Постанова

від 12.04.2023 по справі 754/18852/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 754/18852/21

провадження № 61-3711св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок»,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Тененсі Груп», ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Рент 3000»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв`язок» на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2021 року приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв`язок» (далі - ПАТ «Дніпрозв`язок») звернулося з позовом до ТОВ «Тененсі Груп», ОСОБА_1 , ТОВ «Рент 3000» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року в справі № 910/17590/18 задоволений позов ПАТ «Дніпрозв`язок» до ТОВ «Тененсі Груп» про стягнення заборгованості. Стягнуто з ТОВ «Тененсі Груп» на користь ПАТ «Дніпрозв`язок» заборгованість у розмірі 388717,70 грн, пеню у розмірі 12080,24 грн, 3 % річних у розмірі 1008,86 грн та судовий збір у розмірі 6027,10 грн.

У справі № 910/17590/18 встановлено, що 03 травня 2018 року між позивачем ПАТ «Дніпрозв`язок» та ТОВ «Тененсі Груп» укладений договір оренди № 18-027, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення, які перебувають у власності ПАТ «Діпрозв?язок», за адресою м. Київ, вул. Солом?янська, 3 загальною площею 1905,30 кв. м. Відповідно до пункту 3.1 договору оренди сторони узгодили розмір орендної плати за договором на рівні 80 грн (без ПДВ) за користування 1 кв. м орендованого майна, крім того ПДВ 20 % - 16 грн, разом - 96 грн з ПДВ. Орендна плата за користування майном складає 152 424,00 грн, крім того - ПДВ 20 % - 30484,80 грн, всього розмір орендної плати за договором становить 182 908,80 грн за місяць. За період з липня 2018 року по жовтень 2018 року у ТОВ «Тененсі Груп» виникла заборгованість у сумі 299 178,30 грн зі сплати орендних платежів, а також заборгованість зі сплати комунальних послуг за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року в сумі 89 539,40 грн.

ПАТ «Дніпрозв`язок» з метою виконання рішення Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року по справі № 910/17590/18 пред`явило до виконання виконавчий лист приватному виконавцю Мельниченку О. В., яким відкрито виконавче провадження № 59098786 від 13 травня 2019 року.

Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ПАТ «Дніпрозв`язок» стали відомі обставини, які перешкоджають належному виконанню вищезазначеного рішення суду, а саме, що 18 липня 2018 року ТОВ «Тененсі Груп» продало нежитлове приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною площею 3885 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 фізичній особі ОСОБА_1 , яка, в свою чергу, будучи учасником ТОВ «Рент 3000», 24 червня 2020 року внесла вище зазначене нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ «Рент 3000».

Отже, ТОВ «Тененсі Груп» уклало договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною площею 3885 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , саме після виникнення у нього заборгованості перед ПАТ «Дніпрозв`язок» за липень 2018 року, а отже на момент укладення договору купівлі-продажу відповідач переслідував єдину мету - уникнення виконання майнового зобов`язання. Продаж нерухомого майна робить неможливим виконання рішення суду. Зазначене нежитлове приміщення було єдиним майном ТОВ «Тененсі Груп», за рахунок якого можна було погасити борг перед позивачем, про що свідчать відомості із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 272636574 від 31 серпня 2021 року.

ПАТ «Діпрозв`язок» просило:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною площею 3885 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , який посвідчений 18 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник H. O., № 7486;

скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно стосовно власника ОСОБА_1 , вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О., номер запису про право власності: 27094592 від 18 липня 2018 року;

скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 821240480366) стосовно власника ТОВ «Рент 3000», здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., номер запису про право власності: 37101315 від 24 червня 2020 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва в складі судді: Сенюти В. О., від 20 грудня 2022 року позов ПАТ «Дніпрозв`язок» задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3 885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О., зареєстровано в реєстрі № 7486.

В іншій частині позовних вимог ПАТ «Дніпрозв`язок» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права;

однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вказано, що: «[…] Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом»;

договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника;

ТОВ «Тененсі Груп», будучи обізнаним про наявність у нього заборгованості за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року, уклало 18 липня 2018 року договір купівлі-продажу, за яким з метою уникнення звернення стягнення відчужив єдине наявне у нього майно, а саме - нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 1,0 га з кадастровим номером 8000000000:62:069:0031. Відчуження вказаного нежитлового приміщення площею 3885 кв. м здійснено за ціною 70 000 грн, тобто 18,02 грн за 1 кв. м, що поза розумним сумнівом та без застосування спеціальних знань свідчить про неринкові умови зазначеного договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року. При цьому матеріали справи не містять доказів оплати вказаної вартості нежитлового приміщення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Тененсі Груп», а положення договору про таку оплату до укладення договору купівлі-продажу не є належним доказом здійснення такої оплати фізичною особою на користь юридичної особи. А відтак, суд приходить до висновку про наявність ознак фраудаторного правочину, що вчинений на шкоду кредитору - позивачу. Тому договір купівлі-продажу від 18 липня 2018 року укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 щодо нежитлового приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник Н. О. зареєстрований в реєстрі № 7486 підлягає визнанню недійсним;

суд звернув увагу на суперечливі доводи відповідача ТОВ «Рент 3000», оскільки представник відповідача ТОВ «Рент 3000» у відзиві вважає позовні вимоги позивача надуманими та такими що не відповідають закону, в судовому засіданні вказує про те, що права позивача порушені не були, разом з тим, просить суд застосувати позовну давність, яка може бути застосований лише при наявному порушеному праві позивача за захистом якого він звернувся. З письмових матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва 10 грудня 2021 року, дата оспорюваного договору купівлі-продажу становить 18 липня 2018 року, однак про порушене право позивачу стало відомо лише 31 серпня 2021 року, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит приватного виконавця Мельниченко О. В., який вчиняв виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 59098786 з метою примусового виконання наказу № 910/17590/18 від 27.03.2019 року Господарського суду м. Києва. Тому позивач звернувся до суду в межах позовної давності;

позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно стосовно власника ОСОБА_1 здійснений приватним нотаріусом Київського МНО Мельник Н. О., номер запису про право власності: 27094592 від 18 липня 2018 року та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно стосовно власника ТОВ «Рент 3000», здійснений приватним нотаріусом Київського МНО Войтовським В. С., номер запису про право власності: 37101315 від 24 червня 2020 року задоволенню не підлягають. Верховний Суд у своїх постановах від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21 вказав, що належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Рент 3000» задоволено, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове. Відмовлено в позові ПАТ «Дніпрозв`язок» до ТОВ «Тененсі Груп», ОСОБА_1 , ТОВ «Рент 3000» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , був укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 18 липня 2018 року. З досудовою вимогою до відповідача ТОВ «Тененсі Груп» про виплату заборгованості за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року ПАТ «Діпрозв`язок» звернулося лише 08 жовтня 2018 року, тобто майже через три місяці після укладення оспорюваного договору, а з позовом до Господарського суду м. Києва звернулося лише 27 грудня 2018 року, майже через п`ять місяців після укладення оспорюваного договору. Відтак, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у ПАТ «Діпрозв`язок» були відсутні претензії до ТОВ «Тененсі Груп» за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року, та не було розпочате судове провадження про стягнення боргу у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди;

у рішенні Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року, на яке посилалося ПАТ «Діпрозв`язок», зазначено, що заборгованість ТОВ «Тененсі Груп» за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року перед ПАТ «Діпрозв`язок», яка була предметом позову в господарському суді, виникла у період з липня 2018 року по жовтень 2018 року. Оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 укладений у тому ж місяці, з якого ПАТ «Діпрозв`язок» нараховано обліковує заборгованість за договором оренди;

у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 , як покупець за договором купівлі-продажу, була обізнана, що на момент укладення договору у ТОВ «Тененсі Груп» були наявні невиконані зобов`язання перед іншими особами. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно вважав доведеним, що укладення ТОВ «Тененсі Груп» оспорюваного договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, направлене на уникнення ТОВ «Тененсі Груп» сплати боргу за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року за період з липня 2018 року по жовтень 2018 року, та виконання рішення Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року про стягнення вказаного боргу, та зробив помилковий висновок про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладеного між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У березні 2023 року ПАТ «Дніпрозв`язок» засобами поштового зв`язку подало до касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, в якій просило: постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

постанова Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у справі прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України та без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17;

на момент укладення ТОВ «Тененсі Груп» (18 липня 2018 року) договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною-площею 3885 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у ТОВ «Тененсі Груп» вже існувало невиконане і прострочене грошове зобов`язаний перед ПАТ «Діпрозв`язок», оскільки не були сплачені рахунки на сплату комунальних послуг за травень та червень 2018 року і рахунок за оренду майна за липень 2018 року. Жодних оплат на хоча б часткове погашення боргу з моменту його виникнення ТОВ «Тененсі Груп» не здійснило, відтак продаж ТОВ «Тененсі Груп», єдиного свого майна за балансовою вартістю 70 000 грн було направлене на уникнення звернення стягнення на нього в майбутньому;

апеляційний суд у мотивувальній частині постанови не врахував встановленого факту того, що заборгованість у ТОВ «Тененсі Груп» виникла також і за комунальні послуги за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року, а не лише оренду приміщень у період з липня 2018 року по жовтень 2018 року. Хоча про це наголошував позивач;

суд першої інстанції при ухваленні рішення від 20 грудня 2022 року не застосував норми статті 234 ЦК України, а застосував статті З, 13, 203, 215 ЦК України та ознаки фраудаторного правочину.

У березні 2023 року ОСОБА_1 , подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржену постанову без змін.

Відзив ОСОБА_1 мотивований тим, що:

незрозумілою, є думка судді, яка визнає договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, фраудаторним, адже на момент укладення договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, у позивача не було жодних претензій, до відповідача ТОВ «Тененсі Груп», тим більше не було розпочате судове провадження про стягнення боргу у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди. Така ж позиція зазначена і у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/5841/17 - важливим критерієм фраудаторності є наявність судової справи - відкритого провадження у справі чи рішення про стягнення заборгованості з боржника на момент відчуження майна. Рішення суду виходить за межі предмету та змісту позову, адже зазначає ті обставини, які не зазначені в позовній заяві, не досліджувалися та не оспорювалися сторонами це ціна купівлі майна та оплата вказаної вартості нежитлового приміщення.

при вирішенні питання про застосування позовної давності, та частковому задоволенні позовних вимог, Деснянський районний суд м. Києва зазначив, що про порушене право позивачу стало відомо лише 31 серпня 2021 року, з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок цього, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності. В позовній заяві, позивач надав копію Постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.05,2019 року та копії матеріалів виконавчого провадження у яких містяться відомості, щодо стійкої фінансової неспроможності ТОВ «Тененсі Груп», а саме: 1) відповідь ДФС України від 14 травня 2019 року; 2) Довідка з банку від 16 травня 2019 року; 3) Лист Державної служби морського та річкового транспорту від 07 червня 2019 року; Лист Територіального сервісного центру від 07 листопада 2019 року; 4) Лист ГУ Держгеокадастру від 21 травня 2019 року; 5) Лист Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів від 23 травня 2019 року; 6) Лист Державного агентства рибного господарства України від 23 травня 2019 року. 7) інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказані документи підтверджують той факт, що позивач, мав можливість довідатися про порушення його права та звернутися до суду, не порушуючи строки позовної давності, адже вся інформація на яку посилається позивач, в позові, була в матеріалах виконавчого провадження ще у 2019 році.

У березні 2023 року ТОВ «Рент 3000» подало відзиви на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржену постанову без змін.

Відзив ТОВ «Рент 3000» мотивований тим, що:

у матеріалах справи відсутні, як Акт технічного стану приміщення, яке підлягає здачі в оренду так і Акт передачі Майна. Крім того така обставина не досліджувалася і Господарським судом м. Києва, який ухвалював Рішення від 28 лютого 2019 року, І в ньому було зазначено, що заборгованість виникла у період з липня 2018 року по жовтень 2018 року за не виконання зобов`язання, з оплати орендних платежів на виконання договору оренди №18-027 від 03 травня 2018 року. Враховуючи той факт, що дана обставина не досліджувалася, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, громадський будинок літ «К.», загальною площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 був укладений також в липні 2018 року, не зрозумілою є позиція позивача, щодо трактування виникнення зобов`язання у ТОВ «Тененсі Груп» перед позивачем, якого на момент укладення договору взагалі не існувало.

на час укладення договору, у позивача не було жодних претензій, до відповідача ТОВ «Тененсі Груп», щодо виконання умов договору оренди, у зв`язку з чим у ТОВ «Тененсі Груп» був відсутній мотив, про який стверджує відповідач, а саме, щоб внаслідок укладення Договору купівлі-продажу було порушено його право на задоволення грошових вимог за рахунок майна, відчуженого відповідачем ТОВ «Тененсі Груп». З претензійною вимогою до відповідача ТОВ «Тененсі Груп», позивач звернувся тільки 08 жовтня 2018 року. А з позовом до суду 27 грудня 2018 року. Тому твердження позивача, про те, що не було досліджено питання досудового врегулювання є неправдивим.

виконання одного зобов`язання не може ставитися в залежність від виконання іншого, а тому наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, в задоволенні заяви ПАТ «Дніпрозв`язок» про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року відмовлено.

04 квітня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 березня 2023 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19; від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19; від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О., зареєстровано в реєстрі № 7486 та стягнення судових витрат.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 травня 2018 року між ПАТ «Діпрозв`язок» (орендодавець) та ТОВ «Тененсі Груп» (орендар) укладено договір оренди № 18-027.

У договорі оренди від 03 травня 2018 року вказано, що:

орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, які перебувають у власності ПАТ «Діпрозв`язок», за адресою м. Київ, вул. Солом`янська, 3, загальною площею 1905,30 кв. м, згідно План-схем орендованих приміщень, що є додатком до даного договору та його невід`ємною частиною (пункт 1 договору);

майно, передане орендарю, повертається орендодавцеві не пізніше 02 квітня 2021 року включно за Актом приймання-передачі (здачі) майна в належному стані (пункт 2.5. договору);

сторони узгодили розмір орендної плати за договором на рівні 80 грн (без ПДВ) за користування 1 кв. м орендованого майна, крім того ПДВ 20 % - 16 грн, разом - 96 грн з ПДВ. Орендна плата за користування майном складає 152 424,00 грн, крім того - ПДВ 20 % - 30 484,80 грн, всього розмір орендної плати за договором становить 182 908,80 грн за місяць. Орендар сплачує орендну плату з урахуванням її індексації. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, крім випадків дефляції. Орендна плата сплачується орендарем грошовими коштами в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендодавця (пункт 3.1. договору).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року в справі № 910/17590/18, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ «Тененсі Груп» на користь ПАТ «Діпрозв`язок» заборгованість у розмірі 388 717,70 грн, пеню у розмірі 12 080,24 грн, 3 % річних у розмірі 1 008,86 грн та судовий збір у розмірі 6 027,10 грн.

У справі № 910/17590/18 встановлено, що у період з липня 2018 року по жовтень 2018 року загальна сума орендних платежів по договору оренди №18-027 від 03 травня 2018 року становить 299 178,30 грн, загальна сума заборгованості за комунальні послуги складає 89 539,40 грн, що разом становить 388 717,70 грн.

27 березня 2019 року Господарським судом м. Києва видано наказ про примусове виконання рішення від 28 лютого 2019 року у справі за № 910/17590/18.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченко О. В. 13 травня 2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/17590/18 від 27 березня 2019 року та з`ясовано, що ТОВ «Тененсі Груп» немає майна, за рахунок якого можна було б погасити борг перед ПАТ «Діпрозв`язок».

18 липня 2018 року між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О., зареєстрований в реєстрі № 7486.

У договорі купівлі-продажу від 18 липня 2018 року вказано, що:

ТОВ «Тененсі Груп» передало, а ОСОБА_1 прийняла у власність нерухоме майно - нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 (пункт 1 договору);

відчужуване нежитлове приміщення належить ТОВ «Тененсі Груп» на праві власності на підставі договору купівлі - продажу від 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковим Д. Ю. за реєстровим № 310. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2017 року за № 21177686 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821240480366. Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, загальною площею 1,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:069:0031 (пункт 2 договору);

продаж нежитлового приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , було вчинено за 70 000,00 грн (пункт 4 договору);

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 24 червня 2020 року внесла до статутного капіталу ТОВ «Рент 3000» нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 ,

07 липня 2020 року ОСОБА_1 виключена зі складу учасників ТОВ «Рент 3000».

Позиція Верховного Суду

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Приватно-правовий інструментарій(зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

Кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги «підкорене» умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції вважав, що встановлені обставини справи дозволяють кваліфікувати як фраудаторний договір купівлі-продажу між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , оскільки ТОВ «Тененсі Груп», будучи обізнаним про наявність у нього заборгованості за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року, уклало 18 липня 2018 року договір купівлі-продажу, за яким з метою уникнення звернення стягнення відчужило єдине наявне у нього майно, а саме - нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 1,0 га з кадастровим номером 8000000000:62:069:0031. Відчуження вказаного нежитлового приміщення площею 3885 кв. м здійснено за ціною 70 000 грн, тобто 18,02 грн за 1 кв. м;

апеляційний суд при відмові в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу вважав, що підстав для його кваліфікації як фраудаторного немає, адже на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у ПАТ «Діпрозв`язок» були відсутні претензії до ТОВ «Тененсі Груп» за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року, та не було розпочате судове провадження про стягнення боргу у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди, і у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 , як покупець за договором купівлі-продажу, була обізнана, що на момент укладення договору у ТОВ «Тененсі Груп» були наявні невиконані зобов`язання перед іншими особами;

апеляційний суд не врахував, що: приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника);

апеляційний суд не звернув увагу, що кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги «підкорене» умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором)- для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності;

апеляційний суд не врахував, що як свідчить аналіз матеріалів справи: у суді першої інстанції ОСОБА_1 не заперечувала обізнаності про наявність боргу на момент вчинення оспорюваного договору купівлі продажу (див. відзив на позов, том 1, а. с. 140 - 143); у відзиві на позов ТОВ «Рент 3000» вказувало про те, що ОСОБА_1 була кредитором ТОВ «Тененсі Груп» та рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року в справі № 754/6361/18, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Тененсі Груп» про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково, і стягнуто з ТОВ «Тененсі Груп» на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 12 березня 2018 року в сумі 77 170,85 грн та судовий збір в розмірі 771,70 грн (див. відзив на позов, том 1, а. с. 140 - 143);

апеляційний суд вказаних обставин не перевірив, а тому зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О., зареєстровано в реєстрі № 7486.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права та з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв`язок» постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» до товариства з обмеженою відповідальністю «Тененсі Груп», ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Наталією Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі № 7486, стягнення судових витрат скасувати та передати в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук