Постанова

від 21.12.2020 по справі 352/2403/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2403/17

Провадження № 22-ц/4808/5/20

Головуючий у 1 інстанції Гургула В. Б.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О.,

секретаря Мельник О.В.

за участю апелянта ОСОБА_1 ,

представника апелянта ОСОБА_2

представника відповідача - адвоката Марущака В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Підпечерівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішень сільської ради та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 26 жовтня 2018 року у складі судді Гургули В.Б., ухвалене в м. Івано-Франківську, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , Підпечерівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішень сільської ради та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є співвласником 64/100 частини будинку по АДРЕСА_1 , іншим співвласником будинку в частині 36/100 є ОСОБА_3 . Він також є власником земельної ділянки в селі Підпечери площею 0,1204 га, яка знаходиться позаду його частини будинку та земельної ділянки площею 0,0357 га. Дані земельні ділянки є суміжними із присадибною ділянкою, що розташована для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Через подвір`я вищевказаного будинковолодіння проходила дорога-заїзд шириною близько трьох-чотирьох метрів до земельних ділянок.

Після того, як ОСОБА_3 стала співвласником іншої частини будинку, вона та її сини почали чинити перешкоди у користуванні належним йому городом площею 0,1204 га, загородивши до нього проїзд.

Відповідач ОСОБА_3 відокремила свою 36/100 частину будинковолодіння в окрему нову адресу: АДРЕСА_1 та намагається узаконити земельну ділянку для обслуговування будинку , при чому до площі своєї земельної ділянки ОСОБА_3 самовільно приєднала і їх спільний заїзд - дорогу до городів, що проходила через їх подвір`я.

Рішенням Підпечерівської сільської ради від 20 вересня 2017 року погоджено ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1347 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 без згоди суміжного землекористувача.

Вважає, що за рахунок спільного із ним заїзду через подвір`я до городів ОСОБА_3 було збільшено площу земельної ділянки із 0,08 га до 0,1347 га.

Посилаючись на порушення права володіння та права користування земельною ділянкою у зв`язку з відсутністю вільного доступу до його городу, уточнивши позовні вимоги (том-1, а.с.98), позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Підпечерівської сільської ради 16 сесії 7 демократичного скликання від 29 листопада 2017 року Про внесення змін в рішення 14 сесії Підпечерівської сільської ради 7 демократичного скликання від 20 вересня 2017 року (гр. ОСОБА_3 ) ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Підпечерівської сільської ради 14 сесії 7 демократичного скликання від 20 вересня 2017 р. Про затвердження акту та погодження технічної документації із землеустрою ;

- зобов`язати ОСОБА_3 усунути йому перешкоди в користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0,1204 га шляхом надання вільного безперешкодного доступу до неї через проїзд/заїзд на подвір`я по АДРЕСА_2 , в тому числі шляхом встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту.

Рішенням Тисменицького районного суду від 26 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_1 посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що у травні 2018 року ним було подано клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи з обґрунтуванням її обов`язкового проведення. Більш того, на попередньому судовому засіданні по справі, яке відбулося 22 травня 2018 року за участю усіх сторін та їх представників судом було вирішено закінчити попередній судовий розгляд, перейти до розгляду справи по суті в порядку надання сторонами пояснень по суті спору з подальшим вирішенням питання про призначення чи відсутності підстав для призначення судової експертизи. Однак, 24 жовтня 2018 року при розгляді справи по суті відповідачами відхилялось вирішення питання призначення експертизи, а судом заперечувалось. В зв`язку з чим він подав клопотання про повернення до з`ясування обставин справи на стадії судових дебатів та вирішення питання про обов`язкове призначення судової земельно-технічної експертизи. За результатами якого, всупереч вимогам статті 243 ЦПК України, суд протокольно без винесення відповідної ухвали відмовив у задоволенні його вимог, тільки в день прийняття рішення 26 жовтня 2018 року ознайомившись зі змістом клопотання та його питаннями.

Судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення питання проведення судової земельно-технічної експертизи всупереч вимоги ст. 263-265 ЦПК України не висвітлено, без обґрунтованої мотивації його відхилення.

Крім того, суд першої інстанції при вирішенні спору взяв до уваги висновки апеляційного суду Івано-Франківського від 29 січня 2015 року, проте предметом спору у даній справі було скасування рішення Підпечерівської сільської ради про надання його покійній матері ОСОБА_4 дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0,0564 га, яка не відповідала власним часткам сторін у будинковолодінні по АДРЕСА_1 ,а не вирішення питання користування чи приватизації земельних ділянок.

Також помилковим є висновок місцевого суду про не доведення ним тих обставин, які не були предметом спору, зокрема, його доводи стосувалися незаконних, на його думку, рішень Підпечерівської сільської ради від 20 вересня 2017 року та 29 листопада 2017 року, що порушують його права не як користувача земельної ділянки площею 0,05 га, а власника земельної ділянки для ОСГ площею 0,1204 га, що розміщена за будинковолодінням сторін і вільного доступу до якої після початку приватизації ОСОБА_3 майна він уже не мав.

Зазначає, що іншого доступу до належної йому земельної ділянки - городу, як через спільне подвір`я, яке належало його з відповідачем родинам, а тепер належить ОСОБА_3 не було.

У зв`язку з наведеним, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 26.10.2018 року - без змін.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з вищенаведених підстав.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Марущак В.І. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні.

Представник Івано-Франківської ОТГ не з`явився. причини неявки не повідомив.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані рішення Підпечерівської сільської ради не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Крім того, позивач жодними належними та допустимими доказами не довів, що відповідач чинить йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1204 га, в чому вони полягають, коли було вчинено такі перешкоди відповідачем, як і те, що єдиним можливим доступом до його земельної ділянки є саме проїзд через земельну ділянки суміжника ОСОБА_3 .

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Матеріалами справи встановлено, що сторони спору є сусідами та суміжними землекористувачами.

Так, позивач ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2016 року є власником 64/100 частки будинковолодіння в АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том-1, а.с.9). Дана обставина підтверджується також інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.10.2016р. (том-1, а.с.10). Інвентаризація даного майна проводилася ще в 2005р. про що свідчить наданий позивачем до суду технічний паспорт від 22.12.2005р.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку виданого 09.04.2012р. серія ЯК №981398 на ім`я ОСОБА_1 позивач є власником земельної ділянки площею 0,0357 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Згідно опису меж від точки А до точки Б - землі загального користування (дорога), від Б до В земельна ділянка ОСОБА_6 (том-1, а.с.18).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку виданого 09.04.2012р. серія ЯК №981397 на ім`я ОСОБА_1 позивач також є власником земельної ділянки площею 0,1204 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Згідно опису меж від точки А до точки Б (ділянка, що примикає до будинку позивача) межівником зазначено ОСОБА_7 , від ОСОБА_8 , від В-Г - Чолій О.Д., від ОСОБА_9 .

Таким чином, земельна ділянка позивача площею 0,1204 га по лінії від В-Г межує із земельною ділянкою відповідачки ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про власності на нерухоме майно від 17.09.2015р. та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.09.2015р. є власником житлового будинку загальною площею 184,5 кв.м., житловою - 91,6 кв.м по АДРЕСА_1 . Інвентаризація даного майна проводилася в 2015р. про що свідчить наданий відповідачем до суду технічний паспорт від 04.09.2015р. (том-, а.с.136,137,138-144).

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 звернулась до Підпечерівської сільської ради з метою приватизації земельної ділянки площею 0,1347 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що суміжний землекористувач ОСОБА_10 (позивач по справі) не погоджував межі по лінії В-Г на кадастровому плані, комісія Підпечерівської сільської ради у складі голови земельно-узгоджувальної комісії, членів комісії, сільського голови, спеціаліста-землевпорядника сільської ради, землекористувача ОСОБА_11 , представника від імені ОСОБА_3 обстежила земельну ділянку площею 0,1347.

За результатами огляду складено Акт від 12.09.2017 року, яким встановлено, що спірна межа проходить по металевій сітці, яка зі слів присутніх стоїть 20 років, претензій до цієї огорожі зі сторони ОСОБА_11 не було до моменту приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 у 2017 році. Враховуючи вищенаведене, комісія рекомендувала сесії сільської ради затвердити Акт обстеження земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_3 та погодити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без згоди суміжного землекористувача ОСОБА_12 (том-1, а.с.25).

Оскаржуваним рішенням Підпечерівської сільської ради від 20.09.2017 р. Про затвердження акту та погодження технічної документації із землеустрою рада вирішила затвердити акт про непогодження межі земельної ділянки площею 0,1347 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_3 та погодила ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1347 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_3 без згоди суміжного землекористувача ОСОБА_1 (том-1, а.с.26).

Оскаржуваним рішення Підпечерівської сільської ради від 29 листопада 2017 року Про внесення змін в рішення 14 сесії Підпечерівської сільської ради 7 демократичного скликання від 20 вересня 2017 року ( ОСОБА_3 ) у зв`язку із зміною площі з 0,1347 га на 0,1334 га сільська рада внесла зміни щодо площі земельної в частині зменшення виклавши її в такій редакції: 1. Затвердити акт про непогодження межі земельної ділянки площею 0,1334 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_3 . 2. Погодити гр. ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1334 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_3 без згоди суміжного землекористувача ОСОБА_1 , (том-1, а.с.104).

З технічної документації із землеустрою виготовленої на ім`я ОСОБА_3 2017 році та витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.12.2017р. вбачається, що площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд в АДРЕСА_3 становить 0,1334 га. Згідно опису меж від точки А до точки Б межівником зазначено ОСОБА_13 , від Б до В -землі сільської ради (заїзд), В-Г - Яніцького Б.М., Г-Д- Сарафін О.Б., Д-Е- Артус О.Я., Е-А- Вовк Я.М. (том-1, а.с.123-126).

Відповідно до технічного звіту Інженерно-геодезичні вишукування території на АДРЕСА_1 накладено на місцевості домоволодіння позивача і відповідача по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , наявні земельні ділянки для їх обслуговування і вбачається, що будинки є суміжними, межа між ними проходить по стіні та є проїзд (заїзд) до будинків (том-1, а.с.127-133).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що оскаржуваними рішеннями Підпечерівської сільської ради порушено його права як землекористувача, оскільки погоджено технічну документацію ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1334 га без його згоди, як суміжного землекористувача та не враховано, що площі своєї земельної ділянки ОСОБА_3 самовільно приєднала і їх спільний заїзд - дорогу до городів, що проходила через їх подвір`я і за рахунок цього збільшила площу земельної ділянки із 0,08 га до 0,1347 га. Крім того, відповідачка ОСОБА_3 чинить перешкоди, не даючи проїзду до його земельної ділянки площею 0,1204 га.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.4, 5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно до ч.1ст.120 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ( ч.2 ст.120 ЗК України).

Відповідно до ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам відповідно до цього Кодексу та інші питання земельних відносин.

Статтею 121 ЗК України встановлено граничні розміри земельних ділянок, які громадяни України мають право отримати безоплатно із земель державної або комунальної власності.

Так, для будівництва, і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в сільських населених пунктах можна передати у власність громадян земельну ділянку площею не більше 0,25 га (ст. 121 ч.1 п.(г) ЗК України).

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч.ч.2,3 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності дій Підпечерівської сільської ради при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що рішеннями сільської ради порушено його права як землекористувача, зокрема про те, що у площу земельної ділянки позивачки (0,1334) включено заїзд (дорогу) до земельної ділянки позивача площею 0,1204 га.

Як вбачається з листа Підпечерівської сільської ради від 15.01.2018 року №18/02-30, на Генплані с.Підпечери, затвердженого у 2011 році, не визначено будь-якого заїзду-проїзду (том-1, а.с.108-109).

Апеляційний суд Івано-Франківської області в рішенні від 29.01.2015р. по справі №352/2774/13-ц, яке набрало законної сили, встановив, що співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 встановлено добровільний розподіл будинковолодіння та земельних ділянок і кожен з них користується своєю частиною. Сторонами встановлено межа, яка розділяє їх земельні ділянки про що також свідчить кадастровий план земельної ділянки який виготовлений ОСОБА_5 і на якій відображено розмежування земельних ділянок між співвласниками будинку, а також той факт, що ОСОБА_5 звернулася до сільської ради про приватизацію земельної ділянки площею 0,05 га, яка знаходилася в її користуванні, і якою до неї користувався ОСОБА_14 саме для обслуговування житлового будинку, і в подальшому за заявою ОСОБА_5 сільською радою виносилося рішення про передачу цієї землі у власність останньої (том-1, а.с.27).

З листів Підпечерівської сільської ради від 09.10.2017р., 12.12.2017р., 15.01.2018р., 08.02.2018р., відділу Держагеокадастру в Тисменицькому районі від 11.01.2018р., головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 18.01.2018р., 22.09.2017р. не вбачається встановлення факту чинення відповідачем ОСОБА_3 перешкод в користуванні майном. Листом від 09.10.2017р. за №288/02-30 сільська рада рекомендує позивачу влаштувати заїзд до земельної ділянки зі своєї сторони будинку. (том-1, а.с.20, 34, 107,108,110,111,)

Зокрема, у листі Підпечерівської сільської ради від 09.10.2017 року ОСОБА_1 рекомендовано на початку приватизації земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , заїзд до приватизованої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства влаштовувати зі своєї сторони (том-1, а.с.20).

Із довідки Підпечерівської сільської ради від 02.04.2018 року №271 вбачається, що побудований фундамент з боку житлового будинку ОСОБА_1 (по АДРЕСА_3 ) став перешкодою для проїзду до його ж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Цей проїзд існував раніше, ще до спорудження фундаменту і був єдиним проїздом до вищевказаної земельної ділянки. Ніякого проїзду через присадибну ділянку (подвір`я) ОСОБА_3 ніколи не існувало, (том-1, а.с.134).

За даними довідки управління Державної архутектурно-будівельної інстпекції в Івано-Франківській області від 13.07.2018 року, відповідно до даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів інформація щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 - відсутня (том-1, а.с.208,209).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними та скасування рішень Підпечерівської сільської ради 20 вересня 2017 року та від 29 листопада 2017 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 усунути позивачеві перешкоди в користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 0,1204 га шляхом надання вільного безперешкодного доступу до неї через проїзд/заїзд на подвір`я по АДРЕСА_2 , в тому числі шляхом встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту, апеляційний суд виходить з наступних обставин.

За змістом ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 99 ЗК України визначено види права земельного сервітуту, зокерма право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та ін.

Згідно ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.02.2019 року за клопотанням позивача у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, з метою з`ясування питання щодо можливості та способу встановлення земельного сервітуту для заїзду/проїзду ОСОБА_1 до земельної ділянки площею 0,1204га.

Згідно експертного висновку №060/10-20 судової земельно-технічної експертизи від 27.10.2020 року (том-2, а.с.150-164) експертом надано відповіді на поставлені судом питання (том-2, а.с.150-164).

Зокрема, згідно п.1 висновків технічна можливість ОСОБА_1 заїзду/проїзду до його земельної ділянки, площею 0,1204 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером№2625884301:07:007:0655 через власну земельну ділянку по АДРЕСА_1 зі сторони його частини будинку - 64/100, що належить йому в порядку спадкування - міг бути можливим при умові усунення перешкод, а саме, демонтаж фундаменту , спорудженого поруч частини будинку та фруктових дерев саду, поза будинком, що належить ОСОБА_1 .

Проектний заїзд/проїзд через власну земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 має ширину 3,5 м., відповідно до п.2 Додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування.Плапнування і забудова міських і сільських поселень» , площу0,0195 га та форму багатокутника з промірами 3,50м., 15,64м., 5,06м., 34,91м., 3,50м., 5,20м., 19,02м.

Відповідаючи на питання щодо технічної можливості встановлення земельного сервітуту для заїзду/проїзду ОСОБА_1 до земельної ділянки, площею 0,1204 га з кадастровим номером №2625884301:07:007:0655 через земельну ділянку ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 з кадастровим номером №2625884301:07:007:0677, експерт у п.2 висновку зазначв наступне.

Під час первинного огляду на місці знаходження об`єкту дослідження за адресою: АДРЕСА_3 , що проводилося 14.06.2019 року можливість встановлення земельного сервітуту для заїзду/проїзду ОСОБА_1 до земельної ділянки, площею 0,1204 га з кадастровим номером №2625884301:07:007:0655 через земельну ділянку ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 з кадастровим номером №2625884301:07:007:0677 - був можливий. Однак, підчас повторного гляду, який ідбувся 09.10.2019 року, на місці знаходження об`єкту дослідження до будинку було прибудовано приміщення гаража на місці проектованого заїзду/проїзду, що не дає змоги встановлення земельного сервітуту для заїзду/проїзду.

Тому технічна можливість встановлення зеельного сервітуту для заїзду/проїзду ОСОБА_1 до земельної ділянки, площею 0,1204 га з кадастровим номером №2625884301:07:007:0655 через земельну ділянку ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 з кадастровим номером №2625884301:07:007:0677 - є неможлива.

У п.3 висновку експерт зазначив, що встановлення земельного сервітуту шляхом облаштування заїзду/проїзду до земельної ділянки площею 0,1204 га з кадастровим номером №2625884301:07:007:0655 по ул.Хмельницького в с.Підпечери, належної ОСОБА_1 через частину суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , з врахуванням норм та вимог ДБН 360-92 ** «Містобудування.Планування і забудова міських і сільських поселень» у даній сільській місцевості є неможливим, так як відстань від незавершеного будівництва гаража до огорожі в точці «А» становить - 2,45м., в точці «Б» - 3,15м., (згідно ДБН 360-92** ширина заїзду/проїзду повинна бути не менше - 3,50 м.).

Крім того, у п.4 висновку експерт вказав, що при дослідженні було встановлено, що інших варіантів заїзду/проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1204 га з кадастровим номером №2625884301:07:007:0655 - немає, окрім вищезазначеного в питанні №1.

За змістом ч.1 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно ч.1 ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Оцінюючи наданий експертом висновок в сукупності з іншими доказами у справі, апеляційний суд приходить до висновку про неможливість встановлення земельного сервітуту шляхом облаштування заїзду/проїзду ОСОБА_1 до його земельної ділянки площею 0,1204 га з кадастровим номером №2625884301:07:007:0655 по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 через частину суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .

При цьому, вирішуючи питання про встановлення сервітуту, суд виходить з того, що такий, є об`єктивним обмеженням чужого права з метою реалізації права на користування земельною ділянкою за відсутності будь якої іншої можливості такого користування.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

За встановлених обставин слід прийти до висновку, що доступ до земельної ділянки позивача площею 0,1204 га. в обох випадках є утрудненим. Однак в першому випадку, це стосується втручання в чуже право , - право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , проти чого вона заперечує і воно повинно бути обгрунтованим.

За змістом вимог апелянта, заїзд повинен проходити через всю земельну ділянку ОСОБА_3 повз її житловий будинок. Водночас суд звертає увагу на те, що облаштування такого заїзду/проїзду є можливим через власну земельну ділянку позивача ОСОБА_15 по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу фундаменту, спорудженого самовільно поруч частини будинку, на що вказують як висновок експерта, так і інші докази у справі. При цьому, такий заїзд виходить прямо до спірної земельної ділянки 0,1204га., тоді як заїзд через ділянку відповідача проходитиме через всю ділянку з поворотом на ділянку апелянта.

Тому вимоги позивача щодо встановлення сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3 не можуть бути задоволені.

Доводи сторони апелянта щодо зміни державних будівельних норм на час проведення експертизи щодо ширини проїзду, враховуючи пояснення експерта надані у судовому засіданні , колегія суддів відхиляє як такі, що не стосуються спірних правовідносин.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду від 26 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року.

Суддя-доповідач Л.В. Василишин

Судді: М.Д. Горейко

І.О. Максюта