, ще до спорудження фундаменту і був єдиним проїздом до вищевказаної земельної ділянки. Проїзду через присадибну ділянку (подвір`я) ОСОБА_2 ніколи не існувало (т.1, а. с. 134).

Відповідно до довідки управління Державної архутектурно-будівельної інстпекції в Івано-Франківській області від 13 липня 2018 року, інформації зЄдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, немає інформації щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 208, 209).

Ухвалою судуапеляційної інстанції від лютого 2019 року за клопотанням позивача у справі призначено судову земельно-технічну експертизу з метою з`ясування питання щодо можливості та способу встановлення земельного сервітуту для заїзду (проїзду) ОСОБА_1 до земельної ділянки площею 0,1204 га, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з експертним висновком судової земельно-технічної експертизи від 27.10.2020 року № 060/10-20 експерт надав відповіді на поставлені судом питання, зокрема:

- згідно з пунктом 1 висновку є технічна можливість заїзду (проїзду) для ОСОБА_1 до його земельної ділянки, площею 0,1204 га , кадастровий номер 2625884301:07:007:0655, через його земельну ділянку на АДРЕСА_1 зі сторони його житлового будинку за умови усунення перешкод, а саме, демонтажу фундамента, спорудженого поруч з житловим будинком позивача, та фруктових дерев саду, поза житловим будинком ОСОБА_1 . Проєктний заїзд (проїзд) через іншу земельну ділянку ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 відповідно до пункту 2 додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» має ширину 3,5 м , площу 0,0195 га та форму багатокутника з промірами: 3,50 м, 15,64 м, 5,06 м, 34,91 м, 3,50 м, 5,20 м, 19,02 м;

- відповідно до пункту 2 висновку під час первинного огляду земельної ділянки ОСОБА_2 14 червня 2019 року була можливість встановлення земельного сервітуту для заїзду (проїзду) ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 , однак, під час повторного огляду 09 жовтня 2019 року до будинку ОСОБА_2 було прибудовано приміщення гаража на місці проєктованого заїзду (проїзду), що не дає можливості для встановлення земельного сервітуту для заїзду (проїзду).

- згідно з пунктом 3 висновку встановлення земельного сервітуту шляхом облаштування заїзду (проїзду) до земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,1204 га, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655, через частину суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 , з урахуванням норм та вимог ДБН 360-92** є неможливим.

- відповідно до пункту 4 висновку інших варіантів заїзду (проїзду) до земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1204 га, кадастровий номер 2625884301:07:007:0655, немає, крім визначеного в пункті 1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (частини перша, четверта статті 98 ЗК України).

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є сусідами та суміжними землекористувачами.

У цій справі позивач бажає встановити сервітут (проїзд) до його земельної ділянки через земельну ділянки відповідачки та непогоджується з межами її земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи касаційної скарги, що суди не дослідили докази щодо меж земельних ділянок та відображеного у плані села Підпечери заїзду (проїзду) за період з 1963 до 1993 років є безпідставними, з огляду на таке.

План села Підпечери 1973-1974 року, на який посилається позивач, є неактуальним та нечинним, доводи, що на земельній ділянці відповідачки завжди був заїзд (проїзд) спростовуються актуальними, чинними та нескасованими документами, зокрема генеральним планом села Підпечери 2011 року, технічною документацією із землеустрою, виготовленою на ім`я ОСОБА_2 у 2017 році, витягом із Державного земельного кадастру від 18 гурдня 2017 року щодо земельної ділянки ОСОБА_2 , судовими рішеннями у справі № 352/2774/13-ц.

Доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не дослідили свідоцтво про забудову садиби від 17 травня 1963 року, є безпідставними, оскільки суди виходили з чинних правовстановлюючих документів на будинок відповідачки та будинок позивача, які на час виникнення спірних правовідносин є відокремленими об`єктами нерухомого майна.

Посилання у касаційній скарзі на те, що оскаржувані рішення Підпечерівської сільської ради ухвалені на підставі акта та технічної документації зі встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_2 без погодження із позивачем, є необгрунтованими, оскільки позивач відмовився їх погодити, тому комісія, враховуючи генеральний план села та відсутність обтяжень земельної ділянки відповідачки правами інших осіб, ухвалила рішення на користь відповідачки без урахування заперечень позивача.

Верховний Суд зазначає, що погодження меж полягає у тому, щоб суміжному землевласнику або землекористувачу було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, уповноважений орган повинен виходити не із факту відмови від підписання акта, а з мотивів такої відмови.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови уповноваженим органом у затвердженні технічної документації, за умови правомірності дій кожного із землекористувачів.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне трактування судових рішень у справі № 352/2774/13-ц, Верховний Суд зазначає таке.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, провадження № 61-26396св18, викладено правовий висновок, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини».

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 369/11118/17, провадження № 61-18843св20, від 08 листопада 2022 року у справі № 457/174/16-ц, провадження № 61-12155св21, від 26 січня 2022 рокуу справі № 522/4958/16-ц, провадження № 61-10124св21.

Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, провадження № 12-144гс18, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18, провадження № 12-75гс21).

Згідно із судовими рішеннями у справі № 352/2774/13-ц між відповідачкою та матір`ю позивача (як власником прав на житловий будинок) було встановлено добровільний розподіл будинковолодіння та земельних ділянок. Сторонивстановили межу, яка розділяє їх земельні ділянки, згідно з кадастровим планом земельної ділянки, виготовленим на замовлення ОСОБА_12 , матері позивача.

Таким чином, площі земельних ділянок, на яких були розташовані частини будинковолодіння ОСОБА_1 (як спадкоємця після смерті матері) та ОСОБА_2 , і межа між ними визначена сторонами і встановлена судовими рішеннями, та не підлягає повторному доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

У матеріалах справи немає доказів того, що збільшенням площі земельної ділянки ОСОБА_2 до 0,1334 га за рахунок земель запасу порушено права позивача, зокрема доказів того, що площі чи межі його земельних ділянок зменшились/змінились внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень Підпечерівської сільської ради.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з тим, що відповідачка приватизує земельну ділянку площею 0,1334 га, при цьому вимоги, заявлені позивачем, стосуються надання йому права сервітуту (проїзду) до його земельної ділянки.

Верховний Суд зауважує, що користування земельною ділянкою без правової підстави як заїздом (проїздом) не створює правових підстав для виникнення у позивача законних прав на неї та підстав для їхнього захисту, оскільки немає доказів того, що позивач звертався до компетентних органів із заявами про отримання цієї частини земельної ділянки у користування чи власність та отримав згоду Підпечерівської сільської ради. Водночас суди встановили, що відповідачка таку згоду отримала, розробила технічну документацію та зареєструвала земельну ділянку площею 0,1334 га (включно з тією частиною, на яку претендує позивач як земельний сервітут для проїзду) у Державному земельному кадастрі.

Стосовно доводів касаційної скарги, що висновок судової експертизи містить суттєві недоліки, Верховний Суд виходить з їх необгрунтованості, з огляду на таке.

Відповідно до висновку експерта є єдина технічна можливість заїзду (проїзду) для ОСОБА_1 до його земельної ділянки через його іншу земельну ділянку зі сторони його житлового будинку за умови усунення перешкод, а саме, демонтажу фундамента, спорудженого поруч з житловим будинком позивача, та фруктових дерев саду.

Судовий експерт встановив, що 09 жовтня 2019 року до будинку ОСОБА_2 було прибудовано приміщення гаража на місці можливого заїзду (проїзду), що не дає підстав для встановлення земельного сервітуту для заїзду (проїзду).

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Цей принцип не створює обов`язку вважати доведеною і встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 подав до суду заперечення на висновок експерта, які зводяться до незгоди з демонтажом фундамента та зрубкою дерев на власній земельній ділянці.

У судовому засіданні експерт надав вичерпні пояснення, зокрема і щодо заперечень позивача, відповів на запитання суду і сторін.

Будь-яких клопотань про призначення додаткової чи повторної судової земельно-технічної експертизи позивач не заявляв, як і не подавав до суду інший висновок експерта, складений на його замовлення.

Доводи позивача, що демонтаж фундаменту, який зведений без дозвільних документів, та вирубка частини плодових дерев саду на земельній ділянці позивача, не є ефективним способом захисту його прав, на відміну від демонтажу гаража ОСОБА_2 , зведеного на її земельній ділянці, є непомірним втручанням у права відповідачки, що правильно встановили суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, зокрема і висновком судового експерта.

З огляду на вказане, встановивши на підставі належних та допустимих доказів фактичні обставини справи, з урахуванням висновку судової експертизи, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16-ц, від 02 травня 2018 року у справі № 910/14879/17, від 07 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-649цс19, сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц викладено загальний висновок, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суди у цій справі дійшли висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника чи користувача земельної ділянки, а також, що внаслідок розташування на земельній ділянці позивача загорожі йому як власнику нерухомого майна створюються перешкоди у користуванні нею. Вказаний висновок не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваний судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко