Постанова

від 14.06.2023 по справі 754/18852/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року м. Київ

Справа № 754/18852/21

Провадження: № 22-ц/824/9030/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент 3000»

на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року, ухвалене від головуванням судді Сенюти В. О.,

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тененсі Груп», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент 3000», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації,

у с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 28.02.2019 року в справі № 910/17590/18 задоволений позов ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв?язок» до ТОВ «Тененсі Груп» про стягнення заборгованості. Стягнуто з ТОВ «Тененсі Груп» на користь ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв?язок» заборгованість у розмірі 388717,70 грн., пеню у розмірі 12080,24 грн., 3 % річних у розмірі 1008,86 грн. та судовий збір у розмірі 6027,10 грн. Вказаним рішенням встановлено, що 03.05.2018 року між позивачем ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв?язок» та ТОВ «Тененсі Груп» укладений договір оренди №18-027, відповідно до п.1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення, які перебувають у власності ПрАТ «Діпрозв?язок», за адресою м. Київ, вул. Солом?янська, 3 загальною площею 1905,30 кв.м. Відповідно до п.3.1 договору оренди сторони узгодили розмір орендної плати за договором на рівні 80 грн. (без ПДВ) за користування 1 кв. м орендованого майна, крім того ПДВ 20 % - 16 грн., разом - 96 грн. з ПДВ. Орендна плата за користування майном складає 152424,00 грн., крім того - ПДВ 20 % - 30484,80 грн., всього розмір орендної плати за договором становить 182908,80 грн. за місяць. За період з липня 2018 року по жовтень 2018 року у ТОВ «Тененсі Груп» виникла заборгованість у сумі 299178,30 грн. зі сплати орендних платежів, а також заборгованість зі сплати комунальних послуг за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року в сумі 89539,40 грн. З метою виконання рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2019 року по справі №910/17590/18 ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв?язок» пред`явило до виконання виконавчий лист приватному виконавцю Мельниченку О.В., яким відкрито виконавче провадження № 59098786 від 13.05.2019 року. Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» стали відомі обставини, які перешкоджають належному виконанню вищезазначеного рішення суду. А саме, що 18.07.2018 ТОВ «Тененсі Груп» продало нежитлове приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною площею 3885 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 фізичній особі ОСОБА_1 , яка, в свою чергу, будучи учасником ТОВ «Рент 3000», 24.06.2020 року внесла вище зазначене нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ «Рент 3000». Отже, ТОВ «Тененсі Груп» уклало договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною площею 3885 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , саме після виникнення у нього заборгованості перед ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» за липень 2018 року, а отже на момент укладення договору купівлі-продажу відповідач переслідував єдину мету - уникнення виконання майнового зобов`язання, покладеного на нього на підставі договору оренди. Продаж нерухомого майна робить неможливим виконання рішення суду. Зазначене нежитлове приміщення було єдиним майном ТОВ «Тененсі Груп», за рахунок якого можна було погасити борг перед позивачем, про що свідчать відомості із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 272636574 від 31.08.2021. За викладених обставин, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, громадський будинок літ. «К», загальною площею 3885 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , який посвідчений 18.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник H.O., № 7486; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно стосовно власника ОСОБА_1 , вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О., номер запису про право власності: 27094592 від 18.07.2018 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 821240480366) стосовно власника ТОВ «Рент 3000», здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., номер запису про право власності: 37101315 від 24.06.2020 року.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року позов ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О., зареєстровано в реєстрі № 7486.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, представник ТОВ «Рент 3000» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 укладений 18 липня 2018 року. Водночас, з претензійною вимогою до відповідача ТОВ «Тененсі Груп» про виплату заборгованості за договором оренди ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» звернулося лише 08 жовтня 2018 року, а з позовом до господарського суду - лише 27 грудня 2018 року. В рішенні Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року, на яке посилався позивач, зазначено, що заборгованість ТОВ «Тененсі Груп» за договором оренди виникла у період з липня 2018 року по жовтень 2018 року. Тобто, оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення був укладений у тому ж місяці, з якого позивачем нарахована заборгованість за договором оренди. Відповідно, у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку, що укладення ТОВ «Тененсі Груп» оспорюваного договору купівлі-продажу було направлене на уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, адже на момент укладення осопрюваного договору купівлі-продажу у позивача не було жодних претензій, до відповідача ТОВ «Тененсі Груп», тим більше не було розпочате судове провадження про стягнення боргу у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди. Вважає також помилковим висновок суду першої інстанції, що ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» звернулося до суду в межах позовної давності. Позивач мав можливість довідатися про порушення свого права та звернутися до суду, не порушуючи строки позовної давності, адже вся інформація, на яку посилається позивач у позові, була в матеріалах виконавчого провадження ще у 2019 року.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно - комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» просив відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Рент 3000» задоволено, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року касаційну скаргу ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв`язок» задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладеного між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , та в частині стягнення судових витрат скасовано, передано в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні адвокат Завидняк В.І. в інтересах ТОВ «Рент 3000» підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 в інтересах ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» заперечував проти апеляційної скарги,просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши думку представників позивача та скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 03 травня 2018 року між ПАТ «Діпрозв`язок» (орендодавець) та ТОВ «Тененсі Груп» (орендар) укладено договір оренди № 18-027.

Згідно умов договору оренди від 03 травня 2018 року, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, які перебувають у власності ПАТ «Діпрозв`язок», за адресою м. Київ, вул. Солом`янська, 3, загальною площею 1905,30 кв. м, згідно План-схем орендованих приміщень, що є додатком до даного договору та його невід`ємною частиною (пункт 1 договору).

Майно, передане орендарю, повертається орендодавцеві не пізніше 02 квітня 2021 року включно за Актом приймання-передачі (здачі) майна в належному стані (пункт 2.5. договору).

Сторони узгодили розмір орендної плати за договором на рівні 80 грн (без ПДВ) за користування 1 кв. м орендованого майна, крім того ПДВ 20 % - 16 грн, разом - 96 грн з ПДВ. Орендна плата за користування майном складає 152 424,00 грн, крім того - ПДВ 20 % - 30 484,80 грн, всього розмір орендної плати за договором становить 182 908,80 грн за місяць. Орендар сплачує орендну плату з урахуванням її індексації. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, крім випадків дефляції. Орендна плата сплачується орендарем грошовими коштами в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендодавця (пункт 3.1. договору).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2019 року у справі № 910/17590/18 стягнуто з ТОВ «Тененсі Груп» на користь ПАТ «Діпрозв`язок» заборгованість у розмірі 388 717,70 грн, пеню у розмірі 12 080,24 грн, 3 % річних у розмірі 1 008,86 грн та судовий збір у розмірі 6 027,10 грн.

У справі № 910/17590/18 судом встановлено, що у період з липня 2018 року по жовтень 2018 року загальна сума орендних платежів по договору оренди №18-027 від 03 травня 2018 року становить 299 178,30 грн, загальна сума заборгованості за комунальні послуги складає 89 539,40 грн, що разом становить 388 717,70 грн.

27 березня 2019 року Господарським судом м. Києва видано наказ про примусове виконання рішення від 28 лютого 2019 року у справі за № 910/17590/18.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченко О. В. 13 травня 2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/17590/18 від 27 березня 2019 року та з`ясовано, що ТОВ «Тененсі Груп» немає майна, за рахунок якого можна було б погасити борг перед ПАТ «Діпрозв`язок».

18 липня 2018 року між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О., зареєстрований в реєстрі № 7486.

За умовами вказаного договору ТОВ «Тененсі Груп» передало, а ОСОБА_1 прийняла у власність нерухоме майно - нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 (пункт 1 договору).

Відчужуване нежитлове приміщення належить ТОВ «Тененсі Груп» на праві власності на підставі договору купівлі - продажу від 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковим Д. Ю. за реєстровим № 310. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2017 року за № 21177686 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821240480366. Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, загальною площею 1,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:069:0031 (пункт 2 договору).

Продаж нежитлового приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , було вчинено за 70 000,00 грн (пункт 4 договору).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 24 червня 2020 року внесла до статутного капіталу ТОВ «Рент 3000» нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 ,

07 липня 2020 року ОСОБА_1 виключена зі складу учасників ТОВ «Рент 3000».

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 липня 2018 року, укладений між ТОВ «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Тененсі Груп», будучи обізнаним про наявність у нього заборгованості за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року, уклало оспорюваний правочин з метою уникнення звернення стягнення на єдине наявне у нього майно, а саме - нежитлове приміщення (громадський будинок літ «К»), площею 3885 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1,0 га з кадастровим номером 8000000000:62:069:0031 за ціною 70 000 грн, тобто, 18,02 грн за 1 кв. м, що поза розумним сумнівом та без застосування спеціальних знань свідчить про неринкові умови. При цьому, матеріали справи не містять доказів оплати вказаної вартості нежитлового приміщення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Тененсі Груп», а положення договору щодо здійснення оплати до укладення договору не є належним доказом здійснення такої оплати фізичною особою на користь юридичної особи. Отже, оспорюваний договір містить ознаки фраудаторного правочину, тобто такого, що вчинений на шкоду кредитору - позивачу, що дає підстави визнати такий договір недійсним. Залишаючи без задоволення заяву ТОВ «Рент 3000» про застосування строків позовної давості, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва 10 грудня 2021 року, датою оспорюваного договору купівлі-продажу є 18 липня 2018 року, однак про порушене право позивачу стало відомо лише 31 серпня 2021 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит приватного виконавця Мельниченко О. В., який вчиняв виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 59098786 з метою примусового виконання наказу № 910/17590/18 від 27.03.2019 року Господарського суду м. Києва. Отже позивач звернувся до суду в межах позовної давності.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарни, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц.

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказано, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18.

Кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги «підкорене» умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності.

Відповідно до вимог ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Направляючи справу на новий апеляційний перегляд в частині вирішення позовних про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, Верховний Суд вказав на необхідності урахування того, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника). А також того, що кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги «підкорене» умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності;

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, установлено, що відчуження нежитлового приміщення за оспорюваним правочином відбулось за ціною 70 000 грн, що ураховуючи площеу приміщення - 3885 кв.м та площу земельної діялнки, на якій розташоване вказане приміщення - 1 га, свідчить про те, що ціна продажу вказаного нерухомого майна є явно заниженою. При цьому, ні ТОВ «Тенесі Груп», ні ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження здійснення оплати за вказаним правочином.

Більш того, укладаючи 03 травня 2018 року договіроренди нежитлових приміщень № 18-027, ТОВ «Тененсі Груп» (орендар) взяло на себе зобов`язання з оплати за користування нерухомим майном.

Однак, як встановлено судом у справі № 910/17590/18 у зв`язку з невиконанням ТОВ «Тененсі Груп» умов договору оренди від 03 травня 2018 року, у останнього утворилась заборгованість з травня 2018 року по жовтень 2018 року з оплати комунальних платежів у розмірі 89 539,40 грн, та заборгованість зі сплати орендних платежів з липня 2018 року по жовтень 2018 року.

Отже, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, ТОВ «Тененсі Груп» було обізнане з фактом виникнення у нього вказаної заборгованості у зв`язку з несплатою відповідних платежів.

Слід вказати і про те, що у відзиві на позов ТОВ «Рент 3000» вказувало про те, що ОСОБА_1 була кредитором ТОВ «Тененсі Груп», що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року, ухваленим у справі № 754/6361/18.

З даних Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом було укладення 12.03.2018 року між нею та ТОВ «Тененсі Груп» договору позики у розмірі 74 000 грн. зі строком повернення до 26.03.2018 року. 12.03.2018 року згідно квитанції № 449 нею було перераховано на рахунок відповідача кошти в сумі 74 000,00 грн. 12.03.2018 року між нею та відповідачем укладено Договір іпотеки, згідно умов якого, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору позики від 12.03.2018 року, передано в іпотеку нежитлове приміщення, громадський будинок літ. «К», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3885 м2. У визначений строк позика не була повернута, у зв`язку з чим на адресу відповідача була направлена вимога від 27.03.2018 року, яка відповідачем залишена без реагування та задоволення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року у справі № 754/6361/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Тененсі Груп» стягнуто з ТОВ «Тененсі Груп» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 березня 2018 року в сумі 77 170,85 грн та судовий збір в розмірі 771,70 грн.

У своїх письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підтвердила вказані обставини та зазначила, що її звернення до суду із позовом до ТОВ «Тененсі Груп» про стягнення заборгованості мало на меті задоволення її кредиторських вимог. Ураховуючи той факт, що договір позики був забезпечений іпотекою, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою А. Бутлерова у м. Києва, в будь-якому випадку перейшло б у її власність.

Аналізуючи наведені вище обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що оспорюваний правочин був укладений ТОВ «Тенесі Груп» з ОСОБА_1 , яка на момент укладення цього правочину, мала право грошової вимоги до ТОВ «Тенесі Груп», тобто, була іншим його кредитором, право вимоги якого виникло раніше. При цьому, як свідчить аналіз матеріалів справи, у суді першої інстанції ОСОБА_1 не заперечувала своєї обізнаності про наявність у ТОВ «Тененсі Груп» боргу на момент вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу (т. 1, а. с. 140 - 143)

Отже, уклавши оспорюваний договір купівлі-продажу, сторони тим самим, створили переваги одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу у зв`язку з його фраудаторністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент вчинення оспрорюваного правочину у ПАТ «Діпрозв`язок» були відсутні претензії до ТОВ «Тененсі Груп» за договором оренди № 18-027 від 03 травня 2018 року та не було розпочате судове провадження про стягнення боргу за цим договором не спростовують вказаних обставин, оскільки, як встановлено вище, ТОВ «Тененсі Груп» були обізнані із наявністю такої заборгованості.

Щодо поданої скаржником заяви про застосування строків позовної давності, колегія суддів відмічає, що підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності є факт неналежного повідомлення судом першої інстанції цього відповідача про час і місце розгляду справи, та неприйняття відповідачем участі у такому розгляді (постанова Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 317/3698/15-ц).

Як убачається із матеріалів справи, ТОВ «Рент 3000» було належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, скористалось своїм правом на подання до суду першої інстанції заяви за про застосування строків позовної давності, і така заява була розглянута судом.

Вказані обставини позбавляють відповідача ТОВ «Рент 3000» на звернення до суду апеляційної інстанції із такою заявою.

Більше того, як зазначено вище, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва 10 грудня 2021 року, датою оспорюваного договору купівлі-продажу є 18 липня 2018 року, однак про порушене право позивачу стало відомо лише 31 серпня 2021 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит приватного виконавця Мельниченко О. В., який вчиняв виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 59098786 з метою примусового виконання наказу № 910/17590/18 від 27.03.2019 року Господарського суду м. Києва. Отже, позивач звернувся до суду в межах позовної давності. Жодних доводів на спростування таких висновків апеляційна скарга ТОВ «Рент 3000» не містить, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави входити в обговорення вказаного питання.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких підстав, апеляційну скаргу ТОВ «Рент 3000» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстації в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладеного між ТОВ«Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент 3000» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року в частині вирішення позовної вимоги приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» до товариства з обмеженою відповідальністю «Тененсі Груп», ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 липня 2018 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Тененсі Груп» та ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (громадський будинок літ. «К»), площею 3885 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Наталією Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі № 7486, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 червня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова